Горобинський В.М. Прокурор ГПУ торгує кров’ю патріотів

У провадженні СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві триває досудове розслідування кримінального провадження за номером 12015100090005252 від 29.05.2015 року за ч.4 ст.294, ч.2 ст.185 КК України.
Ознайомившись із матеріалами кримінального провадження за № 12015100090005252 особа_1 виявив недостачу речових доказів, з приводу чого біля десяти раз звертався до процесуального керівника у даному кримінальному провадженні – прокурора Київської місцевої прокуратури №9 Горобинського Віталія Миколайовича, який з незрозумілих причин проявляв уперту та тривалу службову бездіяльність та ретельно приховував вчинені злочини Можаєва Ігора Миколайовича, Можаєва (Рисичук) Г.С., Можаєва А.С. та слідчих СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Ткач Г.О. і Батрак О.В.
Згодом особа_1 прийшов логічного висновку, що прокурор Київської місцевої прокуратури №9 Горобинський В.М. разом із слідчими СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Ткач Г.О. і Батрак О.В. активно протидіють розслідуванню провадження та вчиняють службові підроблення.
А саме, процесуальний керівник Київської місцевої прокуратури №9 у кримінальному провадженні за номером 12015100090005252 Горобинський В.М. та слідчі СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Ткач Г.О. і Батрак О.В. покривають вчинені злочини громадянина Можаєва І.М. наступними неправомірними діями:
1) слідча Ткач Г.О. задовільнила клопотання особи_1 щодо допиту свідків події 26.06.2015 року, однак чомусь доручила дільничним інспекторам поліції провести саме цей допит, які не мали повноважень виконувати цю процедуру, при цьому вказавши у своїй протиправній постанові завідомо хибну дату кримінальної події – 27.06.2015 року;
2) слідча Ткач Г.О. задовільнила клопотання особи_1 щодо встановлення осіб, що вчинили груповий злочин за двома номерними знаками їх приватних автомобілей, однак доручила це зробити дільничним інспекторам, які не наділені таким правом, а у своїй протиправній постанові завідомо хибно вказала лише один автомобіль та лише один номерний знак;
3) слідча Ткач Г.О. доручила дільничним інспекторам поліції встановити осіб злочинців за номерним знаком автомобіля наперед знаючи, що дані інспектори не мають службового доступу до системи «Армор»;
4) слідча Ткач Г.О. задовільнила клопотання особи_1 щодо встановлення трьох злочинних осіб за їх адресними даними (м.Київ, вул. О.Шовкуненка, 3, квартира 180), шляхом подання відповідного запиту до паспортного столу, однак цього так і не зробила;
5) слідча Ткач Г.О. задовільнила клопотання особи_1 щодо проведення обшуку квартири №180, що знаходиться по вул.О.Шовкуненка,3 в м.Києві, з метою вилучення зброї нападу (сокири) та слюсарських інструментів (за допомогою яких останні викрадали і нищили майно), однак відповідних клопотань до суду з цього приводу не подала;
6) слідча Ткач Г.О. у всіх службових листуваннях та дорученнях з незрозумілих причин зазначає пошкодженими лише сміттєві баки, в той час як майна злочинними особами було пошкоджено на 18 000 грн. по щонайменше 14 (чотирнадцяти) найменуваннях;
7) слідча Ткач Г.О. знищила матеріали криміналістів, що були створені 27.06.2015 року та приєднані до справи провадження у вигляді: фотографій знищених речей, фотографій розібраної та викраденої лавочки, фотографії знищених ФЕМів, фотографії порубаних тросових замків, фотографій порубаних анкерів і т.д.;
8) слідча Ткач Г.О. у власних дорученнях виконати певні слідчі і розшукові дії, з незрозумілих причин зазначає інформацію з інших кримінальних проваджень (про встановлення СSID осіб учасників телефонної розмови на вул.Донецькій у м.Києві, що скоїли злочин), які зовсім не стосуються кримінальної справи №12015100090005252.
З цього приводу особа_1 більше десяти раз звертався до процесуального керівника Київської місцевої прокуратури №9 у кримінальному провадженні за №12015100090005252 Горобинського В.М. особисто і по його мобільному телефону (050) 418-55-55, на що він відповідав такими словами: «А що я зроблю, слідча Ткач Г.О. мене не слухає…». Тоді особа_1 неодноразово ініціював перед процесуальним керівником Київської місцевої прокуратури №9 у кримінальному провадженні за №12015100090005252 Горобинським В.М. проведення низки процесуальних дій, керуючись ст.36 КПК України та на підставі Закону України “Про прокуратуру”, які ним були повністю проігнорованими.
Більше того, процесуальний керівник Київської місцевої прокуратури №9 у кримінальному провадженні за №12015100090005252 Горобинський В.М. відмовився виконати вимоги Ухвали Солом’янського районного суду м.Києва від 03.09.2014 року щодо обов’язковості внесення до ЄРДР усіх відомостей заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19.08.2015 року та уперто не надає особі_1 копії витягу з реєстру ЄРДР і пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого.
