Рудніченко О.М., Ігнатюк О.В., Свінціцька О.П. Три самодури

24.02.2021 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4273/24 про вчинені суддями касаційного адміністративного суду Верховного Суду Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. умисних кримінальних правопорушень, яка була зареєстрованою в НАБУ під вх.ЗГ № В-2483.
У своїй заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, короткі обставини справи тощо. Крім цього, я самостійно кваліфікував вчинення злочину за правовою кваліфікацією – ч.3 ст.355, ч.3 ст.157, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагає від заявника зазначення в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок – забезпечив внесення до ЄРДР відомостей з заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника ГПД НАБУ із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, особа 1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 ст.214 КПК визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) П.10 ч.1 ст.3 КПК визначає, провадження–це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва,
не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.5 ст.214 КПК України, станом на 26.02.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А.
26.02.2021 року, що відповідало 2 процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4281/26 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, справа № 760/5004/21 була розподіленою на слідчого суддю Сергієнко Г.Л.
14.05.2021 року суддя Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. винесла Ухвалу у справі № 760/5004/21, якою відмовила особі 1 у задоволенні скарги за вих. № 4281/26 від 26.02.2021 року.
При чому, під час розгляду справи № 760/5004/21 суддя Сергієнко Г.Л. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надавали підставу для скасування оскаржуваної ухвали:
1) не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
2) викликала у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі суду не було доказів;
3) викликала у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
4) не викликала у судове засідання скаржника – особу 1 (клопотання особи 1 про проведення судового розгляду його скарги без його участі ще не означало, що його не потрібно було повідомляти про призначення такого судового засідання, про місце і час судового такого засідання, склад суду тощо, що власне і передбачено вимогами ст.135, 136, 137 КПК України);
5) долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
6) долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
7) долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив;
8) долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його у не дозволений ДСА спосіб;
9) долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його до суду в електронній формі без цифрового підпису;
10) проводила судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
11) проводила судове засідання без участі скаржника – особи 1;
12) при винесенні рішення посилалася на пояснення представника НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася, яка не підтвердила своїх повноважень (навіть не являється детективом), яка їх належним чином не оформила та передала до суду у не дозволений ДСА спосіб (без цифрового підпису);
13) при винесенні рішення суддя не надала правової оцінки тому, що представник НАБУ знехтував вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від нього, при передачі до ДБР заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року про вчинення кримінального правопорушення суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. одночасно внести до ЄРДР відомості, визначені ч.5 ст.214 КПК;
14) при винесенні рішення суддя не надала правової оцінки тому, що у відповідності до ч.7 ст.214 КПК, змінювати підслідність має право лише прокурор і лише за умови попереднього внесення до ЄРДР відомостей заяви про вчинені кримінальні правопорушення, чого уповноваженою особою НАБУ не було зроблено;
15) при винесенні рішення суддя не надала правової оцінки тому, що уповноважена особа НАБУ Дубров О.А. не наділений правом розглядати заяву особи 1 і приймати будь-які рішення, так як працює в Управлінні по роботі зі зверненнями громадян, яке в своїй діяльності керується виключно ст.22 Закону України “Про звернення громадян”, тоді як особа 1 звертався до НАБУ в порядку КПК України;
16) не витребовувала і не досліджувала матеріали заяви особи 1, в світлі вимог ст.23 КПК;
17) взамін розгляду скарги за вих. № 4281/26 від 26.02.2021 року вдалася до розгляду заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року про вчинене правопорушення по суті справи, що не дозволено ст.26 КПК України;
18) протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
19) стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
20) постановила протиправну ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4281/26 від 26.02.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 4273/24 від 24.02.2021 року, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року);
21) постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4281/26 від 26.02.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах власного судового “розслідування”, чого не дозволяється навіть детективу положенням ч.3 ст.214 КПК.
На підставі наведеного, НАБУ після виконання вимог ст.214 КПК, встановивши, що таке кримінальне провадження йому не підслідне, повинно передати таке кримінальне провадження іншому органу досудового розслідування за підслідністю, що у даному випадку і відбулося, як про це свідчать заперечення представника НАБУ, однак без внесення відомостей до ЄРДР, а суддя цей факт проігнорувала.
Слідча суддя Сергієнко Г.Л. не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення особи 1 до керівника ГПД НАБУ. Також не витребовувала матеріали справи від СУ ДБР, а відтак не могла знати про результати розгляду заяви за вих. № 4273/24 від 24.02.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А.
