Хамзін Т.Р. Суддя-неуч з дивними нападами амнезії і параної

22.10.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3442/22 про вчинення начальником Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Василенком П.Ю., заступником начальника Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Соловей О.В. і заступником начальника-начальником слідчого відділу Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Жидовцевим А.В. правопорушення.
У вказаній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Василенком П.Ю., Соловей О.В. і Жидовцевим А.В. злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 3442/22 від 22.10.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог “нового” Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 30.10.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3442/22 від 22.10.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення Василенком П.Ю., Соловей О.В. і Жидовцевим А.В.
30.10.2019 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню, а також з оглядом на прийняті на користь особи 1 рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, останній подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3468/30 від 30.10.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа № 991/1321/19 була розподіленою на слідчого суддю Хамзіна Тимура Рафаїловича. 13.11.2019 року відбулося засідання у судовій справі № 991/1321/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ під головуванням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. за результатами якого даний суддя вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій.
При чому, найбільш похабним, бездарним і шахрайським зі сторони судді Хамзіна Т.Р. посеред усього іншого було те, що останній під обіцянку надати особі 1 необхідний час на обгрунтування (зачитуванням тексту) заяви про відвід домігся, аби заявник спершу проголосив такі слова: “Заявляю відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р. у судовій справі № 991/1321/19 від 13.11.2019 року”. Однак, як тільки особа 1 проголосив визначені суддею Хамзіним Т.Р. слова: “Заявляю відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р.”, останній відразу закрив судове засідання і поспішно покинув залу судового засідання. Вчинений суддею Хамзіним Т.Р. протиправний поступок пояснюється тим, що останній саме у такий спосіб вирішив приховати від громадськості і мас-медіа винесених ним 21 (двадцять однієї) підряд неправосудної ухвали, кожна з яких в тій чи іншій мірі стосувалася розкрадання державного майна, рейдерства, несплати податків, фактів корупції, приховування вчинених злочинів тощо. Тобто, суддя Хамзін Т.Р. таким чином хотів уникнути широкого розголосу того, як він своєю антидержавною діяльністю позбавляє українську армію (в тому числі АТО) належного фінансування, тим самим підриваючи боєздатність наших військ на Сході України, а також у який спосіб він тривало перешкоджає наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим різко погіршуючи добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: студенти, учні ПТУ, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники, прибиральники, держслужбовці тощо).
12.12.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 3599/12 про вчинене кримінальне правопорушення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Лазаренко В.В. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.
Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, обставини справи тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Лазаренко В.В. злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст. 375, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 3599/12 від 12.12.2019 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагало від заявника зазначення в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок. Крім цього, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, позаяк за останнім зберігається повне право на зміну його підслідності.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст. 214 КПК України, частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 23.12.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3599/12 від 12.12.2019 року.
23.12.2019 року, що відповідало 9 (дев’ятому) процесуальному дню, з оглядом на прийняті на користь особи 1 чергові рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року, № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року та № 11-сс/991/1319/19 від 21.11.2019 року, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3673/23 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих.№ 3599/12.
03.01.2020 року відбулося засідання у судовій справі № 991/2947/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. під головуванням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р., за результатами якого даний суддя повторно вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій, посеред яких було і безпрецедентне позбавлення права особи 1 на заявлення судді відводу. Тобто, маючи досвід того, як суддя Хамзін Т.Р. шляхом підлого обману 13.11.2019 року безпардонно втік із залу судового засідання, тим самим позбавивши особу 1 права на зачитування тексту заяви про відвід судді Хамзіну Т.Р. у судовій справі № 991/1321/19, особа 1 на цей раз відмовився казати ці слова, які даний суддя знову протиправно вимагав озвучити (“Заявляю відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р.”), то з оглядом на це суддя Хамзін Т.Р., шляхом перевищення своїх повноважень, позбавив права заявника на подачу заяви про його відвід у судовій справі № 991/2947/19.
Вчинений суддею Хамзіним Т.Р. протиправний поступок знову пояснюється тим, що останній саме у такий спосіб вирішив приховати від громадськості і мас-медіа винесених ним 21 (двадцять однієї) підряд неправосудної ухвали, кожна з яких в тій чи іншій мірі стосувалася розкрадання державного майна, рейдерства, несплати податків, фактів корупції, приховування вчинених злочинів тощо. Тобто, суддя Хамзін Т.Р. таким чином хотів уникнути широкого розголосу того, як він своєю антидержавною діяльністю позбавляє українську армію (в тому числі АТО) належного фінансування, тим самим підриваючи боєздатність наших військ на Сході України, а також у який спосіб він тривало перешкоджає наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим різко погіршуючи добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: студенти, учні ПТУ, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники, прибиральники, держслужбовці тощо).
12.12.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3602/12 про вчинене кримінальне правопорушення заступником міністра МВС Трояном В.А. і начальником ГСУ НП України Невгадом В.В.
У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, обставини справи тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Трояном В.А. і Невгадом В.В. злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст. 368, ч.2 ст.366, ч.3 ст. 382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч 1 ст. 111, ст. 170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 ККУ.
