Суддя-гермафродит Антонюк М.С. у лакеях ворогів держави

17.07.2021 року особа 1 відправив через поштову службу рекомендований лист за штрихкодовим номером 0304910251111 на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., якому була заява за вих. № 4439/17 про вчинення кримінального правопорушення Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б., яка була отримана уповноваженою особою СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві 19.07.2021 року.
У своїй заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у заяві за вих. № 4439/17 від 17.07.2021 року особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення власниками і керівниками інтернет-магазину “Розетка” Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б. кримінальних правопорушень за ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4439/17 від 17.07.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового КПК були уже не обов’язковими для того, що б керівник СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві виконав вимоги ст.214 КПК та впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, вніс до ЄРДР відомості заяви за вих. № 4439/17 від 17.07.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення або уповноважив на цю дію підлеглого слідчого. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до СУФР ГУДФС у м.Києві із заявою про вчинене правопорушення, особа 1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4439/17 від 17.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення керівниками інтернет-магазину “Розетка” Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ст.214 КПК України, станом на 23.07.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4439/17 від 17.07.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
23.07.2021 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу до Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4440/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4439/17 від 17.07.21 року про вчинення кримінальних правопорушень.
В обгрунтування доводів, особа 1 надав в додатку до своєї скарги такі докази: копію заяви про вчинені правопорушення за вих. № 4439/17 від 17.07.21 року; копію двох фіскальних чеків про відправлення рекомендованого відправлення за штрихкодом 0304910251090 на ім’я керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві та один банківський чек на транзакцію RRN119813670276; фотокопію монітору при огляді веб-сайту ДП «Укрпошта» (в розділі “Відстеження рекомендованих пересилань”), з номером трекінгу 0304910251090.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/27305/21 була розподіленою на слідчого суддю Антонюк Марину Станіславівну.
20.08.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4440/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва Антонюк М.С. постановила ухвалу, якою відмовила у її задоволенні. Обгрунтовуючи своє рішення душевно хвора гермафродитка Антонюк М.С. зазначила таку дурню:
“…Уповноважена особа СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві в судове засідання не з’явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду скарги, однак згідно до ч.3 ст.306 КПК України відсутність такої особи не є перешкодою для розгляду скарги. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що на думку заявника має місце вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1 КК України. Разом з тим, слідчий суддя вбачає, що зміст заяви особи 1 від 17 липня 2021 року за вих. № 4439/17 не містить відомостей про конкретні обставини вчинення, як вважає заявник, кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1 КК України. При цьому у заяві особи 1 взагалі не викладено конкретні дії або бездіяльність, вчинені особами, щодо яких подано заяву, натомість міститься лише формальне твердження про те, що такі особи вчинили кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1 КК України.
Таким чином, заява особи 1 від 17 липня 2021 року не містить виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а тому не відповідає вимогам п.4 ч.5 ст.214 КПК України. Згідно ч.1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення. Понад це, фактично, в наведеній заяві особа 1 висловлює своє невдоволення щодо якості придбаного товару…, однак вирішення вказаного питання у спосіб, запропонований заявником, шляхом внесення відомостей до ЄРДР та початку кримінального провадження, вочевидь суперечить загальним засадам та завданням кримінального провадження. Крім того, слідчим суддею вживалися усі розумні заходи з метою перевірки тверджень заявника, однак заявник особа 1 на неодноразові виклики в судове засідання не з’явився та не навів переконливих даних щодо обґрунтованості своєї позиції… З огляду на наведене, слідчий суддя вважає доводи заявника особи 1 необґрунтованими, а тому підстав для задоволення скарги не вбачає”.
Якщо уважно проаналізувати усю цю вищенаписану бредню явно психічно нездорової особи то можна прийти до висновку, що суча наволоч Антонюк М.С. в своїй шахрайській ухвалі виклала суцільну брехню. А саме, як зазначає дебілка Антонюк М.С., що “…у заяві особи 1 взагалі не викладено конкретні дії або бездіяльність, вчинені особами, щодо яких подано заяву, натомість міститься лише формальне твердження…”, в той час як такі дані насправді були викладеними. В той же самий час, брудна шльондра Антонюк М.С. в своїй ганебній ухвалі зовсім нічого не зазначила про ці всі відомості, як того закон вимагає, які насправді були викладеними особою 1 в своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, бездарна мавпа Антонюк М.С. приховала від аналізу те, що новий КПК не вимагає від заявників зазначення усіх відомостей про вчинений злочин, так як це буде предметом кропіткої роботи слідчих у тривалому досудовому розслідуванні, про що заявник акцентував у своїй скарзі за вих. № 4440/23 від 23.07.2021 року.
