Бариги Панаід І.В., Боднар і Семенников тероризують ЄСПЛ

У провадженні відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження
№ 52019000000000170 від 26.02.2019 року за ознаками правопорушень, вчинених детективом ГПД НАБУ Прокопенко Б.О., які передбачені ч.1 ст.396 КК України.
13.05.2021 року, у злісне порушення ст. 21, 55, 56, 214, 220, 284, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, ст.57 і 129 Конституції України, детектив УВК НАБУ Грабар С.В. виніс повторну Постанову про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
Вважаючи Постанову від 13.05.2021 року про п’яте підряд закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року детективом Грабарем С.В. незаконною і передчасною, а відтак –підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 25.05.2021 року до Солом’янського районного суду м.Києва скаргу на Постанову від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року детективом УВК НАБУ Грабар С.В.
Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року було повернуто особі 1 скаргу з додатками за вих. № 4364/14 від 25.05.2021 року на Постанову детектива УВК НАБУ Грабара С.В. від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2020 року, яким було повернуто скаргу за вих. № 4364/14 від 25.05.2021 року на Постанову від 13.05.2021 року про закриття провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року детективом УВК НАБУ Грабарем С.В., особа 1 подав 23.06.2021 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 4376/22 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Дриги А.М., суддів колегії Габрієля В.О. і Полосенка В.С. було відмовлено особі 1 у задоволенні апеляційної скарги за вих. № 4376/22 від 23.06.2021 року, а Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року – було залишено без змін. На переконання колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі суддів Дриги А.М., Габрієля В.О., Полосенка В.С., судова справа № 760/13608/21 від 27.05.2021 року підсудна Вищому антикорупційному суду.
Виходячи із положень КПК України, яке не передбачає спору щодо предметної підсудності судових справ, при цьому притримуючись попередньої позиції щодо незаконності і передчасності винесення Постанови від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року детективом Грабарем С.В., а відтак – підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1, керуючись ухвалою Київського апеляційного суду у провадженні № 11-сс/824/4105/2021 від 07.09.2021 року подав 13.09.2021 року до Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 4495/13 на Постанову детектива УВК НАБУ Грабара С.В. від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року. У своїй скарзі на ім’я слідчого судді Вищого антикорупційного суду особа 1 зазначав наступне.
Детектив Грабар С.В., перед тим як у черговий раз закрити кримінальне провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року повторно не вчинив обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) в повній мірі не виконав вимог Ухвали слідчого судді за № 760/2951/19 від 11.02.2019 року;
2) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинені кримінальні правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України;
3) не складав плану досудового розслідування та не затверджував його у свого керівника;
4) не повідомив прокурора про не підслідність НАБУ даного кримінального провадження;
5) не звертався з клопотанням до суду про подовження строків на досудове розслідування;
6) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 ККУ;
7) не допитав трьох існуючих свідків на стороні потерпілого;
8) не допитав фігуранта у справі провадження в межах того кола питань, які особа 1 піднімав у своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення;
9) не повідомив прокурора про потребу зміни підслідності провадження за кваліфікацією ч.2 ст.366 ККУ;
10) не розглянув подану заяву за вих. № 3031/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
11) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3031/21 від 21.02.2019 року;
12) не розглянув подану заяву за вих. № 3263/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
13) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3263/31 від 31.05.2019 року;
14) незаконно відмовив у проведенні слідчих і розшукових дій, зазначених у клопотанні за вих. № 3911/02 від 02.07.2019 року, які сприяли проведенню об’єктивного розслідування та прийняттю рішення;
15) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
16) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
17) не призначив для потерпілого судово-медичної експертизи за фактами отриманого ушкодження здоров’я;
18) не витребовував явно підроблених документів про вищу юридичну освіту у фігуранта;
19) не подав запиту до нарко- і психодиспансерів щодо диспансерного спостереження фігуранта;
20) не витребовував з НАБУ матеріали тестів і екзаменів на фігуранта, за результатами яких він пройшов конкурс та працевлаштувався до ГПД НАБУ;
21) не витребовував інформацію з ВУЗу про справжність навчання фігуранта у провадженні;
22) не виконав жодної із 4 (чотирьох) ухвал суду, якими скасовувалися попередні Постанови детектива;
23) не виконав жодної вказівки процесуального прокурора, наданих йому у відповідь на скасування чотирьох попередніх Постанов про закриття кримінального провадження тощо.
