Миколаєць І.Ю. Аферистка втратила глузд і шкодить державі

У провадженні слідчого судді Святошинського районного суду м.Києва Миколаєць Іванни Юріївни, на підставі Ухвали колегії суддів Апеляційного суду м.Києва від 05.09.2017 року про визначення підсудності, перебували на розгляді матеріали судової справи за № 760/10646/17 щодо бездіяльності керівника ГПД НАБУ Калужинського Андрія Володимировича при розгляді ним заяви за вих. № 1373/10 від 12.06.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Коробенко С.В.
18.10.2017 року, із запізненням на 1 (один) місяць відбулося судове засідання під головуванням судді Миколаєць І.Ю. з розгляду судової справи за № 760/10646/17 щодо зобов’язання керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. внести відповідні відомості до ЄРДР на підставі поданої особою 1 заяви від 12.06.2017 року за вих. № 1373/10 про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Коробенко С.В. за правовою кваліфікацією – ст.364, 366, 375, 396 України.
При винесенні судового рішення у справі за № 760/10646/17 суддя Святошинського районного суду м.Києва Миколаєць І.Ю. вчинила кримінальне правопорушення, що передбачене ст. 375, 364, 366, 396 КК України. А саме, суддя Миколаєць І.Ю. при розгляді скарги від 18.10.2017 року умисно порушила вимоги ст.26 КПК України, так як вийшла за межі судового розгляду (п.3 Кодексу «…слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом»).
Тобто, повноваженнями судді Миколаєць І.Ю. на даному судовому засіданні було лише з’ясування фактів, чи було додержано вимог положення ст.214 КПК України керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. при розгляді заяви за вих. № 1373/10 від 12.06.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Коробенко С.В. або ні, а якщо ні, тоді дана суддя мала в негайному порядку поновити порушенні права скаржника шляхом зобов’язання керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. вчинити дію у відповідності до вимог ст.307 КПК України (внести відомості до ЄРДР з отриманої ним заяви про вчинене кримінальне правопорушення).
Однак, суддя Святошинського районного суду м.Києва Миколаєць І.Ю., при розгляді скарги за вих. № 1403/19 від 19.06.2017 року у судовій справі № 760/10646/17 чомусь вирішила наділити себе не передбаченими КПК України повноваженнями детектива НАБУ та незаконно розглянути по суті подану заяву за вих. № 1373/10 від 12.06.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення (ознаки перевищення повноважень — ст.364 КК України).
При чому, навіть у такому випадку, детективу, слідчому чи прокурору, в силу положень ст.214 КПК України та наказів ГПУ за № 125, 139 не дозволено без попереднього внесення відомостей заяви про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР проводити слідчі дії і встановлювати факти вчиненого злочину за всіма його елементами: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона.
Натомість, суддя Миколаєць І.Ю. винесла неправосудну Ухвалу у справі № 760/10646/17 від 18.10.2017 року, в якій завідомо неправдиво зазначила:
1) що скаржник свою вимогу буцімто обґрунтовує лише винесенням суддею Коробенко С.В. рішення, яке не передбачене ч.2. ст.307 КПК України, чого насправді не так;
2) що скаржник вважає злочином встановлений суддею Коробенко С.В. факт бездіяльності керівника НАБУ, що теж є неправдою;
3) що скаржник вважає порушенням суддею Коробенко С.В. вимог ст.214 КПК України тільки тому, що останній в замін зрозумілого зобов’язання детектива вчинити дію – виклав у своїй Ухвалі нікому незрозуміле словоблуддя, що не відповідає дійсності;
4) що “…скаржник пов’язує наявність ознак кримінальних правопорушень у діях слідчого судді лише при здійсненні останнім розгляду скарги і лише у випадку його незгоди із текстом ухвали слідчого судді”, що є звичним свавіллям і безчинністю напівграмотної судді Миколаєць І.Ю.
Насправді в судовому засіданні скаржник на незаконну вимогу даної судді відмовився робити доповідь стосовно суті поданої керівнику НАБУ заяви про вчинене кримінальне правопорушення, так як це не було передбаченим нормами КПК України.
Однак, у своїй заяві за вих. № 1373/10 від 12.06.2017 року він виклав доводи, які підтверджують факти того, що слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Коробенко С.В. Ухвалою від 23.03.2017 року залишив його скаргу від 09.03.2017 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення начальником СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Радченком Євгеном Вікторовичем без розгляду, тим самим порушивши його конституційне право на доступ до правосуддя.
