Шахрайства, бездарність і зрада судді Мицик Юлії Сергіївни

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 26 липня 2018 року відмовлено особі 1 у задоволенні заяви про забезпечення доказів. Вказана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, висновки, викладені в ухвалі, не відповідають обставинам справи. Відповідно до ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов’язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
Заява про забезпечення доказів у справі 753/8648/16-ц подана після подання позовної заяви. Приймаючи позовну заяву до свого провадження Дарницький районний суд м.Києва звільнив особу 1 від сплати судового збору на підставі п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у зв’язку з чим позивач звільнений від сплати судового збору, в тому числі за подання заяв про забезпечення доказів і за подання заяв про забезпечення позову.
Відповідно до п.1, ч.10 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Дарницький районний суд м.Києва, в особі судді Мицик Юлії Сергіївни, відмовив позивачу у розгляді заяви про забезпечення доказів, повернувши заяву, чим грубо порушив його права. Крім того, посилання судді Мицик Ю.С. на те, що «…позов не стосується його (тобто позивача) прав саме як учасника бойових дій…», і що особа 1 мусив сплатити судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів, не відповідають нормам матеріального права. А саме, як витікає з матеріалів цивільної справи, підставою для повернення заяви про забезпечення доказів у справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року, стала електронна копія витягу з електронної системи Державного реєстру судових рішень – Ухвали Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яку залучили до своєї апеляційної скарги представники відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ “Адамант-Телеком” в якості нібито належного доказу.
У відповідності до ст.78 ЦПК України, «1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
У відповідності до положення ст.81 ЦПК України «1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом».
У відповідності до положення ст.82 ЦПК України, «п.4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені». У відповідності до положення ст.83 ЦПК України, «п.9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи…». У відповідності до положення ст.89 ЦПК України, «п.1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. 3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу».
У відповідності до положення ст.95 ЦПК України, «п.1. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 3. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. 4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. 5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. 6. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. 7. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором». У відповідності до положення ст.100 ЦПК України, «п.1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.
Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. 3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. 4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. 5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
У відповідності до вищенаписаного, суддя Мицик Ю.С. опирається лише на електронну копію Ухвали Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яка не може вважатися належним і припустимим доказом, оскільки належним чином не завірена і не містить повної інформації суті справи. Крім того, в Україні на сьогоднішній день не практикується прецедентне право, як це робиться у Великобританії. Україна і близько не може порівнюватися з рівнем культурного, економічного, соціального, політичного, етичного, правового і т.п. рівня розвитку Великобританії. Крім того, залучаючи в одній судовій справі, в якості не належного доказу приклади судових справ в інших судових провадженнях, сторони актуального судового провадження позбавлені права на ознайомлення зі всією судовою справою, за якою приймалися Ухвали, а відтак не можна достеменно переконатися, що архівна і актуальна судові справі – тотожні. Простіше кажучи, з Ухвали у справі № 820/4260/17 не можна лише по декілька словам як то, «…зі змісту позовної заяви не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій» зрозуміти про що саме в ній йдеться, адже у вказаній Ухвалі судді Шарапа В.М. відсутні повні і достатньо зрозумілі відомості щодо суті справи.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5., що будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню. Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (стаття 3 Закону України від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно даним законам (ст.1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами – суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
Крім того, суддя Мицик Ю.С. навмисно підмінила поняття «Ухвала» на «Рішення», які мають різне процесуальне значення. Насправді ж, норми ЦПК передбачають взяття суддями до уваги лише Рішення Верховного суду України, а не проміжні Ухвали.
Відповідно, до апеляційної скарги належним чином завіреної копії Постанови Верховного суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 представники відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ “Адамант-Телеком” раніше не долучали, а відповідно – у справі провадження її досі немає. Окремо заслуговує уваги викладена в Ухвалі судді Мицик Ю.С. позиція стосовно того, що «…позов не стосується прав позивача саме як учасника бойових дій…», адже саме цього суддя у належний спосіб не обґрунтувала і норми закону не навела.
Поза тим, суддя Мицик Ю.С. у своїй Ухвалі у судовій справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року навмисно викривила об’єктивну сторону даної справи, вчинивши при цьому службове підроблення. А саме, 20.07.2018 року насправді позивач з’явився в Дарницький районний суд м.Києва для участі у призначеному судовому засіданні у судовій справі №753/8648/16-ц, про що на прохідній даного суду (в журналі відвідувань) є певні відмітки про його прибуття в суд, а також в справі провадження є ним залучене через канцелярію суду клопотання від 20.07.2018 року із зазначенням часу його подання.
Насправді, особа 1 просидів під дверми вказаної судді в очікуванні призначеного судового засідання біля однієї години, перед тим як подати дане клопотання.
При чому, суддя Мицик Ю.С., у зв’язку зі значним затриманням розгляду призначених нею судових справ, що змістився аж на 5 (п’ять) годин, 20.07.2018 року сама запропонувала усім учасникам проваджень перенести дане судове засідання на інший день, з чим особа 1 і погодився.
Щодо призначеного судового засідання на 13.07.2018 року, то насправді воно призначалося суддею у причині підготовчого судового засідання, а не з причини розгляду заяви позивача про забезпечення позову, про що свідчать Ухвала суду від 04.06.2018 року та супровідний лист. Крім того, за повідомленням секретаря і помічника судді Мицик Ю.С., остання «пішла в нарадчу кімнату терміном на сім днів», у зв’язку з чим усі призначені на цей день судові засідання були перенесеними. І що найголовніше, навіть якби судові засідання і відбулися 13.07.2018 року та 20.07.2018 року, то вони все одно були б перенесеними по вині судді Мицик Ю.С., яка з незрозумілих причин не викликала на вказані судові засідання його адвоката, тим самим порушивши вимоги ст.43, 49 ЦПК України. Попри це, суддя Мицик Ю.С. вчинила ще й інше більш зухвале службове підроблення, яке ставить під сумнів її фізичну і психічну дієздатність. Остання зазначила в своїй шахрайській ухвалі те, що начебто позивач до свого клопотання про перенесення судового засідання від 26.07.2018 року не долучив докази поважності причини свого не прибуття, що не відповідає дійсності. Насправді в додатку до поданого клопотання були прикріпленими копія повістки з апеляційного суду м.Києва та низка інших документів, а в клопотанні – всі вони були перерахованими. Також, суддя Мицик Ю.С. чомусь не надала жодної правової оцінки тому, що представником відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ “Адамант-Телеком” адвокатом Карнаух О.В. вже подавалася 28.02.2018 року апеляційна скарга з доповненням від 05.03.2018 року з ідентичного питання щодо несплати судового збору за двома заявами про забезпечення доказів, яка була 06.06.2018 року колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва залишеною без задоволення. Також, суддя Мицик Ю.С. не надала жодної оцінки тому, що подібна заява вже двічі задовольнялася попереднім складом суду, у яких жодних сумнівів не виникало щодо актуальності пільг позивача. Тобто, не було ніякої потреби для судді Мицик Ю.С. в зайвий раз затягувати розгляд справи, яка і так впродовж двох з половиною років жодного разу ще не слухалася по суті.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності судді Мицик Ю.С. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст. 375, ч.2 ст.256 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. Крім того, як для даного випадку, дії судді Мицик Ю.С. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Мицик Ю.С., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Мицик Ю.С. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Мицик Ю.С. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Мицик Ю.С. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Мицик Ю.С. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст. 375, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Мицик Ю.С. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Мицик Ю.С. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Мицик Ю.С., яка порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відносно відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.