Детектив Грабар С.В. посилається в своїй Постанові від 13.05.2021 року як на не можливість подальшого проведення досудового розслідування начеб-то через закінчення строків досудового розслідування у провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року, в той час як вказаний детектив проводив після 26.02.2020 року допит потерпілого, розглядав його клопотання за вих. № 3911/02 від 02.07.2020 року, виносив постанову про часткову відмову у задоволенні клопотання.
Крім цього, детектив Грабар С.В. не надав судді Вишняку М.В. матеріали провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року, який впродовж двох місяців витребовував їх у зв’язку з потребою розгляду скарги потерпілого на Постанову від 06.07.2020 року детектива Грабара С.В. про часткову відмову у задоволенні клопотання у провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
13.05.2021 року детектив Грабар С.В. уп’яте закрив провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року не вчинивши потрібних процесуальних та слідчих дій.
Детектив Грабар С.В. своєю протиправною Постановою від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 також порушив вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого (детектива) мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову, чого майже немає у Постанові від 13.05.2021 року детектива Грабара С.В. про закриття провадження № 52019000000000170 від від 26.02.2019 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 13.05.2021 року детектива Грабар С.В. відсутні:
1) короткий опис заяви потерпілого про вчинені кримінальні правопорушення;
2) контактний номер слідчого (детектива);
3) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
4) перелік проведених слідчих дій;
5) причини не проведення допиту свідків та фігуранта (в межах того кола питань, які піднімав потерпілий у своїй заяві про вчинені кримінальні правопорушення);
6) причини не проведення експертизи наявних доказів;
7) правова оцінка фігуранта у провадженні;
8) правова оцінка доказам у провадженні;
9) ПІП та підпис керівника підрозділу;
10) печатка органу досудового розслідування.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тому, слідчий суддя мусив звернути свою увагу на долучену до провадження копію рішення Верховного Суду № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яка в окремому порядку вимагала скасування Постанови від 13.05.2021 року детектива Грабара С.В. про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від від 26.02.2019 року, так як остання не відповідає вимогам процесуального документу. А саме, як зазначається Верховним Судом у вказаному рішенні, копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: у правому верхньому куті документа має бути написано «з оригіналом згідно» (або «копія відповідає оригіналу»), а внизу такого документа – зазначення ПІП особи та його посаду, яка створювала копію документу, зазначення дати створення копії, посади і ПІП керівника підрозділу, що ознайомлювався з документом, завірення копії документу печаткою установи.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування. За таких обставин, детектив, не виконавши вказівок колегії суддів апеляційної інстанції щодо внесення усіх відомостей до ЄРДР за заявою особи 1 про вчинення декількох кримінальних правопорушень, а не лише одного (за ст.396 КК України), призвів до унеможливлення перевірки обставин дотримання слідчим процесуального порядку закриття кримінального провадження, а також дійсність підстав його закриття. Відповідно, останнє не відповідає завданням та засадам кримінального провадження, передбаченим ст.2,9 КПК України, а також практиці ЄСПЛ стосовно ефективності досудового розслідування.
Крім цього, детектив Грабар С.В. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», адже належним чином не завірив свою Постанову від 13.05.2021 року: немає реєстраційного номеру канцелярії, дати створення копії документу, печатки органу досудового розслідування, позначки «з оригіналом згідно», підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, підпису і ПІП керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про внесення відомостей до ЄРДР та позиції колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4221/2019 від 23.07.2019 року, № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року, № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року де зазначається, що не підлягають обчисленню процесуальні строки досудового розслідування, в якому до ЄРДР насправді не було внесеними усі кваліфікаційні статті вчиненого злочину, які були зазначеними в заяві про вчинені кримінальні правопорушення та в ухвалі слідчого судді, якою було зобов’язано орган досудового розслідування внести до ЄРДР відомості саме такої заяви.
При винесенні Постанови від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від від 26.02.2019 року детектив Грабар С.В. упустив той момент, що реєстратор
УВК НАБУ досі не вніс до ЄРДР усіх відомостей, зазначених в п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України та в заяві про вчинення кримінального правопорушення і в ухвалі слідчого судді, не дивлячись на те що особа 1 з цього приводу подавав керівнику органу досудового розслідування дві заяви (в порядку ст.220 КПК) та просив внести до ЄРДР відповідні доповнення, чого останній не зробив, а відповідно відлік часу щодо перебігу процесуальних строків аж ніяк не міг розпочатися, в світлі вимог ч.1 ст.219 КПК України. Ідентичною є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року, де зазначається у першому абзаці третього аркушу, що суддя при винесенні рішення не керувався положеннями ст.84,91,94 КПК України.