Крім того, що слідчий суддя Коробенко С.В., перевищуючи свої повноваження, надав керівнику ГПД НАБУ додатковий термін на розгляд заяви заявника про вчинене кримінальне правопорушення, який даним керівником аж на три тижні вже був простроченим (на момент подання скарги до суду, а з урахуванням часу на судовий розгляд поданої скарги – біля півтори місяці), що не передбачено нормами КПК України (Кодексом надається лише 24 години).
Таким чином суддя Миколаєць І.Ю. умисно підмінила процесуальні норми права та приховала від судового розгляду справжні злочини, які вчинив суддя Коробенко С.В. (ст.366 КК України). Також, що суддя Коробенко С.В. не зобов’язав своєю Ухвалою керівника ГПД НАБУ внести до ЄРДР відомості поданої заявником заяви про вчинене кримінальне правопорушення суддею Деснянського районного суду м.Києва Вінтоняком Р.Я.
Суддя Миколаєць Іванна Юріївна мотивує винесення своєї неправосудної Ухвали тим, що нібито судді є непідсудними за вчинені ними злочини, при цьому посилаючись на положення ч.2 ст.126 Конституції України, що як для даного прикладу не може бути застосовано за відсутністю будь-яких причин справжнього переслідування судді. Також, суддя Миколаєць І.Ю. чомусь посилається на ст.5 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що взагалі немає жодного відношення до реалізації громадянами України своїх основоположних прав і свобод, що закріплені в Конституції України та Конвенції по правам людини.
Суддя Миколаєць І.Ю. викривила справжнє значення вказаних нею статей КПК України у її неправосудній ухвалі, а також підмінила поняття щодо невідворотності покарання за вчинений злочин поняттям дисциплінарного покарання, що не одне і те ж саме. Також, суддя Миколаєць І.Ю. в своїй ухвалі неправдиво зазначила, що нібито ознакою злочинного діяння судді може бути лише факт апеляційного і касаційного перегляду та скасування його рішення, так як ухвали за результатами розгляду скарг на невнесення відомостей до ЄРДР не підлягають оскарженню. Не витримує критики неправдиво зазначене в ухвалі судді Миколаєць І.Ю. і того, що нібито професійні судді України не підлягають кримінальному покаранню за вчинені злочини.Натомість, суддя Миколаєць І.Ю. перевищила свої службові повноваження, вчинила підроблення, покрила вчинені злочини, винесла неправосудне рішення, запросила на судове засідання сторонніх (не оскаржуваних) осіб, залучила до матеріалів провадження письмові заперечення і копії документів, поданих особою, що не підтвердила своїх повноважень, залучила до матеріалів провадження письмові заперечення і копії документів, що належним чином не були завірені, залучила до матеріалів провадження письмові заперечення і копії документів, що передані незаконним способом.
В статті 21 Конституції України зазначається таке: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”.
Стаття 22 Конституції України констатує, що “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Статтею 24 Конституції України передбачено, що “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям”.
Статтею 26 КПК України (Диспозитивність) передбачається таке:
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Сутність засади диспозитивності полягає в тому, що під час кримінального провадження його учасники мають право у межах, визначених КПК, вільно розпоряджатися матеріальним правом щодо обвинувачення, спірним матеріальним правом щодо цивільного позову (його предметом), а також процесуальним правом з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Істотне розширення сфери дії коментованої засади у кримінальному провадженні є відображенням закріпленого в Конституції України положення про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави (ч.2 ст.3). Основа засади диспозитивності, її окремих елементів закладена в ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному судовий захист його прав і свобод, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів держави, їх службових осіб, право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-яким незабороненим способом. Один із елементів засади диспозитивності закріплений у ст. 63 Конституції, яка забезпечує право особи від самовикриття та викриття близьких родичів і членів сім’ї у вчиненні кримінального правопорушення.
Пункт 4 ч.З ст.129 Конституції у поєднанні із засадою змагальності закріплює як засаду судочинства свободу в наданні сторонами своїх доказів та доведення перед судом їх переконливості. Це конституційне положення є проявом засади диспозитивності, хоч і не охоплює її в повному обсязі.
