Ігнатов Р.М., Кияшко О.А., Сітайло О. М. Дебіли правосуддя

09.12.2020 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4077/09 про вчинені суддями касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. кримінальних правопорушень, яка була того ж самого дня зареєстрованою НАБУ під вх. № В-18323. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, короткі обставини справи тощо. Крім цього, я самостійно кваліфікував вчинення злочину за правовою кваліфікацією – ч.3 ст.157, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4077/09 від 09.12.2020 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагає від заявника зазначення в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок – забезпечив внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення.
Крім цього особа 1 в своїй заяві зазначав, що законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, однак зберігає відповідне право за ГПД НАБУ на зміну підслідності кримінального провадження. Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження».
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4,5 ст.214 КПК України, частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, станом на 11.12.2020 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4077/09 від 09.12.2020 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, 6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
Враховуючи те, що протиправні дії суддів Калашнікової О.В., Білак М.В. і Губської О.А. знаходяться поза компетенцією Вищого антикорупційного суду, відповідно вимогам п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України, ст.33-1 КПК (з урахуванням положень п.20-2 Розділу ХI «Перехідні положення» КПК у редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019 року, оскаржувана мною бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей моєї заяви до ЄРДР у визначений КПК строк, була предметом оскарження в Солом’янському районному суді м.Києва.
11.12.2020 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4090/10 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей моєї заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4077/09 від 09.12.2020 року.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа № 760/27302/20 була розподіленою на слідчого суддю Вишняка М.В.
24.12.2020 року відбулося засідання у справі № 760/27302/20 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. під головуванням слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В., за результатами якого суддя виніс неправосудне рішення.
При чому, під час розгляду справи за № 760/27302/20 суддя Вишняк М.В. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які передбачають її скасування:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— залучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого ним не оскаржувалася;
— залучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
— залучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив;
— залучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його у не дозволений ДСА спосіб;
— залучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його в електронній формі без цифрового підпису;
— проводив судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— вийшов за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих. № 4090/10 від 11.12.2020 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 4077/09 від 09.12.2020 року про вчинені кримінальні правопорушення по суті справи;
— перевищив службові повноваження, адже протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановив неправосудне рішення (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 4077/09 від 09.12.2020 року), чого не передбачено п.1,4,5 ч.5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17), а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— при винесенні Ухвали посилався на заперечення працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який належним чином їх не оформив, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася, який не підтвердив своїх повноважень, а також передав їх у не дозволений ДСА спосіб та який надсилав їх до суду в електронній формі без наявності цифрового підпису;
— дізнавшись із письмових заперечень від працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ про факт незаконного перекидання до ДБР “за належністю” (зміна підслідності) заяви особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення, не надав правової оцінки тому, що згідно вимог ст.214 КПК та Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, що саме таке “перекидання” матеріалів заяви про вчинення кримінального правопорушення до ДБР мусило супроводжуватися одночасним внесенням відомостей до ЄРДР, чого керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. досі не зробив;
— дізнавшись із письмових заперечень від працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ про незаконне перекидання “за належністю” заяви особи 1 про вчинення кримінального правопорушення, суддя уник обов’язку зобов’язати даного працівника НАБУ внести відомості до ЄРДР, керуючись вимогами Наказу ГПУ № 298 від 30.06.2020 року та п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України;
– вчинив службове підроблення, адже в своїй неправосудній ухвалі зазначає, що “… посилання на неправомірні дії, незгода з процесуальним рішенням судді чи суддів при розгляді справи самі по собі не можуть бути підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку ст.214 КПК України”, що не витікає з норм КПК, практики ЄСПЛ та Конституції України;
— вчинив підроблення адже в своїй ухвалі зазначає, що “… системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення”, що власне і було вказаним в заяві особи 1 за вих. № 4077/09 від 09.12.2020 року про вчинені суддями касаційного адміністративного суду Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. кримінальні правопорушення;
— перевищив повноваження, адже порушив вимоги ст.26 КПК, яка не дозволяла судді розглядати заяву про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, а лише скаргу за вих. № 4090/10 від 11.12.2020 року;
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на результатах власного судового “розслідування”, чого не передбачено положенням КПК України, практикою ЄСПЛ та Конституцією України;
— своєю неправосудною ухвалою фактично приховав вчинені злочини фігурантів у даному провадженні;
— умисно перешкодив діяльності громадської організації;
— грубо та повторно порушив присягу судді.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., шляхом надання доручення, забезпечити внесення до ЄРДР необхідних відомостей про вчинене правопорушення.
