Сепар Щебуняєва Л.Л. нанесла збиток державі на 1 млрд. грн.

06.02.2021 року, через поштову службу, особа 1 подав на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4210/06 про вчинення кримінального правопорушення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л.
У вказаній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Сергієнко Ганною Леонідівною кримінального правопорушення за – ч.2 ст.366-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник СУ ДБР виконав вимоги ст. 214 КПК впродовж до 24 годин у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого слідчого. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника СУ ДБР із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, особа 1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 ст.214 КПК визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) П.10 ч.1 ст.3 КПК визначає, провадження–це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Сергієнко Г.Л. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4, 5 ст.214 КПК України, станом на 16.02.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником СУ ДБР або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
16.02.2021 року, що відповідає 6 (шостому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу до Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4241/16 на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/6415/21 була розподіленою на слідчого суддю Щебуняєву Лідію Леонідівну.
02.03.2021 року, після невиправданої затримки розгляду скарги на три тижні, за результатами розгляду скарги за вих. № 4241/16 від 16.02.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєва Л.Л. постановила ухвалу, якою відмовила у її задоволенні. Обгрунтовуючи своє рішення аферистка Щебуняєва Л.Л. зазначила таку бредню:
“…Як слідує із змісту та матеріалів скарги, в заяві про вчинення кримінального правопорушення від 06 лютого 2021 року до ДБР особа 1 стверджував про скоєння суддею особа 2 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, на переконання слідчого судді, в ній не наведено наявності ознак вищевказаних кримінальних правопорушень, заява не містить фактів, які б вказували на вчинення кримінальних протиправних дій суддею Солом’янського районного суду м.Києва особа 2, а викладено відомості, які стосуються професійної діяльності судді під час здійснення судочинства, у тому числі по справам, стороною у яких виступав особа 1, а також допущені, на його думку, порушення вимог чинного законодавства під час розгляду проваджень за його участю, участю громадської організації, яку він представляє, та доводи заявника фактично зводяться до незгоди з процесуальними діями судді та прийнятими нею судовими рішеннями.
Отже, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність у даному випадку підстав для задоволення скарги щодо зобов’язання уповноважених осіб (слідчого) Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою особа 1 від 06 лютого 2021 року за вих. №4210/06”.
З тексту цієї неправосудної ухвали душевно хворої аферистки витікає, що вона порушила цілу дюжину законів: ст.214, 55, 56, 26, 135, 136, 137, 284, 306, 318, 370, 372 КПК України, ст.57 Конституції України, Наказ за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновки ВССУ, практику ЄСПЛ.
Під час розгляду справи № 761/6415/21 слідча суддя Щебуняєва Л.Л. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ганебної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника СУ ДБР;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника (подання клопотання про проведення судового засідання без участі особи 1 ще не означає, що не потрібно було його викликати в засідання;
— викликала у судове засідання “представника” ДБР, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликала у судове засідання “представника” ДБР, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі керівника СУ ДБР;
— проводила судове засідання без участі особи 1;
— при розгляді справи № 761/6415/21, всупереч вимогам ст.23 КПК України, не витребовувала від СУ ДБР матеріали заяви особи 1;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від СУ ДБР, паралельно зміні підслідності заяви про вчинене правопорушення, внести відомості до ЄРДР;
— при винесенні свого шахрайського рішення не надала правової оцінки тому, що ч.7 ст.214 КПК України не дозволяє міняти підслідність заяви про вчинення злочину уповноваженій особі, а лише прокурору;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні свого безграмотного рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4241/16 від 16.02.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4241/16 від 16.02.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ;
— 02.03.2021 року проголосила лише вступну і резулятивну частину ухвали у справі № 761/6415/21, призначивши оголошення повного тексту ухвали на 05.03.2021 року, про це не повідомивши особу 1;
— всупереч вимогам ст. 21, 376, 534, 535 КПК України, аферистка Щебуняєва Л.Л. досі не надала копії вступної і резулятивної частини ухвали учасникам судового провадження.
Крім цього слід зауважити, що недоумкувата Щебуняєва Л.Л. порушила таємницю нарадчої кімнати. А саме, суддя Щебуняєва Л.Л., за наслідками розгляду скарги за вих. № 4241/16 від 16.02.2021 року на бездіяльність повноважного керівника Управління Державного бюро розслідувань, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4210/06 від 06.02.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення суддею Сергієнко Г.Л., винесла 02.03.2021 року вступну і резолютивну частину ухвали у справі № 761/6415/21, а повний її текст запланувала оголосити 05.03.2021 року.
За таких підстав весь цей час слідчий суддя Щебуняєва Л.Л. мусила готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість суддя Щебуняєва Л.Л. в період з 02.03.2021 року по 05.03.2021 року продовжувала приймати участь у всіх інших судових засіданнях з розгляду судових справ, в кількості 42 (сорок дві) штуки, про що свідчить Реєстр судових рішень.
Як передбачено вимогами ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також Узагальненнями про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та Узагальненнями «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ від 23.12.2016 року, внесення відомостей до ЄРДР має забезпечитися впродовж 24 годин не дивлячись на те, чи є склад злочину в діях певної особи чи немає. Якщо немає, тоді кримінальне провадження автоматично закривається слідчим за ст.284 КПК після того, як воно буде відкритим. Про це також говориться і в ч.4 ст.214 КПК України, що “відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається”.
Крім цього, суддя Щебуняєва Л.Л. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України Державної судової адміністрації України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814), винесла і надала особі 1 копію ухвали у справі № 761/6415/21, яка неправильним чином сформована: ухвала містить міжрядкові відступи, розділи ухвали виділені жирним кольором, в ухвалі не вказано коли вона набрала законної сили, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, кожна друга сторінка аркушу не перекреслена, немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, на пломбі не зазначено дати виготовлення копії ухвали тощо.
Більше цього, шахрайка Щебуняєва Л.Л., всупереч вимогам КПК України, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, надала копію даної ухвали наручно лише 17.04.2021 року наручно, із запізненням на півтори календарних місяці (що у відповідності до ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” має стати підставою для дисциплінарного покарання).
Також слід зазначити, що суддя Щебуняєва Л.Л. і раніше уже виносила неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, СВ Шевченківського УП ГУ Національної поліції у м.Києві, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на один мільярд гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 19.04.2021 року апеляційну скаргу за вих.№ 4347/19 на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвої Л.Л. у судовій справі № 761/6415/21 від 02.03.2021 року, яка 14.05.2021 року колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду була задоволеною в повному обсязі, а вказана ухвала скасованою у судовому провадженні 11-сс/824/2889/2021.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Щебуняєва Л.Л. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Щебуняєва Л.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ОСС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєва Л.Л. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/6415/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Щебуняєвої Л.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Щебуняєвої Л.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Щебуняєва Л.Л., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, перешкоджає наповненню державної скарбниці, завдає нищівної шкоди економіці країни, деморалізує бійців ОСС, дискредитує український уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Щебуняєва Л.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Щебуняєвою Л.Л.вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Щебуняєвої Л.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Щебуняєвою Л.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Щебуняєвою Л.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Щебуняєвої Л.Л., яка в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.