Луценко Ю.В. Лук’янівський в’язень перетворив ГПУ в конюшню

Враховуючи тривалу бездіяльність органів прокуратури, поліції, СБУ, НАБУ і ДБР, що виразилася в не проведенні впродовж до 5 (п’яти) календарних років досудового розслідування у біля 1300 кримінальних справах, а також щодо не виконання біля 1100 (одна тисяча сто) ухвал слідчих суддів, якими було зобов’язано керівників вищевказаних силових структур (в тому числі ГПУ) внести до ЄРДР відомості поданих заяв про вчинені кримінальні правопорушення (здебільшого – в частині привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, казнокрадства, корупції, перевищенні повноважень, переслідування, перешкоджання провадженню законної громадської і підприємницької діяльності, замаху на вбивство, вбивство, засудження завідомо не винуватих осіб, застосування слідчими тортур до тимчасово затриманих, виробництво і збут наркотиків, саботаж, підривна діяльність, погрози, нанесення працівниками поліції тілесних ушкоджень громадським діячам, вимагання коштів, рейдерство, незаконне будівництво, незаконне розміщення рекламних засобів, несплата податків, службові підроблення, винесення неправосудних рішень і т.д.), а також у зв’язку з незаконним поширенням в мережі інтернет неправдивої інформації щодо кандидата у депутати до Верховної ради України Василевича В.С. з метою перешкоджання реалізації його права на безперешкодне балотування до парламенту організованими злочинними угрупуваннями, в особі ТОВ “Хостмайстер” (директор Левченко Олег Михайлович), ТОВ “Хостинг Україна” (директор Вовк Сергій Олександрович), ТОВ “Центр інтернет імен України” (директор Лобода Олександр Юрійович), ТОВ «Інтернет Інвест» (директор Блоцький Павло Аркадійович) та іншими поки що невстановленими особами, кандидат у депутати до Верховної ради України разом із своїм помічником прибули 19.06.2019 року (приблизно об 16 годині і 30 хвилин) до Генеральної прокуратури України за адресою: вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011.
Звернувшись до уповноваженої особи, відповідальної за організацію прийому громадян, остання після перевірки особистих документів провела кандидата у депутати до Верховної ради України та його помічника до прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Головного слідчого управління Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань ГПУ Жовнерчука Ярослава Володимировича.
За запитання прокурора Жовнерчука Я.В. що трапилося, кандидат у депутати до Верховної ради України та його помічник попросили останнього в порядку ст.214 КПК України та Наказу Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року прийняти від них усну заяву про вчинене кримінальне правопорушення організованими злочинними угрупуваннями — ТОВ «Хостмайстер», ТОВ «Хостинг Україна», ТОВ «Центр інтернет імен України», ТОВ «Інтернет Інвест» та низки іншими невстановленими особами, а також заступником міністра МВС України Троян Вадимом Анатолійовичем (який протиправно відмовив в особистому прийомі з цього самого приводу та з приводу не проведення численних досудових розслідувань і не виконання ухвал суду щодо внесення до ЄРДР відомостей поданих до поліції заяв про вчинені кримінальні правопорушення) шляхом створення Протоколу прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Однак, за словами прокурора Жовнерчука Я.В., він не збирається складати даний протокол, так як нібито даної дії не передбачено чинним КПК України, що було не правдою.
Однак, даний прокурор запропонував кандидату у депутати до Верховної ради України власноручно написати йому заяву про вчинення кримінального правопорушення та надати йому для її реєстрації в порядку Закону України “Про звернення громадян”.
Після того, як кандидат у депутати до Верховної ради України дістав зі свого портфелю і показав даному прокурору КПК України 2019 року випуску, в якому передбачалися саме такі дії, на яких з самого початку і наполягав даний кандидат, то прокурор Жовнерчук Я.В. попросив відлучитися на декілька хвилин з приймальної громадян ГПУ що б уточнити цей ключовий момент зі своїм безпосереднім керівництвом. Однак, приблизно через 30 хвилин, прокурор Жовнерчук Я.В. зателефонував виконуючій обов’язки начальника відділу прийому громадян ГПУ прокурору Федченко Оксані Володимирівні та через неї передав кандидату у депутати до Верховної ради України і його помічнику що він не повернеться у приймальну і не буде приймати від них заяву про вчинене кримінальне правопорушення (?).
Тоді, аби зафіксувати факт свавілля і безчинності прокурора Жовнерчук Я.В. кандидат у депутати до Верховної ради України написав власною рукою заяву про вчинення кримінального правопорушення вищевказаними товариствами і заступником міністра МВС України Троян Вадимом Анатолійовичем, якій було присвоєно вх.№ 28 від 19.06.2019 року. Щоправда, прокурор Федченко Оксана Володимирівна відмовилася на копії отриманої заяви поставити своє прізвище, ім’я і по-батькові, чим зумисно перешкодила праву кандидата на оскарження в суді можливої бездіяльності ГПУ, у відповідності до положення ст. 303, 304 КПК України, а також тим самим зухвало порушила вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності».