За таких обставин суддя приймала рішення виключно не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів, а керувалася лише власними припущеннями, що є неприпустимим. Отже, слідча суддя Сергієнко Г.Л. в повній мірі не з’ясувала всі обставини кримінального провадження, яке особою 1 оскаржувалося. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 760/5004/21 від 14.05.2021 року судді Сергієнко Г.Л. порушувала норми матеріального і процесуального права. Слідча суддя Сергієнко Г.Л., постановивши ухвалу у судовій справі № 760/5004/21 від 14.05.2021 року, тим самим допустила грубі порушення норм КПК, а тому така ухвала підлягала скасуванню, а матеріали скарги – поверненню до Солом’янського районного суду м.Києва для виконання вимог ст.306-307 КПК України.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (детектива), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи (групи детективів), який керуватиме діями інших слідчих (детективів). В таку групу слідчих (детективів) може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих (детективів) керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим (детективом), здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (детектива). А слідчий (детектив), відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
Частиною 4 ст.214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий (детектив) невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Крім цього, згідно Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно Положенню про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – керівник ГПД НАБУ. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало повноважного керівника ГПД НАБУ, шляхом надання доручення, забезпечити внесення до ЄРДР необхідних відомостей. Попри зазначене, викладені у заяві особи 1 відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування фактично не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність керівника органу досудового розслідування, що тягне за собою карну відповідальність.
Також, згідно з Розділом ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
Статтями 55, 129 Конституції України зазначається, що кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.25 КПК України, прокурор, слідчий (детектив) зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Оскільки повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні, використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам, оскільки наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the United Kingdom), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (Рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» за № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» від 9 листопада 2012 року за № 1640/0/4-12, у статті 303 КПК визначено порядок оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто – впродовж 24 годин.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Статтею 214 КПК України (Початок досудового розслідування) передбачено таке:
“1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. 2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
5. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела…”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 27.05.2021 року апеляційну скаргу за вих. № 4370/27 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/5004/21 від 14.05.2021 року.
У своїй апеляційній скарзі за вих. № 4370/27 від 27.05.2021 року особа 1 зазначав, що дана скарга подається у зв’язку з неправильним застосуванням слідчою суддею Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. норм матеріального права і порушення норм процесуального права, винесенням неправосудної ухвали у судовій справі № 760/5004/21 від 14.05.2021 року, а також на підставі вимог ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст. 21, 23, 26, 55, 56, 117, 214, 220, 284, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447, 534, 535 КПК України, на підставі Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Узагальнення, викладеному в п.п.1.1 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року, а також на підставі висновків ЄСПЛ.
Крім цього, особа 1 клопотав у своїй скарзі поновити пропущений процесуальний строк на оскарження ухвали у справі № 760/5004/21 від 14.05.2021 року у зв’язку з невчасною видачею повного тексту ухвали.
В якості належних і припустимих доказів особа 1 долучив в залі судового засідання до матеріалів апеляційної скарги копії документів, які повністю обгрунтовували його доводи: копію листа-відповіді з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ (яким повідомлялося особу 1 про результати розгляду його заяви та про зміну підслідності заяви до ДБР, без внесення відомостей до ЄРДР), десятки документів з виборчого процесу (які доказували наявність порушень виборчих прав особи 1 та визнання представником ЦВК судового позову), копії документів про наявність пільг, що звільняють від сплати судового збору, копії висновку і рішення Верховного Суду щодо визнання саме таких пільг в контексті не сплати судового збору, копія неправосудної Постанови суддів Калашнікової О.В., Білак М.В. і Губської О.А. (в якій дані судді приховали зізнання представника ЦВК та визнання ним позову, а також зробили службове підроблення, так як підмінили справжню дату надання відповіді ЦВК на адресу особи 1 31.10.2020 року, в той час як представник ЦВК зізнався, що це було 02.11.2020 року, що також підтверджувалося штемпелем дати на конверті рекомендованого відправлення, а також фотокопією руху даного рекомендованого відправлення з веб-сайту ДП “Укрпошта”, та якою даними суддями було змушено особу 1 заплатити судовий збір).
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Київського апеляційного суду провадження № 11-сс/824/3596/2021 було розподілено на колегію суддів з розгляду кримінальних справ у складі головуючого судді Рудніченко Оксани Миколаївни, суддів Свінціцької Олени Петрівни і Ігнатюк Олега Володимировича. 16.08.2021 року, із затримкою розгляду даного апеляційного провадження аж на 2,5 (два з половиною місяців), відбулося явно нездорового характеру судове засідання у провадженні № 11-сс/824/3596/2021 з розгляду Апеляційної скарги за вих. № 4370/27 від 27.05.2021 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/5004/21 від 14.05.2021 року, на якому судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. порушили встановлений КПК порядок ведення судового засідання та не розглянули заявлене клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження ухвали слідчого судді (з відлученням до нарадчої кімнати).
