Михайленко В.В. Малюю дипломи Поплавського і ксиви адвоката

24.09.2019 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3380/24 про вчинення власниками ТОВ «Лайфселл» Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. кримінального правопорушення, яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-11741.
У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП осіб (фігурантів у справі), місце їх роботи і посади, короткі відомості про подію вчиненого злочину тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. злочину – за ст. 364-1, ч.2 ст. 191, ст. 356, ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 185, ч.1 ст. 111, ст. 170, ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст. 39 КПК, або уповноваженим детективом. Відповідно, в заяві за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагало від заявника зазначення в такій заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок. При чому законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. Попри це, Кодексом передбачене право органу досудового розслідування змінювати підслідність провадження. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 25.09.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року про вчинені власниками ТОВ «Лайфселл» Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. кримінального правопорушення.
25.09.2019 року особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих.№ 3390/25 від 25.09.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення власниками ТОВ «Лайфселл» Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судове провадження № 1-кс/910/621/19 було авторозподілене на слідчого суддю Михайленко Віру Володимирівну. 27.09.2019 року суддя Михайленко В.В. розглянула судову справу № 910/385/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. без участі скаржника,
за результатами якого в черговий раз вчинила низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не викликала у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликала у судове засідання “уповноважену” особу НАБУ, про призначення якого не мала жодних доказів;
— розглядала судову справу за відсутності суб’єктна оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— залучила до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— залучила до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
— залучила до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив;
— залучила до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його у не дозволений ДСА спосіб;
— вийшла за межі повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих. № 3390/25 від 25.09.2019 року розглядала заяву за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
— перевищила власні повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановила судове рішення, в якому з незрозуміло яких причин зазначила фігурантом посадову особу, яку особа 1 в своїй заяві і в скарзі не зазначав – Голову КМДА Кличка В.В.;
— постановила судове рішення, в тілі якого з незрозуміло яких причин зазначила вихідний номер заяви 3378/24 від 24.09.2019 року про вчинення кримінального правопорушення, який суперечить тому номеру, який був вказаним у резулятивній частині даної заяви – 3380/24 від 24.09.2019 року, адже фігуранти і склад злочину у вказаних заявах були зовсім різними;
— постановила судове рішення, в якому зумисно неправдиво зазначила, що нібито “…пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні… видаються…” виключно після внесення детективом відповідних відомостей до ЄРДР, адже повністю не узгоджується із положенням ст. 55, 56 КПК України та ст.57 Конституції України;
— постановила судове рішення, в якому зумисно неправдиво зазначила, що кваліфікувати вчинений злочин має виключне право детектив або прокурор, а також що слідчий суддя не наділений повноваженням зазначати в резулятивній частині ухвали кваліфікаційні статі вчиненого злочину, які були визначені заявником, а також зобов’язовувати детектива повідомляти суд про виконання постановленої суддею ухвали, адже повністю не узгоджується із положенням ч.5 ст. 214, 534, 535 КПК України, ст.129, 129-1 Конституції України та Положенням про внесення відомостей до ЄРДР, що було створене на виконання Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року;
— при винесенні Ухвали посилалася на заперечення працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася, який не підтвердив своїх повноважень та який передав його у не дозволений ДСА спосіб;
— перевищила свої повноваження, адже не скорилася вимогам ст.26 КПК і ухвалам апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, якими вже скасовувалися декотрі її ухвали у подібних справах та обмежували її у розгляді заяв про вчинення кримінального правопорушення;
— перевищила свої повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— зумисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— в черговий раз грубо порушила присягу судді.
На підставі вищенаписаного, а також керуючись тим, що керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. досі не може зрозуміти які ж саме відомості йому потрібно вносити до ЄРДР (із заяви за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року чи із заяви за вих. № 3378/24 від 24.09.2019 року, адже фігурантами в цих заявах проходять зовсім інші суб’єкти вчинених кримінальних правопорушень: Кличко В.В. і власники ТОВ «Лайфселл» Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С.), а також зважаючи на те, що двоє слідчих суддів Вищого антикорупційного суду за результатами розгляду двох його попередніх скарг на не вчинення керівником ГПД НАБУ інших процесуальних дій (яких він мусив вчинити у визначений КПК строк: невнесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину та надання пам’яток потерпілого і відповідних витягів з ЄРДР) уже відмовили у задоволенні таких скарг через суттєву розбіжність зазначених суддею Михайленко В.В. в ухвалі № 1-кс/910/621/19 від 29.09.2019 року даних, 08.11.2019 року особа 1 подав на ім’я слідчого судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. заяву про виправлення в цій самій ухвалі описки. 15.11.2019 року суддя Михайленко В.В. без участі заявника розглянула заяву про виправлення описки у судовій справі № 910/385/19 від 27.09.2019 року, за результатом якого винесла безпрецедентне рішення у провадженні № 1-во/991/20/19, яким у задоволенні заяви про виправлення описки відмовила.
