Павлишин О.Ф., Никифоров А.С., Чорна В.В. Банда збоченців

У провадженні відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України перебувало на досудовому розслідуванні кримінальне провадження
№ 52019000000000169 від 26.02.2019 року за підозрою детектива ГПД НАБУ Прокопенко Б.О. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.170 КК України.
28.12.2019 року детектив УВК НАБУ Гайданка А.І. удруге виніс Постанову про закриття кримінального провадження за № 52019000000000169 від 26.02.2019 року. Вважаючи Постанову від 28.12.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року незаконною і передчасною, а відтак — підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 13.01.2020 року до Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3759/13.
У своїй скарзі за вих. № 3759/13 від від 13.01.2020 року особа 1 зазначав, що перед тим як закрити кримінальне провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року детектив Гайданка А.І. в черговий раз не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
– не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
– не повідомив особі 1 імен детективів і процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
– не виконав в повній мірі вимог Ухвали слідчого судді за № 760/2950/19 від 12.02.2019 року;
— не виконав ухвалу суду, якою було скасовано попередню Постанову від 30.05.2019 року про закриття даного кримінального провадження;
— не виконав письмових вказівок процесуального керівника, яких останнім було надано детективу Гайданка А.І. у відповідь на ухвалу суду, якою було скасовано попередню Постанову від 30.05.2019 року про закриття даного кримінального провадження;
– не вручив особі 1 відповідних витягів з ЄРДР;
– не вручив особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, позаяк і не виніс Постанови про не визнання його потерпілим у провадженні;
– не визначив статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
– жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
– жодного разу не допитав існуючих свідків у справі даного провадження;
– жодного разу не допитав фігуранта у справі провадження у межах кола тих питань, які особа 1 піднімав у своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення;
– досі не вніс до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – за ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
– не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого кримінального правопорушення – ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, які були зазначеними у заяві за вих. № 2849/22 від 22.01.2019 року;
– не перекинув за підслідністю (до ДБР) провадження за кваліфікаціями – ст. 170, ч.3 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
– не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 3030/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
– не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3030/21 від 21.02.2019 року;
– не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 3262/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
– не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3262/31 від 31.05.2019 року;
– не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2849/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
– не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
– не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи за фактами отриманого ушкодження здоров’я;
– не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
– не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факти отриманого ним матеріального і морального збитку у даному кримінальному провадженні тощо.
28.12.2019 року детектив УВК НАБУ Гайданка А.І. закрив провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року не вчинивши обов’язкових слідчих і процесуальних дій, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Детектив Гайданка А.І. своєю Постановою від 28.12.2019 року про закриття провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року також порушив вимоги ст.110 КПК. У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття Постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 28.12.2019 року детектива Гайданки А.І. про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року.
Однак, всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК у Постанові від 28.12.2019 року детектива Гайданки А.І.:
1) відсутній перелік проведених слідчо-розшукових дій;
2) не зазначені причини не проведення допиту свідків і потерпілих;
3) не вказані причини не проведення експертиз наявних доказів;
4) не надано правової оцінки діям фігурантів у справі провадження;
5) не надано правової оцінки доказам у справі провадження;
6) відсутній реєстраційний номер та дата реєстрації Постанови в канцелярії НАБУ;
7) відсутній підпис керівника органу досудового розслідування;
8) відсутня печатка або штамп органу досудового розслідування.
