Суддя-педофіл Гулько Б.І. кошмарить життя пільговиків

18 грудня 2020 року Рішенням (справа №754/16191/16-ц, провадження № 2/754/794/20) Деснянського районного суду міста Києва позов особи 1 до Фізичної особи-підприємця особи 2 був задоволеним частково. Деснянський районний суд м.Києва визнав договір на розробку веб-сайту № 1902/2016 року, укладений між особою 1 та особою 2 не дійсним. Деснянський районний суд м.Києва також визнав договір на розробку веб-сайту № 1902/2016 від 19.02.2016 року, укладений між особою 1 та особою 2 не виконаним. Деснянський районний суд м.Києва стягнув з особи 2 на користь особи 1 заборгованість за невиконаним зобов’язанням у розмірі 9875,00 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень. В задоволенні інших вимог позову – було судом відмовлено. Також, Деснянський районний суд м.Києва стягнув з особи 2 на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн.
17 травня 2021 року Постановою № 22-ц/824/4877/2021 колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Голуб С.А., суддів Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О., Рішення у судовій справі № 754/16191/16-ц (провадження №2/754/794/20) Деснянського районного суду м.Києва скасовано, у задоволенні позовних вимог особи 1 відмовлено.
Вважаючи, що Постанова в апеляційному провадженні № 22-ц/824/4877/2021 колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду є незаконною, так як при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору і тому повинні бути скасовані з нижчеописаних підстав, особа 1 подав 16.06.2021 року Касаційну скаргу до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду на постанову Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року.
А саме, у суді апеляційної інстанції були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, проте судом вони були фактично проігноровані, що викликає сумнів в його неупередженості та об’єктивності. Так, під час подачі апеляційної скарги відповідачем було пропущений строк для подачі апеляційної скарги і при цьому ним не було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч.2 ст.354 ЦПК). Таким чином цивільне процесуальне законодавство встановлює імперативну норму, якою дає право на апеляційне оскарження виключно через механізм поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Проте, відповідачем не було подано клопотання про поновлення строку, а апеляційним судом даний факт було проігноровано. Більше цього, відповідачем під час подачі апеляційної скарги не було в повному обсязі сплачено судовий збір. Відповідачу слід було сплатити 10 886 гривень (551 грн. 20 коп. (за вимогу немайнового характеру: 0,4 від мін. з/п станом на 1 січня 2016 року) + 6890,00 гривень (за вимогу майнового характеру: 5 розмірів мін. з/п) × 150%), проте ним було сплачено усього 2724,00 гривень.
Даний факт апеляційним судом також було проігноровано та всупереч вимогам законодавства відкрито апеляційне провадження. Також, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду відкрила апеляційне провадження за скаргою особи 2 попри те, що останнім не було надано для апеляційного суду третій комплект (з додатками) апеляційної скарги для адвоката позивача Мохненка В.П., який був уповноваженим Правобережним київським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги представляти інтереси учасника бойових дій особу 1 як суб’єкта безкоштовної правової допомоги, а ті два комплекта скарги з неповними додатками, які були наданими для апеляційного суду, були не належним чином оформлені – із порушенням вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності».
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тому, головуючий суддя апеляційної інстанції мусив звернути свою увагу на долучену особою 1 до провадження копію рішення Верховного Суду № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яка в окремому порядку вимагала повернення апеляційної скарги особи 2 для усунення допущених недоліків, так як апеляційна скарга відповідача по справі не відповідала вимогам процесуального документу.
А саме, як зазначається Верховним Судом (виходячи з Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55), копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: в правому верхньому куті кожного документу має бути вказано «з оригіналом згідно» або «копія відповідає оригіналу», дата створення копії документу, зазначення ПІП особи та його посаду, що створювала копію документу, завірення копії документу власним підписом або підписом адвоката з «мокрою» печаткою.