При чому, розглядаючи судове провадження № 1-во/991/20/19 від 15.11.2019 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. повторно вчинила низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не викликала у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликала у судове засідання “уповноважену” особу НАБУ, про призначення якого не мала жодних доказів;
— розглядала судову справу за відсутності суб’єктна оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— перевищила власні повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановила неправосудне судове рішення у провадженні № 1-во/991/20/19 від 15.11.2019 року, яким практично зупинила виконання іншого судового рішення – № 1-кс/910/621/19 від 27.09.2019 року;
— постановила судове рішення № 1-во/991/20/19 від 15.11.2019 року, в якому завідомо неправдиво зазначила, що нібито ухвала у судовій справі № 910/385/19 від 27.09.2019 року не містить прізвищ фігурантів Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С., в той час як вказаний в її Ухвалі вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року заяви про вчинене кримінальне правопорушення містить саме такі прізвища;
— постановила судове рішення № 1-во/991/20/19 від 15.11.2019 року, в якому завідомо неправдиво зазначила, що нібито заявник вказав у своїй заяві за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року ім’я фігуранта як Кличка В.В. та кваліфікував вчинення ним злочину за ст. 364-1, ч.2 ст. 191, ст. 356, ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 185, ч.1 ст. 111, ст. 170, ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 27 КК України, що зовсім не відповідає дійсності так як Кличко В.В. проходить зовсім за іншими статтями вчиненого злочину – ч.3 ст.206, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.382, ч.2 ст. 366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, що містяться в зовсім іншій заяві про вчинення злочину – за вих. № 3378/24 від 24.09.2019 року;
— постановила судове рішення, в якому зумисно неправдиво зазначила, що “…до повноважень слідчого судді не належить встановлення осіб, які можуть бути причетними до злочину. Цей обов’язок покладений на слідчого (детектива) при здійсненні досудового розслідування. А тому слідчий суддя вважає необгрунтованими вимоги… стосовно зазначення у резулятивній частині ухвали самостійно визначених заявником осіб (Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С.) як фігурантів злочину шляхом виправлення описки в ухвалі від 27.09.2019 року”, що повністю заперечується тим, що дана суддя зумисно ввела усіх в оману, зазначивши в ухвалі від 27.09.2019 року зовсім інше прізвище фігуранта (як Кличка В.В.), якого особа 1 в своїй скарзі і в заяві про вчинення злочину зовсім не вказував, а також не кваліфікував вчинення злочину за тими статтями КК України, які перерахувала в своїй шахрайській ухвалі суддя Михайленко В.В.;
— постановила судове рішення, в якому приховала факт допущеного службового підроблення, адже навмисно ввела детективів НАБУ в оману, позаяк намагається стверджувати що “…до повноважень слідчого судді не належить встановлення осіб, які можуть бути причетними до злочину. Цей обов’язок покладений на слідчого (детектива) при здійсненні досудового розслідування…”. Однак суддя на цьому місці марно намагається уникнути відповідальності за те, що навмисно змінила імена фігурантів і номера заяв про вчинення злочину, як акт приховування вчиненого злочину, а потім ще й намагається ввести в заблуду орган досудового розслідування, скидаючи все це лайно на ліниву голову малокомпетентних і продажних детективів ГПД НАБУ;
— перевищила свої повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— зумисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— в черговий раз грубо порушила присягу судді.
Крім вищевказаних злодіянь на конкретних судових засіданнях, суддя Михайленко В.В. встигла відзначилась ще й методичним (потенційним) бандитизмом і суцільним аферизмом. З метою не проведення судових засідань, навмисно затягує розгляд судових скарг, що подаються в порядку ст.303-307 КПК, на вкрай не розумний строк. Також дана суддя на широку ногу практикує постійні і багатогодинні затримки нібито вже призначених судових засідань, що б згодом повідомити їй невгодним скаржникам (яких вона недолюблює за тверду антикорупційну позицію, нещадну критику, прискіпливий громадський контроль і трудову дисципліну) про те, що вона знімає з розгляду їх скарги на користь детективів, які за її словами мають “обслуговуватися” в суді без черги з ранку і до вечора: з приводу обшуків, арешту, продовження строку затримання під вартою, призначення експертиз тощо. І хоча КПК не містить жодної статті щодо такого варварського підходу до відправлення правосуддя у Вищому антикорупційному суді, суддя Михайленко В.В. умудрилася провести для особи 1 лише 2,5 (два з половиною) очних судових засідання (?) серед призначених нею “заочних” – 22 (двадцять два) з моменту відкриття роботи ВАСУ. Поза тим, особою 1 було достеменно встановлено, що у 99% випадків суддя Михайленко В.В. зухвало брехала, коли знімала з розгляду його судові справи, адже після процедури зняття його судових справ з розгляду вона чомусь найближчим часом не йшла до зали судових слухань на так зване позачергове засідання у не відкладних справах НАБУ, а відразу переодівалася і йшла із своїми колегами по роботі (Мойсак, Хамзін) на позачерговий обід в ресторан, що знаходиться поруч у дворі.
