Венедіктова І.В. Професор-аферист з підробленим дипломом

У відповідності до ст.9 Закону України “Про прокуратуру” (повноваження Генерального прокурора України), із змінами і доповненнями за № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст.279, № 720-IX від 17.06.2020 року, Генеральний прокурор України наділений такими повноваженнями:
1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;
2) організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій;
3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом;
4) у встановленому порядку на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора Офісу Генерального прокурора, прокурора обласної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування такої особи на посаді прокурора;
5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом;
6) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади в Офісі Генерального прокурора;
6-1) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора;
7) затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу;
7-1) затверджує стратегію розвитку прокуратури;
7-2) затверджує положення про систему індивідуального оцінювання якості роботи прокурорів та систему оцінювання якості роботи прокурорів;
7-3) затверджує порядок вимірювання та регулювання навантаження на прокурорів;
8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Офісу Генерального прокурора;
9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;
9-1) за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань;
9-2) визначає порядок розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, встановлених для відповідної адміністративної посади;
10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
2. Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора, а в разі відсутності першого заступника – один із заступників Генерального прокурора.
Відповідно, керуючись положенням ст.9 Закону України “Про прокуратуру”, ст. 1, 4, 7, 12, 15, 16, 18, 19 Закону України “Про звернення громадян”, Уставом громадської організації, ст.3 Закону України “Про запобігання корупції”, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.21, 534, 535 КПК України, ст.129 Конституції України, а також на підставі усіх існуючих антикорупційних правових актів України, особа 1 (а паралельно – дану заяву дублював ще й від імені керівника громадської організації) звернувся 23.03.2020 року із заявою про виконання 60-ти ухвал суду, які Генеральна прокуратура України роками чомусь не виконує, а також із скаргою на не виконання цих самих ухвал суду прокуратурою м.Києва, СУ ДБР, ГСУ СБУ, ГПД НАБУ і УВК НАБУ, практично усіма Київськими місцевими прокуратурами м.Києва, прокуратурою Рівненської області, Сарненською місцевою прокуратурою Рівненської області, Кузнецовським відділом прокуратури Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, практично усіма підрозділами системи ГУ НП м.Києва та СУ ФР ГУ ДФС м.Києві. При цьому особа 1 в своїй заяві особливо наголошував, що не виконання 60-ти ухвал суду вищеперерахованими підрозділами правоохоронних органів призводить до втрати нашою державою сотень мільярдів гривень на рік, а організованим кримінальним особам і кримінальним угрупуванням – надає можливість і надалі шкодити інтересам держави і її окремим громадянам. На жаль, таке звернення було повністю проігнороване Генеральним прокурором України Венедіктовою Іриною Валентинівною, що надало привід вважати її безграмотною, неадекватною і злочинною посадовою особою.
Останнє стало головним приводом для повідомлення Президента України, голову Верховної ради України та прем’єр-міністра України про цей інцидент та про потребу прийняття відповідних санкцій.
У зв’язку з допущеною бездіяльністю Генерального прокурора України Венедіктової І.В., при цьому керуючись положенням ст.9 Закону України “Про прокуратуру”, ст. 1, 4, 7, 12, 15, 16, 18, 19 Закону України “Про звернення громадян”, Уставом громадської організації, ст.3 Закону України “Про запобігання корупції”, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.21, 534, 535 КПК України, ст.129 Конституції України, а також на підставі усіх існуючих антикорупційних правових актів України, особа 1 (а паралельно – дану заяву дублював ще й від імені керівника громадської організації) повторно звернувся 23.11.2020 року із заявою про виконання 60-ти ухвал суду, які Генеральна прокуратура України роками чомусь не виконує, а також із скаргою на не виконання цих ухвал суду прокуратурою м.Києва, СУ ДБР, ГСУ СБУ, ГПД НАБУ і УВК НАБУ, практично усіма Київськими місцевими прокуратурами м.Києва, прокуратурою Рівненської області, Сарненською місцевою прокуратурою Рівненської області, Кузнецовським відділом прокуратури Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, практично усіма підрозділами системи ГУ НП м.Києва та СУ ФР ГУ ДФС м.Києві.