Крім цього, апеляційний суд під час призначення справи до розгляду на 17 травня 2021 року не надсилав копії апеляційної скарги з додатками адвокату Мохненку В.П. або Правобережному київському місцевому центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та жодним із способів не повідомляв адвоката Мохненка В.П. або Правобережний київський місцевий центр з надання вторинної безоплатної правової допомоги про час і місце слухання апеляційної справи, тим самим позбавивши особу 1 права на отримання кваліфікованої правничої допомоги у вказаному цивільному процесі, що у відповідності до практики ЄСПЛ, рішень Верховного Суду, вимог ЦПК України є безумовною підставою для скасування винесеного рішення.
В той же самий час, в якості представника апелянта, в судове засідання з’явився адвокат Богун В.М., який належним чином свої документи на представництво інтересів не оформив.
А саме, як це зазначається в п.2 «Положення про Ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру Ордерів», затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 року за № 36 (із змінами і доповненнями), що Ордер на надання правової допомоги – письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 року за № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та іншими законами України.
Окрім того, Ордер, встановленої форми, є обов’язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених ст. 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, зокрема, звертатися із адвокатськими запитами та представляти інтереси договірних осіб. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній (або керівник адвокатського об’єднання (бюро) зобов’язані вказати на звороті ордера.
Згідно рішення РАУ за № 162 від 04.08.2017 року, ордер складає у сукупності титульну та зворотну сторони, тому при наданні адвокатом посвідченої копії адвокатського Ордеру, необхідно було робити її як цілісний документ, встановленої Радою адвокатів України форми. Крім цього, відмітка про посвідчення копії Ордеру адвоката мала складатися зі слів: “Згідно з оригіналом”, особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об’єднання (бюро) у випадку, якщо Ордер видається адвокатським об’єднанням (бюро), який засвідчує копію, його ініціали та прізвища, а також дати засвідчення копії. Залучені до провадження копія Ордеру не містить інформації про орган, у якому надається адвокатом правова допомога із зазначенням виду адвокатської діяльності, відповідно вимогам ст.19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Також, в графі органу, у якому надається правова допомога, не вказано межі дії чинного Ордеру (приміром, “У всіх державних і не державних органах”). На звороті долученого до позову Ордеру не зазначено номеру Договору, дати його створення, не вказано прізвищ, імен і по-батькові сторін такого Договору та немає підписів. В копії Ордеру також не вказано номеру і дати видачі Посвідчення адвоката про право зайняття адвокатською діяльністю, а також найменування організації, яка видала Свідоцтво адвоката.
Усе це робить копію Ордеру адвоката Богун В.М. абсолютно недієздатною, а вказаний адвокат – позбавлений права представляти інтереси апелянта.
Крім цього, Ордер адвоката Богун В.М. є типовою підробкою, адже в Єдиному державному Реєстрі Мін’юсту насправді не значиться самозайнятої особи, ані приватного підприємця Богун В.М., який би дійсно був зареєстрованим в органах ДФС України. Останнє повністю спростовує легітимність спеціально зробленого в адвокатському Ордері запису: “Адвокат надає послуги на підставі індивідуальної адвокатської зайнятості”. Тому, зазначене в Ордері, що нібито Богун В.М. надає адвокатські послуги відповідно “індивідуальній адвокатській діяльності”, спростовується даними з ЄДР, де адвоката з такими даними не обліковується.
Окремою підставою для скасування винесеного рішення є не дослідження в залі суду матеріалів справи: апеляційної скарги з додатками, документів, наданих в порядку клопотання в залі суду, а також судової справи. Саме цих речей колегія суддів апеляційної палати з розгляду цивільних справ не досліджувала в залі суду. Крім цього, огляд адміністративної панелі оскаржуваного веб-сайту проводила лише одна суддя (Голуб С.А.), в той час як це мали робити виключно троє суддів, адже висновки цього огляду підписували троє суддів. Також, апеляційним судом було неправильно встановлено суму Договору за № 1902/2016, яка насправді була встановленою в сумі 7975 грн. (сім тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять грн. 00 коп.), а не 9875 грн. (дев’ять тисяч сімдесят п’ять грн. 00 коп. Решта сума в 1900 грн. (одна тисяча дев’ятсот грн. 00 коп.) позивачем були на шантажистську вимогу відповідача переплаченою, не дивлячись на те, що додаткових угод між відповідачем і позивачем не було укладено, так як цього суворо вимагав укладений між сторонами Договір за № 1902/2016.
