Суддя Щебуняєва Л.Л. Метаморфози Феміди у щурячій конурці

29.11.2018 року було винесено слідчим суддею Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвою Л.Л. Ухвалу у судовій справі № 761/41900/17 щодо зобов’язання «…начальника СВ СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві або уповноважену ним особу негайно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені в заяві… (зазначення ПІП особи 1) від 10 листопада 2017 року за вих.№ 1956/10, про наявність в діях Безсмертного О.М. та Великодної О.М., як засновників ТОВ «Домофон Лідер Сервіс», ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205, ч.2 ст.212, ч.2 ст.366, ч.2 ст.189 КК України, яка була отримана уповноваженою особою СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС в м.Києві 13 листопада 2017 року». Однак, дана Ухвала досі залишається не виконаною по вині податкових міліцейських щурів в особах слідчого другого ВР КП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Лавринович А.О., начальника СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Музичука О.В. та начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., а також по вині слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвої Л.Л., яка в порядку статті 129-1 Конституції України не проконтролювала виконання своєї Ухвали у судовій справі № 761/41900/17 від 29.11.2018 року.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Не бажаючи миритися з цим свавіллям, з цього приводу особа 1 подавав окремі клопотання слідчому другого ВР КП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Лавринович А.О., начальнику СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Музичуку О.В. та начальнику СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачуку С.А., які були ними безкарно проігнорованими.
Відповідно до положення КПК України та Конституції України, особа 1 оскаржив бездіяльність слідчого другого ВР КП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Лавринович А.О., начальника СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Музичука О.В. та начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А. іншим слідчим суддям Шевченківського районного суду м.Києва, які своїми окремими Ухвалами за № 761/2238/18 від 26.01.2018 року, № 761/12795/18 від 06.04.2018 року та № 761/21723/18 від 15.06.2018 року зобов’язали слідчого другого ВР КП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Лавринович А.О., начальника СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Музичука О.В. та начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А. впродовж 72 годин розглянути подані особою 1 три клопотання в порядку ст.220 КПК України та надати за результатами розгляду окремі відповіді.
26.04.2018 року, у зв’язку з тривалим не виконанням вказаних вище Ухвал суду слідчим Лавринович А.О., начальником СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Музичуком О.В. та начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачуком С.А., особа в порядку п.6 ст. 39 КПК України подав через поштову службу України клопотання за вих. № 2317/26 на ім’я в.о. начальника ГСУ ФР ДФС України Татарінова Романа Володимировича. 02.05.2018 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції за штрихкодовим номером 0405338673248, дане клопотання було вручене уповноваженій особі ГСУ ФР ДФС України Компанець.
Однак, станом на 10.05.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено в.о. начальника ГСУ ФР ДФС України Татаріновим Романом Володимировичем чи уповноваженою ним особою про належний розгляд його клопотання за вих. № 2317/26 від 26.04.2018 року.
10.05.2018 року, що відповідало 8 (восьмому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України про обчислення процесуальних строків), особа 1 подав через поштову службу слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва скаргу вих.№ 2341/10 від 10.05.2018 року на бездіяльність в.о. начальника ГСУ ФР ДФС України Татарінова Романа Володимировича.
В ст.306 (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. 2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
13.06.2018 року, із запізненням судового розгляду скарги аж на 30 (тридцять) днів, було призначене судове засідання у справі № 761/18154/18 з розгляду скарги за вих. №2341/10 під головуванням слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвої Лідії Леонідівни, яке ввійде в історію України як саме безглузде, бездарне, безграмотне судове засідання.
Не дивлячись на те, у вказаному суді майже всі судові зали були вільними, суддя Щебуняєва Л.Л. проводила судове засідання з розгляду справи № 761/18154/18 в своєму робочому кабінеті, де не було елементарної можливості розкласти свої речі і матеріали судової справи, не кажучи вже про повноцінну можливість застосування портативних засобів фіксації даного судового засідання.
Статтею 318 (Строки і загальний порядок судового розгляду) КПК України встановлено:
«1. Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
3. Судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні — залі судових засідань.
У разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду».
У відповідності п.7 ст.11 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (Гласність і відкритість судового процесу), «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
Пунктом 8 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
Стаття 342 (Відкриття судового засідання) Кримінально процесуального Кодексу України регламентує наступне: «1.У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. 2.Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.