Попри зазначене, викладені в заяві відомості про вчинені кримінальні правопорушення до ЄРДР досі не внесені, внаслідок чого досудове розслідування фактично не здійснюється.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
Звертаючись із заявою про вчинене правопорушення, особа 1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду;
3) Відповідно до ст.33-1 КПК, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці ст.45 КПК, ст.206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 ч.5 ст.216 КПК України;
4) Частиною 2 ст.33-1 КПК передбачено, що слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до ч.1 цієї статті;
5) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
6) Частиною 2 цієї статті визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті/частини статті Закону України про кримінальну відповідальність;
7) Пунктом 10 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст. 33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва, не може покладатися суддею на заявника.
Навпаки, зі змісту ст.214 КПК України слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України. Також, положення законодавства не передбачають здійснення слідчим суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
За змістом і логічним аналізом статті 214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. На підставі наведеного, НАБУ після виконання вимог ст.214 КПК, встановивши, що таке кримінальне провадження йому не підслідне, повинно передати таке кримінальне провадження іншому органу досудового розслідування за підслідністю.
Слідчий суддя Вишняк М.В. не витребовував і не досліджував матеріали особистого звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є неприпустимим. Отже, слідчий суддя Вишняк М.В. в повній мірі не з’ясовував всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалося особою 1. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року судді Вишняк М.В. порушує норми матеріального і процесуального права. Слідчий суддя Вишняк М.В., постановивши ухвалу у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року, допустив грубі порушення норм КПК, а тому ця ухвала підлягає скасуванню, а матеріали скарги за вих. № 4090/10 від 11.12.2020 року – поверненню до Солом’янського районного суду м.Києва для виконання вимог ст.306-307 КПК України.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року в ч.2 (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в п.8 зазначається: «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Щодо вимог ст.214 КПК України, то законодавець передбачив наступне:
«1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. 2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. 3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості. 4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається».
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу.
Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК передбачає скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду вищевказаної скарги.
04.01.2021 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Київського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 4145/04 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року.
У своїй апеляційній скарзі за вих. № 4145/04 від 04.01.2021 року особа 1 зазначав, що дана скарга подається у зв’язку з неправильним застосуванням Солом’янським районним судом м.Києва норм матеріального права і порушення норм процесуального права, винесенням незаконної ухвали у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року, на підставі Рішення Конституційного Суду України за № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року, ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, при цьому керуючись ст. 23, 26, 55, 56, 117, 214, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини.
Крім цього особа 1 окремо зазначав, що Ухвала у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року приймалося без його участі, так як особа 1 у зв’язку з виниклими труднощами подав клопотання про розгляд даної справи у його відсутність. За таких підстав, Ухвалу у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року особа 1 отримав 31.12.2020 року наручно, а апеляційну скаргу подав через канцелярію Київського апеляційного суду 04.01.2021 року, що у відповідності до вимог ч.7 ст.115 КПК України, відповідає 4 (четвертому) процесуальному дню.
Однак, у зв’язку з окремими випадками афер у Київському апеляційному суді, коли декотрі не сповна розуму судді за ідентичних підстав уже відмовляли у відкритті проваджень через те, що скаржники не просять поновлення начеб то пропущеного строку на оскарження рішень слідчого судді першої інстанції, особа 1 з “профілактичною” метою подав клопотання про поновлення строку на оскарження Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року.
Однак, у даному клопотанні особа 1 зазначив наступну норму права.
Статтею 395 КПК України (Порядок і строки апеляційного оскарження) передбачено таке:
1. Апеляційна скарга подається:
2) на ухвали слідчого судді – безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
2. Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана:
3) на ухвалу слідчого судді – протягом п’яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Київського апеляційного суду, провадження за № 11-сс/824/1108/21 було розподілене на колегію суддів апеляційної палати з розгляду кримінальних справ у складі суддів Ігнатова Романа Миколайовича, Кияшко Олександра Анатолійовича та Сітайло Олени Миколаївни.