Апеляційний суд також чомусь не взяв до своєї уваги вкрай важливий момент – зізнання відповідача (самовикриття) на судовому засіданні (а також під час розгляду в першій інстанції), що він не подавав для підписання позивачу Акт виконаних робіт через не готовність здачі робіт (не виконання умов Договору).
Також, суд апеляційної інстанції чомусь не взяв до уваги і те, що відповідач не надав на вимогу суду жодного оригіналу документу для підтвердження легітимності наданих ним копій документів до суду, у відповідності до рішення суду (ухвали) першої інстанції.
Не зрозумілою є і позиція апеляційного суду, в особі судді Голуб С.А., яка при огляді веб-сайту бачила, що він має функцію автооновлення (так як даній судді було особою 1 продемонстровано автооновлення програми веб-сайту за прикладом оновлення комп’ютерів від корпорації Майкрософт) що доказувало, що це є не автономний авторський сайт, розробленим відповідачем на вимогу Договору, а той самий веб-шаблон, якого передав відповідачу позивач для його розробки, який досі знаходиться під управлінням третіх осіб.
Також, суддя Голуб С.А. бачила численну медіа-рекламу і текстову рекламу, а також суцільний англійський текст адміністративної панелі на даному сайті, чого згідно Договору не мусило бути, однак в своїй Постанові цього не описала і цьому ніякого значення не надала. В той час, переходи за електронними посиланнями даної реклами доказували, що оскаржуваний сайт досі належить третій стороні.
В своїй Касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року особа 1 зазначав таке: “На підставі припису ст.5 Закону України «Про судовий збір», в редакції 01.01.2016 року, судовий збір не сплачується”.
В обгрунтування свого права на не сплату судового збору за подачу Касаційної скарги від 16.06.2021 року, особа 1 в додатку до Касаційної скарги надавав такі докази:
“1. Копія ухвали про повернення судового збору за № 754/16191/16-ц від 27.09.2018 року;
2. Роз’яснення Верховного Суду щодо врегулювання пільг стосовно сплати судового збору для учасників бойових дій у справі № 572/2088/17 від 27.06.2018 року;
3. Копія Постанови Верховного суду у справі № 572/2088/17 від 27.06.2018 року;
4. Копія Рішення у провадженні № 2/754/794/20 (судова справа №754/16191/16-ц) Деснянського районного суду м.Києва від 18 грудня 2020 року;
5. Копія Постанови у провадженні № 22-ц/824/4877/2021 Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року;
6. Копія Наказу за № 04-00001049 від 28.05.2021 року на уповноваження працівника відділу Правобережного київського місцевого центру Мохненка В.П. для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі 1;
7. Копія Довіреності № 04-00003427 від 28.07.2020 року про надання безоплатної вторинної правової допомоги особі 1 адвокатом відділу Правобережного київського місцевого центру;
8. Копія повістки від 05.04.2021 року у провадженні № 22-ц/824/4877/2021 без повідомлення представника позивача – адвоката Мохненка В.П.;
9. Комплект ідентичної касаційної скарги з додатками для відповідача і представника відповідача”.
26.06.2021 року особа 1 отримав рекомендований лист, в якому знаходилася копія Ухвали від 22.06.2021 року у провадженні № 61-9905ск21, якою суддя Верховного Суду у складі Касаційного цивільного Суду Гулько Борис Іванович, одноосібно розглянувши касаційну скаргу особи 1 на Постанову Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року у справі за позовом особи 1 до особи 2 про визнання Договору на розробку веб-сайту недійсним і не виконаним, стягнення боргу за не виконаним зобов’язанням, відшкодування майнової і моральної шкоди, упущеної вигоди, касаційну скаргу особи 1 залишив без руху.
Даною ухвалою суддя Гулько Б.І. надав особі 1 строк до 10 днів для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору в сумі 14882 грн. 40 коп.
