Панаід І.В., Боднар С.Б., Панкулич В.І. Зрадники і аферисти

12.11.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3498/12 про вчинення кримінального правопорушення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс». У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП фігурантів, місце їх роботи і посади тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» злочину – за ч.2 ст.191, ч.2 ст. 364-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.189, ч.2 ст.212, ч.4 ст.190, ч.2 ст.356, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 ККУ.
Відповідно, в заяві вих. № 3498/12 від 12.11.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог «нового» Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. Попри це, Кодексом передбачене право органу досудового розслідування змінювати підслідність провадження.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.2.2.8 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 15.11.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3498/12 від 12.11.2019 року.
15.11.2019 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, з оглядом на прийняті на користь особи 1 рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, скаржник подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3517/15 від 15.11.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3498/12 від 12.11.2019 року.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, провадження № 1-кс/991/2333/19 було розподілене на слідчого суддю Широку К.Ю.
19.11.2019 року, Ухвалою у провадженні № 1-кс/991/2333/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна, посилаючись на ст.33-1, 304, 309 КПК України винесла чергове протиправне судове рішення про повернення особі 1 матеріалів скарги за вих. № 3517/15 від 15.11.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. нібито через не підсудність Вищого антикорупційного суду.
При цьому, суддя Широка К.Ю. у пряме порушення вимог ч.3 ст.214 КПК України “провела” особисте досудове розслідування з метою встановлення фактів, чи у статутному капіталі ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» міститься частка державної чи комунальної власності аби згодом вона могла послатися на це в своїй неправосудній ухвалі від 19.11.2019 року як на грунтовну підставу для повернення скарги.
З вказаною позицією слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. особа 1 погодитися не може.
Перед усім слід особливо зазначити, що особа 1 у своїй заяві кваліфікував вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» злочину за ст.191, 364 КК України, які є підслідними ГПД НАБУ. Прийнята суддею Широкою К.Ю. ухвала від 19.11.2019 року суперечить вимогам ст.303, 304, 40, ч.5 ст.214 КПК України, Наказам Генерального прокурора України за № 139 і 125, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (№9-49/0/4-17 від 12.01.17 року).
Повертаючи особі 1 скаргу за вих. № 3517/15 від 15.11.2019 року суддя Широка К.Ю. мотивувала своє рішення наступним: що вказаний в заяві суб’єкт кримінальних правопорушень не відповідає вимогам, передбаченим п.п. 1-3 ч.5 ст.216 КПК України. Тобто, суддя Широка К.Ю. якимось чином встановила що суб’єкт кримінальних правопорушень не є службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, а також що він не входить до переліку осіб, визначених п.1 ч.5 ст.216 КПК України, чого особою 1 насправді не зазначалося в заяві і в скарзі.
Останнє суперечить вимогам ст.214 КПК, Наказам Генерального прокурора України за № 125 і 139 та Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 за № 9-49/0/4-17).
Щодо Узагальнення ВССУ (Лист від 12.01.2017 за № 9-49/0/4-17), то останнім стверджується:
«…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Що стосується вимог ст.214 КПК, то законодавець передбачив таке:
«1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається».
Вищевказаними нормами не передбачено обов’язку заявника вказувати або доказувати у своїх заявах про приналежність зловмисника до ст.216 КПК, або про розмір державної частки в статутному капіталі тої чи інакшої особи, яка вчинила злочин, а лише загальних відомостей про вчинення зловмисником кримінального правопорушення.
З цим повністю погоджуються майже усі колегії Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, адже саме на ці положення вони і посилаються в своїх ухвалах у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року, № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, № 11-сс/991/28/19 від 04.10.2019 року та №с 11-сс/991/179/19 від 21.11.2019 року якими було уже скасовано біля десяти ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду.
Крім цього, суддя Широка К.Ю. стверджує в оскаржуваній особою 1 ухвалі обставини, які зовсім не витікають із матеріалів судової справи. Тобто, суддя Широка К.Ю. запевняє що вказаний в заяві суб’єкт кримінальних правопорушень не відповідає вимогам, передбаченим п.п. 1-3 ч.5 ст.216 КПК України: не являється службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, а також що він не входить до переліку осіб, визначених п.1 ч.5 ст.216 КПК України. Також, як далі зазначає суддя Широка К.Ю., що інші кримінальні правопорушення, про вчинення яких іде мова, в заяві заявника про вчинення злочину також не відноситься до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Однак, усіх цих відомостей немає в матеріалах судової справи, а відповідно – суддя не мала права покладатися на них, так як це є її особисті здогадки. Кодексом же не передбачено винесення судових рішень, які побудовані на здогадках судді. Це саме стосується і позиції судді щодо «інших кваліфікаційних статтей вчиненого злочину», які нібито не мають відношення до підслідності НАБУ. Насправді ж, як це витікає з Положення про внесення відомостей до ЄРДР, прийнятого на виконання Наказу ГПУ за № 139 від.06.04.2016 року, якщо хоч одна стаття вчиненого злочину підслідна НАБУ, то інші статті, які є не підслідними НАБУ, також мусять вноситися до ЄРДР, з наступним об’єднанням проваджень або зміною підслідності. З цим також погоджуються переважна частина колегій Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, адже своїми ухвалами уже неодноразово скасовували рішення слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, в яких йшлося про подібні обмеження, що суперечили положенню про внесення відомостей в ЄРДР.
