Суддя Ларіонова Н.М.: безграмотність помножена на злочинність

У провадженні слідчого судді Подільського районного суду м.Києва Ларіонової Наталії Миколаївни, на підставі Ухвали Апеляційного суду м.Києва від 14.09.2017 року про визначення підсудності, перебували на розгляді матеріали судової справи за № 758/12549/17 щодо бездіяльності керівника ГПД НАБУ Калужинського Андрія Володимировича при розгляді ним заяви за вих. №1439/28 від 29.06.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Кушнір С.І. 
09.10.2017 року, із запізненням на 3,5 (три з половиною) тижні відбулося судове засідання під головуванням судді Ларіонової Наталії Миколаївни з розгляду судової справи за № 758/12549/17 щодо зобов’язання керівника ГПД НАБУ Калужинського Андрія Володимировича внести відповідні відомості до ЄРДР на підставі поданої громадянином (зазначення ПІП) заяви від 29.06.2017 року за вих. № 1439/28 про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Кушнір С.І. за правовою кваліфікацією – ст.364, 366, 375, 396 України.
При винесенні судового рішення у справі за № 758/12549/17 суддя Подільського районного суду м.Києва Ларіонова Наталія Миколаївна вчинила кримінальне правопорушення, що передбачене ст. 375, 364, 366, 396 КК України. А саме, суддя Ларіонова Наталія Миколаївна при розгляді судової скарги від 09.10.2017 року зумисно порушила вимоги ст.26 КПК України, так як вийшла за межі судового розгляду (п.3 Кодексу «…слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом»).
Тобто, повноваженнями судді Ларіонової Наталії Миколаївни на даному судовому засіданні було лише з’ясування фактів, чи було додержано вимог положення ст.214 КПК України керівником ГПД НАБУ Калужинським Андрієм Володимировичем при розгляді заяви за вих. № 1439/28 від 29.06.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Кушнір С.І. або ні, а якщо ні, тоді дана суддя мала в негайному порядку поновити порушенні права заявника (зазначення ПІП) — зобов’язати керівника ГПД НАБУ Калужинського Андрія Володимировича вчинити дію у відповідності до вимог ст.307 КПК України (внести відомості до ЄРДР з отриманої ним заяви про вчинене кримінальне правопорушення).
Однак, суддя Подільського районного суду м.Києва Ларіонова Наталія Миколаївна, при розгляді скарги за вих. № 1523/10 від 10.07.2017 року у судовій справі № 758/12549/17 чомусь вирішила наділити себе не передбаченими КПК України повноваженнями детектива НАБУ та незаконно розглянути по суті подану заявником (зазначення ПІП) керівнику ГПД НАБУ Калужинському Андрію Володимировичу заяву від 29.06.2017 року за вих. № 1439/28 про вчинене кримінальне правопорушення (ознаки перевищення повноважень — ст.364 КК України).
При чому, навіть у такому випадку, детективу, слідчому чи прокурору, в силу положень ст.214 КПК України та наказів ГПУ за № 125, 139 не дозволено без попереднього внесення відомостей заяви про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР проводити слідчі дії і встановлювати факти вчиненого злочину за всіма знаками: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона.
Також, що не передбачено нормами КПК України, суддя Ларіонова Наталія Миколаївна під час проведення судового засідання вимагала від скаржника надавати їй особисті пояснення, чи він знайомий із положеннями ст.384 КК України. Натомість, зухвало порушивши вимоги ст.321 КПК України, головуючий суддя Ларіонова Н.М. “керуючи” ходом судового засідання, не забезпечила додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, вчиняла перешкоди здійсненню учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, не спрямовувала судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження та не усувала з судового розгляду те, що не має значення для провадження, адже сама всі ці норми закону і порушувала, перетворивши судове засідання на монолог пахана з тюремного балагану.
