Злочинне тріо очолив суддя Боймиструк С.В. або Ціна ухвали?

В Кузнецовському міському суді Рівненської області знаходиться на розгляді цивільна справа за № 761/3222/17 (Провадження № 2/761/3515/2017) за позовом особи 1 (Позивач) до ФОП Усович Василя Федоровича (Відповідач 1), Лінник Андрія Павловича (Відповідач 2) і ПАТ «Страхова компанія «Країна» (Відповідач 3) про відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди, отриманих внаслідок ушкодження здоров’я.
Позивач, обґрунтовуючи обставини що викладені в позові посилається на те, що Відповідач 1 випустив в експлуатацію технічно несправний транспортний засіб, а Відповідач 2 – через нетверезість і неналежне виконання своїх професійних обов’язків стали причиною отримання особою 1 важких тілесних ушкоджень. Крім того, Відповідач 2 залишив особу 1 в умовах явної небезпеки для життя і здоров’я. Зазначене нанесло особі 1 значний матеріальний і моральний збиток, а також призвело до упущеної вигоди.
19.04.2018 року Позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 9 (дев’ять) транспортних засобів ФОП Усовича Василя Федоровича в межах суми судового позову, що знаходиться у його приватній власності за адресою: Рівненська обл., м.Вараш, м-н Будівельників, 16/1, кв.13.
Також Позивач просив заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо 9 (дев’яти) транспортних засобів ФОП Усовича В.Ф. в межах суми судового позову, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Вараш, м-н Будівельників, 16/1, кв.13.
28.08.2018 року Позивач отримав рекомендований лист, в якому знаходилася Ухвала судді Кузнецовського районного суду Рівненської області Зейкана І.Ю. від 22 серпня 2018 року, якою заяву Позивача про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено (після тривалих тяжб з апеляційного оскарження неправомірної Ухвали вказаного судді про відмову у задоволенні саме такої заяви). Ухвалою суду було накладено арешт на транспортні засоби, державні номери яких було зазначено в заяві про забезпечення позову.
Однак, суддя Зейкан І.Ю., явно небезвігідно для свого брюха (при цьому вже маючи на Рівненщині міцне тавро затятого хабарника і поборника), при цьому не маючи жодної інформації щодо існування будь-яких проблем з платоспроможністю Позивача, які зазначені в п. 1, 2 ч. 3 ст.154 ЦПК України, протиправно застосував до нього зустрічне забезпечення, проігнорувавши ч.5 ст.154 ЦПК України, адже розмір “…збитків, яких може зазнати Відповідач у зв’язку із забезпеченням позову», висмоктав з власного пальця, не порахувавши за потрібне поділитися з учасниками судового поровадження якоюсь особливою методикою обчислення, яку він застосовував при визначенні суми коштів, які Позивач повинен покласти на депозитний рахунок суду (три мільйони чотириста п’ятдесят п’ять тисяч триста сорок дев’ять грн. 92 коп.).
Відповідно до ст.258 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали. Процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В статті 154 (Зустрічне забезпечення) ЦПК України зазначено:
«1.Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). 2. Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. 3. Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
4. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:
1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;
2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.
5. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.
6. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.
7. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення.
8. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення.
11. Ухвала про зустрічне забезпечення оскаржується разом із ухвалою про забезпечення позову або окремо».
Аналізуючи встановлені норми ч.11 ст.154 Кодексу, можна прийти до висновку про те, що у даному випадку суддя Зейкан І.Ю. повинен був винести дві ухвали: Ухвалу про забезпечення позову та окрему Ухвалу – про зустрічне забезпечення позову. Обидві Ухвали повинні були бути обґрунтованими. Розмір зустрічного забезпечення повинен був визначатися судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із цим. Оцінка співмірності здійснюється, крім іншого, з урахуванням співвідношення права та інтересу, які просить захистити заявник, вартості майна, на яке накладається арешт, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Ухвала про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення повинні бути мотивованими. Приймаючи рішення про зустрічне забезпечення позову, суддя повинен був зазначити розмір збитків, якій може бути ймовірно заподіяний Відповідачеві. Відповідно до ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При чому, в Ухвалі про зустрічне забезпечення позову суддя Зейкан І.Ю. мусив мотивувати з яких підстав він виніс саме таку Ухвалу, адже Відповідач 1, 2, 3 не заявляли про застосування зустрічного забезпечення позову!. Однак, в так званій “комплексній” Ухвалі взагалі не зазначено, чому саме така сума була визначена судом, відсутній хоча б приблизний розрахунок таких збитків. З постановленої Ухвали суду взагалі не зрозуміло, чим керувався суд, визначаючи саме таку суму коштів. Мотивувальна частина в постановленій Ухвалі взагалі відсутня, всупереч вимогам ЦПК України. Небезпідставно вважаючи, що вказана Ухвала судді Зейкана І.Ю. підлягає частковому скасуванню у зв’язку з тим, що вона винесена з порушенням норм процесуального і матеріального права, а також на підставі правовідносин ст.352 ЦПК України, Позивач подав 06.09.2018 року апеляційну скаргу до Рівненського апеляційного суду на Ухвалу Кузнецовського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2018 року про забезпечення позову та зустрічне забезпечення.