В той же самий час Постанова від 28.12.2019 року детектива Гайданки А.І. не містить наступних позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії НАБУ, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки або штампу органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що детектив Гайданка А.І. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності», що надавало окремий привід для скасування Постанови від 28.12.2019 року про закриття кримінального провадження. Крім цього, в даній Постанові від 28.12.2019 року не вказано змісту обставин, які є підставою для прийняття саме такого рішення та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Окрім того, текст оскаржуваної Постанови від 28.12.2019 року містить протиріччя, оскільки детектив Гайданка А.І. в своїй Постанові від 28.12.2019 року обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині даної Постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
В обгрунтування вищенаведених доводів особа 1 в додатку до скарги за вих.№ 3759/13 від 13.01.2020 року надав такі докази: “копію Постанови від 28.12.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року детективом УВК НАБУ Гайданка А.І., чотири аркуші; копію конверту з відтиском фактичної дати відправки копії Постанови від 10.01.2020 року з номером штрихкоду 0303606805422, один аркуш; копію заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих.№ 2849/22 від 22.01.2019 року, п’ять аркушів; копію заяви за вих.№ 3030/21 від 21.02.2019 року (в порядку ст.220 КПК), один аркуш; копію заяви за вих.№ 3262/31 від 31.05.2019 року (в порядку ст.220 КПК), один аркуш; фотокопію окремих положень Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), два аркуші”.
У відповідності до вищенаписаного, при цьому керуючись ст. 21, 55, 56, 110, 220, 534, 535, 303-307 КПК України, ст. 55, 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини, особа 1 просив суд:
“1. Розглянути скаргу в строк до 5 (п’яти) діб;
2. Скасувати Постанову детектива УВК НАБУ Гайданка А.І. від 28.12.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року.
3. За результатами розгляду даної скарги постановити ухвалу, копію якої належним чином завірити та надати… наручно або надіслати її на поштову адресу скаржника”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, Вищий антикорупційний суд зареєстрував судову справу № 991/358/20, яку автоматизованою системою документообігу було розподіленою на слідчого суддю Широку К.Ю. 13.02.2020 року, із невиправданою затримкою розгляду справи № 991/358/20 на 28 календарних днів, було розпочате слідчим суддею Широкою К.Ю. судове засідання, під час якого суддя вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила процесуального керівника (прокурора) про призначення судового засідання з розгляду скарги на Постанову від 28.12.2019 року детектива Гайданки А.І. щодо закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року;
— не встановлювала особу скаржника за особистими документами;
— не просила скаржника назватися та вказати адресу реєстрації та місця свого проживання;
— не зачитала скаржнику прав і обов’язків учасника судового провадження;
— не запитувала у скаржника про зрозумілість прав і обов’язків учасника судового провадження;
— залучила до справи провадження належним чином не завірені копії документів детектива Гайданка А.І.;
— постановила неправосудну ухвалу, якою приховала злочини фігуранта у справі провадження;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим надала можливість і надалі вчиняти подібні злочини фігуранту у справі даного провадження;
— віддрукувала копію і оригінал ухвали у судовій справі № 991/359/20 від 13.02.2020 року, яка зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 173 “Про діловодство в судах…”;
— віддрукувала копію і оригінал ухвали у судовій справі № 991/359/20 від 13.02.2020 року, яка зовсім не відповідає вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”;
— віддрукувала копію і оригінал ухвали у судовій справі № 991/359/20 від 13.02.2020 року, яка зовсім не відповідає вимогам Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”;
— не надала правової оцінки тому, що детектив “проводив” досудове розслідування за ст.170 КК України, в той час як ця стаття, у відповідності до вимог ст.216 КПК, не була підслідною НАБУ;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив не в повній мірі виконав вимоги ухвали слідчого судді щодо внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
— не надала правової оцінки тому, що детектив не проводив досудового розслідування за ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
