Михайленко В.В. Збоченці і нездарі скуповують посвідки судді

22.04.2020 року, у порушення ст. 56, 21, 110, 284, 220, 534, 535 КПК, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57 Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», детектив Дуда Н.О. надіслала особі 1 просту поштову кореспонденцію,
в якому була копія Постанови від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року, який особа 1 отримав 30.05.2020 року.
Вважаючи Постанову від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року детективом Дуда Н.О. абсурдною і такою, що не відповідає здоровості глузду (термін закриття кримінального провадження передує даті відкриття кримінального провадження), а відтак – підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 08.05.2020 року через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3887/07.
Крім цього, у своїй скарзі особа 1 зазначав, що детектив Дуда Н.О. перед тим як удруге закрити кримінальне провадження за № 52019000000000885 від 09.10.2019 року, не вчинила наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) в повній мірі не виконала вимог Ухвали у провадженні № 1-кс/910/617/19 від 01.10.2019 року;
2) не повідомила особу 1 про початок досудового розслідування;
3) не повідомила особі 1 імен детективів і процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
4) не вручила особі 1 витягів з ЄРДР;
5) досі не визначила процесуальний статус особи 1 у кримінальному провадженні;
6) не надала особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні, позаяк і не винесла Постанови про не визнання особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні;
7) досі не внесла до ЄРДР жодної статті вчиненого злочину – ч.3 ст.382, ч.2 ст.366, ч.1 ст.111, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України які були зазначеними у заяві за вих. № 3376/23 від 23.09.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
8) не проводила досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.3 ст.382, ч.2 ст.366, ч.1 ст.111, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
9) жодного разу не допитала особу 1 у справі даного провадження;
10) не допитала існуючих свідків на стороні потерпілого у справі провадження;
11) не розглянула заяву за вих. № 3436/11 від 11.10.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
12) не надала відповіді в порядку ст.220 КПК України на подану заяву за вих. № 3436/11 від 11.10.2019 року;
13) не розглянула заяву за вих. № 3508/12 від 12.11.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
14) не надала відповіді в порядку ст.220 КПК України на подану заяву за вих. № 3508/12 від 12.11.2019 року;
15) не дослідила і не надала правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 3376/23 від 23.09.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
16) не допитала фігуранта у справі провадження стосовно піднятих особою 1 у своїй заяві за вих. № 3376/23 від 23.09.2019 року питань ;
17) не призначила фоноскопічної експертизи за наявними матеріалами доказів;
18) не призначила відеоскопічної експертизи за наявними матеріалами доказів;
19) не провела жодного перехресного (одночасного) допиту із фігурантом провадження;
20) не призначила для особи 1 судово-медичної експертизи за фактом отриманого ушкодження здоров’я;
21) не надала можливості особі 1 залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
22) не надала особі 1 можливості долучити до справи провадження документів, які доказують факт отримання ним збитків у даному кримінальному провадженні;
23) не перекинула за підслідністю до ДБР окремі матеріали справи, які не підслідні НАБУ;
24) не описала суть кримінального провадження № 52019000000000885 та імен фігурантів;
25) не описала суть кримінального провадження № 52019000000000886 та імен фігурантів;
26) не описала суть кримінального провадження № 52019000000000887 та імен фігурантів.
17.04.2019 року детектив Дуда Н.О. закрила кримінальне провадження за № 52019000000000885 від 09.10.2019 року не вчинивши жодної процесуальної і слідчої дії, відсторонивши особу 1 від участі в ньому.
Детектив Дуда Н.О. своєю передчасною Постановою від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року також порушила вимоги
ст.110 КПК. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо,
чого майже не має у Постанові детектива Дуда Н.О. про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року. Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК України, у Постанові детектива Дуда Н.О.:
1) відсутній перелік проведених слідчо-розшукових дій;
2) не зазначені причини не проведення допиту свідків і потерпілого;
3) не вказані причини не проведення експертиз наявних доказів;
4) не надано правової оцінки діям фігуранта у справі провадження;
5) не надано правової оцінки доказам у справі провадження;
6) відсутній реєстраційний номер та дата реєстрації постанови в канцелярії ДБР;
7) відсутній підпис керівника органу досудового розслідування;
8) відсутня печатка або штамп органу досудового розслідування;
9) не вказані причини не розгляду клопотань;
10) не вказані причини не надання відповідей на подані клопотання тощо.
В той же самий час Постанова від 17.04.2019 року детектива Дуда Н.О. не містить обов’язкових позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії ДБР, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки або штампу органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що слідчий Дуда Н.О. порушила вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності», які надавали окрему підставу для скасування Постанови від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року.