Ідентичною є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, де зазначається, що у випадку подання потерпілими клопотань про внесення до ЄРДР усіх відомостей з поданих заяв про вчинення кримінального правопорушення, слідчі вимушені скорятися закону і шляхом внесення змін доповнити ЄРДР повними (достатніми) відомостями про вчинення злочину з наступним проведенням досудового розслідування, а у разі нехтування правами потерпілих – бездіяльність слідчого може бути оскарженою до суду в порядку ст.303 КПК України.
Щодо Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата): «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року було повернуто скаргу з додатками за вих. № 4364/14 від 25.05.2021 року на Постанову детектива УВК НАБУ Грабара С.В. від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
В обгрунтування своїх доводів слідчий суддя Мойсак С.М. зазначив в ухвалі, що справа № 991/6382/21 від 16.09.2021 року не підсудна Вищому антикорупційному суду. Суддя прийшов до такого висновку, виходячи із п.20-2 розділу ІХ «Перехідних положень» КПК України у редакції закону № 100-ІХ, а також ч.1 ст.33-1 КК України. В той же самий час положення закону суперечать прийнятому рішенню даного судді, так як враховують ст.364 КК України як таку, яка підслідна УВК НАБУ. Крім цього, слідчий суддя Мойсак С.М. проігнорував вимоги КПК України, яке не передбачає спору щодо предметної підсудності судових справ та проігнорував вимоги ст. 21, 376, 534, 535 КПК України, ст. 55, 129 і 129-1 Конституції України та практику ЄСПЛ.
Слідчий суддя Мойсак С.М. не витребовував і не досліджував матеріали кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року від детектива УВК НАБУ Грабара С.В., через що не міг напевно знати, чи наявна в матеріалах провадження Постанова прокурора САП про об’єднання матеріалів даного кримінального провадження або Про визначення підслідності провадження, адже згідно норм КПК України та Закону України “Про прокуратуру” питання підслідності кримінальних проваджень знаходиться в компетенції виключно прокурора.
Враховуючи те, що в заяві за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення було кваліфіковано особою 1 злочин в тому числі і за ч.2 ст.364 КК України, то підсудність кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року належить до Вищого антикорупційного суду.
За таких обставин суддя Мойсак С.М. приймав рішення виключно не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є неприпустимим. Отже, слідчий суддя Мойсак С.М. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалося. Суд не мав права приймати судові рішення лише на власних здогадках і припущеннях.
А інші правові норми, на які також покладався даний суддя при винесенні ухвали – є судовою практикою, які не несуть в собі норм прямого права, а тому позбавлені очевидних підстав для їх застосування і на їх посилання при винесенні ухвали. До того ж, в Україні ще не практикується прецедентне право.
І що найголовніше, слідчий суддя Мойсак С.М. при прийнятті рішення упустив такі факти:
1) що детектив НАБУ вимушений проводити досудове розслідування навіть не підслідних НАБУ кримінальних проваджень доти, поки прокурор не прийме рішення про зміну їх підслідності;
2) що змінювати підслідність кримінальних проваджень уповноважений виключно прокурор;
3) що в заяві за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення було кваліфіковано злочин за ч.2 ст.364 КК України;
4) що у відповідності до положення ст.216 КПК України, ст.364 КК України є підслідною НАБУ;
5) що прокурор своїм окремим рішенням може визначити не підслідне НАБУ провадження підслідним;
6) що спори між судами про підсудність судових справ не допускаються.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за вказаною вище скаргою залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року судді Мойсак С.М. порушувала норми матеріального і процесуального права.
Слідчий суддя Мойсак С.М., постановивши ухвалу у судовій справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року, допустив грубі порушення норм КПК України, а тому, виходячи з ст.409, 412 КПК ухвала слідчого судді Мойсака С.М. підлягала однозначному скасуванню, а матеріали судової справи за № 991/6382/21 – поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання вимог ст.309 КПК України.
