Михайленко Д.Г. Уряд підтримує окупацію українських судів

24.09.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3381/24 про вчинення ТОВ «Сіті Ліфт» і ТОВ «Київ Медіа» кримінального правопорушення, яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-11740. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП фігурантів, місце їх роботи і посади тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Сіті Ліфт» і ТОВ «Київ Медіа» злочину – за ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.191, ч.3 ст.157, ч.2 ст.366, ч.2 ст.205, ч.2 ст.212, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві вих. № 3381/24 від 24.09.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог «нового» Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 25.09.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3381/24 від 24.09.2019 року.
25.09.2019 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, з оглядом на прийняте на користь особи 1 рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа за № 910/377/19 була розподіленою на слідчого суддю Воронько В.Д. 27.09.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 910/377/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько Володимир Дмитрович, посилаючись на ст.ст. 33-1, 304, 309 КПК України прийняв рішення про повернення скаржнику матеріалів скарги.
З вказаною позицією слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. особа 1 не погодився і подав 09.10.2019 року з цього приводу апеляційну скаргу за вих. № 3409/08 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року.
11.10.2019 року, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Глотова М.С., Никифорова А.С. було винесено ухвалу у провадженні № 11-сс/991/47/19, якою було скасовано ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року та зобов’язано Вищий антикорупційний суд виконати вимоги ст.ст.306, 307 КПК України.
При чому, головним приводом для скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року стало те, що суддя Воронько В.Д. перевищив свої владні повноваження та не виконав імперативні вимоги ч.1, 4, 5 ст.214 КПК України. А саме, як зазначає Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, що є неприпустимим розгляд слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, «…а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні». Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. стосовно з’ясовування ним наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачається обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину. Однак, враховуючи те, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду звернула свою увагу слідчого судді Вищого антикорупційного суду на нібито неправильне обрахування особою 1 процесуальних строків при поданні скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. у провадженні № 11-сс/991/47/19, то особа 1 вирішив наново звернутися 07.10.2019 року до керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. із ідентичною заявою за вих. № 3408/07 про вчинення кримінального правопорушення ТОВ «Сіті Ліфт» і ТОВ «Київ Медіа».
В ідентичній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Київ Медіа» і ТОВ «Сіті Ліфт» злочину – за ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.191, ч.3 ст.157, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.205, ч.2 ст.212, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України.
Відповідно, в ідентичній заяві за вих. № 3408/07 від 07.10.2019 року були всі необхідні дані, які у відповідності до вимог “нового” Кодексу уже були не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, виконав свій прямий обов’язок по внесенню її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин або зобов’язав вчинити цю дію підпорядкованого йому детектива.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 11.10.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3408/07 від 07.10.2019 року.
11.10.2019 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, з оглядом на уже прийняте Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду на користь особи 1 рішення у судовій справі № 11-сс/991/47/19, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3415/11 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., до якої в додатку додав копію ухвали у судовій справі № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року.
В обгрунтування своїх доводів особа 1 виклав ідентичну правову позицію та копії усіх тих самих документів, які раніше додавав до скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року у судовій справі № 910/377/19.
А саме, що прийнята суддею Хамзіним Т.Р. ухвала у провадженні № 1-кс/991/1147/19 від 15.10.2019 року суперечить вимогам ст.303, 304, 40, ч.5 ст. 214 КПК України, Наказам Генерального прокурора України за № 139 і 125, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 за № 9-49/0/4-17).
Щодо Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер кримінального провадження;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, – у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 288 КПК України;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому частиною третьою статті 289, пунктом 1 частини третьої статті 314, пунктом 2 частини другої статті 407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
І потім, щодо обов’язковості скасування рішень суду, якщо рішення є неправосудними (чого б вони не стосувалися), ідентичної позиції притримується і колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вінницького апеляційного суду у провадженні № 11-сс/772/579/2018 (четвертий абзац другого аркушу), що також має місце в оскаржуваній ухвалі слідчого судді Хамзіна Т.Р.
І на кінець, відповідно до абзацу 3 пункту 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, у разі об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудність яких визначена за Вищим антикорупційним судом, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
03.10.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 760/27312/19, слідчий суддя Солом’янського районного суду м. Києва Козленко Г.О. також повернула скаргу особи 1, опираючись на положення тієї ж самої статті Кодексу – 304 КПК України. Слідчий суддя в Ухвалі у судовій справі № 760/27312/19 зазначає, що оскільки особа 1 оскаржує бездіяльність ГПД НАБУ, яка полягає у не внесенні відомостей до ЄРДР, то у відповідності до вимог ч.1 ст.306 КПК України та за правилами судового розгляду, передбаченими ст.318-380 КПК, підсудність віднесена до Вищого антикорупційного суду.
Відповідно, тут має місце помилка законодавця, на що також звертає свою увагу інший слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С. в своїй ухвалі у судовій справі
№ 760/19686/19 від 17.09.2019 року. А саме, як зазначає суддя Жовноватюк В.С., що Перехідними Положеннями не передбачено, яким чином має здійснюватися подальший розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, які надійшли на розгляд судів загальної юрисдикції.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 Кримінально-процесуального Кодексу України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Як зазначено вище, з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду саме цей суд здійснює у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях, віднесених до його юрисдикції. А тому, відповідно, слідчий суддя місцевого суду загальної юрисдикції позбавлений повноважень судового контролю у кримінальних провадженнях, віднесених до юрисдикції Вищого антикорупційного суду з дня початку його роботи.
Крім цього, відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу.
Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ст.21 КПК визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого має бути законною обгрунтованою
та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити.
Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК України, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити.