Поміж тим, у прокурора Горобинського В.М. з’являється дорогий гаджет – Watch Apple Watch (модель MMFK2, за 1000 доларів США), а в кишені – новий айфон 6 (за 1,3 тисячі доларів США). А невдовзі у власності Горобинського В.М. з’явився новенький автомобіль (за 30 000 доларів США).
Запитується, чи співпадіння це? І чи насправді можна собі дозволити таку розкіш за скромну заробітну плату рядового прокурора районного масштабу?
29.09.2015 року, рішенням слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва, було зобов’язано керівника Київської місцевої прокуратури №9 внести до ЄРДР відомості заяви особи_1 про вчинення кримінального правопорушення процесуальним керівником Київської місцевої прокуратури №9 у кримінальному провадженні за номером 12015100090005252 Горобинським В.М. за ст.364, 367, 382 КК України.
Однак, взамін того, аби понести справедливу і невідворотну кримінальну відповідальність за корупційну діяльність, приховування вчиненого злочину, за надання допомоги кримінальному угрупуванню, за саботування проведення досудового розслідування, прокурор-корупціонер Горобинський В.М. пішов на підвищення відразу аж до Генеральної прокуратури України. Запитується, а де ж справедливість? І чому так гостро не вистачає на таких от виродків як прокурор Горобинський В.М. Сашків Білих, які під час Революції Гідності в прокуратурах м.Рівного нещадно душили їх же вишуканими галстуками?
У відповідності до ст.185 КК України (Крадіжка) зазначається таке:
“1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”. Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).
Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він має право розпорядитися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна – його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об’єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у таких осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна; то скоєне не утворює шахрайства і потребує кваліфікації за ст.185 ККУ України.
Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх “мовчання” з приводу його дій.
Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.). Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування – залежно від характеру насильства чи погроз – як грабіж чи розбій.
Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися рим (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги). місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо). Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на “їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.
У відповідності до ст.296 КК України (Хуліганство) зазначається:
“1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,- караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,- караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. 4. Дії, передбачені частинами 1,2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для тілесних ушкоджень,- караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років”.
Основний безпосередній об’єкт хуліганства – громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.
Кримінальний кодекс не пов’язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам’ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.
Об’єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 показує, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодійних речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення. Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, Їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку, Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. Кваліфікований вид хуліганства (ч.2 ст.296 ККУ) наявний, коли дії, передбачені ч.1 ст.296, вчинено групою осіб. Особливо кваліфікованими видами хуліганства є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.З ст.296 ККУ). Вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст.296 ККУ).
В ст.19 Закону України «Про прокуратуру» зазначені загальні права та обов’язки прокурора.
В ст.22 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.
В п.1 ст.25 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” та Кримінальним процесуальним кодексом України.
В статті 6 КПК України зазначено, що Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
– злочини, що готуються;
– осіб, які готують вчинення злочину;
– осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
– осіб безвісно відсутніх.
В статті 36 КПК України зазначено повноваження та обов’язки прокурора:
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
6. …Керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею статтею 219 цього Кодексу.
В статті 28 КПК України зазначено про обов’язковість встановлення Розумних строків:
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути
здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Стаття 28 КПК України – під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження у більш у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Частиною 2 ст.93 КПК України зазначається: “Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом”.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. 2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. 3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти конституційного права щодня гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Прокурор Горобинський В.М. через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, аферист Горобинський В.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо НАБУ, СБУ і Генеральний прокурор України не бажають реагувати на це неподобство у визначений спосіб. Таким чином, відомості щодо вчинення корупціонером Горобинським В.М. кримінальних правопорушень мають всі ознаки злочину за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, якщо врахувати ще й те, що вищевказані порушення також витікають з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність дауна Горобинського В.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, позиція неадеквата Горобинського В.М. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Колаборант Горобинський В.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє бездіяльність і службову недбалість, не виконує рішень суду, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним угрупуванням та окремим кримінальним особам, культивує і поширює корупцію, перешкоджає діяльності громадських організацій, саботує проведення досудових розслідувань, тим самим саботуючи роботу Генеральної прокуратури України. Саботаж і бойкотування роботи органів прокуратури прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Щизофренік Горобинський В.М. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці збоченцем Горобинським В.М. вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності підривника Горобинського В.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень мародером Горобинським В.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до НАБУ, СБУ, ГПУ про вчинені кримінальні правопорушення прокурором-недоумком Горобинським В.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення ВРП про не належну поведінку прокурора Горобинського В.М. Очікуємо результатів адекватного реагування НАБУ, СБУ, ГПУ щодо вчасного внесення до ЄРДР відповідних відомостей про вчинення кримінального правопорушення прокурором Горобинським В.М. та об’єктивного проведення досудового розслідування, а від ВРП — своєчасного відкриття дисциплінарної справи та відсторонення від роботи прокурора-корупціонера Горобинського В.М. Також очікуємо належного резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.