Суддя Вишняк М.В., НАБУ, ВРП – синдикат злочинної влади

19.10.2018 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника УВК НАБУ Осипчука Романа Сергійовича заяву за вих. № 2664/19 про вчинення кримінального правопорушення керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В., яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-9430. У даній заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у даній заяві особа 1 самостійно кваліфікував вчинення вищевказаною особою злочину – ч.2 ст.376, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст. 170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Тобто, в заяві за вих. № 2664/19 від 19.10.2018 року містилися всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником УВК НАБУ або уповноваженим детективом, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 25.10.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником УВК НАБУ Осипчуком Романом Сергійовичем або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. №2664/19 від 19.10.2018 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей моєї заяви до ЄРДР у визначений КПК України строк, є предметом оскаржування в суді.
25.10.2018 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 через канцелярію суду подав скаргу за вих.№ 2675/24 від 25.10.2018 року на бездіяльність керівника УВК НАБУ. У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п.п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань”.
09.11.2018 року, з затримкою розгляду скарги за вих. № 2675/24 від 25.10.2018 року на 13 (тринадцять) календарних днів, відбулося судове засідання у судовій справі № 760/27560/18 на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Романа Сергійовича під головуванням слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка Максима Володимировича, за результатами чого останній вчинив чергове кримінальне правопорушення:
– надсилав повістку особі 1 шляхом і в спосіб, що зовсім не передбачений КПК України (надіслав телефонограму за номером телефона, якого здобув у незаконний спосіб);
– не викликав на судове засідання суб’єкта оскарження – керівника УВК НАБУ Осипчука Романа Сергійовича, натомість незаконно викликав на судове засідання уповноважену особу, про існування якої не мав жодної уяви та належного доказу;
– допустив до судового засідання детектива УВК НАБУ Грабара Сергія Васильовича;
– надав детективу Грабар С.В. право на надання пояснень по суті справи;
– залучив до судової справи документи, які надав детектив Грабар С.В., що не підтвердив повноваження;
– залучив до судової справи копії документів, які детектив Грабар С.В. належним чином не завірив;
– прийняв рішення на підставі належним чином незавірених документів, а також на підставі наданих показів детектива Грабара С.В., який не підтвердив свої повноваження;
– взяв до уваги нічим не підтверджений доказ детектива Грабара С.В. щодо надсилання скаржнику відповіді за результатами розгляду його заяви про вчинене кримінальне правопорушення керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В., копію якої він залучив до справи провадження;
– не надав можливості скаржнику ознайомитися із незаконно залученим до справи провадження доказом детектива Грабара С.В. у формі копії листа (за наслідком розгляду заяви про вчинене кримінальне правопорушення керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В.);
– не надав можливості скаржнику надати свої пояснення з приводу незаконно залученого до справи провадження доказу детектива Грабара С.В. у формі копії листа (за наслідком розгляду заяви про вчинене кримінальне правопорушення керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В.);
– припинив вислуховування заяв і клопотань особи 1, при цьому незаконно перервавши проведення судового засідання, в той час як за хвилину до цього суддя надав скаржнику протилежне право – право на їх подачу;
– припинив подальше вислуховування заяв і клопотань особи 1, при цьому незаконно перервавши проведення судового засідання нібито з метою потреби у подачі скаржником клопотання у “письмовій формі” про виправлення допущеної описки у правильному зазначенні абревіатури посади об’єкта оскаржування (виправлення неправильно зазначеної в скарзі абревіатури “УВР НАБУ ” на – “УВК НАБУ”), в той час як Кримінальний процесуальний Кодекс України надає право скаржнику подавати таке клопотання і в усній формі та на даному судовому засіданні;
– навмисно затягує розгляд скарг понад розумний строк;
– перешкоджає передачі судових справ, які не розглядає впродовж встановленого законом розумного строку, на повторний авторозподіл;
– покриває злочини фігурантів у провадженнях;
– потенційно перешкоджає громадській діяльності особи 1 тощо.