У даній заяві кандидат у депутати до Верховної ради України зазначав, що вищеперелічені злочинні угрупування сприяють незаконному поширенню в мережі інтернет поки що невстановленими особами незаконної інформації щодо його персони з метою перешкоджання реалізації його права на безперешкодне балотування до парламенту. Даною інформацією незаконно і не правдиво звинувачується кандидата у депутати в злочинах, яких насправді він ніколи не вчиняв: в аферах, шахрайствах, рекетирстві, вимагательствах, підробленні тощо. Тобто, кандидат у депутати вказав в своїй письмовій заяві всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Більше того, у своїй заяві кандидат у депутати вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, особисті дані на фігурантів, місце їх роботи та посади тощо. Також, кандидат у депутати самостійно кваліфікував вчинення вищевказаними особами злочину – за ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.3 ст.190, ст.170 КК України. Відповідно, в заяві кандидата у депутати були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГСУ ГПУ України, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноваженим прокурором. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом навіть на 30.06.2019 року кандидата у депутати у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГСУ ГПУ, у відповідності до вимог ст.39 КПК України або уповноваженим прокурором про внесення до ЄРДР відомостей письмової заяви від 19.06.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення, яка була зареєстрованою під вх. № 28.
26.06.2019 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню (у відповідності до положення ст.115 КПК України), кандидат у депутати подав через поштову службу скаргу слідчому судді Печерського районного суду м.Києва на бездіяльність начальника ГСУ ГПУ.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана кандидатом у депутати бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення у визначений КПК України строк, є предметом оскарження в суді.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до органу досудового розслідування, здійснюється за дорученням його керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК. Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення «керівник органу досудового розслідування», відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – начальник Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у заяві про вчинені кримінальні правопорушення відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування досі фактично не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, що тягне за собою кримінальну відповідальність.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п.1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06 квітня 2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення. Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив: «Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». У відповідності до вимог Наказів Генерального прокурора за № 139, 125, а також на підставі вимог ст.214 КПК України та Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) не має значення яка територіальна юрисдикція і професійна компетенція органу досудового розслідування аби вчасно і як слід виконати свої обов’язки начальника органу досудового розслідування по внесенню до ЄРДР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення. У відповідності до п.3.3.1 Наказу Генерального прокурора за № 139 від 06.04.2016 року, після внесення відповідних відомостей до ЄРДР прокурор вправі змінити підслідність у відповідності до вимог ст.216 КПК України.
Більше того, як витікає з вимог цілої дюжини окремих ухвал Печерського районного суду м.Києва, слідчими суддями неодноразово змушувалося вчинити ГПУ подібні процесуальні дії, які впродовж останніх 4 (чотирьох) років чомусь так і не було вчинено ГПУ, за що на Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича вже було відкрито дюжину кримінальних справ, завдячуючи яким він мав давно уже сидіти в тюремному ув’язнені. Це саме стосується і дюжини кримінальних проваджень, які САП своїми Постановами скеровувала за підслідністю до ГПУ, однак які досі чомусь не розслідуються, а кримінальні провадження протиправно закриваються навіть без допиту потерпілих і свідків, при чому – навіть без вручення потерпілим копій Постанов для їх оскарження в суді. З цього витікає, що Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович є явно неадекватна та/або злочинна посадова особа, який за саботаж роботи ГПУ і потенційну підривну діяльність мав би давно згнити в тюрмі або в лікарні для душевно хворих.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 ККУ настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Незважаючи на те, що ч.З ст.382 ККУ не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст.382 ККУ може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382 ККУ, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Луценко Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченко О.В. явно через свою нахабність, безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, Луценко Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченко О.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо Верховна рада України, ДБР, НАБУ, СБУ і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Луценком Ю.В., Жовнерчуком Я.В. і Федченком О.В. мають ознаки злочину за ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст. 366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. Крім того, як для даного випадку, позиція Луценка Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченко О.В. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Луценко Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченком О.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконують рішень суду, приховують вчинені злочини, вчиняють бездіяльність і службову недбалість, надають допомогу злочинним угрупуванням, поширюють корупцію, перешкоджають діяльності громадській організації, тим самим саботуючи роботу органів прокуратури та державного апарату. Саботаж і бойкотування належної роботи органів прокуратури та державного апарату прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Луценко Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченко О.В. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Луценком Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченком О.В., як керівниками ГПУ, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності Луценка Ю.В., Жовнерчука Я.В. і Федченко О.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень Луценко Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченко О.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення Луценком Ю.В., Жовнерчук Я.В. і Федченком О.В. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужої громадськості і адекватної реакції не продажного мас-медіа.