А саме, апелянту не було запропоновано на початку судового засідання подати до суду наявні заяви і клопотання. А коли особа 1 їх все-таки подав, то вони чомусь не розглядалися індивідуально, з врахуванням думки усіх суддів. Також судді не досліджували матеріали справи.
Зрештою, судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. постановили рішення, яким неправомірно відмовили у задоволенні апеляційної скарги особи 1. Своє злочинне, безграмотне, безтолкове, неправосудне і зовсім нездорового глузду судове рішення судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. пояснили у такий примітивний спосіб:
“Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року відмолено у задоволенні скарги ОСОБА_1 , мотивуючи рішення тим, що у заяві не наведено наявності ознак кримінальних правопорушень, не визначено ні фактичних відомостей щодо реальності події злочинів, ні достатніх даних, що можуть об`єктивно свідчити про їх вчинення, а зводиться лише до незгоди особи 1 з ухваленою суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановою у справі № 855/83/20, їх процесуальними діями та рішеннями під час розгляду вказаної справи. З даним висновком погоджується і колегія суддів з огляду на наступне… Разом з тим, зазначена заява, крім незгоди із судовим рішенням, не містить жодних даних про вчинення суддями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 таких дій, у зв`язку з чим слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва обґрунтовано не взяв до уваги доводи заявника про те, що в заяві ним було вказано всі елементи, ознаки та обставини вчинених злочинів… Наведене дає підстави стверджувати про те, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань уповноваженими особами Національного антикорупційного бюро України за заявою ОСОБА_1 були невнесенні правомірно. Ця обставина, а також те, що заява ОСОБА_1 була скерована до Державного бюро розслідувань указує на відсутність бездіяльності і діях уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України. Щодо посилань ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення в частині того, що слідчий суддя не викликав у судове засідання керівника ГПД НАБУ ОСОБА_2, а поклався на заперечення представника НАБУ Дуброва О.А., не витребував і не дослідив матеріали особистого звернення ОСОБА_1 та вдався до протиправної оцінки заяви про вчинене кримінальне правопорушення, то колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів провадження про розгляд скарги ОСОБА_1 слідчим суддею повідомлявся безпосередньо ОСОБА_1 та Національне антикорупційне бюро України, шляхом направлення судової повістки. В судове засідання суду першої інстанції представник Національного антикорупційного бюро України не прибув, разом з тим через канцелярію суду 12 травня 2021 року подав письмові пояснення у справі №760/5004/21, в яких просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 та розглядати справу без участі представника. Крім того, не було необхідності у слідчого судді і витребувати матеріали звернення до керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, враховуючи те, що в розпорядженні слідчого судді була копія заяви про вчинене кримінальне правопорушення. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року прийнята з додержанням вимог кримінального процесуального закону, висновки, викладені у ній відповідають фактичним обставинам справи, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення”.
При цьому тут слід особливо зазначити, що судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. у своїх попередніх численних ухвалах, за наслідками розгляду ідентичних скарг на бездіяльність НАБУ, приймали кардинально протилежні рішення. Останнє доводить, що дані судді виносять неоднакові судові рішення в одних і тих самих питаннях, що заставляє засумніватися у наявності у них справжніх документів про вищу юридичну освіту та про право здійснювати правосуддя, а також про психічну здоровість даних суддів.
Також, як це добре видно на відеозапису судового засідання, судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. розглядали апеляційну скаргу за вих. № 4370/27 від 27.05.2021 року по суті справи, однак вкінці розгляду такої скарги не провели обов’язкового етапу безпосереднього дослідження матеріалів судової справи, як це і вимагається положенням ст.23 КПК України. А не дослідження матеріалів судової справи робить судове рішення абсолютно неправосудним, так як жодні докази у ньому цими обезбашеними суддями-колобораціоністами не досліджувалися.
26.08.2021 року особі 1 було видано наручно копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/3596/2021 за наслідками розгляду його апеляційної скарги, з якої стало відомо, що судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. вчинили підроблення, припустилися низки процесуальних порушень, викривили факти і норми закону, а також зовсім не надали своєї оцінки 21 вищеописаному пункту.