— не надала правової оцінки долученим на даному судовому засіданні до справи провадження в порядку окремого клопотання додатковим документам, які обгрунтовували вимоги скаржника;
— не надала правової оцінки тому факту, що дві ухвали, яких детектив так і не виконав, набрали законної сили та підлягали до безумовного виконання;
— не надала правової оцінки тому, що детектив досі не виконав ухвалу суду, якою було скасовано попередню Постанову від 30.05.2019 року про закриття даного кримінального провадження;
— не надала правової оцінки тому, що детектив досі не виконав письмових вказівок процесуального керівника, яких останнім було надано детективу Гайданка А.І. у відповідь на ухвалу суду, якою було скасовано попередню Постанову від 30.05.2019 року про закриття даного кримінального провадження;
— проігнорувала вимоги ст.129-1 Конституції України, якою передбачений суддівський контроль за виконанням судових рішень, які детектив Гайданка А.І. досі не виконав у даному провадженні, однак прийняла неправосудне рішення, яким повністю унеможливила їх подальше виконання;
— приховавши від належного дослідження не розглянуті клопотання і ухвали, суддя тим самим вчинила службове підроблення;
— прийнявши неправосудне рішення, суддя тим самим нівелювала багаторічну діяльність громадської організації, яка та окремі її члени, в процесі супроводу даного кримінального провадження отримали відповідний матеріальний і моральний збиток;
— в своїй неправосудній ухвалі неправдиво стверджує, що нібито кримінальне провадження було відкрите на детектива Прокопенко Б.О. лише через передчасне закриття ним кримінального провадження за № 52018000000000883 від 14.09.2018 року і винесення ним Постанови, яка не відповідала вимогам ст.110 КПК, що зовсім не відповідає дійсності;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя приховала від аналізу той факт, що детектив Прокопенко Б.О. своїми протиправними діями завдав інтересам держави і особі 1 вкрай великого матеріального і морального збитку, приховав вчинені злочини фігурантів у справі провадження, не виконав багатьох ухвал слідчих суддів, не розглянув низки клопотань, не вчинив жодної слідчої і процесуальної дії, не допитав жодного фігуранта, не провів жодної експертизи, не надав оцінки тим експертним заключенням, якими вже встановлено факти побиття особи 1 нарядом поліції тощо;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя хоч і згадує про те, що детектив Гайданка А.І. не виконав вимог ухвали суду, якою було скасовано попередню Постанову від 30.05.2019 року про закриття даного провадження, однак належної реакції це чомусь не викликало в силу вимог ст.129, 129-1 Конституції України;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя завідомо неправдиво зазначає, що у провадженні № 52018000000000883 від 14.09.2018 року особа 1 має статус свідка, що є абсолютною і зухвалою неправдою, так як у вказаному кримінальному провадженні досі немає Постанови про не визнання особи 1 потерпілим, що в силу вимог ст.55, 56 КПК насправді дає право рахувати особу 1 потерпілим;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя завідомо неправдиво зазначає, що заяву особа 1 у провадженні № 52018000000000883 від 14.09.2018 року подавав від імені юридичної особи, що не відповідає дійсності;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя завідомо неправдиво зазначає, що допит свідка у кримінальному провадженні не обов’язково можна допитувати;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя завідомо неправдиво зазначає, що призначення експертиз і проведення допиту за поданими особою 1 клопотаннями є не обов’язковими діями;
— в своїй неправосудній ухвалі суддя завідомо неправдиво зазначає, що особа 1 не надавав жодних доказів вчинення в своїй неправосудній ухвалі неправдиво стверджує, злочину та щодо заподіяння йому матеріальної шкоди, в той час як навмисно упустила від дослідження той факт, що детектив Гайданка А.І. навіть не повідомив останнього про початок досудового розслідування та досі не визначив його статус у провадженні;
— в своїй неправосудній ухвалі неправдиво стверджує, що нібито детектив провів усі можливі і не можливі слідчі і процесуальні дії (на виконання постановлених ухвал суду в порядку ст.220 КПК);