Також, аферистка Антонюк М.С. детально аналізує заяву за вих. № 4439/17 від 17.07.21 року про вчинення кримінального правопорушення, в той час як ця дія їй категорично не дозволялася у відповідності до вимог ст.26 КПК України. Не витримує критики і те, що безграмотна кобила Антонюк М.С. досі не може зрозуміти, чим відрізняється “уповноважена особа” від “суб’єкта оскарження” – начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, так як запрошувала в судове засідання уповноважену особу.
Отож, аферистка Антонюк М.С. під час розгляду справи № 761/27305/21 припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника (подання клопотання про проведення судового засідання без участі особи 1 ще не означало, що не потрібно було його викликати в таке засідання;
— викликала в засідання “уповноважену особу” СУФР ГУДФС у м.Києві, про призначення якої не було доказів;
— викликала в засідання “уповноважену особу” СУФР ГУДФС у м.Києві, бездіяльність якого не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
— проводила судове засідання без участі особи 1;
— всупереч вимогам ст.23 КПК, не витребовувала від СУФР ГУДФС у м.Києві заяву особи 1;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві внести відомості до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4440/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих.№ 4439/17 від 17.07.21 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4440/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4439/17 від 17.07.21 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ;
— всупереч вимогам ст.21, 318, 534, 535 КПК України, аферистка Антонюк М.С., на вимогу особи 1 надала копію ухвали у справі № 761/27305/21 лише через 4 (чотири) тижні – 07.09.2021 року.
Крім цього слід зауважити, що неуч Антонюк М.С. порушила таємницю нарадчої кімнати.
А саме, за наслідками розгляду скарги за вих. № 4440/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4439/17 від 17.07.21 року про вчинені кримінальні правопорушення керівниками інтернет-магазину “Розетка” Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б., надіслала ухвалу у судовій справі № 761/27305/21 до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 26.08.2021 року (зареєстровано – 26.08.2021 року, а оприлюднено 27.08.2021 року). За таких підстав весь цей час аферистка Антонюк М.С. мусила готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість неуч Антонюк М.С. в період з 20.08.2021 року по 27.08.2021 року продовжувала приймати участь у всіх інших 32 судових засіданнях з розгляду справ, про що свідчить Реєстр судових рішень. Як передбачено вимогами ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також Узагальненнями про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та Узагальненнями «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ від 23.12.2016 року, внесення відомостей до ЄРДР має забезпечитися впродовж 24 годин не дивлячись на те, чи є склад злочину в діях певної особи чи не має.
Якщо немає, тоді кримінальне провадження автоматично закривається слідчим за ст.284 КПК після того, як воно буде відкритим. Про це також говориться і в ч.4 ст.214 КПК України, що “відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається”.
Крім цього, шахрайка Антонюк М.С. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України ДСА України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814), надала особі 1 копію ухвали у справі № 761/27319/21, яка не правильним чином сформована: ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова виділені жирним кольором, в ухвалі і на пломбі не вказано ПІП секретаря суду, в ухвалі і на пломбі немає підпису секретаря суду, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, кожна друга сторінка аркушу не перекреслена, шрифт ухвали менше дозволеного, немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, на пломбі не зазначено дати виготовлення копії ухвали.
Також слід зазначити, що суддя-неук Антонюк М.С. і раніше уже виносила неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотню мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Безмозка колаборантка Антонюк М.С. також “відзначилася” своєю антидержавною і корупційною діяльністю. Як заявив в ефірі російського телеканалу Антон Давидченко, якого було засуджено на 5 років ув”язнення за сепаратизм, що йому вдалося втекти з України тільки завдяки корумпованості українських судів, в тому числі на прикладі судді-виродка Марини Антонюк.
А раз так, при тому всьому, що зараз є живі свідки її антидержавної і корупційної діяльності, тоді чому ця лярва досі працює в суді, переслідує громадських діячів та підриває основи і безпеку нашої і без того ослабленої держави, а не гниє в жіночій буцегарні?
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 08.09.2021 року апеляційну скаргу на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Антонюк М.С. у справі № 761/27305/21 від 20.08.2021 року, яка була задоволеною, а ухвала судді-неуча Антонюк М.С. – скасованою.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Антонюк М.С. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Антонюк М.С. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шевченківського районного суду м.Києва Антонюк М.С. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/27305/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Антонюк М.С. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Антонюк М.С. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Антонюк М.С., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, завдає шкоди економіці держави, підриває авторитет судової влади, послаблює боєздатність української армії та успішність військових дій в зоні ООС, деморалізує бійців ООС, деморалізує бійців ООС, наражає ООС на поразку, дискредитує уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Антонюк М.С. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Антонюк М.С. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Антонюк М.С. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Антонюк М.С. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Антонюк М.С. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Антонюк М.С., яка регулярно і в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.