Приміром, якби дійсно можна було приймати судові рішення на копіях документів, які надає в суд скаржник, тоді навіщо ці три дебіли Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. витребовували матеріали судової справи з Солом’янського районного суду м.Києва, намарно витрачаючи державні кошти і затягуючи судовий розгляд справи, адже особа 1 їм також надавав копію судового рішення слідчого судді? Це було перше самозаперечення цих недолюдів! Друге самозаперечення – що слідчий суддя, рівно як і зажерті свині Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. розглядали не скаргу особи 1, а заяву про вчинені кримінальні правопорушення суддями Верховного Суду, в той час як положення ст.26 КПК не дозволяв їм цього робити. Це саме стосується і повноважень детектива та керівника ГПД НАБУ, яких фактично було підмінено неналежною особою, тобто особою, яка працює в НАБУ, керуючись Законом України “Про звернення громадян”.
Якщо так і далі піде, то шизофреніки і аферисти Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. визнають право на розгляд заяв про вчинені кримінальні правопорушення за безхатченками. Зрештою, різниці у повноваженнях Дуброва О.А. і у безхатченків щодо розгляду такого типу заяв навіть зараз уже нема!
Більше цього, для чого існує Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року і ч.7 ст.214 КПК України? Хіба вони обоє не зобов’язують при зміні підслідності заяви про вчинені кримінальні правопорушення автоматично і безапеляційно вносити відомості до ЄРДР? Судячи з похабної ухвали бездарних тварюк Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В., у них наявні серйозні проблеми з виконавчістю, інакше б вони не писали в своїй ухвалі такої білогарячкової бредні. Накази для того і віддаються, що б їх безспірно виконували такі ублюдки, як слідчі (детективи, прокурори), слідчі судді, судді апеляційної інстанції, в тому числі аферисти і шалави Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В.
Не витримує ніякої критики зухвала брехня двох курв Рудніченко О.М. і Свінціцької О.П., а також зажертої фермерської свині Ігнатюк О.В. щодо надсилання слідчим суддею повісток сторонам у справі, адже насправді в матеріалах судової справи не будо жодного припустимого і прийнятного доказу про це. Також нечуваною досі брехнею являється і те, що нібито можна замінити керівника органу досудового розслідування, виходячи із ст.39 КПК України, звичайним безхатченком. Ідентична невідповідність наданого в ухвалі обгрунтування брудними шльондрами і свинями Рудніченко О.М., Свінціцькою О.П. і Ігнатюк О.В., приведена на початку цього тексту ще по 15 пунктам, які чомусь не знайшли свого відображення в описовій частині ухвали цих трьох недоумків, всупереч вимогам КПК.
Судді-аферисти Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В., виносячи подібне неправосудне рішення, тим самим частково нівелюють кропіткі досягнення громадської організації та перешкоджають наповненню бюджету на декілька мільйонів гривень, тим самим суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, бездарні судді Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. надали особі 1 наручно копію Ухвали у провадженні № 11-сс/824/3596/2021 із запізненням на 10 днів, до того ж яка зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— кожна друга сторінка аркушу судового рішення не перекреслена;
— декотрі слова віддруковані жирним кольором;
— розмір шрифту значно менший встановленого;
— ухвала містить міжрядкові відступи;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— не вказано в ухвалі, коли вона набрала законної стили;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу ухвали;
— ухвалу підписав помічник судді, в той час як це має право робити лише секретар суду;
— на пломбі не вказано дату створення її копії;
— на пломбі не вказано ПІП секретаря суду і немає її підпису;
— на пломбі не вказано ПІП головуючого судді, що робить з такого судового документу абсолютно недієздатний шматок паперу, який придатний виключно для потреб підтирання дуп африканських нігерів.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Недоумки Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, аферисти Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним аферистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що недоумки Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/3596/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шизоїдів Рудніченко О.М., Свінціцької О.П. і Ігнатюка О.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотних козлів Рудніченко О.М., Свінціцької О.П. і Ігнатюка О.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неуки Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, перекручують значення фактів, імітують розгляд апеляційних скарг, виносять неправосудні рішення, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, перешкоджають доступу до правосуддя, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, порушують присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Бездарі Рудніченко О.М., Свінціцька О.П. і Ігнатюк О.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці зрадниками Рудніченко О.М., Свінціцькою О.П. і Ігнатюком О.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїдів Рудніченко О.М., Свінціцької О.П. і Ігнатюка О.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень тварюками Рудніченко О.М., Свінціцької О.П. і Ігнатюка О.В. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Рудніченко О.М., Свінціцької О.П. і Ігнатюка О.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів Рудніченко О.М., Свінціцької О.П. і Ігнатюка О.В., які порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.