Крім цього, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
Окрім того, текст оскаржуваної Постанови містить протиріччя, оскільки детектив Дуда Н.О. в своїй Постанові від 17.04.2019 року обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині Постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
Важливість останнього підкреслюється рішенням Верховного суду у провадженні № 826/247/18 від 11.01.2019 року, так як за відсутності саме таких «позначок» Верховний суд повернув КМДА касаційну скаргу. Тобто, належним чином не оформлена копія документу, що була поданою до органів державної влади, стала причиною у не визнанні її документом та було позбавлено скаржника права на йому гарантоване оскарження судового рішення. А це значить, що за відсутності належного оформлення Постанови від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року, останнє є вагомою підставою для її скасування (так як дана Постанова не відповідає поняттю процесуального документу. Останнє також підтверджується Постановою Верховного Суду, яку особа 1 залучав у додатку до даної скарги).
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Однак, суддя Михайленко В.В. навіть не проаналізувала долучене до справи провадження рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яке ініціювало потребу скасування в окремому порядку Постанови від 17.04.2019 року про закриття провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року, так як остання не відповідала поняттю процесуального документу.
Також, в Постанові від 17.04.2019 року не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
Окрім того, текст оскаржуваної постанови містить протиріччя, оскільки детектив Дуда Н.О. в своїй Постанові обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині постанови в якості процесуальних підстав для закриття провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК України (закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа № 991/3644/20 була розподіленою на слідчого суддю Михайленко Віру Володимирівну. 08.05.2020 року слідча суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. за наслідками розгляду судової справи № 991/3644/20 постановила не передбачену статтею 304 КПК Ухвалу, якою повернула особі 1 скаргу за вих. №3887/07 від 08.05.2020 року. Підставою винесення такого рішення, на думку слідчого судді Михайленко В.В. стало те, що особа 1 не доказав суду того, що він не прострочив термін, відведений для оскарження Постанови від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000885 від 09.10.2019 року.
При чому, постановляючи Ухвалу у судовій справі № 991/3644/20 слідчий суддя Михайленко В.В. нібито керувалася “Нормативами пересилання поштових відправлень”, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України за № 958 від 28.11.2013 року (де за переконанням судді Михайленко В.В. зазначаються строки, встановлені для пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв’язку в межах області та між обласними центрами України), якими встановлено строк доставки адресату простої поштової кореспонденції у три дні (від дня прийняття простого поштового відправлення).
З рішенням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. у судовій справі № 991/3644/20 особа 1 не може погодитися з наступних підстав.
По-перше, не оператор поштового зв’язку доставляє поштову кореспонденцію, а листоноша, що не є одне і теж саме. Тому, ймовірніше, у цих самих «Нормативах» малось на увазі зовсім інше – граничні терміни обліку прийому-передачі інформації про прибуття-вибуття простої поштової кореспонденції.
По-друге, “Нормативами пересилання поштових відправлень”, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України за № 958 від 28.11.2013 року не було враховане те, що через карантин робочий день у всіх поштових відділеннях був скороченим на 50%, а також те, що листоноші перезагружені додатковою і не звичною для них роботою – доставка пенсіонерам та інвалідам додому грошових доплат у 1000 грн., посилок, бандеролей, продуктів харчування, медикаментів тощо, чого до карантину не практикувалося. Також, даними «Нормативами» навряд чи було враховано відсутність постійного штату працівників у декотрих поштових відділеннях (через дуже мізерну заробітну плату і 12-годинний робочий день), через що, наприклад, поштове відділення № 49, яке обслуговує особу 1, працює за вахтовим методом.
По-третє, суддя Михайленко В.В. посилається в своїй ухвалі на те, що мало бути, а не на те, що фактично вже відбулося, тобто суддя виходила з припущень коли постановляла ухвалу, чого категорично не дозволяється нормами КПК України, Конституції України і Європейського суду з прав людини.
По-четверте, “Нормативи пересилання поштових відправлень”, що затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України за № 958 від 28.11.2013 року суперечать Постанові Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», якою не дозволяється пересилання Постанов детектива (слідчих, прокурора) у простих поштових листах.
По-п’яте, суддя Михайленко В.В. проігнорувала Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17), яким у 12 (дванадцятому) висновку передбачена саме така ситуація із відправленням Постанов про закриття кримінального провадження у формі простої поштової кореспонденції та надані з цього приводу слідчим суддям відповідні роз’яснення щодо уникнення встановлення дати отримання таких листів, натомість безперешкодно відкривати з цього приводу усі судові провадження.
По-шосте, як для прикладу, особа 1 залучив до своєї скарги три копії трьох рекомендованих повідомлень, в яких зазначена дата відправки по м.Києву кореспонденції 05.05.2020 року, однак усі вони були отриманими не за три доби, як це стверджувала в своїй шахрайській ухвалі суддя Михайленко В.В., а за сім днів.
По-сьоме, статтею 78 ЦПК України встановлено: «Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
Відповідно, Михайленко В.В. опиралася на обставинах справи, які нею підтверджувалися «іншими засобами доказування», в той час як закон вимагає доказування обставин справи – «певними засобами доказування».
