Посадові злочини слідчого Кобець Уляни Володимирівни

У провадженні СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві «триває» досудове розслідування кримінального провадження за номером 12015100090005252 від 29.05.2015 року за ст.294 ч.4, ст.185 ч.2 КК України щодо вчинення злочину громадянином Можаєвим Ігором Миколайовичем, Можаєвою А.С. та іншими членами їх сім’ї.
19.01.2016 року, у відповідності до вимог ст. 221 КПК України, особа 1 ознайомився із матеріалами кримінального провадження № 12015100090005252, під час якого виявив відсутність у справі деяких документів та комп’ютерних дисків із відеодоказами (з камер відеоспостереження) вчинення кримінального правопорушення:
1) протоколу огляду місця події від 28.05.2015 року (з фотографіями пошкоджених та викрадених речей, з відбитками пальців рук гр.Можаєва І.М. з дверної ручки, з показами свідків та підписами двох понятих);
2) CD-R дисків з копіями відеозапису вчинення злочину гр. Можаєвим І.М. та його трьома членами сім’ї, в кількості два штуки;
3) CD-R диска з копією відеозапису перевищення службових повноважень майором Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Шкурка, в кількості одна штука;
4) фотографії 4 осіб під час вчинення злочину (Можаєв І.М. та його члени сім’ї), 5 штук.
У викраданні документів та комп’ютерних дисків підозрюється слідча СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець Уляна Володимирівна, оскільки вона саботує досудове розслідування:
1) неприховано приховує злочини усіх фігурантів по справі провадження;
2) навмисно гальмує досудове розслідування по справі даного провадження;
3) уникає будь-якої роботи з матеріалами кримінального провадження;
4) за останніх 7 (сім) місяців не вчинила жодної процесуальної дії;
5) змушувала особу 1 власними грошами розраховуватися за пересилання Повісток про проведення допиту фігурантам по справі провадження, від яких власне і уникала;
6) розголошувала таємницю досудового розслідування з метою приховування вчинених злочинів;
7) змушувала особу 1 передавати повістки дільничному інспектору для фігурантів по справі провадження;
8) змушувала особу 1 власними силами розсилати повістки про проведення допиту фігурантам по справі провадження, від яких власне і уникала;
9) вимагала від особи 1 касові чеки за пересилання повісток для фігурантів по справі провадження;
10) змушувала підлеглих працівників особи 1 доставляти повістки дільничному інспектору для фігурантів по справі провадження;
11) розголошувала таємницю досудового розслідування стороннім особам (співпрацівникам особи 1);
12) постійно уникає контакту з особою 1, обманюючи що її начебто немає на робочому місці;
13) надавши особі 1 для телефонного зв’язку номер свого мобільного телефону (0675028207) – згодом регулярно уникала розмови з ним;
14) не розглянула жодного із 8 (восьми) клопотань, яких подав їй особа 1;
15) не виконала жодної із восьми ухвал слідчих суддів щодо вчинення слідчих і процесуальних дій;
16) не надала жодної відповіді особі 1 про належний розгляд восьми клопотань;
17) не ініціює допит фігурантів у справі провадження, маючи у своєму розпорядженні адресу місця роботи одного із фігурантів у справі провадження та дві адреси їх постійного проживання, які особа 1 з перших днів досудового розслідування зазначав у своїх клопотаннях;
18) надавала для ознайомлення кримінальну справу адвокату фігурантів у справі провадження без наявного у нього договору про надання їм адвокатської допомоги;
19) досі відмовляється проводити експертизу порубаних сокирою речей та пошкоджених сміттєвих баків, ФЕМів, анкерів, декоративної лави тощо.
Небезпідставно вважаючи, що в діях слідчого СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець Уляни Володимирівни є склад злочину, що передбачений ст.365, ст.387, 366, 367, 256, 366, 396 КК України, особа 1 звернувся до Київської місцевої прокуратури № 9 м.Києва з заявою про вчинене кримінальне правопорушення слідчою СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець У.В., за наслідками чого було відкрито кримінальне провадження за № 42016101090000087 від 01.09.2016 року, в якому зараз ведеться відповідне досудове розслідування в СУ прокуратури м.Києва.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законно; сили в порядку, визначеному цим Кодексом, с обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК України передбачено:
«1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 ( Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні) КПК України передбачено: «2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 ККУ настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Незважаючи на те, що ч.З ст.382 ККУ не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст.382 ККУ може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382 ККУ, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень заступником начальника ГСУ СБУ Тиводар Богданом Михайловичем мають ознаки злочину, що передбачені ст.364, 365, 368, 382, 396, 256, 111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Вищенаписане дає тверді підстави вважати, що слідча Кобець У.В. зовсім не відповідає займаній посаді та/або є явно божевільною посадовою особою що вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст. 365, ч.2 ст.387, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст. 367, ч.3 ст.382, ч.2 ст.373, ч.2 ст.256, ч.2 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії слідчої Кобець У.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів МВС України і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Кобець У.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, зухвало і бездарно перевищила свої службові повноваження, розікрала справу кримінального провадження, не виконує ухвал суду, не розглядає клопотання і не надає на них відповіді, не проводить судових експертиз тим самим приховуючи вчинені злочини і саботуючи роботу органів досудового розслідування. Саботаж і бойкотування роботи органів МВС України прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Кобець У.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці слідчою Кобець У.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності слідчої Кобець У.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень слідчою Кобець У.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст. 365, ч.2 ст.387, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст. 367, ч.3 ст.382, ч.2 ст.373, ч.2 ст.256, ч.2 ст.396, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані додаткові заяви до ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ, прокуратури Солом’янського району м.Києва і прокуратури м.Києва про вчинені кримінальні правопорушення слідчою Кобець У.В. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ, прокуратури Солом’янського району м.Києва і прокуратури м.Києва а також належного резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та не корумпованого мас-медіа.