Неодноразова спроба скаржника скерувати судовий розгляд його скарги у рамки норм КПК України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” призводив до несамовитої агресії судді Ларіонової Н.М. з елементами погроз на випадок оприлюднення зробленого відеозапису даного судового засідання.
Також, всупереч вимогам КПК України, суддя Ларіонова Н.М. не зачитала на судовому засіданні скаргу скаржника та не надала такої можливості скаржнику, мотивуючи це тим, що вона змучена, що у неї за дверима очікують розгляду ще 4-5 чоловік, що вона у цей день є черговим суддею, що вона має невдовзі обирати запобіжний захід і т.д.
Натомість, суддя Ларіонова Н.М. винесла неправосудну Ухвалу у справі № 758/12549/17 від 09.10.2017 року, в якій зазначила докази вчинення власного службового підроблення:
1) що начебто скаржник надав пояснення по суті поданої скарги, чого насправді не було;
2) що пояснення нібито були аналогічними, що викладені в скарзі, що теж є неправдою;
3) що дана суддя вислухала учасників судового засідання, в той час як насправді суддя доповідати не дозволяла;
4) що нібито склад злочину в діяльності судді Кушнір С.І. виявляється лише у не задоволенні двох скарг скаржника, що зовсім не відповідає дійсності та зробленій частковій доповіді;
5) що нібито в судовому засіданні “достеменно встановлено, що повідомлені… (скаржником) в його заяві до НАБУ обставини зводяться до суб’єктивної оцінки винесених слідчим суддею процесуальних рішень – ухвал за результатами розгляду скарг… (скаржника), поданих в порядку ст.303 КПК України. А відтак вищезазначена скарга є безпідставною, її вимоги не ґрунтуються на законі”.
На жаль, суддя Ларіонова Н.М. явно через свою безталанність і потенційну злочинність не зазначила саме на тлі якого закону: ЛНР чим ДНР?
Суддя Ларіонова Наталія Миколаївна лише мотивує винесення своєї неправосудної Ухвали тим, що нібито судді є непідсудними за вчинені ними злочини, при цьому посилаючись на положення ч.5 ст.129 Конституції України та на Постанову Пленуму Верховного від 13.06.2007 року “Про незалежність судової влади”.
Більше того, суддя Ларіонова Н.М. навмисне викривила і лжетлумачила в своїй неправосудній Ухвалі статті КПК України, так як Кодексом не передбачено оскарження Ухвал слідчих суддів.
Також, суддя Ларіонова Н.М. своєю неправосудною Ухвалою констатує те, що вчинені нею злочини не передбачають її покарання, так як вона знаходиться понад зоною впливу КК України, КПК України.
Якщо це насправді так, то є суттєві підстави побоюватися за нинішній стан психічного здоров’я судді Ларіонової Наталії Миколаївни, так як Конституція України в статті 21 зазначає таке: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”.
Стаття 22 Конституції України констатує, що “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.
Також, статтею 24 Конституції України передбачено, що “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям”.
Як результат, на сьогоднішній день вже сидять по тюрмам багато злочинних суддів, які свідомо переступили межу невинуватості, однак теж рахували себе як і суддя Ларіонова Н.М. інопланетянами.
Стаття 321 КПК України зазначає (Головуючий у судовому засіданні).
1. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.
2. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку. Головуючим у судовому засіданні є професійний суддя, який головує під час колегіального розгляду справи або розглядає справу одноособово (див. п.2 ч.1 ст.З КПК).
Головуючий як суддя не має переваги над іншими суддями в колегіальному розгляді й вирішенні справи. Водночас, він має великі організаційні повноваження, пов’язані з керівництвом судового розгляду, здійсненням учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконанням ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд у русло передбаченої законом процедури, усуває поточні перешкоди нормальному ходу судового провадження, зокрема, діями з підтримання порядку в судовому засіданні.