Крім цього, суддя Михайленко В.В. надіслала особі 1 копію Ухвали у судовій справі № 991/3644/20, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 173 від 17.12.2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— була віддрукованою з обох сторін одного аркушу (можна лише з однієї);
— не була зшитою;
— не була “опломбованою”;
— слово “копія” вставлене у тексті ухвали (тоді як потрібно це було робити у правому верхньому куті);
— містить міжрядкові відступи;
— містить похилий текст;
— шрифт значно менший встановленого;
— декотрі слова виділені “жирним” кольором;
— не містить підпису слідчого судді;
— не містить напису про набрання законної сили;
— не містить дати набрання законної сили;
— не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали, що робить з такого судового документу абсолютно недієздатний шматок паперу.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 08.05.2020 року суддя Михайленко В.В. винесла біля 30 неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
В ст.304 КПК (Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження) зазначається таке:
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;
3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може оскаржуватися в апеляції.
7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до судді у встановленому порядку».
Відповідно до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17), у 12 висновку зазначається таке:
«Складності у судовій практиці виникають під час вирішення питання дотримання строків звернення зі скаргою на постанову про закриття провадження. Відповідно до ч.1 ст.304 КПК України скарга на рішення слідчого чи прокурора може бути подана особою протягом 10 днів з моменту прийняття рішення. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Однак у судовій практиці досить частими є випадки, коли копія постанови про закриття кримінального провадження надсилається особі у спосіб, який унеможливлює встановлення дати отримання, наприклад, в разі надсилання копії постанови звичайним, а не рекомендованим листом. У таких випадках за відсутності чітких документальних підтверджень пропуску встановленого строку слідчим суддям доцільно розглядати скарги на постанови про закриття кримінального провадження по суті й уникати визначення моменту початку перебігу строку оскарження датою винесення постанови».
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», у листах з оголошеною цінністю (цінних листах) пересилаються – цінні папери, документи (дипломи, паспорти, посвідчення водія, свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження, трудові книжки, військові квитки тощо), облігації державних позик, лотерейні білети, грамоти, фотокартки, художні картки, рукописи, пенсійні та судові справи, ділові папери, звіти, заяви, клопотання, вимоги, скарги, претензії, акти, договори і т.д., тобто документи що становлять цінність для відправника або одержувача.
Простий же лист є звичайним поштовим відправленням, що приймається працівниками пошти для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення та без видачі відправникові розрахункового документа про прийняття такого листа і доставляється адресатові (одержувачу) без відповідної розписки. Таке поштове відправлення не підлягає належному контролю і відповідно, поштова служба за не доставку такого відправлення, або ж за несвоєчасну доставку кореспонденції – жодної відповідальності не несе. З цього витікає наступне: порушуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», відправник простого листа брав на себе всі ризики, що пов’язані з не доставкою адресату його кореспонденції, або ж з більш пізніми термінами доставки, необхідними заявнику для реалізації своїх процесуальних прав – для оскарження дій слідчого в суді. Крім цього, відправляючи просту кореспонденцію відправник простого листа мусить усвідомлювати те, що терміни доставки адресату його кореспонденції не можуть бути доказаними у випадках можливих оскаржень до державних інстанцій чи то до суду.
Відповідно вищенаписаному, не підлягають доказуванню вміст і дати отримання простих поштових листів, оскільки вони не підлягають жодному обліку і контролю.
Детектив Дуда Н.О., відправляючи копію Постанови від 17.04.2019 року про закриття кримінального провадження більше чим усвідомлювала це, однак свідомо порушила вимоги вищевказаних законів.
За таких підстав особа 1 звільнений за законом від доказування того, що взагалі не може бути доказаним.
Враховуючи те, що в нашій країні діє жорстка форма карантину, коли робочий день у працівників Укрпошта є значно скороченим, то термін доставки міг бути ще більшим за фактично відпрацьованим.
Також даний лист міг загубитися або бути викраденим дітьми, що часто і буває. Адже прості листи не вручаються під підпис одержувачу, а просто кидаються у поштову скриньку.
Відповідно, слідча суддя Михайленко В.В. винесла свою ухвалу на припущеннях, що є порушенням норм процесуального і матеріального права, а останнє вимагає обов’язкового скасування такої ухвали.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Наказом за № 139 ГПУ частиною 3 передбачено (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1.«1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер провадження;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 288 КПК України;
– повернення провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. При поверненні матеріалів на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК, відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося.
При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Слідча суддя Михайленко В.В. під час прийняття рішення за заявою особи 1 залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В., постановивши Ухвалу у справі № 991/3644/20 від 08.05.2020 року, якою повернула скаргу за вих. №3887/07 від 08.05.2020 року, фактично істотно порушила вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
(Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно притримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією).
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Михайленко В.В. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність, неадекватність і продажність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях та у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, суддя Михайленко В.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Михайленко В.В. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 991/3644/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Михайленко В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Михайленко В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Михайленко В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, саботує роботу суду, порушує присягу судді, перешкоджає доступу до правосуддя, чинить саботаж і диверсії. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Михайленко В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Михайленко В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Михайленко В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Михайленко В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Михайленко В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Михайленко В.В., яка регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.