Михайленко Д.Г., Глотов М.С., Павлишин О.Ф. Судді-перевертні

Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
09.10.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3411/09 про вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» кримінального правопорушення.
У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» злочину – за ч.2 ст.191, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.205, ч.2 ст.212, ч.4 ст.190, ч.2 ст.356, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 3411/09 від 09.10.2019 року були всі необхідні дані, які у відповідності до вимог “нового” Кодексу уже були не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, виконав свій прямий обов’язок по внесенню її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин або зобов’язав вчинити цю дію повноважного детектива.
При чому, для того що б виконати цю дію, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 11.10.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3411/09 від 09.10.2019 року.
11.10.2019 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню (з оглядом на прийняте на користь особи 1 подібне рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року), особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3423/11 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п.п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення. Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 139 від 06.04.2016 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України. Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, провадження № 1-кс/991/1152/19 було розподілене на суддю Мойсак С.М.
17.10.2019 року, Ухвалою у провадженні № 1-кс/991/1152/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М., посилаючись на вимоги ч.1 ст.33-1 та ст.304 КПК України, прийняв рішення про повернення матеріалів оскарження заявнику. При цьому суддя Мойсак С.М., у пряме порушення вимог ст.214 КПК України, вважає що дана скарга підсудна Солом’янському районному суді м.Києва.
З вказаною позицією слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. особа 1 погодитися не може з наступних підстав. Перед усім слід особливо зазначити, що особа 1 у своїй заяві кваліфікував вчинення злочину за ст.191, 364 КК України, які є підслідними ГПД НАБУ.
Прийнята суддею Мойсак С.М. ухвала від 17.10.2019 року суперечить вимогам ст.303, 304, 40, ч.5 ст. 214 КПК України, Наказам Генерального прокурора України за № 139 і 125, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17).
Щодо Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (частина сьома статті 214, стаття 216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (стаття 218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (частина перша статті 217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер кримінального провадження;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (стаття 283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (стаття 280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (статті 219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, – у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (частина п’ята статті 36 КПК України);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (стаття 290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 288 КПК України;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому частиною третьою статті 289, пунктом 1 частини третьої статті 314, пунктом 2 частини другої статті 407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому пунктом 3 частини третьої статті 314 КПК України.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі частини четвертої статті 288, частини третьої статті 289, пункту 1 та пункту 3 частини третьої статті 314, статті 407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
І потім, щодо обов’язковості скасування рішень суду, якщо рішення є неправосудними (чого б вони не стосувалися), ідентичної позиції притримується і колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вінницького апеляційного суду у провадженні № 11-сс/772/579/2018 (четвертий абзац другого аркушу), що також має місце в оскаржуваній ухвалі слідчого судді Мойсак С.М.
І на кінець, відповідно до абзацу 3 пункту 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, у разі об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудність яких визначена за Вищим антикорупційним судом, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
03.10.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 760/27312/19, слідчий суддя Солом’янського районного суду м. Києва Козленко Г.О. також повернула скаргу особи 1, опираючись на положення тієї ж самої статті Кодексу – 304 КПК України. Слідчий суддя в Ухвалі у судовій справі № 760/27312/19 зазначає, що оскільки особа 1 оскаржує бездіяльність ГПД НАБУ, яка полягає у не внесенні відомостей до ЄРДР, то у відповідності до вимог ч.1 ст.306 КПК України та за правилами судового розгляду, передбаченими ст.318-380 КПК, підсудність віднесена до Вищого антикорупційного суду.
Відповідно, тут має місце помилка законодавця, на що також звертає свою увагу інший слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С. в своїй ухвалі у судовій справі
№ 760/19686/19 від 17.09.2019 року. А саме, як зазначає суддя Жовноватюк В.С., що Перехідними Положеннями не передбачено, яким чином має здійснюватися подальший розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, які надійшли на розгляд судів загальної юрисдикції.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 Кримінально-процесуального Кодексу України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Як зазначено вище, з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду саме цей суд здійснює у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях, віднесених до його юрисдикції. А тому, відповідно, слідчий суддя місцевого суду загальної юрисдикції позбавлений повноважень судового контролю у кримінальних провадженнях, віднесених до юрисдикції Вищого антикорупційного суду з дня початку його роботи.
Крім цього, відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу.
Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ст.21 КПК визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого має бути законною обгрунтованою
та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити.
Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК України, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу
усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність.
Судова практика Київського апеляційного суду щодо розгляду подібних справ є сталою і вказує на те, що у 100% випадків практично усіма членами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ задовільнялися усі мої апеляційні скарги, в яких мова йшла про порушення норм матеріального і процесуального права, навіть коли таке право на оскарження не передбачене КПК. Ідентичної позиції притримується і Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду.
Рішеннями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року уже задовольнялися подібні апеляційні скарги, за результатами чого було зобов’язано Вищий антикорупційний суд розглянути скарги особи 1 по суті.
Слідчий суддя Мойсак С.М. під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М., постановивши Ухвалу у провадженні № 1-кс/991/1152/19 від 17.10.2019 року, якою повернув скаргу за вих.№ 3423/11 від 11.10.2019 року, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали та призначення розгляду скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
22.10.2019 року, з цього приводу, особа 1 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Апеляційну скаргу на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у провадженні № 1-кс/991/1152/19 від 17.10.2019 року.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, провадження № 1-сс/991/97/19 було розподілено на колегію суддів: Михайленка Дмитра Григоровича, Глотова Миколи Сергійовича і Павлишина Олега Федоровича.