25.06.2021 року, у відповідь на допущену суддею Гулько Б.І. безчинність і свавілля, особа 1 подав клопотання з таким текстом: “Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України). 27.09.2018 року, ухвалою у судовій справі № 754/16191/16-ц мені було повернуто судовий збір в повному обсязі як учаснику бойових дій і як особі, що подала позов згідно ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” (копія ухвали надається повторно – в додатку). Тоді як міг Верховний Суд в своїй “формулі” вести обрахунки, виходячи з нулів у першій і другій інстанціях? Вказана ухвала набрала законної сили (не була скасованою) та токою, що стала підставою для повернення коштів (судового збору). Ухвала була винесеною за наслідками розгляду даного питання, а тому не може підлягати повторному перегляду. Тим паче, що на час розгляду судової справи № 754/16191/16-ц діяла інша судова практика (ВС/КЦС, справа № 572/2088/17 від 27.06.2018 року, копія рішення повторно надається в додатку). Крім того, судова практика, на яку покладається суд, не являється нормами прямого права, а тому не береться до уваги. В Україні немає прецедентного права, а ухвалення законів – це прерогатива не Верховного Суду, а Верховного ради України. Тим не менше, оскільки я малозабезпечена особа, а моє підприємство на даний час простоює, то я отримую лише ¾ заробітної плати, якої не вистачає навіть оплатити комунальні послуги. Враховуючи наявну практику Верховного Суду та ЄСПЛ, прошу зменшити для мене суму судового збору до прийнятної межі, так як вами зазначена в провадженні ВС № 61-9905ск21від 22.06.2021 року сума коштів позбавляє мене доступу до правосуддя. Я не в стані сплатити судовий збір в розмірі 15000 грн. Про прийняте рішення прошу якнайшвидше повідомити мене рекомендованим листом з метою вчасності мого відреагування на зроблені зауваження по касаційній скарзі, де вказаний обмежений строк усунення недоліків (у провадженні ВС № 61-9905ск21від 22.06.2021 року)”.
Дане клопотання супроводжувалося з такими додатками: “копія ухвали у судовій праві № 754/16191/16-ц від 27.09.2018 року про повернення судового збору, один аркуш; оригінал довідки про заробітну плату від 25.06.2021 року, один аркуш; копія Наказу № 4 про призупинення господарської діяльності на власному приватному підприємстві з 01.11.2017 року, один аркуш; копія роз’яснення Верховного Суду щодо звільнення від сплати судового збору без будь-яких обмежень, один аркуш; копія Постанови від 27.06.2018 року у провадженні № 61-12842св18 про звільнення від сплати судового збору, два аркуші”.
01.07.2021 року особа 1 отримав рекомендований лист, в якому знаходилася копія Ухвали від 30.06.2021 року у провадженні № 61-9905ск21, якою суддя Верховного Суду у складі Касаційного цивільного Суду Гулько Б.І., одноосібно розглянувши клопотання особи 1 від 25.06.2021 року про звільнення від сплати судового збору (або зменшення суми сплати), повторно залишив касаційну скаргу особи 1 від 16.06.2021 року без руху. Своєю повторною ухвалою від 30.06.2021 року суддя Гулько Б.І. надав особі 1 строк до 10 днів для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору в сумі 14882 грн. 40 коп.
За неадекватними роз’ясненнями в даній ухвалі, суддя Гулько Б.І. не вбачає підстав для звільнення або ж для зменшення сплати судового збору для особи 1.
Своєю повторною ухвалою від 14.07.2021 року суддя Гулько Б.І. надав особі 1 строк до 10 днів для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору в сумі 14882 грн. 40 коп.
За неадекватними роз’ясненнями в даній ухвалі, суддя Гулько Б.І. знову не вбачає підстав для звільнення або ж для зменшення сплати судового збору для особи 1.
01.07.2021 року, у відповідь на допущену суддею Гулько Б.І. повторну безчинність і свавілля, адвокат відділу Правобережного Київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги подали клопотання “про звільнення (зменшення) від сплати судового збору” з таким текстом:
“У провадженні Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду перебуває справа №754/16191/16-ц про визнання договору на розробку веб-сайту недійсним та невиконаним, стягнення боргу за зобов’язанням, відшкодування майнової та моральної шкоди, упущеної вигоди.