19.01.2021 року відбулося засідання у провадженні № 11-сс/824/1108/21 з приводу розгляду “клопотання” особи 1 про поновлення пропущених процесуальних строків на оскарження Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/27302/20 від 24.12.2020 року.
Перед початком розгляду вказаного клопотання по суті, особа 1 заявив в усній формі відвід судді колегії суддів апеляційної палати Київського апеляційного суду з розгляду кримінальних справ Сітайло О.М. у зв’язку з тим, що будучи напередодні головуючим суддею в іншій колегії суду (суддя Юденко Т.М., Сітайло О.М., Дзюбіна В.В.), вона не запросила на судове засідання в іншому процесі (провадження №11-сс/824/5382/2020 від 28.10.2020 року) особу 1 та винесла неправосудне рішення, чим завдала значних моральних і матеріальних збитків даному скаржнику. Крім цього, що дана суддя виносить не однакові судові рішення щодо одних і тих же самих підстав звернення в суд: в одних випадках вона задовольняє скарги, а в інших – зась. Останнє було підтверджено особою 1 на прикладі шести ухвал Київського апеляційного суду за її безпосередньої участі та участі інших суддів цього суду, в тому числі на прикладі суддів даної колегії суду (які завжди приймали позитивні рішення в цьому самому питанні, на відміну від останнього рішення судді Сітайло О.М.).
Однак, будучи явно не в собі, судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. та Сітайло О.М. не задовольнили усну заяву особи 1 про відвід судді Сітайло О.М. Більше цього, з метою приховування власного злочину, судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. та Сітайло О. М. відмовили у задоволенні клопотання особи 1 стосовно долучення до провадження надані ним в якості належних доказів шість копій ухвал Київського апеляційного суду, які доказували те, що він власне і заявляв в обгрунтування своїх доводів про відвід судді Сітайло О.М.
Як не дивно, поясненням з цього приводу у суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. та Сітайло О.М. було таким, що начебто КПК України не дозволяє даним суддям долучати надані заявником матеріали до судового провадження, так як нібито вони не стосуються суті розгляду заяви про відвід. Насправді ж, заява про відвід може супроводжуватися любими доказами: припустимими і не припустимими, документальними і електронними, відеодоказами і аудіодоказами, показами свідків та речовими доказами.
Що ж стосується наслідків розгляду клопотання про поновлення процесуальних строків на оскарження ухвали слідчого судді, то дана колегія суддів рішуче відмовила у його задоволенні, нехтуючи навіть тим, що особа довів у судовому засіданні, що термін для оскарження ухвали судді першої інстанції насправді ним не був упущеним. Своє ганебне рішення у провадженні № 11-сс/824/1108/2021 від 19.01.2021 року судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. та Сітайло О.М. обґрунтували у другому абзаці другої сторінки ухвали наступними шизофренічними твердженнями:
“Ухвалу Солом’янського районного суду м.Києва було проголошено 24.12.2021 року. Судом з матеріалів судового провадження встановлено, що скаржник був обізнаний про дату і час розгляду його скарги на невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме на 24.12.2021 року і скористався своїм суб’єктивним правом не бути присутнім при розгляді скарги та надіслав до суду 24.12.2021 року заяву про розгляд справи без його участі.
Таким чином, за даних обставин, строк на апеляційне оскарження починає вираховуватися відповідно до п.2 ч.2 ст.395 КПК України – протягом п’яти днів з дня оголошення ухвали слідчого судді і в даному випадку, останнім днем строку на подачу апеляційної скарги є 29.12.2020 року”. А в п’ятому абзаці другої сторінки цієї ганебної ухвали суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. взагалі наводиться зухвала брехня: “За таких обставин, оскільки апелянт звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді поза межами строку, визначеного п.3 ч.2 ст.395 КПК України, і в апеляційній скарзі не наводить об’єктивних підстав для його поновлення, у відповідності до вимог п.4 ч.3 ст. 395 КПК України вказана апеляційна скарга підлягає поверненню, як така, що подана з пропуском строку на апеляційне оскарження…”.