При цьому особа 1 в своїй заяві особливо наголошував, що не виконання 60-ти ухвал суду впродовж останніх 1-2 років вищеперерахованими підрозділами правоохоронних органів приводить до втрати нашою державою сотень мільярдів гривень на рік, а організованим кримінальним особам і кримінальним угрупуванням – надає можливість і надалі шкодити інтересам держави і її окремим громадянам. На жаль, таке звернення було повторно проігнороване Генеральним прокурором України Венедіктовою І.В., що надало привід вважати її безграмотною, неадекватною і злочинною посадовою особою.
Крім цього, досі не зрозумілою є службова поведінка Генерального прокурора України Венедіктової І.В. та начальника Третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів ДБР, нагляду за його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора Рамазанова Ільяса Енверовича, які повернули особі 1 не виконаними 60 ухвал слідчих суддів (в копіях і оригіналах) з районних судів м.Києва та з Кузнецовського міського суду Рівненської області. Причинами повернення 60-ти ухвал суду, за текстом листа з Офісу Генерального прокурора України за № 31/1/3-115533ВИХ-20 від 09.12.2020 року, явилося нібито те, що “…жодним із вказаних судових рішень вчинити певні дії службових осіб Офісу Генерального прокурора не зобов’язано, у зв’язку з чим підстав для їх виконання не вбачається, а копії долучених… ухвал повертаються” на поштову адресу заявника у вигляді рекомендованого поштового відправлення за штрихкодовим номером 0101044092914.
Останнє поставило під серйозний сумнів наявність юридичної освіти у Рамазанова І.Е. і в Венедіктової І.В., а також законність їх перебування на займаних посадах в Офісі Генерального прокурора України, особливо якщо зважити на те, що особа 1 уже скаржився з цього приводу на бездіяльність Венедіктової І.В. Президенту України, голові Верховної ради України та прем’єр-міністру України.
Також не зрозуміло, чому Генеральний прокурор України Венедіктова І.В. зухвало порушила вимоги Закону України “Про звернення громадян”, який не передбачає повернення матеріалів заяви (скарги) заявнику (скаржнику), а потребу в уповноваженні компетентного органу на виконання тих функцій, від яких протиправно відмовилася Венедіктова І.В. Крім цього, Венедіктова І.В. зухвало збрехала в своєму листі, що нібито серед 60 ухвал суду не було жодної, яка б стосувалася її виконання в межах Офісу Генерального прокурора України. І доказом цьому являється те, що серед 60-ти ухвал суду, яких особа 1 надавав для виконання Венедіктовій І.В., були 9 ухвал суду, якими слідчі судді зобов’язали Генерального прокурора України внести до ЄРДР відомості отриманих раніше заяв про вчинені кримінальні правопорушення.
Це саме стосується і того, чому Генеральний прокурор України Венедіктова І.В. відмовилася виконати свої прямі обов’язки – відкрити кримінальні провадження за ст.382 КК України на підопічних їй прокурорів у зв’язку з багаторічним не виконанням ними рішень суду, адже надіслані їй особою 1 ухвали суду засвідчували багаторічну корупційну діяльність в межах ГПУ, в прокуратурі м.Києва, в практично усіх Київських місцевих прокуратурах м.Києва, в прокуратурі Рівненської області, в Сарненській місцевій прокуратурі Рівненської області, в Кузнецовському відділі прокуратури Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, в практично усіх підрозділах системи ГУ НП м.Києва і Рівненської області, а також в СУ ФР ГУ ДФС м.Києва. Останнє було прямою підставою для відкриття дюжини кримінальних справ і гарантований привід для очищення органу прокуратури, поліції і податкової міліції від корумпованих елементів.
Натомість, Генеральний прокурор України Венедіктова І.В., взамін покарання одного з таких корупціонерів і рецидивістів, працевлаштувала раніше звільненого з роботи керівника прокуратури м.Києва Говду Р.М. своїм першим заступником, на якого було громадською організацією особи 1 відкрито біля 35 кримінальних проваджень за саботаж, диверсії, приховування злочинів, надання допомоги кримінальним угрупуванням і злочинним особам, службові підроблення, корупцію і державну зраду.