Поряд з цим Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Звертаю Вашу увагу, що суд враховуючи майновий стан сторони може своєю ухвалою за її клопотанням звільнити від сплати судового збору (або зменшити його розмір) за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік (ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір»).
Так, доходи позивача не тільки у 2020 році, але і у 2021 році є незначними, що викликано в першу чергу встановленням на території м.Києва карантинних обмежень, а розмір судового збору в значній мірі перевищує 5% його річного доходу за 2020 рік та перевищує середньомісячний дохід у 2021 році. Поміж тим, додаткових соціальних виплат від держави позивач ніколи не отримував і зараз не отримує (копія довідки із Соцзабезу надається). Більше того, позивач, як малозабезпечена особа, є отримувачем гарантованої Конституцією України безоплатної правової допомоги, що підтверджується Наказом Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Принагідно інформую суд про те, що предметом спору по даній судовій справі є захист прав позивача як споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». Тоді ж як споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав (ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Аналогічну правову позицію підтримує і суд першої інстанції, який розглядав дану судову справу. Так, 27 вересня 2018 року Деснянський районний суд м.Києва по справі № 754/1619/16-ц виніс Ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про повернення судового збору, оскільки предметом спору є захист прав споживачів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвала набрала законної сили та оскарженню не підлягає. Згідно до практики Європейського суду з прав людини, інтереси справедливого здійснення правосуддя не можуть виправдовувати накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п.1 ст.6 Конвенції про виконання зобов’язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах, так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (п.59 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред’явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п.111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v.Russia»). Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п.44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63–64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»). Виходячи із Постанови Верховного Суду у провадженні № 14-57цс18 від 21.03.2018 року (справа № 761/24881/16-ц), позивачі звільняються від сплати судового збору, якщо такі позови витікають із Закону України «Про захист прав споживачів» (копія рішення надається в додатку). Виходячи із Постанови Верховного Суду від 16.08.2017 року, позивачі мають право на зменшення суми сплати судового збору, виходячи із рівня своєї матеріальної забезпеченості (копія рішення надається в додатку).
Таким чином, враховуючи пункт 1 ч.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір», ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» прошу суд: 1.Звільнити мене від сплати судового збору по розгляду даної справи або ж зменшити його до розміру 1500 гривень; 2.Невідкладно розглянути дане клопотання та у разі відмови у його задоволенні – терміново поінформувати позивача про це (для оперативного усунення недоліків та пошуку коштів для оплати судового збору в повному обсязі)”.
Дане клопотання супроводжувалося з такими додатками: “1. Копія Довіреності за № 04-00003427 від 28.07.2020 року, один аркуш. 2. Копія Наказу Правобережного київського центру з надання безоплатної правової вторинної допомоги за № 04-00001049 від 28.05.2021 року, один аркуш. 3. Оригінал Довідки від 30.06.2021 року про доходи позивача за 2020 рік, 1 аркуш; 4. Оригінал Довідки від 01.07.2021 року про не отримання позивачем будь-яких соціальних виплат та грошової допомоги по лінії органів соціального забезпечення, за увесь час, один аркуш. 5. Копія Ухвали у судовій справі № 754/16191/16-ц від 27.09.2018 року Деснянського районного суду м.Києва, один аркуш. 6. Копія Постанови Верховного Суду у провадженні № 14-57цс18 від 21.03.2018 року (справа № 761/24881/16-ц), три аркуші; копія Постанови Верховного Суду від 16.08.2017 року, три аркуші”.