Відповідно, в заяві за вих. № 3602/12 від 12.12.2019 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагало від заявника зазначення в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок. При чому, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, позаяк за останнім зберігається повне право на зміну його підслідності.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст. 214 КПК України, частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 23.12.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3602/12 від 12.12.2019 року.
23.12.2019 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, з оглядом на прийняті на користь особи 1 чергові рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року, № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року та № 11-сс/991/1319/19 від 21.11.2019 року, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих.№ 3656/22 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих.№3602/12.
03.01.2020 року відбулося засідання у судовій справі № 991/2931/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. під головуванням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р., за результатами якого даний суддя повторно вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій, посеред яких було і безпрецедентне позбавлення права особи 1 на заявлення судді відводу, а також – позбавлення права на участь у судовому засіданні. Тобто, маючи досвід того, як суддя Хамзін Т.Р. шляхом підлого обману 13.11.2019 року безпардонно втік із залу судового засідання, тим самим позбавивши особу 1 права на зачитування тексту заяви про відвід судді Хамзіну Т.Р. у судовій справі № 991/1321/19, особа 1 на цей раз відмовився казати ці слова, які даний суддя знову протиправно вимагав озвучити (“Заявляю відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р.”), то з оглядом на це суддя Хамзін Т.Р., шляхом перевищення своїх повноважень, позбавив права заявника на подачу заяви про його відвід у судовій справі № 991/2931/19 та позбавив права скаржника на участь у судовому засіданні.
Вчинений суддею Хамзіним Т.Р. протиправний та явно неадекватний поступок знову пояснюється тим, що останній саме у такий спосіб вирішив приховати від громадськості і мас-медіа винесених ним 23 (двадцять три) підряд неправосудних ухвали (з врахуванням двох “свіжих” відмовних ухвал від 03.01.2020 року), кожна з яких в тій чи іншій мірі стосувалася розкрадання державного майна, рейдерства, несплати податків, фактів корупції, приховування вчинених злочинів тощо. Тобто, суддя Хамзін Т.Р. таким чином хотів уникнути широкого розголосу того, як він своєю антидержавною діяльністю позбавляє українську армію (в тому числі АТО) належного фінансування, тим самим підриваючи боєздатність наших військ на Сході України, а також у який спосіб він тривало перешкоджає наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим різко погіршуючи добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: студенти, учні ПТУ, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники, прибиральники, держслужбовці тощо).
В статті 321 КПК України (Головуючий у судовому засіданні) зазначено:
«1.Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження. 2.Головуючий у судовому засіданні вживає заходів для забезпечення в судовому засіданні порядку».
В статті 342 КПК України (Відкриття судового засідання) вказано:
«1.У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. 2.Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п.2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9­зп).
Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини. Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі – Конвенція). В Україні Конвенція була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень.
Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрівідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд.
У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи.
Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п. 1 ст. 6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі. У ч.1 ст.6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
Критеріями, якими керується ЄСПЛ при визначенні органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є:
1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення;
2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»;
3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань;
4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів.
Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади.
Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що воно є правом для захисту інших прав, що це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент верховенства права.
В статті 75 КПК (Обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні) зазначено:
1. Слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
2. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
Статтею 80 КПК України (Заява про відвід) передбачено:
1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час розслідування, так і під час судового провадження.
4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
5. Відвід повинен бути вмотивованим.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у судовому провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів, який являє собою сукупність процесуальних норм, що передбачають ініціювання та вирішення питання про недопущення судді до участі або усунення його від участі в провадженні за наявності обставин, що виключають таку участь. Важливу роль у забезпеченні права особи на доступ до справедливого судового розгляду, до правосуддя, відіграє і суддя, який здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів особи під час судового провадження і який також має бути усунутий від участі у провадженні за наявності обставин, передбачених ст.75-81 КПК України.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні судових рішень, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.75 КПК України, слідчий суддя, суддя, або присяжні не можуть брати участь у кримінальному провадженні:
– «якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження»;
– «за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості». Під “іншими обставинами”, які викликають сумнів у неупередженості судді, мають розглядатися, зокрема, наступні: 1) суддя перебуває в неприязних стосунках із учасником провадження.
Згідно п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в упередженості судді”. Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”.
Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Хамзін Т.Ф. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Хамзін Т.Ф. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Ф. повторно вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що три вищевказаних судові справи також витікають з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Хамзіна Т.Ф. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Хамзіна Т.Ф. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Хамзін Т.Ф., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, постійно перевищує свої службові повноваження, виносить неправосудні ухвали, вчиняє службові підроблення, приховує безумовні підстави для відводів, перекручує значення фактів, імітує розгляд заяв про відвід суддів без наявності саме таких заяв та доказів у судових справах, регулярно позбавляє особу 1 конституційного і КПК права на участь у судовому засіданні з розгляду заявлених відводів, порушує присягу судді, перешкоджає доступу до правосуддя, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Хамзін Т.Ф. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Хамзіним Т.Ф. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Хамзіна Т.Ф. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Хамзіним Т.Ф. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Хамзіним Т.Ф. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Хамзіним Т.Ф., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.