— в своїй ухвалі завідомо неправдиво стверджує, що нібито детектив надсилав рекомендованим листом особі 1 повідомлення про початок досудового розслідування, в той час як даний лист в силу Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», не являється належним і припустимим доказом, адже не підтверджує справжнього вмісту конверта (детектив насправді використав конверт зі штрихкодом від іншої кореспонденції, яку часто надсилав із інших питань, наприклад – про наслідки розгляду заяв про вчинення кримінальних правопорушень, відповідей на клопотання в інших провадженнях про надання пам’яток чи витягів з ЄРДР);
— в своїй ухвалі завідомо неправдиво стверджує, що нібито детектив надсилав рекомендованим листом особі 1 витяг з ЄРДР, в той час як даний лист в силу Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», не являється належним і припустимим доказом, адже не підтверджує справжнього вмісту конверта (детектив насправді використав конверт зі штрихкодом від іншої кореспонденції, яку часто надсилав із інших питань, наприклад – про наслідки розгляду заяв про вчинення кримінальних правопорушень, відповідей на клопотання в інших провадженнях про надання пам’яток чи витягів з ЄРДР);
— в своїй неправосудній ухвалі неправдиво стверджує, що нібито детектив Гайданка А.І. допитував детектива Прокопенка Б.О. по суті кола тих питань, які в заяві особою 1 було зазначено;
— в своїй ухвалі протиправно стверджує про нібито отримання особою 1 декількох повісток для проведення допиту детективом Гайданка А.І., в той час як належних і допустимих доказів справа не містить;
— приховала від надання правової оцінки того факту, що “підкладені” у справу провадження повістки насправді стосувалися допиту особи 1 як свідка, в той час як у матеріалах справи досі немає Постанови про відмову у визнанні особи 1 потерпілим, натомість наявні докази завдання вкрай великого матеріального битку заявнику фігурантами у справі провадження;
— приховала від надання правової оцінки тому, що КПК насправді не містить жодної статті, яка б надавала право детективу закривати кримінальне провадження тільки тому, що потерпілий не являвся на допит у статусі свідка, однак передбачає накладення грошових стягнень або застосування приводу;
— перевищила владні повноваження, адже після судового засідання вишукувала в інтернеті і посилалася в ухвалі на електронні документи, в той час як законом передбачено винесення судового рішення лише на підставі наявних у судовій справі доказів, зберігаючи при цьому повний “нейтралітет” (протилежне обмежується вимогами ст.370, 372 КПК, Конституції, ЄСПЛ, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”);
— в своїй неправосудній ухвалі протиправно стверджує, що детектив Прокопенко Б.О. не вчинив злочину, добре знаючи що досудового розслідування як такого не проводилося;
— в своїй неправосудній ухвалі протиправно стверджує, що Постанова від 28.12.2019 року детектива Гайданка А.І. відповідає усім вимогам ст.110 КПК, так як не містить навіть реєстраційного номеру і номеру телефону, а також суперечить вимогам Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанові Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності»;
— в своїй неправосудній ухвалі протиправно стверджує, що детектив сам оприділяє потребу у проведенні чи не проведенні слідчих, розшукових чи процесуальних дій, що не узгоджується із вимогами ст.22 КПК, Конституції України, практиці ЄСПЛ, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим перешкодила діяльності громадської організації;
— грубо і неодноразово порушила присягу судді.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 13.02.2020 року слідча суддя Широка К.Ю. винесла біля 32-х неправосудних ухвал, якими з однієї сторони нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільярдів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Враховуючи те, що положення ст.409, 412 КПК України передбачають скасування подібних неправосудних ухвал першої інстанції та призначення розгляду скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду, то з цього приводу особа 1 подав 25.02.2020 року скаргу за вих. № 3824/25 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/359/20 від 13.02.2020 року з клопотанням про поновлення пропущеного строку (з підстав отримання наручно 13.02.2020 року лише вступної і резулятивної частини ухвали). Крім цього, наперед знаючи про тотальний саботаж і диверсійну діяльність суддів даного суду, про постійне перешкоджання суддями даного суду доступу до правосуддя, а також про потенційне переслідування суддями даного суду особи 1 як громадського діяча за його тверду антикорупційну позицію, особа 1 залучив до справи апеляційного провадження наявну у нього Довідку про своє лікування в приватній клініці (справжню, з датою початку лікування – 10.02.2010 року, не закриту на день розгляду судової справи).