Як це добре видно і чутно в відеозапису, суддя Щебуняєва Лідія Леонідівна, всупереч положенню ст.342 (Відкриття судового засідання) Кримінально процесуального Кодексу України, на даному судовому засіданні не встановлювала осіб і повноважень усіх його учасників. Цього самого не було зроблено і секретарем даного судового засідання, що є злочином. Більше того, суддя Щебуняєва Л.Л., не звертаючи уваги на численні клопотання і заперечення особи 1 проти участі в даному судовому засідання зовсім сторонньої особи (слідчого ГСУ ДФС України Бережняка Олександра Миколайовича, який не мав жодних повноважень представляти інтереси в.о. начальника ГСУ ФР ДФС України Татарінова Р.В.), протизаконно дозволила йому вчиняти процесуальні дії: надавати інформацію суду, залучати документи до судової справи, спростовувати доводи учасників провадження та робити заяви, за результатами чого винесла незаконне рішення. Крім того, суддя Щебуняєва Л.Л. регулярно порушила встановлені Кодексом правила ведення судового засідання та вчиняла неадекватні та ірраціональні процесуальні дії. Ознайомившись в порядку ст.221 КПК України із у судовою справою № 761/18154/18 особа 1 виявив в ній неспростовні докази вчинення кримінальних правопорушень суддею Щебуняєва Л.Л., що передбачені ч.2 ст.366, ч.2 ст.364 КК України. А саме, що у судовій справі № 761/18154/18 була наявною повістка про запрошення на судове засідання слідчого ГСУ ДФС України Бережняка Олександра Миколайовича, бездіяльність якої особою 1 насправді не оскаржувалася. Натомість, у судовій справі № 761/18154/18 не було наявної повістки на ім’я в.о. начальника ГСУ ФР ДФС України Татарінова Р.В., що є також злочином. Враховуючи явну профнепридатність судді Щебуняєвої Л.Л., а також наявний досвід від попередніх її засідань (щодо неадекватної поведінки даної судді, її розгубленість, спантеличеність та невміння слухати доповідь учасників провадження і надавати їм правову оцінку), особа 1 під час даного судового засідання посилався на численні норми законів України та практику судових рішень, які власне за клопотаннями і залучав до справи провадження (в тому числі щодо позбавлення повноваження слідчого на участь у судовому засіданні). Однак, наданим доказам суддя Щебуняєва Л.Л. не надала жодного значення, а відповідно – прийняла неправосудне рішення. Останнє доказує її неадекватність або диверсійну діяльність, направлену проти України і її громадян.
У відповідності до судового рішення № 11-сс796/801/2018 від 22.03.2018 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, правова позиція Апеляційного суду м.Києва виправдує звернення з клопотаннями до начальника органу досудового розслідування з підстав бездіяльності усіх нижче підпорядкованих ланок органу досудового розслідування. У відповідності до судового рішення № 11-сс796/1054/2018 від 06.02.2018 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, правова позиція Апеляційного суду м.Києва виправдує звернення з клопотаннями про внесення до ЄРДР уточнених кваліфікаційних статтей вчиненого кримінального правопорушення. У відповідності до судового рішення № 11-сс796/1527/2018 від 13.03.2018 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, правова позиція Апеляційного суду м.Києва виправдує звернення з клопотаннями до начальника органу досудового розслідування з підстав внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого кримінального правопорушення, які були відображеними в поданій заяві. Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А саме, слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Більше того, на момент звернення до начальника органу досудового розслідування були відсутні будь-які відомості про те, чи існує постанова про призначення слідчої групи у кримінальному провадженні і хто до неї туди входить. Однак, викладені вище докази тривалої бездіяльності органу досудового розслідування першого і другого рівня свідчать, що винесені 3 (три) Ухвали слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва про вчинення низки процесуальних дій в кримінальному провадженні досі ніхто зі слідчих та керівників органу досудового розслідування не виконує, тим самим допускаючи тривалу і зухвалу бездіяльність, що шкодить в першу чергу інтересам держави.
Крім того, це був привід для того, щоб керівник органу досудового розслідування, якому підпорядкований СУ ФР Шевченківського ДПІ ГУ ДФС у м.Києві та СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві в самостійному порядку негайно втрутився у дане кримінальне провадження і усунув існуючі порушення, чого досі не зробив.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше 72 годин з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення – надсилається їй поштою». Клопотання – це звернення в усній або письмовій формі сторони кримінального провадження, потерпілого чи учасників процесу, які наділені таким правом (сторона захисту, потерпілий і чи законний представник), до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій під час досудового розслідування. Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. У коментованій статті йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання.
Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Бездіяльність, яка виникає внаслідок невиконання вимог ст.220 КПК, згідно з якою клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. При цьому варто зважати на те, що відповідна бездіяльність може бути зумовлена не лише не вчиненням процесуальної дії в межах встановлених зазначеною нормою строків, а й неналежним розглядом клопотання, зокрема, залишенням його без процесуального реагування або неналежним на нього процесуальним реагуванням”.
Відповідно до вимогам ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого має бути законною, обгрунтованою
та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції).
При цьому слід особливо зазначити, що суддя Щебуняєва Л.Л. уже винесла біля десяти неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька сотень мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції є право на розумний строк розгляду.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення; 2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи. Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються.
Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Щебуняєва Л.Л. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Щебуняєва Л.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цій диверсантці фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України Володимир Зеленський не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності судді Щебуняєвої Л.Л. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Щебуняєвої Л.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Щебуняєва Л.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Щебуняєва Л.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Щебуняєвою Л.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Щебуняєвої Л.Л. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Щебуняєвою Л.Л. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Щебуняєвою Л.Л. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст. 480, 482 КПК України, було прийнято рішення про звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Щебуняєвої Л.Л. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Щебуняєвої Л.Л., яка вже не вперше порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і Вищої Ради юстиції України, а також резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції мас-медіа.