Білоцерківець О.А. Маразматик без совісті, глузду і гальм

У провадженні 1 СВ ТУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження №52018000000001117 від 09.11.2018 року за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень головою Деснянського районного суду м.Києва Лобановим В.А. за ст.170 КК України.
20.07.2019 року, у порушення статтей 55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, статтей 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий Першого СВ ТУ ДБР Коциба М.Л. надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 15.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001117 від 09.11.2018 року. Вважаючи Постанову від 15.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001117 від 09.11.2018 року слідчим Коциба М.Л. передчасною, а відтак — підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 30.07.2019 року до Печерського районного суду скаргу за вих. № 3344/30.
У своїй скарзі за вих. № 3344/30 від 30.07.2019 року особа 1 зазначав, що перед тим як закрити кримінальне провадження № 52018000000001117 від 09.11.2018 року слідчий Коциба М.Л. не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
– не виконав Ухвалу у судовій справі № 760/22415/18 від 24.09.2018 року;
– не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
– не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
– не надав особі 1 жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, поза тим і не виніс Постанови про не визнання його потерпілим у провадженні;
– не визначив процесуального статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
– жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
– жодного разу не допитав широкого кола існуючих свідків у справі даного провадження: Зубець Ларису Володимирівну, Журавську Олену Василівну, Таран Н.Г., Лещук Ганну Миколаївну, секретаря судді Журавської О.В., помічницю судді Журавської О.В., Ототюк Оксану Михайлівну;
– не вніс до ЄРДР відомостей заяви особи 1 за вих. № 2508/28 від 28.08.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2. ст.376 КК України, які були зазначеними у цій заяві;
– не виконав вимог ухвали у судовій справі № 760/22415/18 від 24.09.2018 року стосовно внесення до ЄРДР усіх відомостей заяви за вих. № 2508/28 від 28.08.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2. ст.376 КК України, які були перераховані у резулятивній частині ухвали;
– не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2. ст.376 КК України;
– не перекинув за належністю до ГПД НАБУ провадження за кваліфікаціями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368 КК України (у відповідності до вимог ст.216 КПК України);
– не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2623/05 від 05.10.2018 року;
– не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2623/05 від 05.10.2018 року;
– не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 3156/12 від 12.04.2019 року;
– не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 3156/12 від 12.04.2019 року;
– не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2508/28 від 28.08.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення;
– не допитав фігуранта у справі провадження щодо суті порушених особою 1 у заяві за вих. № 2508/28 від 28.08.2018 року питань;
– не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
– не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
– не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
– не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
– не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отримання ним матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні.
15.07.2019 року слідчий Коциба М.Л. закрив кримінальне провадження за № 52018000000001117 від 09.11.2018 року не вчинивши жодної процесуальної дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Коциба М.Л. своєю передчасною Постановою від 15.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001117 від 09.11.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК. У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 15.07.2019 року слідчого Коциба М.Л. про закриття кримінального провадження за № 52018000000001117 від 09.11.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК у Постанові від 15.07.2019 року слідчого Коциба М.Л.:
1) відсутній перелік проведених слідчо-розшукових дій;
2) не зазначені причини не проведення допиту свідків і потерпілих;
3) не вказані причини не проведення експертиз наявних доказів;
4) не надано правової оцінки діям фігуранта у справі провадження;
5) не надано правової оцінки доказам у справі провадження;
6) відсутній реєстраційний номер та дата реєстрації постанови в канцелярії ДБР;
7) відсутній підпис керівника органу досудового розслідування;
8) відсутня печатка або штамп органу досудового розслідування.
В той же самий час Постанова від 15.07.2019 року слідчого Коциба М.Л. навіть не містить наступних позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії ДБР, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки або штампу органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що слідчий Коциба М.Л. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності», які надають самостійний привід для скасування Постанови від 15.07.2019 року про закриття кримінального провадження навіть не витребовуючи від слідчого матеріали кримінальної справи. Крім цього, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Окрім того, текст оскаржуваної Постанови містить протиріччя, оскільки слідчий Коциба М.Л. в своїй Постанові від 15.07.2019 року обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині Постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
У відповідності до вищенаписаного, при цьому керуючись ст. 21, 55, 56, 110, 220, 534, 535, 303-307 КПК України, ст. 55, 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини, особа 1 просив суд:
“1. Розглянути дану скаргу в строк до 5 (п’яти) діб або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи);
2. Скасувати Постанову від 15.07.2019 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000001117 від 09.11.2018 року слідчою Першого СВ ТУ ДБР Коциба М.Л.