Доказом вищенаписаному служать наступні і неспростовні доводи та закони України:
— особа 1 навмисно не вказував у своїй скарзі контактного номеру телефону з метою попередження вже існуючих в Солом’янському районному суді м.Києва доволі частих шахрайств з врученням телефонограм, однак даний суддя протиправно встановив його номер мобільного телефону та передав по ньому телефонограму (повістку);
— особа 1 подавав скаргу до суду в порядку ст.39 КПК України на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С., однак даний суддя чомусь відкрив судову справу на бездіяльність уповноваженої особи УВК НАБУ, що є не одне і те саме (тим паче, що у судовій справі досі немає жодного доказу, керівник УВК НАБУ Осипчук Р.С. призначав саме таку особу для розгляду заяви особи 1 про вчинення кримінального правопорушення керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В.);
— особа 1 подавав скаргу виключно на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С., однак даний суддя чомусь викликав повісткою уповноважену особу УВК НАБУ, не маючи для цього правових підстав;
— КПК і Конституція України гарантує право кожній людині бути належним чином повідомленим про призначення дати, часу і місця розгляду його судової справи у законний спосіб, однак даний суддя злочинно відібрав таке право в особи 1 і в керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С., адже не надсилав їм у встановлений спосіб повісток про призначене судове засідання;
— в журналі судового засідання від 09.11.2018 року не зазначено про те, що керівник УВК НАБУ Осипчук Р.С. і особа 1 викликалися на судове засідання у справі № 760/27560/18 у встановлений законом спосіб і строк;
— у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами), даний суддя мусив передати судову справу № 760/27560/18 для повторного авторозподілу, шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи, чого так і не зробив;
— даний суддя регулярно і зухвало порушує вимоги КПК, Конституцію України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», адже проводить судові засідання без дотримання процедури послідовності, без встановлення осіб учасників провадження за їх особистими документами, без встановлення факту наявності у сторін повноважень на участь у судовому засіданні, без спонукання учасників судового провадження назватися і вказати адресу реєстрації свого місцезнаходження, без зачитування тексту скарг тощо.
І це попри те, що за вчинення ідентичних кримінальних правопорушень зараз проводиться в ГПД НАБУ досудове розслідування у кримінальному провадженні проти судді Вишняка М.В.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. 2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого чи прокурора (детектива, начальника ГПД НАБУ) не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами), якщо термін розгляду судової справи перневищує граничні терміни, встановлені Кодексом, слідчий суддя (суддя) мусить передати судову справу для повторного авторозподілу, шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи.
В статті 84 КПК України (Докази) зазначено: “1.Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для провадження та підлягають доказуванню. 2. Процесуальними джерелами доказів є речові докази, документи…”.
В статті 85 КПК України (Належність доказів) вказано: “1.Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів”.
В статті 86 КПК України (Допустимість доказу) вказується:
“1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. 2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення”.
Статтею 89 КПК України (Визнання доказів недопустимими) встановлено: “1.Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. 2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. 3. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими”.
Статтею 94 КПК України (Оцінка доказів) передбачається: “1.Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили”.
В статті 321 КПК України (Головуючий у судовому засіданні) зазначено: “1.Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження. 2.Головуючий у судовому засіданні вживає заходів для забезпечення в судовому засіданні порядку”.
Статтею 322 КПК України (Безперервність судового розгляду) передбачено: “1.Судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. 2. Не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання внаслідок:
1) неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження;
2) складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення;
3) підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення;
4) підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення;
5) проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці;
6) проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених статтею 332 цього Кодексу;
7) надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених статтею 333 цього Кодексу”.
В статті 342 КПК України (Відкриття судового засідання) Кримінально процесуального Кодексу України вказано: «1.У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. 2.Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.
Статтею 350 КПК України (Розгляд судом клопотань учасників судового провадження) встановлено: “1.Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав.
В статті 357 КПК України (Дослідження речових доказів) вказано: “1.Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності – також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з річчю та її оглядом. 2. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням. 3. Учасники судового провадження мають право ставити запитання з приводу речових доказів…”.
В статті 358 КПК України (Дослідження документів) зазначено: “1.Протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред’явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності – також іншим учасникам кримінального провадження. 2. Учасники судового провадження мають право ставити запитання щодо документів свідкам, експертам, спеціалістам. 3. Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити відповідну експертизу цього документа”.
Статтею 363 КПК України (Закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами) передбачається: “1.Після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий з’ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. 2.У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв’язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження. 3.За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до дебатів”.
Вищенаписане дає тверді підстави вважати, що в діяльності судді Вишняка М.В. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/27560/18 витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Вишняка М.В. слід розцінювати як таку, що направлена на перешкоджання виконанню його обов’язків і тягне за собою сувору кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Вишняка М.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Вишняк М.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Вишняк М.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Вишняком М.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Вишняка М.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Вишняком М.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Вишняком М.В. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Вишняка М.В. з метою подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Вишняка М.В., який порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.