Шелест С.Б. Корупціонер, неук, самодур і псевдовикладач

12.03.2021 року особа 1 подав до Вищої ради правосуддя скаргу щодо дисциплінарного проступку судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В.
У скарзі зазначалися такі підстави для дисциплінарної відповідальності судді Вишняка М.В.:
1) винесення неправосудної ухвали у судовій справі № 760/26257/20 від 02.12.2020 року, яка була скасована ухвалою Київського апеляційного суду;
2) протиправне повернення матеріалів скарги за вих. № 4061/27 від 27.11.2020 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4059/24 від 24.11.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення;
3) затримка із поверненням матеріалів скарги за вих.№ 4061/27 від 27.11.2020 року на 7 днів.
4) проведення судових засідань в робочій кімнаті судді;
5) поведінка судді, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, недотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
6) прояв неповаги до учасників провадження;
7) умисне порушення прав людини і основоположних свобод;
8) порушення правил щодо самовідводу (суддя перебуває у численних кримінальних провадженнях, відкритих особою 1, стосовно яких зараз проводяться відповідні досудові розслідування);
9) неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Вказані вище підстави для відкриття дисциплінарного провадження стосовно судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. мали ознаки дисциплінарних проступків, визначених підпунктами «а», «б», «г», «ґ», «д» пункту 1; пунктами 2, 3, 4, 5, 12 частини першої та пункту 2 (скасоване рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права та неналежного ставлення до службових обов’язків) статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В якості підстав для відкриття дисциплінарного провадження (посилання на фактичні дані, що підтверджують викладені у дисциплінарній скарзі відомості), особа 1 посилався на
– матеріали судової справи № 760/26257/20;
– копія Ухвали у судовій справі № 760/26257/20 від 02.12.2020 року;
– копія Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/1056/2021 від 04.03.2021 року;
– відеозаписи судових засідань на портативному пристрої скаржника (на яких видно, що суддя регулярно проводить судові засідання в своїй робочій кімнаті);
– комп’ютерний диск з відеозаписами, який знаходиться у судовій справі, на якому записані докази того, що слідчий суддя проводить свої судові засідання в робочій кімнаті.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 16.03.2021 року, вказаній скарзі було присвоєно № В-880/10/7-21 та передано для проведення перевірки члену Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест Світлані Богданівні.
31.03.2021 року член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б. розглянула заяву особи 1, за результатами чого склала наступний висновок: “…оскільки доводи скарги зводиться до незгоди з судовим рішенням… – відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка Максима Володимировича”.
З оглядом на такий шахрайський висновок члена Першої Дисциплінарної палати ВРП Шелест С.Б., 31.03.2021 року Головуючий засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Краснощокова Н.С., разом з членами Першої Дисциплінарної палати Плахтій І.Б., Розваляєва Т.С. та Суховий В.Г. винесли ухвалу у справі № 750/1дп/15-21, якою відмовили у відкритті дисциплінарної справи стосовно дій судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В.
Якщо зважити на те, що насправді скарга особи 1 містила відомості, які були потрібними для відкриття дисциплінарного провадження щодо слідчого судді Вишняка М.В., то останнє слугує доказом тому, що член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б. є примітивним недоумком, нікчемним алкашем або ж затятим корупціонером, яка потребує госпіталізації до дурдому або до буцегарні.
При чому, перше, друге і третє супроводжується абсолютною безграмотністю члена Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., що являється для неї обтяжуючою обставиною та мусить стати приводом для службового розслідування за фактами продажу їй робочого місця у ВРП (так як очевидна невідповідність займаній посаді).
Відповідно усьому вказаному, а також на підставі ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», насправді було дев’ять окремих підстав для відкриття дисциплінарної справи на суддю Вишняка М.В., кожна із яких вимагала покарання названого вище судді шляхом позбавлення повноважень.
