Суддя Зейкан І.Ю. нагороджений мером за шахрайства і хабарі

В Кузнецовському міському суді Рівненської області знаходиться на розгляді цивільна справа за № 761/3222/17 за позовом особи 1 до ФОП Усович Василя Федоровича, Лінник Андрія Павловича і ПАТ «Страхова компанія «Країна» про відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди, отриманих внаслідок ушкодження здоров’я через експлуатацію технічно несправного транспортного засобу і нетверезих водіїв, які після дорожньої пригоди залишили травмовану особу в умовах явної небезпеки для життя і здоров’я.
19.04.2018 року особа 1 подав заяву у цивільній справі за № 761/3222/17 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно ФОП Усовича Василя Федоровича.
23.04.2018 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, вказану заяву було отримано уповноваженою особою Кузнецовського суду Кречик.
07.05.2018 року, у порушення вимог п.1 ст.153 КПК України, заяву про вжиття заходів забезпечення позову було розглянуто суддею Кузнецовського міського суду Рівненської області Зейкан Іваном Юрійовичем із запізненням аж на 15 (п’ятнадцять) діб, за наслідками чого було винесено неправомірну Ухвалу у судовій справі за № 761/3222/17 про повернення заяви від 19.04.2018 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно ФОП Усовича Василя Федоровича.
Вказана Ухвала винесена з порушенням норм процесуального права. Висновки, викладені в Ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідно до ст.ст. 149, 150 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оскаржених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У своїй заяві особа 1 просив накласти арешт на майно ФОП Усович В.Ф., оскільки даний відповідач є непорядним і зловмисним підприємцем, діями якого позивачу було завдано матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди, отриманих внаслідок ушкодження здоров’я, сумою понад три мільйони грн.
Оскільки справа у даному провадженні слухається вже тривалий час (з 30.01.2017 року), а по суті розгляду позовної заяви – не було жодного судового засідання (через зловживання процесуальними правами і провокаціями адвоката адвокатського бюро “Правова допомога Невідомського” – Невідомського Олександра Анатолійовича), ФОП Усович Василь Федорович має реальні шанси позбавитись свого майна, що призведе до неможливості виконання судового рішення в частині стягнення матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди. У доказ позивач надав десятки документів, що доказували про існуючий намір ФОП Усовича Василя Федоровича вчинити саме таку незаконну дію та документи, якими контролюючі органи вже підтвердили про вчинення останнім протизаконних дій (порушення податкового і трудового законодавства, за результатами чого на відповідача накладались відповідні санкції).
Суддя Зейкан І.Ю. в своїй неправосудній Ухвалі від 07.05.2018 року посилається на те, що Позивачем не було сплачено судового збору в розмірі 881 грн. 00 коп. (вісімсот вісімдесят одну грн. 00 коп.), так як «…зі змісту вищевказаної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (цитата).
Крім того, в якості доводів суддя Зейкан І.Ю. посилається на ч.4 ст.263 КПК України та Постанову Верховного суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17. Однак, вищезазначене суддею Зейкан І.Ю. спростовується наступними фактами. А саме, суддя Зейкан І.Ю., постановивши Ухвалу у судовій справі № 761/3222/17 від 07.05.2018 року, тим самим фактично розколов свою суддівську позицію (освіченість) навпіл, при умові що він не являється психічно хворою людиною. Тобто, суддя Зейкан І.Ю. 5 (п’ять) місяців назад чомусь прийняв до судового провадження позовну заяву особи 1 на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», так як на його тодішнє переконанням вирішення спору в суді стосувалося порушення прав заявника, як учасника бойових дій. Крім того, як про це свідчать матеріали судової справи № 761/3222/17, суддя Зейкан І.Ю. прийняв до свого розгляду і навіть задовольнив дюжину заяв позивача щодо забезпечення доказів у даному провадженні, а також декілька уточнювальних позовних заяв про збільшення позовних вимог.
Крім того, суддя Зейкан І.Ю. підмінив поняття «Ухвала» на «Рішення» з метою винесення неправосудної Ухвали у справі № 761/3222/17 від 07.05.2018 року, так як останні мають різне юридичне значення.
Суддя Зейкан І.Ю. посилається на Постанову Верховного суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17, тоді як у реєстрі судових рішень відсутнє саме таке Рішення. Насправді ж, під цим номером у реєстрі судових рішень значиться лише Ухвала, на яку не поширюється дія ч.4 ст.263 КПК України.