Не погоджуючись на цій підставі із рішенням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року, яким було повернуто скаргу за вих. № 4364/14 від 25.05.2021 року на Постанову від 13.05.2021 року детектива УВК НАБУ Грабара С.В. про закриття кримінального провадження за номером № 52019000000000170 від 26.02.2019 року, особа 1 подав 20.09.2021 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 4510/20.
В своїй апеляційній скарзі за вих. № 4510/20 від 20.09.2021 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року особа 1 зазначав:
1) що слідчий суддя не врахував той факт, що детектив Грабар С.В. досі не виконав вимог Ухвали у судовій справі № 760/2951/19 від 11.02.2019 року, якою було зобов’язано керівника УВК НАБУ внести до ЄРДР усі кваліфікуючі статті вчиненого злочину детективом ГПД НАБУ Прокопенко Б.О., які були вказаними в заяві за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення та в описовій частині даної ухвали – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
2) що слідчий суддя проігнорував вимоги ст.216 КПК України, якими визначено місце проведення досудового розслідування щодо працівників НАБУ (крім директора і його заступників) – в межах НАБУ;
3) що слідчий суддя знехтував вимоги Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України щодо обов’язковості внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину, зазначених в заяві про вчинене кримінальне правопорушення;
4) що слідчий суддя приймав рішення виключно на припущеннях, так як не знав чи наявна у матеріалах кримінального провадження Постанова прокурора про визначення підслідності провадження;
5) що слідчий суддя проігнорував судову практику Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4221/2019 від 23.07.2019 року, № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року, № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, а також судову практику Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-п/4911/15/19 від 19.09.2019 року, № 11-п/4911/10/19 від 17.09.2019 року та № 1-кс/4910/32/19 від 09.09.2019 року.
В обгрунтування своїх доводів, особа 1 долучив до апеляційної скарги такі докази:
“1) копію Ухвали у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року;
2) копію конверту із штрих кодом № 0303713364625;
3) копію Ухвали у судовій справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року;
4) копія конверту із штрихкодом № 0100196649438;
5) копію скарги на Постанову від 13.05.2021 року детектива УВК НАБУ Грабара С.В. про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року;
6) копію Постанови від 13.05.2021 року детектива УВК НАБУ Грабара С.В. про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року;
7) копію конверту з відтиском фактичної дати відправлення копії Постанови від 13.05.2021 року детектива УВК НАБУ Грабара С.В. та номеру штрихкоду 0303608311265;
8) копію заяви про вчинені правопорушення за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року;
9) копію заяви за вих. № 3031/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
10) копію заяви за вих. № 3263/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
11) копію клопотання за вих. № 3911/02 від 02.07.2019 року;
12) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року;
13) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року;
14) копію ухвали Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року;
15) копію Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року;
16) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року;
17) копію Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року;
18) копію Ухвали у провадженні № 11-п/991/168/19 від 02.12.2019 року;
19) копію Ухвали у провадженні № 11-сс/991/97/20 від 27.01.2020 року;
20) копія Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/4105/2021 від 07.09.2021 року;
21) копія Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/4105/2021 від 07.09.2021 року”.
Крім цього, особа 1 фокусував увагу апеляційної інстанції на тому, що якщо вона відмовить у задоволенні його апеляційної скарги, то тим самим перешкодить доступу до правосуддя та створить правову колізію, завдячуючи чому апелянт змушеним буде звернутися до ЄСПЛ з відповідними фінансовими претензіями, що завдасть шкоди інтересам держави.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, провадження за № 11-сс/991/591/21 було розподілено на колегію суддів з розгляду кримінальних справ у складі головуючого судді Панаід Ігора Васильовича, суддів колегії Боднара Сергія Богдановича і Семенникова Олександра Юрійовича.
07.10.2021 року, Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/591/21 було відмовлено особі 1 у задоволенні апеляційної скарги за вих. № 4510/20 від 20.09.2021 року, а Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/6382/21 від 16.09.2021 року було залишено без змін.
І це попри те, що особа 1 на початку такого судового засідання зачитав суддям Панаід І.В., Боднару С.Б. і Семенникову О.Ю. норми закону (ст.75-81 КПК України, практику ЄСПЛ) щодо необхідності взяття даними суддями самовідводу у судовому провадженні № 11-сс/991/591/21, виходячи з того, що кожен із цих трьох суддів проходить у 6-18 кримінальних справах, відкритих апелянтом на них за серію раніше винесених ними неправосудних рішень, саботаж, свавілля, безчинність, переслідування, погрози тощо.
