Шапутько С.В. Судді-шизофреніки вбивають українські суди

У провадженні 1 СВ ТУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року за ч.1 ст.375 КК України за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень суддею Святошинського районного суду м.Києва Петренко Н.О.
02.03.2019 року, у порушення статтей 55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, статтей 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий Першого СВ ТУ ДБР Кравченко Микола Васильович надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження №52018000000001234 від 26.12.2018 року.
Вважаючи Постанову від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року слідчим Кравченко М.В. передчасною, а відтак — підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 05.03.2019 року до Печерського районного суду скаргу за вих. №3074/05.
У своїй скарзі за вих. № 3074/05 від 05.03.2019 року особа 1 зазначав, що перед тим як закрити кримінальне провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року слідчий Кравченко М.В. не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не виконав Ухвалу у судовій справі № 760/31191/18 від 14.12.2018 року;
3) вніс до ЄРДР неправильну частину вчиненого злочину (ч.1 ст.375 КК України, в той час як особа 1 в заяві вказував ч.2 ст.375 КК України, що також було зазначено і в ухвалі слідчого судді);
4) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
5) не вручив особі 1 жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, поза тим і не виніс Постанови про не визнання його потерпілим;
6) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
7) не допитав свідків у справі провадження (в т.ч. секретаря судового засідання і помічника судді);
8) не вніс до ЄРДР статті вчиненого злочину – ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
9) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
10) не розглянув подану в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 2861/28 від 28.01.2019 року;
11) не надав відповіді на подану в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 2861/28 від 28.01.2019 року;
12) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення;
13) не допитав фігуранта у справі провадження щодо суті порушених особою 1 питань у поданій заяві за вих. №2720/18 від 19.11.2018 року;
14) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
15) не витребував матеріали судової справи № 760/4991/18 і не досліджував їх;
16) не призначив фоноскопічної експертизи за наявними в особи 1 доказами;
17) не провів відеоскопічної експертизи за наявними в особи 1 доказами;
18) не призначив судово-медичної експертизи;
19) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження додаткові докази вчиненого злочину: документи, звукозапис судового засідання, відеозапис судового засідання тощо;
20) не надав можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отримання особою 1 збитків у даному кримінальному провадженні;
21) не визначив процесуальний статус особи 1 у даному кримінальному провадженні тощо.
22) не перекинув за підслідністю до СУ ДБР частину проваджень, які не підслідні НАБУ – ст.170, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
26.02.2019 року слідчий Кравченко М.В. закрив кримінальне провадження за № 52018000000001234 від 26.12.2018 року не вчинивши жодної процесуальної дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Кравченко М.В. своєю передчасною Постановою від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 26.02.2019 року слідчого Кравченко М.В. про закриття кримінального провадження за № 52018000000001234 від 26.12.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 26.02.2019 року слідчого Кравченко М.В.:
1) відсутній перелік проведених слідчо-розшукових дій;
2) не зазначені причини не проведення допиту свідків і потерпілих;
3) не вказані причини не проведення експертиз наявних доказів;
4) не надано правової оцінки діям фігуранта у справі провадження;
5) не надано правової оцінки доказам у справі провадження;
6) відсутній реєстраційний номер та дата реєстрації постанови в канцелярії ДБР;
7) відсутній підпис керівника органу досудового розслідування;
8) відсутня печатка або штамп органу досудового розслідування.
В той же самий час, Постанова від 26.02.2019 року слідчого Кравченко М.В. навіть не містить позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії ДБР, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки або штампу органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що слідчий Кравченко М.В. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності», що були самостійним приводом для скасування Постанови від 26.02.2019 року. Крім цього, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
У відповідності до вищенаписаного, при цьому керуючись ст. 21, 55, 56, 110, 220, 534, 535, 303-307 КПК України, ст. 55, 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини, особа 1 просив суд:
“1. Розглянути скаргу за вих. № 3074/05 від 05.03.2019 року в строк до 5 діб або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі справи);
2. Скасувати Постанову від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року слідчим Кравченко М.В.
3. Відновити досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000001234 від 26.12.2018 року.
4. За наслідками розгляду даної скарги надіслати поштою копію ухвали”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, Печерським районним судом м.Києва було зареєстровано судову справу № 757/11673/19-к, яку автоматизованою системою документообігу було розподіленою на слідчого суддю Шапутько Світлану Володимирівну. 20.02.2020 року із невиправданою затримкою розгляду справи № 757/11673/19-к аж на 11,5 (одинадцять з половиною) місяців, було розпочате слідчим суддею Шапутько С.В. судове засідання, під час якого вказаний суддя вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила процесуального керівника (прокурора) про призначення судового засідання з розгляду скарги на Постанову від 26.02.2019 року щодо закриття кримінального провадження;
— не встановлювала особу скаржника за особистими документами;
— не просила назватися скаржника та вказати адресу реєстрації та проживання;
— не зачитала скаржнику права і обов’язки учасники судового провадження;
— вчинила службове підроблення, адже викривила надані скаржником пояснення щодо заданого суддею питання “Чи будуть у вас відводи…” з метою затягування розгляду судової справи;
— прийняла незаконне рішення про передачу судової справи на повторний авторозподіл нібито з причин заявленого скаржником відводу, чого насправді не було (про що свідчать наявний у судовій справі комп’ютерний диск із відеозаписом даного судового засідання та приватний відеозапис, зроблений з портативного пристрою скаржника);
— тривалим не розглядом судової справи приховує вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— враховуючи що дане судове провадження являється частиною громадської діяльності особи 1, то суддя тим самим надала підстави вважати свою діяльність такою, що направлена на зумисне перешкоджання їй;
— затягуючи судовий розгляд на вкрай нерозумний строк, а також регулярно постановлюючи неправосудні рішення (які згодом були скасовані апеляційною інстанцією), суддя тим самим зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, які через корупційну діяльність чиновників (суддів, правоохоронців тощо) досі не потрапляють в державний бюджет;
— грубо і повторно порушила присягу судді.
І на кінець, окремо слід зазначити, що станом на 21.02.2020 року суддя Шапутько С.В. винесла біля 5-ти неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності до Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26.11. 2010 року за № 30 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України від 15.09.2016 року № 58, від 02.03. 2018 року за № 17, від 12.04. 2018 року за № 16):
«п.19. Повторний автоматизований розподіл судової справи може проводитись модулем автоматизованого розподілу в порядку, визначеному п.6 цього Розділу у випадках:
1) коли суддя або суддя-доповідач не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти календарних днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені процесуальним законом — на підставі розпорядження керівника апарату, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
2) у разі наявності протоколу про неможливість проведення автоматизованого розподілу та після усунення обставин, що унеможливлювали його здійснення — на підставі розпорядження керівника апарату суду, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
3) у випадках порушення пункту 5 Розділу III цього Положення, якщо це призвело до порушення порядку визначення судді — на підставі розпорядження керівника апарату суду (секретаріату)».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Відповідно до положення ст.21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень), передбачено таке: «ч.1 Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Статтею 318 (Строки і загальний порядок судового розгляду) КПК України встановлено:
«1.Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п.2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9­зп).
Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини.
Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. В Україні Конвенція була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд.
У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи.
Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної
влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п.1 ст.6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі. У ч.1 ст.6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення;
2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Шапутько С.В. через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Шапутько С.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент не бажають реагувати на це у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шапутько С.В. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 757/11673/19-к також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Шапутько С.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Шапутько С.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Шапутько С.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Шапутько С.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Шапутько С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Шапутько С.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Шапутько С.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Шапутько С.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Шапутько С.В., яка регулярно та грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.