На 28.11.2018 року було призначене судове засідання з розгляду апеляційної скарги особи 1 за адресою: м.Рівне, вул.Драгоманова,9. Однак, враховуючи те, що особа 1 проживає в м.Києві і що внаслідок ДТП він отримав каліцтва, які обмежують його рухливість, а також на підставі положення ст.335 КПК України, 26.11.2018 року Позивач з цього приводу подав на ім’я головуючого судді Рівненського Апеляційного суду у судовому провадженні № 22-ц/4815/244/18 Боймиструка Сергія Васильовича клопотання про проведення призначеного судового засідання методом відеоконференції з Апеляційним судом Київської області (вул.Солом’янська, 2А, Київ, 03680) або з Солом’янським районним судом м.Києва (03113, м.Київ, вул.Полковника Шутова,1). Крім цього, 27.11.2018 року Позивач подав на ім’я головуючого судді у судовому провадженні № 22-ц/4815/244/18 Боймиструка С.В. додаткове клопотання про перенесення судового засідання з 28.11.2018 року на любі іншу дату, так як 26.11.2018 року по телефону помічник судді Боймиструка С.В. повідомив особу 1 про відсутність на 28.11.2018 року вільного часу в Апеляційному суді Київської області та в Солом’янському районному суді м.Києва для проведення судового засідання методом відеоконференції.
08.12.2018 року особа 1 отримав рекомендоване поштове відправлення з Рівненського апеляційного суду, в якому знаходилося копія ухвали від 26.11.2018 року про відмову у проведенні судового засідання у провадженні № 22-ц/4815/244/18 шляхом відеоконференції з Апеляційном судом Київської області або з Солом’янськом районним судом м.Києва та копія Постанови від 28.11.2018 року про відмову у задоволенні апеляційної скарги. При чому, в п’ятому абзаці другого аркушу такої Постанови від 28.11.2018 року зазначалося, що «…клопотання про перенесення судового засідання не підлягає задоволенню», однак причини такої відмови чомусь у Постанові не було зазначено (?). Постановивши ухвалу від 26.11.2018 року і Постанову від 28.11.2018 року у провадженні № 22-ц/4815/244/18, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Рівненського апеляційного суду Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. зухвало порушили конституційні права Позивача на захист в суді, які також передбачені ст.43 ЦПК України та винесли неправосудне судове рішення на користь Відповідача, явно з корупційних міркувань. Крім того, судді Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. навмисно затримали розгляд скарги Позивача аж на 75 (сімдесят п’ять днів), в той час як підставою для відмови у задоволенні клопотання особи 1 про перенесення судового засідання та про проведення судового засідання у режимі відеоконференції нібито являлися стислі терміни розгляду апеляційної скарги та відсутність в Апеляційному суді Київської області та в Солом’янському районному суді м.Києва вільного часу на проведення такої відеоконференції на 28.11.2018 року. Однак, як дещо згодом було встановлено особою 1, що
судді Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. жодних запитів для отримання броні на проведення відеоконференції на 28.11.2018 року до вказаних вище судів не подавали. Більше того, ніхто не обмежував суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. в бронюванні любих інших дат для проведення судового засідання методом відеоконферненції з Апеляційном судом Київської області або з Солом’янськом районним судом м.Києва, починаючи з 29.11.2018 року, що власне і підтверджує неправомірну діяльність даних суддів.
Що стосується тексту неправосудного Рішення суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М., то воно не витримує критики, адже не витікає з суті апеляційної скарги, є надуманим, безграмотним, невмотивованим та таким, що не грунтується на засадах законодавства. В своєму Рішенні № 22-ц/4815/244/18 судді Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. лише розводять полеміку на кшталт “а яка завтра буде погода в Бутані і якого забарвлення будуть ранкові фекалії у зебри?”.
Постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. Предметом цього злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова, а вчинене діяння кваліфікується за ст.375 КК України незалежно від того:
а) яка судова інстанція ухвалила цей акт (суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції);
б) яка галузева приналежність розглянутої судом справи (кримінальна, цивільна, адміністративна, господарча);
в) яким складом суду було постановлено судовий акт — судом колегіально, за участю народних засідателів чи присяжних або суддею одноосібно.
Судовий акт, як предмет цього злочину, має бути неправосудним, тобто таким, який не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може полягати у неправильному застосуванні норм матеріального чи процесуального за¬кону або у невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Неправосудність судового акту може виражатися, наприклад, у засудженні невинного, виправ-данні винного, призначенні несправедливо м’якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті і триманні під вартою, необґрунтовано- му накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо. Об’єктивна сторона злочину полягає лише в активній поведінці особи — діях. За частиною 1 ст.375 КК карається злочин із формальним складом, бо його вчинення вичерпується фактом постановлення неправосудного судового акта, що припускає:
а) його складання; б) підписання суддею (суддями); в) проголошення (доведення його змісту до відома учасників провадження). Постановлення судового акта завершується його проголошенням, і тому саме з цього моменту злочин, передбачений ч.1 ст.375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття законної сили судовим актом, його виконання та наслідків, які він породжує. За частиною 2 ст.375 КК склад злочину може бути як формальним, — коли дії, зазначені у ч.1 ст.375 КК, вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, так і матеріальним, — коли такі дії спричинили тяжкі наслідки. Якщо постановлення завідомо неправосудного судового акта вчинено за хабар, дії винного слід кваліфікувати за ч.2 ст.375 КК і за відповідною частиною ст.368 КК України. Суб’єктивна сторона злочину за ч.1 ст.375 КК характеризується лише прямим умислом, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює, що постановляє неправосудний судовий акт і бажає цього.
Мотиви і мета за ч.1 ст.375 КК значення для кваліфікації не мають. У цілому злочин є умисним. Суб’єкт злочину спеціальний — професійний суддя. Стаття 375 КК України встановлює, що постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьмироків. Винесення свідомо неправосудних судових рішень зрощує недовіру до правосуддя, руйнує повагу до суддів і до судової системи в цілому, а також заподіює збиток особистим правам, честі, гідності й репутації людини; якщо йдеться про кримінальну справу, то нерідко порушуються права на особисту свободу й недоторканність. Тобто винесення таких рішень, безсумнівно, є посяганням на цінності й права особи, гарантовані Загальною декларацією прав людини і Конституцією України. Здійснення правосуддя – це функція суду, а для кримінального законодавства – об’єкт правової охорони, оскільки при скоєння злочину за ст.375 КК України основним об’єктом злочину є саме правосуддя, а вже потім – права й інтереси особи, які порушуються неправосудним вироком, рішенням, ухвалою або постановою. Вид неправосудного судового акту залежить від характеру справи, у якій він винесений, а також від інстанції, у якій розглядається справа. Ним може бути рішення, вирок, ухвала, постанова суду.
Підтвердженням того, що суддя діє умисно при винесенні неправосудного акту, є його спеціальна освіта, багаторічний досвід роботи на посаді судді, наявність необхідних професійних знань. Є очевидним, що така особа не могла не усвідомлювати протиправність своїх дій. Як одним із доказів умисності дій судді може бути системний характер скоєння злочину. Взагалі, завідомість означає поінформованість, вірогідність і вказує на ставлення судді до вчиненого злочину. Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що винесення свідомо неправосудного вироку, рішення або іншого судового акту – це не помилка, а результат прямого умислу, який тягне настання кримінальної відповідальності. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів. Унаслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів судове рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обгрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам провадження. Однак, судді Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. зовсім не встановлювали обставини, що мають значення для провадження, а також зовсім не досліджували і не ставили на обговорення ті обставини справи, на які посилався апелянт в своїй апеляційній скарзі в обгрунтування своїх доводів.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. вчинили кримінальне правопорушення, що передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа №760/28558/18 витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М. з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Боймиструк С.В., Гордійчук С.О. і Ковальчук Н.М., які порушили присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.