Оскільки, станом на 08.07.2021 року жодної відповіді у жодній формі від судді Гулька Б.І. на адресу особи 1 не послідувало, а встановлений термін для усунення недоліків уже вичерпувався 08.07.2021 року, особа 1 повторно подав 08.07.2021 року клопотання “про розгляд додаткового клопотання від 01.07.2021 року” з таким змістом: “У провадженні Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду перебуває справа №754/16191/16-ц про визнання договору на розробку веб-сайту недійсним та невиконаним, стягнення боргу за зобов’язанням, відшкодування майнової та моральної шкоди, упущеної вигоди. 25.06.2021 року, на виконання ухвали Верховного Суду (з метою усунення недоліків), мною було подане некваліфіковане але досить потрібне для вчасного вирішення виниклого питання клопотання і надані Верховному Суду мінімальні докази про потребу у зменшенні сплати судового збору (або звільнення від сплати збору), якого готовив я особисто, а не мій адвокат (через технічні проблеми – через перебування мого адвоката у відпустці). Однак, ухвалою від 30.06.2021 року (копія надається в додатку) Верховний Суд визнав недостатніми мною надані докази для зменшення (або звільнення) від сплати судового збору. 01.07.2021 року, за сприяння відділу Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (адвоката Мохненко В.П.), я подав додаткове клопотання із додатковими доказами по потребу у звільненні мене від сплати судового збору (або зменшення суми), яке чомусь не стало предметом належного розгляду судом на даний час. Згідно нових припустимих та належних доказів, в тому числі враховуючи рішення Об’єднаної палати Верховного Суду та Верховного Суду, довідки із соцзабезу про не отримання мною допомоги, факту розгляду справи в першій інстанції на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», довідки за 2020 рік про отримання мною заробітної плати (яка є меншою від 5% суми витрат), посилання на відповідні норми законодавства і т.д., моє клопотання від 01.07.2021 року підлягає розгляду аби я потім міг реалізувати в повному обсязі своє порушене право в Страсбурзькому суді, як того і вимагає міжнародне право. Таким чином, враховуючи пункт 1 ч.1 та ч. 2 ст.8 Закону України «Про судовий збір», ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» прошу суд невідкладно розглянути моє клопотання від 01.07.2021 року та у разі відмови у його задоволенні – терміново поінформувати мене про це (для оперативного усунення недоліків та оформлення кредиту в банках м.Києва для оплати судового збору в повному обсязі)”.
Дане клопотання супроводжувалося з такими додатками: “Копія ухвали у провадженні № 61-9905ск21м від 30.06.2021 року, два аркуші”.
Оскільки, станом на 15.07.2021 року жодної відповіді у жодній формі від судді Гулька Б.І. на адресу особи 1 не послідувало, а встановлений термін для усунення недоліків уже вичерпався, особа 1 повторно подав 15.07.2021 року клопотання “про розгляд додаткового клопотання від 01.07.2021 року” з таким змістом: “У провадженні Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду перебуває справа №754/16191/16-ц про визнання договору на розробку веб-сайту недійсним та невиконаним, стягнення боргу за зобов’язанням, відшкодування майнової та моральної шкоди, упущеної вигоди. 01.07.2021 року, за сприяння адвокатів Київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, нами було подано на ім’я судді Гулько Б.І. клопотання, без розгляду якого не представляється можливим виконати вимоги ухвали від 30.06.2021 року про залишення справи без руху. Оскільки відповіді на дане клопотання не було, то я подав додаткове клопотання 07.07.2021 року про розгляд клопотання від 01.07.2021 року, яке знову ж таки залишилося не розглянутим. Враховуючи те, що термін, встановлений судом для усунення недоліків вичерпався, а клопотання від 01.07.2021 року ще не розглянуто, виникає ситуація, яка шкодитиме інтересам позивача. На підставі вищенаписаного, вважаю за доцільне повторно просити у судді Гулько Б.І. надати відповідь на клопотання від 01.07.2021 року”.
Станом на 18.07.2021 року належної відповіді від судді Гулько Б.І. особі 1 знову не послідувало. Зайшовши у Єдиний державний реєстр судових рішень особа 1 побачив третю ухвалу судді Гулько Б.І. у провадженні № 61-9905ск21 від 14.07.2021 року, якою суддя Верховного Суду у складі Касаційного цивільного Суду Гулько Б.І., одноосібно розглянувши клопотання від 01.07.2021 року особи 1 про звільнення від сплати судового збору (або зменшення суми сплати), повторно залишив касаційну скаргу особи 1 від 16.06.2021 року без руху. Своєю повторною ухвалою від 14.07.2021 року суддя Гулько Б.І. надав особі 1 строк до 10 днів для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору в сумі 14882 грн. 40 коп.
За неадекватними роз’ясненнями в даній ухвалі, суддя Гулько Б.І. знову не вбачає підстав для звільнення або ж для зменшення сплати судового збору для особи 1.
