Калугіна І.О. і ЛДНР. Україна втратила ще один аванпост

24.09.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3381/24 про вчинення ТОВ «Сіті Ліфт» і ТОВ «Київ Медіа» кримінального правопорушення, яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-11740. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП фігурантів, місце їх роботи і посади тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Сіті Ліфт» і ТОВ «Київ Медіа» злочину – за ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.191, ч.3 ст.157, ч.2 ст.366, ч.2 ст.205, ч.2 ст.212, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві вих. № 3381/24 від 24.09.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог «нового» Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. Попри це, Кодексом передбачене право органу досудового розслідування змінювати підслідність провадження.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.2.2.8 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 25.09.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3381/24 від 24.09.2019 року.
25.09.2019 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню (з оглядом на ч.2 ст.115 КПК), особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3391/25 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа за № 910/377/19 була розподіленою на слідчого суддю Воронько Володимира Дмитровича.
27.09.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 910/377/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., посилаючись на ст.33-1, 304, 309 КПК України виніс протиправне рішення про повернення особі 1 матеріалів скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. нібито через не підсудність суду.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ст.21 КПК визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Оскільки до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду відноситься згідно приписів ч.1, 2 ст.33-1 КПК України й судовий контроль дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, в тому числі передбачених ст.364 КК України, то при вирішенні питання про повернення скарги слідчий суддя Воронько В.Д. повинен був перевірити чи провадження, яке оскаржувалася особою 1, стосувалося лише внесення відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена не підслідними для НАБУ кваліфікаційними статтями, чи вона стосувалася і вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.364, 191 КК України. Зокрема, слідчий суддя Воронько В.Д. не досліджував матеріали звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у справі провадження належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є протиправним.
Отже, слідчий суддя Воронько В.Д. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке особою 1 оскаржувалося.
В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року гостро порушувала норми матеріального і процесуального права, а тому підлягала безспірному скасуванню, а матеріали скарги – поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання слідчим суддею вимог ст.306-307 КПК України.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., постановивши Ухвалу у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року, якою повернув скаргу за вих.№ 3391/25 від 25.09.2019 року, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону.
Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали та призначення розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
Судова практика Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду і Київського апеляційного суду щодо розгляду подібних справ є сталою і вказує на те, що у 100% випадків практично усіма членами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ задовільнялися десятки апеляційних скарг особи 1, в яких мова йшла про порушення норм матеріального і процесуального права.
Щодо першого, то рішенням Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/28/19 від 04.10.2019 року, № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, № 11-п/4911/15/19 від 19.09.2019 року, № 11-п/4911/43/19 від 25.09.2019 року та № 11-п/4911/10/19 від 17.09.2019 року констатують, що як для даного випадку підняте особою 1 питання в його апеляційній скарзі має вирішуватися шляхом зобов’язання Вищого антикорупційного суду розглянути по суті дану скаргу щодо бездіяльності керівника ГПД НАБУ.
09.10.2019 року особа 1 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу за вих. № 3409/08 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року. 11.10.2019 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Глотова М.С., Никифорова А.С. було винесено ухвалу у провадженні № 11-сс/991/47/19, якою було скасовано ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року та зобов’язано Вищий антикорупційний суд виконати вимоги ст.306, 307 КПК України.
При чому, головним приводом для скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року стало те, що суддя Воронько В.Д. перевищив свої повноваження та не виконав імперативні вимоги ч.1,4,5 ст.214 КПК. А саме, як зазначає Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, що є неприпустимим розгляд слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, «…а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні». Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. стосовно з’ясовування ним наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачається обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину.
Після скасування Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду ухвали слідчого судді Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 27.09.2019 року, матеріали скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року стосовно вчинення ТОВ «Сіті Ліфт» і ТОВ «Київ Медіа» кримінального правопорушення, яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-11740, було повернуто до Вищого антикорупційного суду для розгляду скарги по суті, де з незрозуміло яких підстав вона пролежала не розглянутою до 04.11.2019 року.
