“Логопед” Каліушко Ф.А. поповнив ряди суддів-диверсантів

11.12.2018 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Національного антикорупційного бюро України Калужинського Андрія Володимировича заяву за вих. № 2768/11 про вчинення зухвалого кримінального правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Букіною Оленою Миколаївною, яка була зареєстрованою в НАБУ за вх. № В-10721.
У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, її місце роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення вищевказаною особою злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві особи 1 були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноваженим детективом.
Однак, у порушення ч.2 ст.39, п.4,6 ч.2 ст.39, п.1 ч.1 ст.40, ст.214 КПК України, а також ч.1 ст.2 КК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 18.12.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 2768/11 від 11.12.2018 року.
18.12.2018 року, що відповідало 8 (восьмому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію суду слідчому судді Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 2803/18 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. для якнайскорішої її передачі до Апеляційного суду м.Києва для визначення підсудності провадження. Однак, через колегіальну співдружність, а також через колективне покривання вчиненого злочину, голова Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєва Людмила Антонівна передала до Київського апеляційного суду скаргу за вих. № 2803/18 від 18.12.2018 року із значним запізненням для визначення підсудності.
08.05.2019 року колегія суддів судової палати Київського апеляційного суду у складі судді Полосенка В.С., Габрієля В.О., Свінціцької О.П. визначила підсудність судової справи за № 760/33241/18 за Дарницьким районним судом м.Києва.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Дарницького районного суду м.Києва, судова справа № 760/33241/18 була розподіленою на слідчого суддю Каліушко Федіра Анатолійовича.
17.05.2019 року відбулося судове засідання у справі 760/33241/18 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. під головуванням слідчого судді Дарницького районного суду м.Києва Каліушко Ф.А., за результатами якого суддя вчинив кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не викликав на судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликав на дане судове засідання уповноваженого детектива НАБУ, про призначення якого у судовій справі не було жодного доказу;
— залучив до судового провадження письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Дуброва О.А., бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— залучив до справи судового провадження письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Дуброва О.А., який не підтвердив своїх повноважень;
— залучив до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від працівника управління по роботі з громадськістю НАБУ Дуброва Олега Анатолійовича, який не мав відношення до ГПД НАБУ (діє виключно на підставі Закону України «Про звернення громадян»);
— залучив до провадження письмові заперечення та копії документів Дуброва О.А., на якого не поширюється дія КПК України, Положення ДСА (п.8.2.1) про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучив до провадження письмові заперечення та копії документів Дуброва О.А., на якого не поширюється дія Наказу ДСА за № 227 від 07.11.2016 року про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучив до провадження письмові заперечення і копії документів Дуброва О.А., на якого не поширюється дія Наказу ДСА за № 164 від 04.12.2013 року про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучив до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів Дуброва О.А., який надіслав їх у суд в порушення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також Закону України «Про електронний цифровий підпис» (ст.1,3,4,5,6 Закону від 22.05.2003 року);
— залучив до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів Дуброва О.А., які належним чином були не оформлені та були подані з порушенням вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5) та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»;
— при винесенні Ухвали посилався на письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Дуброва О.А., який не підтвердив своїх повноважень;
— при винесенні Ухвали посилався на письмові заперечення і на додатки до поданих заперечень працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Дуброва О.А., який належним чином їх не оформив;
— при винесенні Ухвали посилався на письмові заперечення і додатки до  працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Дуброва О.А., який передав їх в суд у не дозволений спосіб;
— при винесенні Ухвали посилався на письмові заперечення і на додатки до поданих заперечень працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Дуброва О.А., повноваження якого обмежуються Законом України “Про звернення громадян”;
— зумисно вийшов за межі своїх повноважень та розглядав заяву про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— у судовому засіданні вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— позбавив орган досудового розслідування передбачених КПК дій;
— покрив злочини фігуранта;
— зумисно перешкодив громадській діяльності особи 1;
— постановив неправосудну ухвалу (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей заяви особи 1 до ЄРДР, всупереч нормам КПК, Конституції, Конвенції по правам людини, рішенням Європейського суду з прав людини);
— порушував послідовність і порядок ведення судового засідання;
— обминув передбачені законом дебати;
— не встановив учасників судового засідання за їх особистими документами та не просив їх назватися і вказати адресу проживання тощо.
На підставі п.8.2.1 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах (Наказ ДСАУ від 04.12.2013 № 164):
1) обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження (Наказ Державної судової адміністрації (ДСА) України від 07.11.2016 №227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі; 2) чинним законодавством України не визнаються електронна інформація, якщо вона не містить цифрового підпису.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5, що «…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню». Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 ЗУ від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно вказаному Закону (ст.1,5,6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних).
У відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», копія документу має засвідчуватися підписом особи, яка виготовляє дану копію, із обов’язковим зазначенням його прізвища, імені і по-батькові, а також зазначенням його посади та дати створення даної копії. А щодо надсилання до органів влади офіційного звернення, то воно має пройти обов’язкову реєстрацію в канцелярії організації, містити підписи уповноважених осіб та керівника підрозділу, а також «мокрі» печатки та/або штампи. Стосовно електронних листів, то вони крім вищенаписаного мають містити цифровий підпис.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясовуваних обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», п.45 від 28.10.98 р.). Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя Каліушко Ф.А. через свою нахабність і протиправність напевно «забув» про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Каліушко Ф.А. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цій ганебній персоні фекальну люстрацію, якщо ВРП, Верховна Рада України і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Каліушко Ф.А. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/33241/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Каліушко Ф.А. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Каліушка Ф.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Каліушко Ф.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, покриває вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Каліушко Ф.А. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Каліушко Ф.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Каліушко Ф.А. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Каліушко Ф.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Каліушко Ф.А. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Каліушко Ф.А. з метою подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Каліушко Ф.А., який порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.