В Наказі за № 139 ГПУ (в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
«1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (частина сьома статті 214, стаття 216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, – у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (стаття 290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
Відповідно до абзацу 3 пункту 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, у разі об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудність яких визначена за Вищим антикорупційним судом, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
Крім цього, відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК України, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу
усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Оскільки до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду відноситься згідно приписів ч.1, 2 ст.33-1 КПК України й судовий контроль дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, в тому числі передбачених ст.364 і 191 КК України то при вирішенні питання про повернення скарги слідчий суддя Широка К.Ю. повинна була перевірити чи провадження, яке оскаржувалася особою 1, стосувалося лише внесення відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена не підслідними для НАБУ кваліфікаційними статтями, чи вона стосувалася і вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.364, 191 КК України. Зокрема, слідчий суддя Широка К.Ю. не досліджувала матеріали звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймала рішення виключно не з підстав, наявних у справі провадження належних та припустимих доказів, а керувалася лише власними припущеннями, що є протиправним.
Отже, слідчий суддя Широка К.Ю. в повній мірі не з’ясувала всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалося собою 1. В зв’язку з цим винесена ухвала у провадженні № 1-кс/991/2333/19 від 19.11.2019 року гостро порушувала норми матеріального і процесуального права, а тому підлягала безспірному скасуванню, а матеріали скарги – поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання слідчим суддею вимог ст.306-307 КПК України.
Слідча суддя Широка К.Ю. під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 3517/15 від 15.11.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Широка К.Ю., постановивши Ухвалу у провадженні № 1-кс/991/2333/19 від 19.11.2019 року, якою повернула особі 1 скаргу за вих. № 3517/15 від 15.11.2019 року, фактично істотно порушила вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачало скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
22.11.2019 року особа 1 подав до Апеляційної палати ВАСУ апеляційну скаргу за вих. № 3534/22 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/2333/19.
27.11.2019 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі Панаід Ігора Васильовича, Боднар Сергія Богдановича, Панкулич Віктора Івановича розглянула апеляційну скаргу за вих. № 3534/22 від 22.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/2333/19, за результатами чого було винесено неправосудне судове рішення № 11-сс/991/210/19, яким було відмовлено особі 1 у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. залишено без змін. При чому, під час даного судового засідання з розгляду апеляційної скарги особи 1 судді Панаід І.В., Боднар С.Б. та Панкулич В.І. вчинили кримінальні і дисциплінарно караємі дії:
— не викликали у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не запитували в особи 1 думки про можливість проведення судового засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— розглядали апеляційну справу без керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не витребовували з Вищого антикорупційного суду провадження № 1-кс/991/2333/19;
— не зачитали апеляційної скарги особи 1;
— розглядали апеляційну справу без матеріалів провадження № 1-кс/991/2333/19;
— не досліджували матеріалів судового провадження № 1-кс/991/2333/19;
— не притримувалися послідовності проведення судового засідання;
— не запитували в особи 1 чи є у нього доповнення чи ремарка;
— постановили неправосудне рішення (відмовили у задоволенні апеляційної скарги, тим самим перешкодивши доступу до правосуддя особі 1);
— постановили неправосудне рішення, чим завдали шкоди економіці держави на багато мільйонів гривень;
— винесли ухвалу, яка суперечить їх попереднім одинадцяти судовим рішенням у подібних справах;
— приховали вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— під час доповіді судді між собою розмовляли і навіть спали;
— під час розгляду судової справи, в супереч вимогам ст.26 КПК, вийшли за межі її розгляду і аналізували заяву про вчинене кримінальне правопорушення;
— під час розгляду судової справи вдавалися до провокацій та змушували особу 1 надавати пояснення на питання, що зовсім не стосувалися суті справи;
— постановили вступну і резолютивну частину ухвали у справі, чого насправді не передбачено Кодексом на досудовому провадженні;
— за наслідками розгляду апеляційної скарги не надали особі 1 копії ухвали;
— перешкодили громадській діяльності особи 1;
— грубо порушили присягу судді.
У відповідності до вимог ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) зазначається таке:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом”.
Право на справедливий судовий розгляд закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І. через свою нахабність, бездарність, протиправність і явну ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним зрадникам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-сс/991/210/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Панаід І.В., Боднара С.Б. і Панкулича В.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій та саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Панаід І.В., Боднаром С.Б. і Панкуличем В.І. уже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Панаід І.В., Боднара С.Б. і Панкулича В.І. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Панаід І.В., Боднаром С.Б. і Панкуличем В.І. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Панаід І.В., Боднар С.Б. і Панкулич В.І. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Панаід І.В., Боднара С.Б. і Панкулича В.І., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.