Останнє доволі легко спростовується відеозаписом судового засідання, з якого дуже добре видно, що насправді особа 1 обгрунтовував свої доводи, посилаючись на Постанову Верховного Суду від 17.06.2020 року (провадження № 51-1599км20) про поновлення строків на оскарження ухвал слідчого судді першої інстанції, на Постанову об’єднаної палати Верховного Суду від 27.05.2019 року у справі № 461/1434/18 (провадження № 51-6470кмо18) про поновлення строків на оскарження ухвали слідчого судді та на роз’яснення Об’єднаної Палати Верховного Суду щодо поновлення пропущених процесуальних строків у разі проголошення резулятивної частини рішення першої інстанції.
Тут мова йде про явну шизофренію, бандитизм або ж про неабияку тупорилість трьох зажертих свиней, у яких усі мізки в черепній коробці позаростали свинячим жиром, який заважає бути даним суддям тверезими і адекватними. Доказом цьому може слугувати хоча б те, а звідки особа 1 міг знати, яким було рішення слідчого судді, якщо він не був у судовому засіданні? А якщо за результатами розгляду скарги особи 1 слідчий суддя задовольнив його скаргу, тоді навіщо оскаржувати таку ухвалу судді?
Приклад другий, законодавець не вимагає від скаржника бути обов’язково присутнім на судовому засіданні при розгляді його скарги, так як він має повне право просити суд розглянути його скаргу без його участі. Принаймні, протилежного не сказано в тій же ст.395 КПК України.
Приклад третій, судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. не виконали свого прямого обов’язку – скоритися вимогам ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачено, що “висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права”. А раз це так, тоді чому вони проігнорували дві вищевказаних Постанови Верховного Суду і одне письмове роз’яснення Верховного Суду з приводу потрібності поновлення пропущених строків на оскарження рішень суддів першої інстанції? Але, з оглядом на те, що таких строків особа 1 насправді не пропустив, то виникає додаткове запитання: а що це тоді таке було, наркотичний глюк у суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. та Сітайло О.М., чи все-таки вроджена вада (дефект) або брак розуму? Думаю, що б воно одне з цих двох варіантів не було, обоє вони для народу України не прийнятні і не узгоджуються із правовою позицією ВРП і Президента України! Ці три ганебних судді не мають права і надалі працювати у даному суді і отримувати таку надвелику заробітну плату, в той час як люди пухнуть з голоду, а на Сході України немає чим забезпечувати боєздатність і матеріальні потреби ОСС.
Однак, дана колегія суддів Київського апеляційного суду чомусь проігнорувала ці дві Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року та Постанову Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2020 року, а також надані письмові роз’яснення Верховного Суду з приводу обов’язковості поновлення упущених строків на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, через невчасність видачі повного тексту судового рішення судді першої інстанції. Більше того, дані судді про ці постанови ані слова не обмовилися в описовій частині своєї шахрайської ухвали, що є проявом шахрайства (підроблення).
В той же час, як це зазначається у Постанові Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, що слід брати до уваги усім суддям, що процесуальний строк починає свій відлік з моменту проголошення вступної і резулятивної частини ухвали, чого у випадку з особою 1 взагалі не було.
Крім цього, судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М., у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України Державної судової адміністрації України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814, які набрали чинності з 01.01.2020 року), надали особі 1 ухвалу у провадженні № 11-сс/824/1108/2021 від 19.01.2021 року, яка неправильним чином сформована і віддрукована: текст ухвали віддрукований з обох сторін одного аркушу, ухвала не зшита, не опломбована, на пломбі не вказано скільки містить аркушів дана ухвала, на пломбі не вказано ПІП судді і секретаря суду, на пломбі немає підписів секретаря і судді, на пломбі немає круглої (гербової) печатки, наявні міжрядкові відступи, ухвала містить виділеним кольором окремі слова, без зазначення прізвища секретаря суду, без підпису секретаря суду, без зазначення в ухвалі де зберігається її оригінал, без зазначення в ухвалі дати набрання законної сили. Останнє заставляє засумніватися в наявності юридичної освіти у цих трьох зажертих свиней, а також в наявності права відправляти правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…». У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. умисно чи то через брак розуму, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушують міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини своїх колег, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим трьом ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/1108/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, перешкоджають діяльності громадських організацій, надають допомогу злочинним особам, культивують і поширюють корупцію, вчиняють саботаж і диверсії, грубо порушують присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади.
Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Ігнатов Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Ігнатовим Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Ігнатовим Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Ігнатовим Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Ігнатова Р.М., Кияшко О.А. і Сітайло О.М., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.