Чи винен В.Путін втім, що Чечотка І.Р. тероризує Соломенку?

03.07.2017 року особа 1 на підставі статті 7, 12, 13, 14, 15, 19, 22, 25 Закону України «Про прокуратуру», статті 6, 9, 28, 36, 48, 55, 56, 81, 93, 113, 132, 140, 141, 142, 220 КПК України, а також враховуючи те, що слідча СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець Уляна Володимирівна та процесуальні керівники у кримінальному провадженні №42015100090005252 від 29.05.2015 року Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В. та Легоч В.М. впродовж 26 місяців уникають проведення досудового розслідування у вказаному вище провадженні, подав клопотання за вих. № 1474/02 на ім’я керівника Київської місцевої прокуратури № 9 Чечотки Ірини Романівни про забезпечення приводу для зловмисників:
1) Можаєва Ігора Миколайовича (зареєстрований в м.Києві по вул.Кибальчича, 15-а, кв. 102; проживає – в м.Києві по вул. О.Шовкуненка,3, кв.180);
2) Можаєвої А.С. (проживає в м.Київ по вул. О.Шовкуненка,3, кв.180),
а також для свідків у кримінальному провадженні за №42015100090005252 від 29.05.2015 року –
1) Олефіренко М.О. (працює в ЖЕД-901, в м.Києві по вул. Єреванська, буд. 3-а);
2) Алдошиної Ірини Леонідівни (проживає і зареєстрована м.Києві по вул.О.Шовкуненка,3, кв.179).
Оскільки керівник Київської місцевої прокуратури № 9 Чечотка І.Р. в черговий раз проігнорувала таке клопотання, то особа 1 подав скаргу слідчому судді на її бездіяльність. Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Оксюти Т.Г. від 13.07.2017 року у судовій справі № 760/11073/17 було задоволено скаргу особи 1 на бездіяльність керівника Київської місцевої прокуратури №9 Чечотки І.Р., яка полягає у не вчиненні процесуальних дій в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42015100090005252 від 29.05.2015 року, та було зобов’язано керівника Київської місцевої прокуратури №9 Чечотку І.Р. розглянути клопотання від 03.07.2017 року за вих. № 1474/02 про що винести вмотивовану постанову та вручити її особі, яка заявила клопотання або повідомити про результати його розгляду.
28.08.2017 року керівник Київської місцевої прокуратури №9 Чечотка І.Р. звернулась до суду з заявою про роз’яснення ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва у судовій справі № 760/11073/17, оскільки нібито на її думку в Законі України «Про прокуратуру» сказано, що “…керівник місцевої прокуратури не є процесуальним керівником у кримінальних провадженнях, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, судове слідство”. 04.09.2017 року, без участі скаржника, слідчий суддя Солом’янського районного суду міста Києва Оксюта Т.Г. виніс Ухвалу у судовій справі за № 760/11073/17, якою було «задоволено» заяву прокурора Чечотки І.Р. та надано їй роз’яснення, якими було змінено первинне рішення суду.
У відповідності до положення ст.380 КПК України, «Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст…». Суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення так само, як і вирішувати питання, що не були предметом судового розгляду. Він може лише, змінивши форму викладення, більш повно, чітко і зрозуміло навести ті частини рішення, що породжують певні труднощі для однозначного сприйняття. Однак, слідчий суддя Солом’янського районного суду міста Києва Оксюта Т.Г. у судовій справі за № 760/11073/17, своїм тлумаченням змісту винесеної ним попередньої Ухвали, фактично змінив зміст Ухвали у справі за № 760/11073/17 під тиском керівника Київської місцевої прокуратури №9 Чечотка І.Р., роз’яснивши її виконання на рівні зобов’язання процесуального керівника (який і без того роками не виконує власних судових рішень, яких налічується десятками, вперто приховуючи вчинені злочини злочинного організованого угрупування з корупційних міркувань).