Принципово визначена роль головуючого полягає у створенні в судовому провадженні атмосфери неупередженості, однаково урівноваженого ставлення до сторін і сторін між собою, забезпеченні реальної змагальності в процесі та свободи сторін у наданні ними суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (див. коментар до ст.22 КПК).
2. Оскільки головуючий зобов’язаний керувати судовим засіданням та усувати із судового розгляду все, що не стосується розглядуваної справи, він має право знімати запитання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з’ясовані або явно виходять за межі справи. Запитання і мотиви їх зняття заносяться до журналу судового засідання. При цьому слід мати на увазі, що кожен з учасників провадження вправі висловити заперечення проти дій головуючого, які, на його думку, обмежують або порушують його права. Кожне таке заперечення має бути зафіксоване в журналі судового засідання і може бути використане в апеляційному та касаційному оскарженні.
При дослідженні обґрунтованості скарги слідчий суддя має перевірити, чи дотриманий процесуальний порядок винесення оскаржуваного рішення чи проведення оскаржуваної дії, чи мала посадова особа, котра допустила прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії чи бездіяльності, необхідні повноваження, чи немає обставин, що тягнуть закриття провадження.
Якщо слідчий суддя скасовує оскаржувані рішення чи визнає незаконними оскаржувані дії чи бездіяльність слідчого та прокурора, він вказує, які порушення норм кримінального матеріального чи процесуального закону були допущені та які дії належить припинити або здійснити слідчому чи прокурору.
Статтею 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) передбачається таке:
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується…». Однак, з незрозумілих причин, суддя Ларіонова Н.М. не надала цьому фактові жодної правової оцінки, не кажучи вже про те, що слідчий суддя Кушнір С.І. вчинила підроблення, так як отримавши відповідні клопотання про перенесення двох судових засідань, незаконно провела і у своїх Ухвалах зазначила, що скаржник її не попередив про свою відсутність у розгляді його скарги.
Статтею 26 КПК України (Диспозитивність) передбачається таке:
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Сутність засади диспозитивності полягає в тому, що під час кримінального провадження його учасники мають право у межах, визначених КПК, вільно розпоряджатися матеріальним правом щодо обвинувачення, спірним матеріальним правом щодо цивільного позову (його предметом), а також процесуальним правом з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Істотне розширення сфери дії коментованої засади у кримінальному провадженні є відображенням закріпленого в Конституції України положення про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави (ч.2 ст.3). Основа засади диспозитивності, її окремих елементів закладена в ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному судовий захист його прав і свобод, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів держави, їх службових осіб, право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-яким незабороненим способом. Один із елементів засади диспозитивності закріплений у ст. 63 Конституції, яка забезпечує право особи від самовикриття та викриття близьких родичів і членів сім’ї у вчиненні кримінального правопорушення. Пункт 4 ч.З ст.129 Конституції у поєднанні із засадою змагальності закріплює як засаду судочинства свободу в наданні сторонами своїх доказів та доведення перед судом їх переконливості. Це конституційне положення є проявом засади диспозитивності, хоч і не охоплює її в повному обсязі.
Від диспозитивності як засади кримінального провадження слід відрізняти диспозитивний метод правового регулювання кримінальних процесуальних правовідносин. Диспозитивний метод надає суб’єктам певну альтернативну можливість вибору варіантів поведінки у межах закону, виходячи з певних інтересів, що відповідно проявляється в дискреційних повноваженнях публічних суб’єктів судочинства і в диспозитивних правах приватних суб’єктів процесу.