Також слід зазначити, що за весь час перебування Венедіктової І.В. на посаді директора ДБР, остання саботувала виконання біля 14 ухвал суддів Шевченківського районного суду м.Києва щодо внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення суддями Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, Печерського районного суду м.Києва та Київського апеляційного суду, а також вищими посадовими особами виконавчої влади та адміністрації Президента України.
Більше цього, зовсім не знаючись на принципах роботи ДБР (і взагалі не володіючи знаннями КПК України), Венедіктова І.В. передоручала виконання усіх цих ухвал суду регіональним підрозділам ДБР (попри те, що цими ухвалами суду було зобов’язано вчинити дію саме Центральний апарат ДБР), чим визвала відкриту неповагу до себе своїх же колег, а подекуди – надсміяння і відверті протистояння з керівниками регіональних підрозділів ДБР. Результатом безграмотності Венедіктової І.В. стало і те, що її підлеглі почали надсилати їй повчальні листи – кому саме і як саме потрібно виконувати ухвали суду, якщо в резулятивній частині таких ухвал виконавцем зазначено Центральний аппарат ДБР.
Крім цього, у період роботи Венедіктової І.В. в ДБР, слідчі чомусь масово закривали кримінальні провадження, в яких фігурантами були урядовці і високопоставлені чиновники виконавчої влади, навіть без проведення допиту заявника та його свідків, а також фігурантів у цих кримінальних провадженнях. Не витримує критики і те, що Венедіктова І.В. визначила підслідність за Територіальним підрозділом ДБР досудове розслідування вчинених злочинів заступником Генерального прокурора України – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницьким Назаром Івановичем.
Також слід сказати, що Венедіктова І.В. своїми протиправними діями частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільярдів гривень на рік, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
В ст.7 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що місцеві прокуратури є частиною системи прокуратури.
В статті 12 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що місцеву прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.
В статті 13 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що керівник місцевої прокуратури, крім керівних повноважень, також виконує «інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України».
В п.14 ст.15 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої) наділений статусом прокурора.
В ст.19 Закону України «Про прокуратуру» зазначені загальні права та обов’язки прокурора.
В ст.22 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.
В п.1 ст.25 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” та Кримінальним процесуальним кодексом України.
В статті 6 КПК України зазначено, що Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
– злочини, що готуються;
– осіб, які готують вчинення злочину;
– осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
– осіб безвісно відсутніх.
В статті 36 КПК України зазначено повноваження та обов’язки прокурора:
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
6. …Керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею статтею 219 цього Кодексу.
В статті 28 КПК України зазначено про обов’язковість встановлення Розумних строків:
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути
здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Стаття 28 КПК України – під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження у більш у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Частиною 2 ст.93 КПК України зазначається: “Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом”.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. 2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. 3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти конституційного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Генеральний прокурор України Венедіктова І.В. через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, Венедіктова І.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній диверсантці фекальну люстрацію, якщо Президент України і Верховна рада України не бажають реагувати на це неподобство у визначений спосіб. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Венедіктовою І.В. мають всі ознаки злочину за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, якщо врахувати ще й те, що вищевказані порушення також витікають з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Венедіктової І.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, позиція Венедіктової І.В. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Венедіктова І.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє бездіяльність і службову недбалість, не виконує рішень суду, приховує вчинені злочини, перешкоджає наповненню державної скарбниці, надає допомогу злочинним угрупуванням та окремим кримінальним особам, культивує і поширює корупцію, перешкоджає діяльності громадських організацій, саботує проведення 1200 досудових розслідувань, тим самим саботуючи роботу Офісу Генерального прокурора України. Саботаж і бойкотування роботи органів прокуратури прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Венедіктова І.В. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Венедіктовою І.В. вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності Венедіктової І.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень Венедіктовою І.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви на ім’я заступника Генерального прокурора України про вчинені кримінальні правопорушення Венедіктовою І.В. Очікуємо результатів адекватного реагування заступника Генерального прокурора України щодо вчасного внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, міжнародного резонансу небайдужої громадськості і адекватної реакції не корумпованого мас-медіа.