Як згодом з’ясувалося, секрет був утім, що б спонукати скаржника не з’являтися на власні судові засідання, а писати безконечні клопотання про розгляд справи без його участі, що він і змушеним був до тепер робити, навіть у справах, пов’язаних із оскарженням Постанов детектива НАБУ про передчасність закриття кримінального провадження. Не менш вражає нахабна твердолобість, неконтрольована маніакальність і зачахла безпардонність судді Михайленко В.В., оскільки остання шляхом перевищення своїх повноважень вдається до брутальних погроз в сторону громадських діячів прямо під час проведення судового засідання, а також встановлює не передбачені КПК “ліміти” для проведення доповіді по заявленим їй відводам і по суті поданих скарг – усього 30 хвилин (на все разом: 15 хвилин – для скарги, 15 хвилин – для заявлення відводу).
В статті 57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п. 1.1).
Процесуального статусу потерпілого особа набуває: з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, прокурора.
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…при прийнятті заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки. Відповідно ч.1, 2 ст.55 КПК, законодавець констатує:
«1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У відповідності до ст.56 КПК України (Права потерпілого), законодавцем передбачене таке:
“1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:
1) бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом;
2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення провадження та закінчення досудового розслідування;
3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
4) заявляти відводи та клопотання;
5) за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;
6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
8) мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;
9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;
11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;
12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
13) одержувати копії документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених Кодексом;
14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.
2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:
1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
4) брати участь у слідчих та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.
3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:
1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2) брати участь у судовому провадженні;
3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;
4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання обвинувачення;
5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів;
6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом в суді;
7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. На всіх стадіях провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття провадження”.
У своїй заяві за вих.№ 3380/24 від 24.09.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається в порядку ст.55 КПК України. Крім того, в даній заяві особа 1 зазначав, що «…Діями Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. було заподіяно… (зазначення ПІП особи 1) матеріальну шкоду на суму 800 000,00 грн. (вісімсот тисяч) гривень, а моральної (по проф. Ерделевському) – ще на 200 000 (двісті тисяч) грн., разом на 1000000,00 (один мільйон) грн.
Отже, при прийомі від особи 1 заяви за вих.№ 3380/24 від 24.09.2019 року керівник ГПД НАБУ або уповноважений детектив мусив негайно вручити особі 1 Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадження, чого досі не зробив.
Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим».
Тобто, детектив досі не скорився положенню ст.534 Кримінально процесуальному Кодексу України, адже продовжує не виконувати вимоги Ухвали суду за № 910/385/19 від 27.09.2019 року та перевищувати свої повноваження, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КПК України.
Крім того, керівник ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинський А.В. досі не виконав вимог Ухвали слідчого судді у справі № 910/385/19 від 27.09.2019 року, адже взамін вказаної у заяві кваліфікації вчиненого злочину (ст.364-1, ч.2 ст. 191, ст.356, ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.1 ст.185, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України) лише вніс до ЄРДР ч.2 ст.190 КК України, тим самим послабивши кримінальну відповідальність фігуранта за вчинені ним злочини.
Наказом за № 139 ГПУ частиною 3 передбачено (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, – у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК України;
– повернення судом провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення судом матеріалів на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Крім цього слід окремо озвучити, що станом на 17.01.2020 року суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. винесла 6 (шість) неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці тощо).
Останнє надає право стверджувати, що антидержавна діяльність судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. є чітко спланованою розвідницько-підривною діяльністю резидента ворогуючих країн, якого кришує екс-президент України Петро Порошенко і діючий Президент України Володимир Зеленський.
Усе вищенаписане підкреслює відсутність чіткої правової позиції у слідчого судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В., а також того, що вкладається в поняття субординації (виконуваності рішень апеляційної інстанції), психічної здоровості, лояльності до закону, адекватності, порядності, компетентності, етиці тощо. Однак, якщо слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. постійно перевищує свої повноваження та своїми неправосудними рішеннями шкодить державі і народу України, то напевне уже виникли підстави для її звільнення з роботи (позбавлення повноважень) та якнайскорішого притягнення до кримінальної відповідальності або до примусового психіатричного лікування.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Михайленко В.В. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність, неадекватність і продажність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше того, суддя Михайленко В.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Михайленко В.В. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-во/991/20/19 та № 1-кс/910/385/19 також витікають з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Михайленко В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Михайленко В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Михайленко В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення і саботаж, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення і порушує присягу судді. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Михайленко В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Михайленко В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Михайленко В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Михайленко В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Михайленко В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Михайленко В.В., яка регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.