Диспозитивність у кримінальному провадженні поділяється на два види: матеріальну і процесуальну (формальну). Між ними існує нерозривний зв’язок, оскільки матеріальними правами (щодо предмета провадження) можна розпоряджатись учасникам провадження лише завдяки реалізації процесуальних прав. Матеріальна диспозитивність знаходить свій прояв у КПК у таких правах:
1) праві потерпілої особи від кримінальних правопорушень, перерахованих у ст. 477 КПК, звернутися із заявою до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, якою ініціювати кримінальне провадження. Таким правом потерпілий розпоряджається на свій власний розсуд. Він же, а у випадках, передбачених КПК, його представник вправі відмовитися від обвинувачення, що здійснюється у формі приватного обвинувачення (п.7 ч.1 ст. 284 КПК);
2) праві потерпілого у встановлених КПК випадках примиритися з підозрюваним чи обвинуваченим, що має наслідком закриття провадження щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. З ст. 469. ч. 6 ст. 284 КПК);
3) праві сторін укласти угоду про визнання винуватості (ч. 2 ст. 469 КПК);
4) праві підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності (ч. 7 ст. 284, ч. З ст. 285 КПК);
5) праві потерпілого пред’явити позов у кримінальному провадженні про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової та/або моральної шкоди (ст. 128 КПК), а цивільного позивача — підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього (ч. З ст. 61 КПК), укласти з обвинуваченим чи цивільним відповідачем мирову угоду (ст. 128 КПК);
6) праві потерпілого підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від його підтримання в судовому засіданні (ст. 340 КПК) або також відмовитися і від приватного обвинувачення у цьому випадку. Процесуальна (формальна) диспозитивність знаходить свій прояв за КПК у вільному, на свій розсуд користуванні суб’єктами провадження своїми процесуальними правами, але в межах, визначених КПК.
Слідчий суддя, суд за концепцією КПК є безсторонніми учасниками провадження, завданнями яких є створення рівних умов для сторін процесу щодо доведення правильності своєї позиції. Як суд, так і слідчий суддя позбавлені ініціативи на самостійне збирання доказів. Слідчий суддя здійснює контроль за законністю дій і рішень органів, що ведуть провадження, та розглядає заяви і клопотання учасників процесу, допомагаючи їм (особливо стороні захисту) реалізувати свої диспозитивні права. Суд, залишаючись об’єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов’язків та здійснення наданих їм прав, дослідити за участі сторін матеріали провадження та ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
При цьому головуючий у судовому засіданні має спрямовувати судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження (ст.321 КПК).
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне:
“…Після докорінної зміни процесуального порядку фіксації уповноваженими органами інформації про вчинення кримінального правопорушення, запровадженої КПК, розгляд скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), виявив існування проблем, пов’язаних з необхідністю пошуку належного порядку та підстав задоволення чи відмови у задоволенні відповідних скарг.
Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг.
Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора”. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Однак, суддя Ларіонова Н.М. навіть і цим вимогам закону не скорилася, при цьому вчинивши зухвалий злочин, пр цьому – явно з корупційних міркувань.
Вищенаписане дає явні підстави вважати, що в діяльності судді Ларіонової Н.М. наявний склад кримінального правопорушення, що передбачені ст.364, 366, 375, 396 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень суддею Ларіоновою Н.М. мають ознаки злочину, що передбачені ст. 364, 366, 375, 396 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Крім того, як для даного випадку, позиція судді Ларіонової Н.М. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до гілки судової влади та до керівників держави, що явно наруку ворогам нашої держави. Суддя Ларіонова Н.М. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової гілки влади. Саботаж і бойкотування належної роботи судового органу прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Суддя Ларіонова Н.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України.
Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території столиці України.
Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Ларіоновою Н.М. вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності громадян.
Вищенаписане дає явні підстави вважати, що в діяльності судді Ларіонової Н.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ст.111 КК України.
З цього приводу нами були подані відповідні заяви до ГПД НБУ, ГСУ ГПУ і до ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Подільського районного суду м.Києва Ларіоновою Наталією Миколаївною. Крім того, нами повідомлено Вищу Раду правосуддя про порушення присяги судді суддею Подільського районного суду м.Києва Ларіоновою Н.М.
Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних силових структур, Ради Юстиції та належного резонансу небайдужої міжнародної громадськості і мас-медіа.