Будучи добре повідомленим (за наслідками роботи з громадськістю в межах громадської організації) про неабияку дурнуватість, тупість, неадекватність, корумпованість і збочення суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленка Д.Г. і Глотова М.С., особа 1 у додатку до своєї апеляційної скарги додав як для обгрунтування своїх доводів 5 (п’ять) копій різних ухвал, якими було задоволено його попередні апеляційні скарги та скасовано ухвали слідчого судді Мойсака С.М. (та декотрих інших суддів), частину яких постановляли судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. за результатами розгляду ідентичних скарг, посилаючись на такі твердження: “Частиною першою ст.214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Отже, зі змісту ст.214 КПК України слідує, що якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст.284 КПК. Також, положення законодавства не передбачають здійснення слідчим суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. Колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею помилково надано оцінку визначення заявником підсудності, та на цій підставі повернуто скаргу заявнику. Тому, оскаржувана ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду підлягає скасуванню…”.
25.10.2019 року відбулося судове засідання у провадженні № 1-сс/991/97/19 з приводу розгляду апеляційної скарги особи 1 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М.
у провадженні № 1-кс/991/1152/19 від 17.10.2019 року у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф., за результатами вказані судді вчинили низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не викликали у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликали у засідання «уповноважену» особу НАБУ, про призначення якого не мали доказів;
— розглядали апеляційну справу без наявного у справі підтвердження про отримання судового виклику «уповноваженими» особами НАБУ;
— розглядали апеляційну справу без наявного у справі підтвердження про отримання судового виклику представником САП;
— розглядали апеляційну скаргу без матеріалів судового провадження № 11-сс/991/97/19;
— не просили назватися особу 1 в залі суду;
— не просили особу 1 вказати місце свого проживання;
— не запитували в особи 1 думки про проведення судового засідання без участі керівника ГПД НАБУ;
— не запитували в особи 1 думки про проведення судового засідання без участі представника САП;
— не зачитали права і обов’язки учасникам судового провадження;
— при залученні до судової справи в якості клопотання копій документів, колегія позбавила особу 1 права на їх озвучення (пояснення);
— невмотивовано повернуто копії документів, які не було досліджено судом, які особа 1 клопотав про їх долучення до справи провадження як належні докази, що мали значення для вирішення суті справи;
— не зачитали текст скарги;
— не надали можливості особі 1 зачитати текст скарги;
— не надали можливості особі 1 обґрунтувати свою скаргу;
— не досліджували матеріали судової справи;
— не запитували в особи 1 чи є додаткові доповнення, репліки;
— не оголошували дебатів у даному судовому провадженні;
— перевищили повноваження, адже протиправно вирішували ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджували обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— вийшли за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду апеляційної скарги за вих. № 3440/21 від 22.10.2019 року вдалися до протиправного розгляду заяви за вих. № 3411/09 від 09.10.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи;
— не надали жодного значення залученим до справи провадження копіям документів, які обгрунтовували доводи особи 1;
— постановили неправосудне рішення (відмовили у задоволенні апеляційної скарги, тим самим перешкодивши доступу до правосуддя і тим самим завдавши шкоди економіці держави на мільйони гривень;
— винесли судове рішення, яке суперечить їх восьми попереднім судовим рішенням в ідентичних справах провадження (різниця була лише у назвах підприємств та посадах чиновників);
— стверджували обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— приховали вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— перешкодили громадській діяльності особи 1;
— грубо порушили присягу судді;
— в судовому засіданні по черзі спали судді;
— під час судового засідання судді розказували одне одному анекдоти і не слухали пояснення особи 1;
— постановили вступну і резолютивну частину ухвали у справі, чого не передбачено Кодексом;
— за наслідками розгляду апеляційної скарги не надали особі 1 копії ухвали.
При цьому слід окремо зазначити, що колегія судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. Павлишина О.Ф. призначила для особи 1 судове засідання на 10 годин і 30 хвилин 25.10.2019 року (а друге – на 12 годин і 45 хвилин), однак через значне запізнення даних суддів на роботу протиправно і безпардонно змусили апелянта очікувати аж до 12 годин і 15 хвилин (а другого судового засідання – аж до 14 годин і 00 хвилин, попри те що графік судових засідань надалі відставав і вимагав додаткового очікування ще на 1,5-2 години у зв’язку з очікуванням ще й тих осіб, яким було призначене судове засідання дещо раніше – на 12 годин і 30 хвилин).
Останнє доказує що судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. Павлишин О.Ф. отримують частину заробітної плати незаконно, адже табелюються бухгалтерією даного суду як за повний робочий день, в той час як на роботу регулярно спізнюються на годину-дві, що є злочином, передбаченим ст.191 КК України.
Відповідно вимогам ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей і документів), законодавець зазначає:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом”.
У відповідності до положення ст.26 КПК України (Диспозитивність) передбачається таке:
«1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-сс/991/97/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Михайленком Д.Г., Глотовим М.С. і Павлишиним О.Ф. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.