З вищенаписаного витікає, що безпридільник і явно психічно хворий неук – суддя Верховного Суду у складі Касаційного цивільного Суду Гулько Б.І. є сепаратистом, який умисно переслідує громадських діячів та/або учасників бойових дій, адже протиправно позбавляє їх гарантованих державою пільг щодо сплати судового збору. Останнє підтверджується і тим, що учасник бойових дій використав свою і другу пільгу – ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів”, яка досі є непохитною, в світлі численних рішень Великої палати Верховного суду (провадження № 14-57цс18, справа № 761/24881/16-ц від 21.03.2018 року), Об’єднаної палати Верховного Суду (справа № 572/2088/17 від 27.06.2018 року), рішень Верховного Суду (провадження № 61-10305св20, справа № 761/46977/18 від 25.11.2020 року; провадження № 61-3421св18, справа № 520/6013/17 від 08.08.2018 року; провадження № 61-15058св19, справа № 757/29269/18-ц від 01.04.2020 року; справа № 572/2088/17 від 27.06.2018 року; провадження № 61-12842св18 від 27.06.2018 року; провадження № 61-9905ск21м від 30.06.2021 року), вказівок ВССУ за вих. № 93-1517/0/4-17 від 09.08.2017 року з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування ч.3 ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” та Рішень щодо уже наявних дисциплінарних покарань суддів, які уже допускали подібні дисциплінарні порушення (Рішення за № 3361/3дп/15-18 від 07.11.2018 року) тощо.
Адже згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя Гулько Б.І. за інакших обставин не мав права не брати до уваги такі рішення при винесенні своїх ганебних і даже злочинних рішень. Тим паче, що особа 1 люб’язно надавав їх копії у додатках до своєї касаційної скарги і до своїх трьох клопотань.
Крім цього, три ухвали у провадженні № 61-9905ск21 псевдо судді Гулько Б.І. не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— текст рішення дуже збільшеного шрифту;
— кожна друга сторінка аркушу містить текст;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— текст рішення віддрукований повністю “жирним” кольором;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали;
— в ухвалі не немає підпису секретаря суду;
— в ухвалі не зазначено, хто секретар суду;
— в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили;
— в ухвалі зазначаються ПІП і підпис помічника судді, який не має права на ці дії;
— ухвала не скріплена гербовою печаткою, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу.
Суддя Гулько Б.І. своїм неправосудним рішенням, з однієї сторони частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Саме тому ці факти доводять, що суддя Гулько Б.І. своєю диверсійною діяльністю добивається того, що б бійці ОСС масово дезертирували та/або демобілізуватися із Східних фронтів України, покидаючи оголеними добре ними облаштовані воєнні рубежі, або ж переходили на бік сепаратистів і воювали з ними разом за штурм м.Києва. А якщо це так, то чому це сепаратиське бидло ще не у тюремних казематах СБУ? Хто і навіщо дозволяє цій зажертій наволочі і отікшій салом свині в Київському тилу підривати міць нашої держави?
Чому у відповідь на державну зраду не реагують жодна із уповноважених структур, включаючи Володимира Зеленського, ВРП, РНБО, СБУ? Чи не тому, що уряд і силові структури безталанні і наркозалежні, а кадри не освідчені – лише коміки, цирульники і фотографи?
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, суддя Гулько Б.І. умисно чи то через свій старечий маразм, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини своїх колег, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Гулько Б.І. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштують цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Гулько Б.І. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 61-9905ск21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Гулько Б.І. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Гулько Б.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Гулько Б.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє службові підроблення, перешкоджає доступу до правосуддя, змушує сплачувати пільговиків судовий збір, переслідує громадських діячів і учасників бойових дій, веде підривну діяльність, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, не скоряється закону, культивує і поширює корупцію, завдає шкоди інтересам держави, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу судових органів. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Гулько Б.І. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Гулько Б.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Гулько Б.І. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Гулько Б.І. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддею Гулько Б.І. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді Гулько Б.І., який грубо порушує присягу судді та завдає вкрай великого збитку державі та інтересам особи 1. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.