На переконання колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панаід І.В., Боднара С.Б. і Семенникова О.Ю., провадження за № 11-сс/991/591/21 не підсудне Вищому антикорупційному суду, виходячи з такого: “…Що декілька скарг особи 1 на відповідні постанови детектива у кримінальному провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року раніше уже розглядалися в межах суду загальної юрисдикції”.
Хоча, як це і витікає з матеріалів справи, у даному кримінальному провадженні також були розглянутими декілька скарг особи 1 і у Вищому антикорупційному суді та в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, що вкінці-кінців не являється об’єктивним показником щодо визначення підсудності даної судової справи.
І потім, згідно винесеної суддями Панаід І.В., Боднаром С.Б. і Семенниковим О.Ю. вступної і резулятивної частини ухвали, а також з підстав, передбачених ч.2 ст.376 КПК, повний текст ухвали мав бути оголошеним 12.10.2021 року в 12 год. 45 хв. Однак, як свідчить ЄДРСР, станом на 14.10.2021 року, саме таке рішення чомусь так і не було проголошено та відомості про нього не були внесеними до ЄДРСР.
Судді-аферисти Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю., будучи явно не в собі, винесли найдуркуватіше судове рішення в світі. При чому, у порушення вимог ст.23 КПК України, судді Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. в судовому засіданні не досліджували матеріали судової справи і матеріали кримінального провадження, що нівелює їх ганебне рішення.
Більше цього, всупереч вимогам ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.3 ст.415 КПК України, недоумки Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. при винесенні свого ганебного рішення не покладалися на наявні у судовій справі рішення Верховного Суду та багатьох апеляційних інстанцій. Не витримує критики і те, що душевно хворі Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. при винесенні рішення покладалися лише на те, що в Постанові детектива зазначена лише ст.396 КПК України, а відтак начебто підсудність справи, на їх хвору уяву, має здійснюватися в межах суду загальної юрисдикції, в той час як це питання чітко врегульовано положенням ст.216 КПК України або ж шляхом винесення прокурором САП Постанови про підслідність кримінального провадження. Останнє доводить, що душевно хворі аферисти Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. досі не знають функцій НАБУ і повноважень детективів НАБУ та сутності статті 216 КПК України. І що найголовніше, аферисти Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. перебувають на даний час у досудовому розслідуванні у кримінальних провадженнях, які відкрив на них особа 1. За таких підстав, ці три недоумки мусили взяти самовідвід від розгляду даної судової справи, чого умисно не зробили, проігнорувавши вимоги КПК, ЄСПЛ, ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд”. За таких підстав, чи вартує нашій обнищалій державі і надалі оплачувати злочинну діяльність цих трьох виродків? Тим паче, що заробітна плата у суддів Панаід І.В., Боднара С.Б. і Семенникова О.Ю. сягає небес.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Згідно п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією № 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в упередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт не об’єктивності чи зацікавленості судді. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним.
Як передбачено вимогами ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей):
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним судом”.
Аферисти Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. винесли чергове неправосудне рішення, яким частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та цим самим перешкоджають наповненню бюджету країни на декілька сотень мільйонів гривень, суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Недоумки Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, дебіли Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним аферистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що дебіли Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/991/591/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність моральних уродів Панаіда І.В., Боднара С.Б. і Семенникова О.Ю. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України.
Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотних уродів Панаіда І.В., Боднара С.Б. і Семенникова О.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неуки Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перешкоджають доступу до правосуддя, перевищують службові повноваження, вчиняють підроблення, імітують розгляд апеляційних скарг, виносять неправосудні рішення, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, деморалізують українську армію, подавляють патриотизм у бійців ООС, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, завдають збитку економіці держави, порушують присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави.
Нехлюї Панаід І.В., Боднар С.Б. і Семенников О.Ю. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці неуками Панаідом І.В., Боднаром С.Б. і Семенниковим О.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності дебілів Панаіда І.В., Боднара С.Б. і Семенникова О.Ю. наявний склад ще одного правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень баригами Панаідом І.В., Боднаром С.Б. і Семенниковим О.Ю. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення аферистами Панаідом І.В., Боднаром С.Б. і Семенниковим О.Ю.
Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-недоумків Панаідом І.В., Боднаром С.Б. і Семенниковим О.Ю., які регулярно порушують присягу судді та підривають авторитет українського правосуддя. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.