04.11.2019 року, у порушення вимог КПК, матеріали скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року у судовій справі № 910/377/19 повторно розглянув слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., за результатами чого повторно виніс ідентичну неправосудну ухвалу про повернення особі 1 скарги. При чому, протиправне рішення про повторне повернення скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року у судовій справі № 910/377/19 відбулося після проведення 04.11.2019 року повноцінного судового засідання, що суперечить вимогам ст.303 КПК України. Принаймні, слідчий суддя Воронько В.Д. протиправно повернув цю саму скаргу 27.09.2019 року (у перший раз) без проведення судового засідання.
Усе це підкреслює відсутність чіткої правової позиції у слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., а також того, що вкладається в поняття субординації (виконуваності рішень апеляційної інстанції), лояльності до закону, адекватності, повноцінності, здоровості глузду, порядності, компетентності, етиці тощо.
11.11.2019 року, не погоджуючись із таким зухвалим та божевільним рішенням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., особа 1 повторно подав апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за вих. № 3496/11 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 04.11.2019 року.
14.11.2019 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Калугіної Інни Олегівни, Семенникова Олександра Юрійовича і Никифорова Андрія Сергійовича розглянули апеляційну скаргу особи 1 за вих. № 3496/11 від 11.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 04.11.2019 року, за результатами чого було винесено безпрецедентне неправосудне рішення у провадженні № 11-сс/991/161/19, яким було відмовлено особі 1 у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у судовій справі № 910/377/19 від 04.11.2019 року залишено без змін.
Крім цього слід окремо зазначити, що під час судового засідання 14.11.2019 року з розгляду апеляційної скарги особи 1 за вих. № 3496/11 від 11.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. у провадженні № 11-сс/991/161/19 судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю. і Никифоров А.С. вчинили низку зухвалих кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не викликали у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликали у дане судове засідання представника з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
— не запитували в особи 1 думки про можливість проведення судового засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не запитали в особи 1 про зрозумілість прав і обов’язків;
— розглядали апеляційну справу без керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— розглядали апеляційну справу без представника з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
— не витребовували з Вищого антикорупційного суду судову справу № 910/377/19 від 04.11.2019 року;
— розглядали апеляційну справу без матеріалів судової справи № 910/377/19 від 04.11.2019 року;
— не досліджували матеріалів судової справи;
— не запитували в особи 1 чи є у нього доповнення і ремарка;
— не проголошували дебатів;
— постановили неправосудне рішення (відмовили у задоволенні апеляційної скарги, тим самим перешкодивши доступу до правосуддя особі 1);
— постановили неправосудне рішення, чим завдали шкоди економіці держави на багато мільйонів гривень;
— винесли ухвалу, яка абсолютно суперечить їх попередньому рішенню у провадженні № 11-сс/991/47/19 (щодо цієї самої справи);
— винесли ухвалу, яка суперечить їх 8 попереднім судовим рішенням в подібних судових справах;
— приховали вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— перешкодили громадській діяльності особи 1;
— грубо порушили присягу судді;
— під час судового засідання судді між собою розмовляли і не слухали доповідь особи 1;
— постановили вступну і резолютивну частину ухвали у справі, чого насправді не передбачено Кодексом на досудовому провадженні;
— за наслідками розгляду апеляційної скарги не надали особі 1 копії ухвали.
У відповідності до вимог ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) зазначається таке:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Відповідно до положення ст.21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень), передбачено: «ч.1 Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду. Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 139 від 06.04.2016 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР.
Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України. Дана заява (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст.214 КПК України та Наказу Генеральної прокуратури України за № 139 від 06.04.2016 року «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» підлягала реєстрації та подальшому розгляду в порядку кримінально-процесуального законодавства.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю. і Никифоров А.С. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю. і Никифоров А.С. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним зрадникам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю. і Никифоров А.С. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-сс/991/161/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. і Никифорова А.С. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. і Никифорова А.С. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю. і Никифоров А.С., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій та саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю. і Никифоров А.С. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Калугіною І.О., Семенниковим О.Ю. і Никифоровим А.С. уже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. і Никифорова А.С. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Калугіною І.О., Семенниковим О.Ю. і Никифоровим А.С. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Калугіною І.О., Семенниковим О.Ю. і Никифоровим А.С. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. і Никифорова А.С., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.