Більше того, суддя Зейкан І.Ю., зазначаючи у судовій справі № 761/3222/17 від 07.05.2018 року таке: «…однак зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тим самим навмисно ввівши себе і сторони судового процесу в заблуду з метою затягування судового процесу, адже дане речення нікому з учасників судового провадження, в тому числі судді-аутсайдеру не пояснює, чого саме служителю Феміди в поданій заяві не вбачається, так як подана заява насправді відображає факти порушеного права позивача як учасника бойових дій, з чим був згідним суддя Зейкан І.Ю. аж до 07.05.2018 року. Саме на цьому місці Виникають вельми некомфортні запитання до судді Зейкана І.Ю.: “А де ви були раніше, коли приймали до розгляду заяви і клопотання від особи 1, які як на ваш погляд теж потребували сплати судового збору?”, або на кшталт “А якого вам за цей параноїдальний цирк відстібнув хабара ФОП Усович Василь Федорович?”, або у такий спосіб – “А чи слідкуєте ви за своєю репутацією в мас-медіа, яка неодноразово підмочувалася ослячою сечею в сесійній залі Кузнецовської міської Ради”?
До усього вищенаписаного слід додати ще й факти, які доказують заінтересованість судді Зейкана І.Ю. у кінцевих результатах розгляду позовної заяви особи 1, його неодноразове покривання фактів зловживань процесуальними правами і саботажу розгляду справи адвокатом Невідомським О.А., а також тривалі неприязні стосунки судді з позивачем, що обов’язково призведе до винесення кінцевого неправосудного судового рішення у вказаній судовій справі.
У відповідності до ст.78 ЦПК України, «1.Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
У відповідності до положення ст.81 ЦПК України «1.Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів у випадку, коли є сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених Кодексом».
У відповідності до положення ст.82 ЦПК України, «п.5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені».
У відповідності до положення ст.83 ЦПК України, «п.9. Копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи…».
У відповідності до положення ст.89 ЦПК України, «п.1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. 3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу».
У відповідності до положення ст.95 ЦПК України, «п.1. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 3. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. 4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. 5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. 6. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
У відповідності до положення ст.100 ЦПК України, «п.1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи, веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. 3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. 4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. 5. Якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
У відповідності до вищенаписаного, суддя Зейкан І.Ю. протиправно виніс судове рішення, опираючись лише на Ухвалу Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яка не може вважатися належним і припустимим доказом. Крім того, залучаючи в судовій справі № 761/3222/17, в якості не належного доказу приклади з іншої судової справи, сторони даного судового провадження позбавлені можливості на ознайомлення зі всією судовою справою, за якою колись приймалися певні Ухвали, а відтак не можна достеменно переконатися, що архівна і актуальна судові справі – тотожні. Також, слід окремо зазначити, що учасники проваджень pf № 820/4260/17 і № 761/3222/17 є абсолютно різними, що не дозволяє дані провадження ототожнювати. Більше цього, з Ухвали у справі № 820/4260/17 не можна лише по декілька словам як то «…зі змісту позовної заяви не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій» судити про ідентичність судових розглядів, адже в Ухвалі судді Шарапа В.М. відсутні відомості щодо суті справи.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5., що будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню. Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (стаття 3 Закону України від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно даним законам (ст.1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами – суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
Суддя Зейкан І.Ю. постановив декілька неправосудних ухвал, якими з однієї сторони частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Однак, суддя Зейкан І.Ю. твердо вирішив, що ЦПК України, ЦК України, Конституція України, практика ЄСПЛ та рішення Верховного Суду мусять стати його власним клондайком. Саме тому даний суддя, прикриваючись нормами цих законів, вдається до винесення низки неправосудних ухвал як спосіб легкого і часом перевіреного збагачення.
У злочинній погоні за неміряними хабарами суддя Зейкан І.Ю. не гребує законами і навіть людськими долями, як засобом швидкого самозбагачення. Правова вакханалія судді Зейкан І.Ю. скоріше за все благословляється першими особами нашої країни, інакше б він давно уже знаходився у тюрмі або в психлікарні.
І вже не важно, хто насправді стоїть за цим корупційним свавіллям і безчинністю – ВРП чи Президент України, так як саме така безчинність судді Зейкан І.Ю. ганьбить могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Зейкан І.Ю. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення.
Сподіватимемося, що у м.Вараш знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності судді Зейкан І.Ю. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Зейкан І.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Зейкан І.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, виносить неправосудні ухвали, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, культивує і поширює корупцію, протидіє діяльності громадських організацій, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Зейкан І.Ю. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Зейкан І.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Зейкан І.Ю. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Зейкан І.Ю. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Зейкан І.Ю. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Зейкан І.Ю., який зухвало порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і Вищої Ради юстиції України, а також резонансу небайдужої міжнародної і вітчизняної громадськості та належної реакції мас-медіа.