3. Відновити досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000001117 від 09.11.2018 року.
4. Повідомити ГПД НАБУ про зловживання повноваженнями слідчим Першого СВ ТУ ДБР Коциба М.Л., який явно з корупційних підстав приховує вчинені злочини фігуранта у справі провадження та саботує проведення досудового розслідування шляхом передчасного закриття кримінального провадження за № 52018000000001117 від 09.11.2018 року.
5. Після виходу з нарадчої кімнати вручити наручно копію повного тексту ухвали за наслідками прийнятого судового рішення або надіслати її поштою у разі прийняття її резулятивної частини”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, Печерським районним судом м.Києва було зареєстровано судову справу № 757/40514/19-к, яку автоматизованою системою документообігу було розподіленою на слідчого суддю Білоцерківець Олега Анатолійовича. 28.02.2020 року із невиправданою затримкою розгляду справи № 757/40514/19-к аж на 7 (сім) календарних місяців, було розпочате слідчим суддею Білоцерківець О.А. судове засідання, під час якого вказаний суддя вчинив кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомив процесуального керівника (прокурора) про призначення судового засідання з розгляду скарги на Постанову від 15.07.2019 року щодо закриття кримінального провадження;
— не встановлював особу скаржника за особистими документами;
— не просив скаржника назватися та вказати адресу реєстрації та місця свого проживання;
— не зачитав скаржнику прав і обов’язків учасника судового провадження;
— проводив судове засідання в своїй робочій кімнаті;
— вчинив службове підроблення, адже зафіксував в журналі судового засідання факт наданого йому відводу, в той час як саме такого відводу йому скаржник насправді не заявляв;
— прийняв незаконне рішення про передачу судової справи на авторозподіл з метою визначення судді для розгляду нібито йому заявленого відводу, як спосіб затягування розгляду справи на вкрай нерозумний строк (до моменту закінчення проведення досудового розслідування);
— тривалим не розглядом скарги приховує вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— враховуючи що дане судове провадження являється частиною громадської діяльності особи 1, то суддя тим самим надав підстави вважати його діяльність такою, що направлена на зумисне перешкоджання їй;
— затягуючи судовий розгляд на вкрай нерозумний строк, а також регулярно постановлюючи неправосудні рішення (які згодом скасовуються апеляційною інстанцією), суддя тим самим зумисно перешкоджає наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, які через корупційну діяльність чиновників (суддів, правоохоронців тощо) досі не потрапляють в державний бюджет;
— грубо і повторно порушив присягу судді.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 28.02.2020 року суддя Білоцерківець О.А. виніс біля 7-ми неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодив наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності п.7 ст.11 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (Гласність і відкритість судового процесу), «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
Пунктом 8 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26.11. 2010 року за № 30 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України від 15.09.2016 року № 58, від 02.03. 2018 року за № 17, від 12.04. 2018 року за № 16):
«п.19. Повторний автоматизований розподіл судової справи може проводитись модулем автоматизованого розподілу в порядку, визначеному п.6 цього Розділу у випадках:
1) коли суддя або суддя-доповідач не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти календарних днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені процесуальним законом — на підставі розпорядження керівника апарату, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
2) у разі наявності протоколу про неможливість проведення автоматизованого розподілу та після усунення обставин, що унеможливлювали його здійснення — на підставі розпорядження керівника апарату суду, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
3) у випадках порушення пункту 5 Розділу III цього Положення, якщо це призвело до порушення порядку визначення судді — на підставі розпорядження керівника апарату суду (секретаріату)».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Відповідно до положення ст.21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень), передбачено таке: «ч.1 Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Статтею 318 (Строки і загальний порядок судового розгляду) КПК України встановлено:
«1.Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
Статтею 55 Конституції встановлено, що права і свободи людини захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п.2 рішення Конституційного Суду від 25.12.1997 року у справі № 9­-зп).
Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини.
Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. В Україні Конвенція була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Протоколами 1, 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.97 р.).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд.
У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи. Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення;
2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Білоцерківець О.А. через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Білоцерківець О.А. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент не бажають реагувати на це у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Білоцерківець О.А. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 757/40514/19-к також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Білоцерківець О.А. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Білоцерківець О.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Білоцерківець О.А. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, затягує розгляд судових справ на вкрай нерозумний строк (фактично аж до закінчення строку досудового розслідування), приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Білоцерківець О.А. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Білоцерківець О.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Білоцерківець О.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Білоцерківець О.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Білоцерківець О.А. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Білоцерківець О.А., який регулярно та грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.