11.09.2017 року особі 1 було надіслано лист за № 1303-15 від першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 9 Малого Євгена Ігоровича, яким його повідомлялося про уповноваження процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 42015100090005252 від 29.05.2015 року Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В та Легоч В.М. на виконання Ухвали суду від 13.07.2017 року у судовій справі № 760/11073/17 (яка насправді стосувалася прокурора Чечотки І.Р.), якими і було винесено Постанову про відмову у задоволенні клопотання за вих. № 1474/02 від 13.07.2017 року “…у зв’язку з не визначенням процесуального статусу Можаєва Ігора Миколайовича…”. Тим самим же листом із тим самим номером (№ 1303-15 від 11.09.2017 року) особу 1 було також повідомлено першим заступником прокурора Київської місцевої прокуратури №9 Малим Євгеном Ігоровичем про те, що “…у зв’язку з не визначенням процесуального статусу Можаєва Ігора Миколайовича… слідчим Кобець У.В. було відмовлено вам у задоволенні клопотання за вих. № 1398/18 від 19.06.2017 року”, після того як нібито даною прокуратурою “…було в межах компетенції розглянуто матеріали кримінальної справи за № 42015100090005252 від 29.05.2015 року”.
З вказаних вище листів випливає, що керівник Київської місцевої прокуратури № 9 Чечотка І.Р. незаконним чином уповноважила прокурорів Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В та Легоч В.М. на розгляд особисто їй адресованого клопотання, чого не було передбачено нормами КПК та Конституції України. З вказаних вище листів також випливає, що керівник Київської місцевої прокуратури № 9 Чечотка І.Р. незаконним чином уповноважила і слідчу СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець Уляну Володимирівну на розгляд їй адресованого клопотання, чого також не передбачено нормами КПК та Конституції України. Останнє було безграмотним і безглуздим вчинком, так як вищезгадані процесуальні керівники і слідча роками саботують дане кримінальне провадження, розкрадають і нищать матеріали досудового розслідування, не виконують десятки винесених на їх ім’я слідчими суддями окремих судових рішень, умисно затягують досудове розслідування на вкрай нерозумний строк з метою не притягнення до кримінальної відповідальності фігурантів у справі провадження явно з корупційних міркувань.
Більше того, щодо процесуальних керівників Київської місцевої прокуратури № 9 у кримінальному провадженні №42015100090005252 від 29.05.2015 року Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В та Легоч В.М., а також щодо слідчої СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець Уляни Володимирівни особою 1 відкрито десятки кримінальних справ, досудове розслідування яких і досі триває за неналежне ведення досудового розслідування у провадженні за №42015100090005252 від 29.05.2015 року.
З незрозумілих причин керівник Київської місцевої прокуратури № 9 Чечотка І.Р. чомусь не взяла до уваги тривалу злочинну бездіяльність прокурорів Київської місцевої прокуратури №9 м.Києва Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В і Легоч В.М. та слідчої Кобець У.В. та в черговий раз протиправно уповноважила їх виконати те, чого вони уперто не виконують впродовж останніх 26 місяців поспіль з метою навмисного спливу строків, відведених ст.48 КПК для притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочин, про що чітко зазначається в ст.28 КПК України.
Крім цього, явно не без відому Чечотки І.Р., прокурори Київської місцевої прокуратури №9 Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В і Легоч В.М. та слідча СВ Солом’янського УП ГУ НП у місті Києві Кобець У.В. вчинили чергове службове підроблення з метою приховування вчинених злочинів фігурантів у справі даного провадження, адже умисно приховують факти того, що Можаєв І.М. насправді має статус у цьому кримінальному провадженні, що посвідчується протоколом частково проведеного його допиту в якості свідка. Також, незрозумілим являється і те, що заважає керівнику прокуратури Чечотці І.Р. та її першому заступнику Малому Є.І., а також процесуальним керівникам Кулініч Д.Ю., Литвиненко Д.В і Легоч В.М. та слідчому Кобець Уляні Володимирівні за 26 календарних місяців існування кримінального провадження допитати інших чотирьох фігурантів у справі, чи то взяти їх під тимчасовий арешт? Це саме стосується і двох наявних свідків у справі провадження, які бачили процес вчинення злочину і навіть розмовляли під час вчинення злочину із злочинцем Можаєвим Ігором Миколайовичем, коли той сокирою рубав майно особи 1.
В статті 7 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що місцеві прокуратури є частиною прокуратури.
В статті 12 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що місцеву прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.
В статті 13 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що керівник місцевої прокуратури, крім керівних повноважень, також виконує «інші повноваження, передбачені цим та іншими законами”.
В п.14 ст.15 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої) наділений статусом прокурора.