04.03.2020 року, ухвалою у провадженні № 11-сс/991/199/20 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. було повернуто апеляційну скаргу особи 1 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/359/20 від 13.02.2020 року у зв’язку з відмовою апелянту у задоволенні поданого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
З рішення колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. витікає, що Довідка за №25 від 10.02.2020 року про лікування в приватній клініці не являється поважним приводом для поновлення пропущеного строку для оскарження ухвали судді першої інстанції тільки тому, що під час такого лікування особа 1 наважився прийти на розгляд своєї скарги в АП ВАСУ. Більше того, дана колегія суддів хоч і встановила в судовому засіданні той факт, що вказана у розписці дата про отримання копії “повного” тексту ухвали фактично не відповідає тій, яку вказала слідча суддя Широка К.Ю. (ознаки підміни розписок за рахунок інших судових справ цього самого судді), однак прийняла незаконне рішення на припущенні, при цьому навіть не вказавши у своєму судовому рішенні цього ключового моменту;
Поміж тим, розглядаючи апеляційну скаргу за вих. № 3824/25 від 25.02.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/359/20 від 13.02.2020 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила процесуального керівника (прокурора) САП про призначення судового засідання з розгляду скарги за вих. № 3824/25 від 25.02.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/359/20 від 13.02.2020 року;
— не просила скаржника назватися та вказати адресу реєстрації та місця свого проживання;
— не зачитала скаржнику прав і обов’язків учасника судового провадження;
— не запитувала у скаржника про зрозумілість прав і обов’язків учасника судового провадження;
— не запитувала у скаржника про можливість проведення судового засідання без участі процесуального керівника (прокурора) САП;
— порушила Бангалорські принципи поведінки судді в судовому засіданні;
— порушила Закон України “Про персональні дані”;
— порушила право учасника засідання (як пацієнта) на збереження медичної таємниці;
— порушила право учасника засідання (як лікаря) на збереження лікарської таємниці;
— вимагала від учасника судового засідання надати відомості про матеріальне забезпечення клініки, особливості її роботи і лікування;
— встановила факт не зрозумілості напису в розписці дати отримання копії судового рішення в першій інстанції, однак на власних припущеннях постановила судове рішення, в якому навіть не зазначила факту озвучення суддями дати, яка не піддається прочитанню;
— постановила неправосудне рішення, яким протиправно не визнала медичну Довідку як вагому підставу для поновлення нібито “пропущених” строків на оскарження рішення першої інстанції;
— постановила неправосудне рішення, виходячи виключно з власних здогадок і припущень;
— постановила неправосудне рішення, яким приховала вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— постановила рішення, яким дозволила посадовій особі НАБУ і надалі вчиняти подібні правопорушення;
— прийнявши неправосудне рішення колегія тим самим перешкодила діяльності громадської організації;
— прийнявши неправосудне рішення, колегія неправомірно відмовила апелянту у наданні копії “любої” ухвали, посилаючись на постановлення лише вступної і резулятивної її частини, чого не передбачено у досудовому провадженні та суперечить вимогам ст.21, 534, 535 КПК, практиці ЄСПЛ, Конституції України, а також Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” та Закону України “Про судоустрій і статус суддів”;
— грубо і неодноразово порушила присягу судді.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 04.03.2020 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. винесла біля 14-ти подібних неправосудних ухвал, якими з однієї сторони нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільярдів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд.
Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент верховенства права.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Павлишин О.Ф., Никифоров А.С. і Чорна В.В. через свою продажність, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Павлишин О.Ф., Никифоров А.С. і Чорна В.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цим ганебним сепаратистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що колегія суддів у складі Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/991/199/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Павлишин О.Ф., Никифоров А.С. і Чорна В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Павлишин О.Ф., Никифоров А.С. і Чорна В.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Павлишиним О.Ф., Никифоровим А.С. і Чорною В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Павлишиним О.Ф., Никифоровим А.С. і Чорною В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Павлишиним О.Ф., Никифоровим А.С. і Чорною В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С. і Чорної В.В., які регулярно та грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від СУ ДБР та ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.