Диспозитивність у кримінальному провадженні поділяється на два види: матеріальну і процесуальну (формальну). Між ними існує нерозривний зв’язок, оскільки матеріальними правами (щодо предмета провадження) можна розпоряджатись учасникам провадження лише завдяки реалізації процесуальних прав. Матеріальна диспозитивність знаходить свій прояв у КПК у таких правах:
1) праві потерпілої особи від кримінальних правопорушень, перерахованих у ст. 477 КПК, звернутися із заявою до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, якою ініціювати кримінальне провадження. Таким правом потерпілий розпоряджається на свій власний розсуд. Він же, а у випадках, передбачених КПК, його представник вправі відмовитися від обвинувачення, що здійснюється у формі приватного обвинувачення (п.7 ч.1 ст.284 КПК);
2) праві потерпілого у встановлених КПК випадках примиритися з підозрюваним чи обвинуваченим, що має наслідком закриття провадження щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч.З ст.469. ч.6 ст.284 КПК);
3) праві сторін укласти угоду про визнання винуватості (ч.2 ст.469 КПК);
4) праві підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності (ч.7 ст.284, ч.З ст.285 КПК);
5) праві потерпілого пред’явити позов у кримінальному провадженні про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової та/або моральної шкоди (ст.128 КПК), а цивільного позивача — підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього (ч.З ст. 61 КПК), укласти з обвинуваченим чи цивільним відповідачем мирову угоду (ст.128 КПК України);
6) праві потерпілого підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від його підтримання в судовому засіданні (ст.340 КПК) або також відмовитися і від приватного обвинувачення у цьому випадку. Процесуальна (формальна) диспозитивність знаходить свій прояв за КПК у вільному, на свій розсуд користуванні суб’єктами провадження своїми процесуальними правами, але в межах, визначених КПК України. Слідчий суддя, суд за концепцією КПК є безсторонніми учасниками провадження, завданнями яких є створення рівних умов для сторін процесу щодо доведення правильності своєї позиції. Як суд, так і слідчий суддя позбавлені ініціативи на самостійне збирання доказів. Слідчий суддя здійснює контроль за законністю дій і рішень органів, що ведуть провадження, та розглядає заяви і клопотання учасників процесу, допомагаючи їм (особливо стороні захисту) реалізувати свої диспозитивні права. Суд, залишаючись об’єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов’язків та здійснення наданих їм прав, дослідити за участі сторін матеріали провадження та ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення. При цьому головуючий у судовому засіданні має спрямовувати судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження (ст.321 КПК України).
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: “…Отже, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст.284 КПК України. Обґрунтованими у зв’язку з цим є мотиви слідчих суддів, які в ухвалах зазначають таке: “Органи досудового розслідування не мають змоги посилатись на необхідність проведення перевірки як причину невнесення відомостей до ЄРДР по суті заяви громадянина. Перевірка такої заяви повинна проводитись вже в рамках відкритого кримінального провадження, внесеного до ЄРДР. Лише потім, у разі, якщо посадова особа дійде висновку, що у викладеній ситуації немає ознак складу кримінального правопорушення, вона може винести постанову про закриття кримінального провадження відповідно до ст.284 КПК України”. Однак, суддя Миколаєць І.Ю. навіть і цими порадами Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ не скорилася, активно переховуючи вчинені злочини судді Коробенка С.В.
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Святошинського районного суду м.Києва Миколаєць І.Ю. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/10646/17 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Миколаєць І.Ю. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Миколаєць І.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Миколаєць І.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила свої службові повноваження, вчинила підроблення, покрила вчинені злочини, винесла неправосудне рішення, запросила на судове засідання сторонніх (не оскаржуваних) осіб, залучила до матеріалів провадження письмові заперечення і копії документів, поданих особою, що не підтвердила своїх повноважень, залучила до матеріалів провадження письмові заперечення і копії документів, що належним чином не були завірені, залучила до матеріалів провадження письмові заперечення і копії документів, що передані незаконним способом, тим самим саботуючи роботу органу судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Миколаєць І.Ю. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Миколаєць І.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Миколаєць І.Ю. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Миколаєць І.Ю. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.111, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Миколаєць І.Ю. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Миколаєць І.Ю. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, було повідомлено Вищу Ради юстиції України про не належну поведінку судді Миколаєць І.Ю., яка порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ і ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Суд зобов’язав ГСУ СБУ внести до ЄРДР відомості заяви про вчинення злочину суддею Миколаєць І.Ю.