Судова практика Київського апеляційного суду щодо розгляду подібних справ є сталою і вказує на те, що у 100% випадків практично усіма членами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ задовільнялися усі апеляційні скарги особи 1, в яких мова йшла про порушення норм матеріального і процесуального права, навіть коли таке право на оскарження не передбачене КПК. Ідентичної позиції притримується і Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду. Рішеннями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року уже задовольнялися подібні апеляційні скарги, за результатами чого було зобов’язано Вищий антикорупційний суд розглянути його скарги по суті.
Слідчий суддя Хамзін Т.Р. під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р., постановивши Ухвалу у провадженні № 1-кс/991/1147/19 від 15.10.2019 року, якою повернув скаргу за вих. № 3415/11 від 11.10.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3408/07 від 07.10.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали та призначення розгляду скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
У відповідності до ст.35 КПК, системою документообігу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, провадження № 1-сс/991/98/19 було розподілено на колегію суддів судової палати з розгляду кримінальних справ: Михайленка Дмитра Григоровича, Глотова Миколи Сергійовича і Павлишина Олега Федоровича.
Будучи добре обізнаним про неабияку дурнуватість, неадекватність, безграмотність і безкультурність суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленка Д.Г. і Глотова М.С., за результатами попередніх судових засідань у справі судового розгляду подібних скарг, особа 1 у додатку до своєї апеляційної скарги також додав з метою обгрунтування своїх доводів 5 (п’ять) копій різних ухвал, якими було задоволено його попередні апеляційні скарги в межах даного та інших апеляційних судів.
При чому, ті ухвали, що раніше були постановленими в межах даного апеляційного суду, були підписаними суддями Михайленком Д.Г., Глотовим М.С. і Павлишиним О.Ф. за результатами розгляду ідентичних скарг, посилаючись на такі твердження: “Частиною першою ст.214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Отже, зі змісту ст.214 КПК України слідує, що якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст.284 КПК. Також, положення законодавства не передбачають здійснення слідчим суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. Колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею помилково надано оцінку визначення заявником підсудності, та на цій підставі повернуто скаргу заявнику. Тому, оскаржувана ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду підлягає скасуванню…”.
01.11.2019 року відбулося судове засідання у провадженні № 1-сс/991/98/19 з приводу розгляду апеляційної скарги особи 1 за вих. № 3439/21 від 22.10.2019 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. у провадженні № 1-кс/991/1147/19 від 15.10.2019 року у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф., за результатами чого останні повторно вчинили низку зухвалих кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не викликали у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликали у засідання «уповноважену» особу НАБУ, про призначення якого не мали доказів;
— ґрунтовно дізнавшись із доповіді особи 1 про наявність у нього сумніву щодо неупередженості даної колегії суддів при розгляді його судових справ та стосовно їх некомпетентності, а також про те, що скаржник подав до СБУ і ДБР декілька заяв про вчинення цими суддями злочину, а до ВРП – дисциплінарну скаргу, то дані судді змушеними були у відповідності до вимог п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) в негайному порядку взяти самовідвід від участі в розгляді даної судової справи, чого вони так і не зробили, тим самим виявивши себе зацікавленими особами, що врешті-решт скориставшись цим винесли неправосудне рішення (ознака ч.3 ст.375 КК України);
— ґрунтовно дізнавшись із доповіді особи 1 про наявність у нього сумніву щодо неупередженості даної колегії суддів при розгляді його судових справ та стосовно їх некомпетентності, а також про те, що скаржник подав до СБУ і ДБР декілька заяв про вчинення цими суддями злочину, а до ВРП – дисциплінарну скаргу, то дані судді змушеними були у відповідності до вимог ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України» та від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») в негайному порядку взяти самовідвід від участі в розгляді даної судової справи, чого вони так і не зробили, тим самим виявивши себе зацікавленими особами, що врешті-решт скориставшись цим винесли неправосудне рішення (ознака ч.3 ст.375 КК України);
— розглядали апеляційну справу без наявного у справі підтвердження про отримання судового виклику «уповноваженими» особами НАБУ;
— розглядали апеляційну справу без наявного у справі підтвердження про отримання судового виклику представником САП;
— розглядали апеляційну скаргу без матеріалів судового провадження № 11-сс/991/98/19;
— не просили назватися особу 1 в залі суду;
— не просили особу 1 вказати місце проживання;
— не запитували в особи 1 думки про проведення судового засідання без участі представника САП;
— не запитали в особи 1 про зрозумілість зачитаних прав і обов’язків;
— постановили неправосудне рішення (відмовили у задоволенні апеляційної скарги, тим самим перешкодивши доступу до правосуддя особі 1);
— постановили неправосудне рішення (тим самим повторно завдавши шкоди економіці держави на багато мільйонів гривень;
— винесли судове рішення, яке суперечить їх восьми попереднім судовим рішенням в подібних судових справах (різниця була лише у назвах підприємств);
— двічі винесли судове рішення у одній і тій самій справі (№ 11-сс/991/47/19 та № 11-сс/991/48/19), однак з кардинально протилежними результатами;
— приховали вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— перешкодили громадській діяльності особи 1;
— грубо порушили присягу судді;
— під час судового засідання судді повторно між собою розмовляли і не слухали доповідь особи 1;
— постановили вступну і резолютивну частину ухвали у справі, чого насправді не передбачено Кодексом;
— не запитали в особи 1 чи йому зрозуміле винесене судове рішення;
— за наслідками розгляду апеляційної скарги не надали особі 1 копії ухвали.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Відповідно вимогам ст.23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів):
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-сс/991/97/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Михайленко Д.Г., Глотов М.С. і Павлишин О.Ф. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Михайленком Д.Г., Глотовим М.С. і Павлишиним О.Ф. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Михайленка Д.Г., Глотова М.С. і Павлишина О.Ф., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.