Небагатослівні твердження члена Першої Дисциплінарної палати ВРП Шелест С.Б. щодо відсутності підстав для відкриття дисциплінарного провадження доволі легко спростовуються положеннями ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де чітко вказано, що усі вищезазначені підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вишняка М.В. мають місце бути.
Тому, враховуючи що член ВРП Шелест С.Б., своїми шахрайськими висновками фактично викрила свою злочинну діяльність, то остання мусить підлягати карному покаранню і звільненню з роботи.
Член ВРП Шелест С.Б. надала для Першої Дисциплінарної палати завідомо неправдиві висновки, якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності являються: нормативно-правові, фактичні та процесуально-правові.
Нормативно-правова підстава – закріплення в законі складів правопорушень, відповідних видів і заходів юридичної відповідальності, інших умов, необхідних для практичної їх реалізації. Фактична підстава – дії (бездіяльність), заборонені правовою нормою, тобто вчинення правопорушення. Процесуальна підстава – рішення компетентних органів публічної влади про притягнення до відповідальності.
Групи нормативно-правових підстав (ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»):
– порушення норм процесуального права і посадових обов’язків при відправленні правосуддя;
– порушення правил суддівської етики;
– порушення правил щодо конфлікту інтересів або неповідомлення про випадки втручання в діяльність судді;
– розголошення суддею таємниці або певної інформації;
– порушення прав людини і основоположних свобод;
– недотримання вимог та обмежень, передбачених антикорупційним і судоустрійним законодавством;
– невиконання вимог члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та/або члена Вищої ради правосуддя щодо надання певної інформації;
– неналежне ставлення до службових обов’язків.
Підпунктом «а» п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в
розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Підпунктом «б» п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»).
Підпунктом «в», «г», «ґ», «д» п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Порушеннями вимог щодо неупередженості судді) є:
– порушення засад гласності і відкритості судового процесу;
– порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості;
– незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав учасників процесу;
– порушення правил щодо відводу (самовідводу).
Пунктом 2 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено:
– безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
– зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Пунктом 3 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається:
Допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (Кодекс суддівської етики, затверджений ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року).
Пунктом 4 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено:
Умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Пунктом 5 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено:
Розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні.
Пунктом 6-8 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається:
– неповідомлення суддею ВРП та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб;
– неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Ради суддів України про реальний чи потенціальний конфлікт інтересів судді;
– втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями.
Підстави для дисциплінарної відповідальності судді за вчинення ним неправомірних дій, передбачені 
ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
“1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
1) умисне або внаслідок недбалості:
а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду;
б) не зазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;
в) порушення засад гласності і відкритості судового процесу;
г) порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
ґ) незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав учасників процесу;
д) порушення правил щодо відводу (самовідводу);
2) безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;
3) допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу;
4) умисне або внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше порушення, що привело до негативних наслідків;
5) розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
6) неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок;
7) неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Ради суддів про реальний чи потенційний конфлікт інтересів судді (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному законом);
8) втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями;
9) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції;
10) зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей, визначених законодавством;
11) використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку;
12) допущення суддею недоброчесної поведінки, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам; непідтвердження суддею законності джерела походження майна;
13) ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та/або члена Вищої ради правосуддя, у тому числі недодержання встановлених законом строків надання інформації;
14) непроходження курсу підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України відповідно до направлення, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, або непроходження подальшого кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами цього кваліфікаційного оцінювання;
15) визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом;
16) неподання або несвоєчасне подання суддею декларації родинних зв’язків;
17) подання у декларації родинних зв’язків судді завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей;
18) неподання або несвоєчасне подання суддею декларації доброчесності;
19) декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.
2. Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків”.
Пунктом 9-12, 14-19 ч. 1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено:
Недотримання вимог та обмежень, передбачених антикорупційним і судоустрійним законодавством.
Пунктом 13 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стверджується:
Ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та/або члена Вищої ради правосуддя.
Кодекс суддівської етики (Рада суддів України). Етичні засади регулювання конфлікту інтересів:
1) стаття 1. Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
2) стаття 3. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
3) стаття 15. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.
Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.
4) Стаття 19. Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень.
Статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено:
“1. Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи – через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування – через своїх керівників або представників, Комісія з питань доброчесності та етики – через її голову або членів Комісії.
2. Дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити такі відомості:
1) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку;
2) прізвище, ім’я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу;
3) конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді;
4) посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості. Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання.
3. ВРП затверджує та розміщує на офіційному веб-порталі судової влади зразок дисциплінарної скарги.
4. Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права, як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя.
5. За подання адвокатом завідомо безпідставної дисциплінарної скарги такий адвокат може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності згідно із законом.
6. Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
7. У разі наявності обставин, що спричиняють виникнення сумнівів у існуванні або достовірності підпису особи, яка подала дисциплінарну скаргу, відповідний ВРП має право запросити таку особу для підтвердження скарги”.
Стаття 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді) передбачає:
“1. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України “Про Вищу раду правосуддя”, з урахуванням вимог цього Закону”.
Стаття 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» констатує:
“1. До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: 1) попередження; 2) догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців;
4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.
2. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
3. Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 1 частини першої цієї статті, не застосовується у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 16-19 частини першої статті 106 цього Закону.
4. Дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 ч.1 цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 ч.1 ст.106 цього Закону.
Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 5 частини першої цієї статті, не застосовується до судді вищого спеціалізованого суду. Також у порядку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, не допускається переведення судді до вищого спеціалізованого суду.
5. У разі ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення, що не дозволяє судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, суддя тимчасово відстороняється від здійснення правосуддя у цьому суді з дня ухвалення рішення про застосування до нього дисциплінарного стягнення.
6. За наявності непогашених стягнень до судді має бути застосовано більш суворе стягнення.
7. Суддя, який має непогашене стягнення, не може брати участь в конкурсі на зайняття посади.
8. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі:
1) вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
2) порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.
9. Істотним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний будь-який з таких фактів:
1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;
3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують його доходи та доходи його сім’ї, законність джерел яких підтверджена; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами благ або іншої вигоди;
4) суддю визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення;
5) суддя не виконав вимоги рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, ухваленого на підставі п.4 ч.1 цієї статті, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного відповідно до п.4 ч.1 цієї статті, суддя не підтвердив здатність здійснювати правосуддя;
6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв’язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності;
7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
10. Рішення про внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 2 частини восьмої цієї статті, може бути ухвалено, у разі якщо на вимогу органу, що здійснює дисциплінарне провадження, суддя не підтвердив законність джерела походження майна.
11. Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
12. У разі якщо рішенням Європейського суду з прав людини встановлені факти, які можуть бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення до судді, зазначений строк обраховується з дня набуття таким рішенням Європейського суду з прав людини статусу остаточного.
13. Інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя та на веб-сайті суду, в якому працює суддя. Ця інформація повинна містити дані про суддю, якого притягнуто до відповідальності, про накладене стягнення та копію рішення органу, що здійснювало дисциплінарне провадження щодо судді, про накладення стягнення”.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б. умисно чи то через брак розуму, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені дисциплінарні проступки суддів, яким власне і продає посвідки судді, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, Шелест С.Б. саме у такий підлий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо Президент України і Офіс Генерального прокурора не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Шелест С.Б. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 750/1дп/15-21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Шелест С.Б. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії Шелест С.Б. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Шелест С.Б., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила свої службові повноваження, вчинила службові підроблення, приховала вчинені злочини, перешкодила відкриттю дисциплінарної справи, склала і надала завідомо хибні висновки для Першої Дисциплінарної палати ВРП, надала допомогу злочинній особі, протидіє діяльності громадських організацій, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, грубо порушила присягу члена ВРП, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Шелест С.Б. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Шелест С.Б. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Шелест С.Б. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, яке передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Шелест С.Б. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо належного резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та відповідної реакції не корумпованого мас-медіа.