Суддя Таран Н.Г. Феєрія безграмотності, бездарності і зради

В Деснянському районному суді міста Києва знаходиться на розгляді цивільна справа за № 754/16191/16-ц за позовом особи 1 до особи 2 про визнання Договору на розробку веб-сайту за № 1902/2016 від 19.02.2016 року не дійсним і не виконаним, стягнення заборгованості за невиконане зобов’язання, про відшкодування завданої моральної і матеріальної шкоди та упущеної вигоди.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва № 754/16191/16-ц від 29.03.2018 року позовну заяву до особи 2 було залишено без руху суддею Деснянського районного суду міста Києва Таран Наталією Григорівною. В якості доводів суддя Таран Н.Г. посилалася на наступне (Цитата):
1) «Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на як на момент подачі позову до суду, так і на момент винесення ухвали) передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав»;
2) «Вказане положення застосовується у справах, пов’язаних з порушенням прав осіб, що стосуються їх статусу саме як учасників бойових дій та Героїв України, однак зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»; 3) «Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 12.02.2018 року справа № 820/4260/17»; 4) «Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду».
Як витікає з матеріалів судової справи № 754/16191/16-ц, підставою для прийняття Ухвали № 754/16191/16-ц від 29.03.2018 року суддею Таран Н.Г. стало подане відповідачем клопотання від 12.03.2018 року «Про постанову (винесення) ухвали про усунення недоліків шляхом зобов’язання позивача оплатити судовий збір», до якого він долучив належним чином не завірену копію витягу з електронної системи Державного реєстру судових рішень – Ухвалу Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М.
У відповідності до ст.78 ЦПК України, «п.1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
У відповідності до положення ст.81 ЦПК «п.1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом».
У відповідності до положення ст.82 ЦПК, «п.4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені».
У відповідності до положення ст.83 ЦПК, «п.9. Копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи…».
У відповідності до положення ст.89 ЦПК України, «п.1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. 3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
У відповідності до положення ст.95 ЦПК України, «п.1. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 3. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. 4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. 5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. 6. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. 7. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором».
У відповідності до положення ст.100 ЦПК, «п.1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи…), веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях, серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. 3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. 4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. 5. Якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
У відповідності до вищенаписаного, суддя Таран Н.Г. незаконно винесла судове рішення, опираючись лише на Ухвалу Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яка не може вважатися належним і припустимим доказом, а також за відсутності у судовій справі жодного доказу про надсилання позивачу копії саме такого доказу. Крім того, відповідно до п.6 ч.2 ст.36 Закону № 2453-VI, роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України і Верховного суду України носять суто рекомендаційний характер.
В Україні на сьогоднішній день не практикується прецедентне право, як це робиться у Великобританії. Україна і близько не може порівнюватися з рівнем культурного, економічного, соціального, політичного, етичного, естетичного, юридичного, морального рівня розвитку.
Відповідач, залучаючи до актуальної судової справи доказу у вигляді рішень суду з іншої судової справи, одночасно позбавляє Позивача і суд права на ознайомлення з судовою справою, в якій колись приймалося таке рішення, а тому не можна бути повністю впевненим, що архівна і актуальна судові справи – тотожні. Простіше кажучи, не можна по декілька словам описової частини Ухвали у судовій справі № 820/4260/17 дізнатися, що «…зі змісту позовної заяви не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій», адже у вказаній Ухвалі судді Шарапа В.М. відсутні відомості щодо точної суті справи.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5., що “…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню”. Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 ЗУ від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг.
Відповідно вказаному Закону (ст.1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами – суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
На підставі п.8.2.1. Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях ДСА України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції (Наказ ДСА України від 04.12.2013 № 164):
– обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу (Наказ ДСА від 07.11.16 року за №227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі;
– законодавством України не визнається електронна інформація, якщо вона не містить цифрового підпису.
Відповідно, посилання судді Таран Н.Г. на практику судових рішень (тобто, на судову справу № 820/4260/17), при винесенні Ухвали у провадженні № 754/16191/16-ц від 29.03.2018 року, було протиправним, безграмотним, неетичним і безглуздим з її сторони вчинком. Крім того, суддя Таран Н.Г. навмисно підмінила у своїй неправосудній Ухвалі поняття “судова Ухвала» на поняття – «судове Рішення», які мають зовсім різне процесуальне значення. Тобто, суддя Таран Н.Г. посилалась в своїй неправосудній Ухвалі на Постанову Верховного суду від 12.02.2018 року справа № 820/4260/17», тоді як відповідач до справи саме такого документу не залучав, що наглядно видно в його клопотанні від 12.03.2018 року, де даний документ був ним викресленим. І що найцікавіше, у реєстрі судових рішень відсутнє саме таке Рішення, на яке безпідставно посилається суддя Таран Н.Г. в Ухвалі у судовій справі № 754/16191/16-ц від 29.03.2018 року.
Також, суддя Таран Н.Г., зазначивши в Ухвалі у судовій справі № 754/16191/16-ц від 29.03.2018 року таке: «…однак зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», адже це речення не пояснює учасникам судового процесу, що саме їй не вбачається, так як позивач подав цей позов, що на 100% пов’язаний з порушенням його прав і його статусу як учасника бойових дій.
При цьому слід особливо зазначити, що суддя Таран Н.Г. вчинила протиправні дії, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності п.8 ст.11 (Гласність і відкритість судового процесу) Закону України «Про судоустрій і статус суддів», «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду – залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
У відповідності до статті 211 ЦПК України, «п.1. Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. 4. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні – залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду. 5. Під час розгляду справи по суті суд сприяє примиренню сторін».
Однак, 02.05.2018 року та 04.05.2018 року суддя Таран Н.Г. протизаконно проводила два окремих судових засідання в своєму робочому кабінеті, що було протизаконно і зневажливо до учасників судового процесу.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
(Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону». Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції).
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже 5 років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя Таран Н.Г. через свою корумпованість, нахабність, безграмотність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, суддя Таран Н.Г. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній диверсантці фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Деснянського районного суду м.Києва Таран Н.Г. вчиняє кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа №754/16191/16-ц також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Таран Н.Г. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Таран Н.Г. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Таран Н.Г., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, надає допомогу злочинним особам та організованим кримінальним угрупуванням, перешкоджає доступу до правосуддя, паралізує діяльність громадських організацій, позбавляє ветеранів війни права на пільги, поширює корупцію, вчиняє саботаж. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави.
Суддя Таран Н.Г. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Таран Н.Г. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Таран Н.Г. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Таран Н.Г. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Таран Н.Г. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Таран Н.Г., яка регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.