Суддя Воронько В.Д. не виконує рішень апеляційної палати

22.10.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3445/22 про вчинення кримінального правопорушення Головою ДВК № 800872 Вауліним Андрієм Афанасійовичем, яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-14432. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, обставини справи тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Вауліним А.А. злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.157, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 ККУ.
Відповідно, в заяві за вих. № 3445/22 від 22.10.2019 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагало від заявника зазначення в такій заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок. При чому законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. Попри це, Кодексом передбачене право органу досудового розслідування змінювати підслідність провадження.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 30.10.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3445/22 від 22.10.2019 року про вчинене правопорушення.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, 6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
30.10.2019 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню, з оглядом на прийняті на користь особи 1 рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3461/30 від 30.10.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви про вчинене кримінальне правопорушення.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа за № 991/1319/19 була розподіленою на слідчого суддю Воронько В.Д.
14.11.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 991/1319/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько Володимир Дмитрович, посилаючись на ст.33-1, 304, 309 КПК України виніс протиправне рішення про повернення особі 1 матеріалів скарги за вих. № 3461/30 від 30.10.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
Оскільки до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду відноситься згідно приписів ч.1, 2 ст.33-1 КПК України й судовий контроль дотриманням прав, свобод, та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, в тому числі передбачених ст.364 і 368 КК України, то при вирішенні питання про повернення скарги особі 1 слідчий суддя Воронько В.Д. повинен був перевірити чи провадження, яке оскаржувалася скаржником, стосувалося лише внесення відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена не підслідними для НАБУ кваліфікаційними статтями, чи воно стосувалося і вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.364, 368 КК України. Зокрема, слідчий суддя Воронько В.Д. не досліджував матеріали особистого звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у справі провадження належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є протиправним. Отже, слідчий суддя Воронько В.Д. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалася особою 1. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 991/1319/19 від 14.11.2019 року гостро порушила норми матеріального і процесуального права, а тому підлягала безспірному скасуванню, а матеріали скарги – поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання слідчим суддею вимог ст.306-307 КПК України.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., постановивши Ухвалу у судовій справі № 991/1319/19 від 14.11.2019 року, якою повернув скаргу за вих.№ 3461/30 від 30.10.2019 року, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачало скасування такої ухвали та призначення розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
11.10.2019 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Глотова М.С., Никифорова А.С. ухвалою у провадженні № 11-сс/991/47/19 вже скасовувала подібні ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. та зобов’язовувала Вищий антикорупційний суд виконати вимоги ст.306, 307 КПК України.
При чому, головним приводом для скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року стало те, що суддя Воронько В.Д. перевищував свої повноваження та не виконував імперативні вимоги ч.1, 4, 5 ст.214 КПК. А саме, як зазначає Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, що є неприпустимим розгляд слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, «…а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні».
Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. стосовно з’ясовування ним наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачається обов’язковість проведення досудового розслідування
по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину.
Усе це підкреслює відсутність чіткої правової позиції у слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., а також того, що вкладається в поняття субординації (виконавчості рішень апеляційної інстанції), лояльності до закону, адекватності, порядності, компетентності, етиці тощо.
Поміж тим не витримує критики і те, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. якимось чином вдався до установлення тих фактів, які належать до виключної компетенції детективів ГПД НАБУ, да і то вже – в існуючому кримінальному провадженні, а не до його відкриття, що обмежується положенням ч.3 ст.214 КПК України. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., постановивши Ухвалу у провадженні № 991/1319/19 від 14.11.2019 року, якою повернув скаргу за вих.№ 3461/30 від 30.10.2019 року, повторно істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачало повторне скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду даної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
18.11.2019 року, з цього приводу, особа 1 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3526/18 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 991/1319/19 від 14.11.2019 року. 21.11.2019 року, ухвалою у провадженні № 11-сс/991/179/19 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Чорної В.В., Павлишина О.Ф. і Никифорова А.С. знову скасовувала ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 991/1319/19 та зобов’язовувала Вищий антикорупційний суд виконати вимоги ст.306, 307 КПК України.
Однак, взамін лояльного і своєчасного виконання вимог Ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/179/19, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. своєю повторною Ухвалою у судовій справі № 991/1319/19 від 09.12.2019 року, посилаючись на ст.ст. 33-1, 304, 309 КПК повторно виніс протиправне рішення про повернення особі 1 матеріалів скарги за вих. № 3461/30 від 30.10.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
В статті 76 КПК (Недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні) законодавець зазначив таке:
1. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
2. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.
3. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної інстанції.
З незрозумілих підстав слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., в супереч вимогам ст.76 КПК, знову був включений до авторозподілу судової справи № 991/1319/19, яку 09.12.2019 року він протиправно знову повернув особі 1. Добре усвідомлюючи, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. вчинив не тільки протиправно але і не зовсім адекватно, з підстав явної божевільності, з метою поновлення порушеної справедливості особа 1 повторно подав 13.12.2019 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3610/13 на повторну Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 991/1319/19 від 09.12.2019 року, яка 02.01.2020 року була знову задоволеною складом колегії суддів Чорненькою Д.С., Калугіною І.О. та Глотовим М.С. у провадженні № 11-сс/991/23/20 (яким Ухвалу слідчого судді Воронька В.Д. у судовій справі № 991/1319/19 від 09.12.2019 року було знову скасовано, рівно як і Постанову від 18.06.2019 року детектива УВК НАБУ Грабара С.В. у кримінальному провадженні № 52018000000001163 від 27.11.2018 року.
Крім цього, слід окремо зазначити, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., у зухвале порушення вимог ст.304 КПК, навмисно затримує повернення скарг від 3 (трьох) до 6 (шести) тижнів. А що стосується вимог ч.2 ст.306 КПК, то суддя Воронько В.Д. навмисно затримує розгляд розподілених на нього скарг на 3-8 (три-вісім) тижнів, а згодом, покладаючись на ніби то не підсудність судової справи, приймає рішення про повернення скарги або про відмову у задоволенні скарги. І це попри те, що КПК не надає права слідчим суддям відмовляти у задоволенні скарг, поданих на підставі ст.304 КПК України.
Статтею 304 КПК (Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження) передбачено:
1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;
3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Повернення скарги або відмова у відкритті провадження можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Попри все це, станом на 31.12.2019 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. протиправно виніс підряд 16 (шістнадцять) неправосудних ухвал, якими навмисно перешкодив наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: студенти, учні ПТУ, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники, прибиральники, держслужбовці тощо).
Останнє надає право стверджувати, що антидержавна діяльність судді Воронько В.Д. є чітко спланованою розвідницько-підривною діяльністю резидента ворогуючих країн, яких кришує екс-президент України Петро Порошенко і діючий Президент України Володимир Зеленський.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне:
«…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування, яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Відповідно до абзацу 3 пункту 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, у разі об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудність яких визначена за Вищим антикорупційним судом, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
Щодо Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення здійснення розслідування іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК України;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації.При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні судових рішень відносно сторін у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Воронько В.Д. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Воронько В.Д. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 991/1319/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Воронько В.Д. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Воронько В.Д. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Воронько В.Д. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам і бандитським угрупуванням, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Воронько В.Д. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Воронько В.Д. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Воронько В.Д. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Воронько В.Д. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Воронько В.Д. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Воронько В.Д., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.