В ст.19 Закону України «Про прокуратуру» зазначені загальні права та обов’язки прокурора. В ст.22 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України. В п.1 ст.25 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” та Кримінальним процесуальним кодексом України.
В статті 6 КПК України зазначено, що Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: а) злочини, що готуються; б) осіб, які готують вчинення злочину; в) осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; г) осіб безвісно відсутніх.
В статті 36 КПК України зазначено повноваження та обов’язки прокурора:
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
6. …Керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею статтею 219 цього Кодексу.
В статті 28 КПК України зазначено про обов’язковість встановлення Розумних строків:
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
В ст.48 КПК України зазначені строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. Особу не може бути притягнуто до відповідальності, якщо з дня вчинення злочину минули такі строки: 1) один рік з дня вчинення будь-якого з злочинів, передбачених статтями 106 і 125 частина 1, або злочину, за який згідно з законом може бути призначено покарання не більш суворе, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон; 2) три роки з дня вчинення злочину, за який згідно з законом можуть бути призначені позбавлення волі на строк не більше двох років (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті 1 цієї статті); 3) п’ять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше п’яти років; 4) десять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на п’ять років. Перебіг давності переривається, якщо до скінчення зазначених у законі строків особа вчинить новий злочин, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк більше двох років. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину. Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину. Питання про застосування давності до особи, що вчинила злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя, а судового провадження – суд. Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків: це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Стаття 28 КПК України – під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор.
Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом. Частиною 2 ст.93 КПК України зазначається: “Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих дій та негласних слідчих дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом”.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України зазначається (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень): «Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону». Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили, в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК передбачено: «1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 (Порядок виконання судових рішень) КПК України передбачено: «2.Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
Ст.364 КПК (Зловживання владою або службовим становищем) зазначає: «1.Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2.Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
Статтею 382 КК України (Невиконання судового рішення, що набрало законної сили) передбачено:
“1. Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню – карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, – караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 4. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Умисне не виконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення – та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 КК України настає у випадку не виконання рішення суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України. Ухвала суду – це: а) у кримінальному процесі – будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі – рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв’язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі – рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо). Як зазначено у диспозиції ч.1 ст.382 КК України, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382 КК України, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Так, закон передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно Звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення громадян з жилих приміщень). Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Чечотка І.Р., Малий Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоч В.М. і Кобець У.В. через свою корумпованість, нахабність, безграмотність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, Чечотка І.Р., Малий Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоч В.М. і Кобець У.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним диверсантам фекальну люстрацію, якщо Генеральний прокурор України і Міністр МВС України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Чечоткою І.Р., Малим Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоч В.М. і Кобець У.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, якщо врахувати ще й те, що вищевказані порушення також витікають з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Чечотки І.Р., Малого Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоч В.М. і Кобець У.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, позиція Чечотки І.Р., Малого Є.І., Литвиненка Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоча В.М. і Кобець У.В. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Чечотка І.Р., Малий Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоч В.М. і Кобець У.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконують рішень суду, приховують вчинені злочини, вчиняють бездіяльність і службову недбалість, надають допомогу злочинним угрупуванням та окремим кримінальним особам, культивують і поширюють корупцію, перешкоджають діяльності громадських організацій, саботують проведення досудових розслідувань, не виконують покладених на них службових обов’язків, тим самим саботуючи роботу органів прокуратури. Саботаж і бойкотування належної роботи органів прокуратури прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Чечотка І.Р., Малий Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініч Д.Ю., Легоч В.М. і Кобець У.В. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Чечоткою І.Р., Малим Є.І., Литвиненко Д.В., Кулінічем Д.Ю., Легочем В.М. і Кобець У.В. вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності Чечотки І.Р., Малого Є.І., Литвиненко Д.В., Кулініча Д.Ю., Легоча В.М. і Кобець У.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Чечоткою І.Р., Малим Є.І., Литвиненком Д.В., Кулінічем Д.Ю., Легочем В.М. і Кобець У.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ СБУ, ГСУ ГПУ та до прокуратури м.Києва про вчинені кримінальні правопорушення Чечоткою І.Р., Малим Є.І., Литвиненком Д.В., Кулінічем Д.Ю., Легочем В.М. і Кобець У.В. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужої громадськості і адекватної реакції не корумпованого мас-медіа.