Луспеник Д.Д. Заслужений юрист України виявився аферистом

18.12.2020 року Рішенням Деснянського районного суду м.Києва у справі №754/16191/16-ц (провадження № 2/754/794/20) позов особи 1 до Фізичної особи-підприємця Ременнікова Сергія Віталійович було задоволено частково. Деснянський районний суд м.Києва визнав Договір на розробку веб-сайту за № 1902/2016 року, укладений між особою 1 та Ременніковим Сергієм Віталійовичем не дійсним та не виконаним. Деснянський районний суд м.Києва стягнув з ФОП Ременнікова С.В. (РНОКПП-2675719758, зареєстроване місце проживання: м.Київ. пр-т. Лісовий,35, кв.127) на користь особи 1 заборгованість за не виконаним зобов’язанням у розмірі 9875,00 грн., моральну шкоду у розмірі 20000 ( двадцять тисяч) гривень.
В задоволенні інших вимог позову – відмовлено. Деснянський районний суд м.Києва стягнув з ФОП Ременнікова С.В. на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн.
17.05.2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду, Постановою у провадженні № 22-ц/824/4877/2021, скасувала Рішення Деснянського районного суду м.Києва у справі № 754/16191/16-ц (провадження №2/754/794/20) повністю.
Вважаючи, що Постанова колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду в апеляційному провадженні № 22-ц/824/4877/2021 є незаконною, так як при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, особа 1 подав 16.06.2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на Постанову Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року.
В своїй касаційній скарзі від 16.06.2021 року особа 1 зазначав таке.
У суді апеляційної інстанції були відповідні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, проте судом вони були фактично проігноровані, що викликає сумнів в його неупередженості та об’єктивності.
Так, під час подачі апеляційної скарги Відповідачем було пропущений строк для подачі апеляційної скарги і при цьому ним не було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч.2 ст.354 ЦПК). Таким чином, цивільне процесуальне законодавство встановлює імперативну норму, якою дає право на апеляційне оскарження виключно через механізм поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Проте, Відповідачем не було подано клопотання про поновлення строку, а апеляційним судом даний факт було проігноровано. Більше цього, Відповідачем під час подачі апеляційної скарги не було в повному обсязі сплачено судовий збір. Відповідачу слід було сплатити 10886 гривень (551 грн. 20 коп. – за вимогу не майнового характеру: 0,4 від мін. з/п станом на 1 січня 2016 року + 6890 гривень за вимогу майнового характеру: 5 розмірів мін. з/п x 150%), проте ним було сплачено усього 2724 гривень. Даний факт апеляційний суд проігнорував та всупереч вимогам законодавства відкрив апеляційне провадження.
Крім цього, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі суддів Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. та Таргоній Д.О. відкрила апеляційне провадження за скаргою ФОП Ременнікова С.В. попри те, що останнім не було надано для апеляційного суду третій комплект (з додатками) апеляційної скарги для адвоката Позивача Мохненка В.П., який був уповноваженим Правобережним київським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги представляти інтереси УБД особу 1 як суб’єкта безкоштовної правової допомоги, а ті два комплекти скарги з додатками, які були наданими для апеляційного суду – були не належним чином оформлені, із порушенням вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності».
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тому, головуючий суддя апеляційної інстанції Голуб С.А. мусила звернути увагу на копію рішення Верховного Суду № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яка вимагала повернення апеляційної скарги апелянту Ременнікову С.В. для усунення недоліків, так як вона не відповідала вимогам процесуального документу.
А саме, як зазначається Верховним Судом (виходячи з Наказу Міністра юстиції та Постанови Кабінету Міністрів), копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: в правому верхньому куті кожного документу має бути вказано «з оригіналом згідно» (або «копія відповідає оригіналу»), дата створення копії документу, зазначення ПІП особи та його посаду, що створювала копію документу, завірення копії документу підписом апелянта (або підписом адвоката) з «мокрою» печаткою.
Крім цього, апеляційний суд під час призначення справи до розгляду на 17.05.2021 року не надсилав копії апеляційної скарги з додатками адвокату Мохненку В.П. (або Правобережному київському місцевому центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги) та жодним із способів не повідомляв адвоката Мохненка В.П. (або Правобережний київський місцевий центр з надання вторинної безоплатної правової допомоги) про час і місце слухання апеляційної справи, тим самим позбавивши особу 1 права на отримання кваліфікованої правничої допомоги у вказаному цивільному процесі, що у відповідності до практики ЄСПЛ, вимог ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
В той же самий час, в якості представника апелянта, в судове засідання з’явився адвокат Богун Василь Миколайович, який належним чином свої документи на представництво інтересів не оформив.
А саме, як це зазначається в п.2 «Положення про Ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру Ордерів», затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 року за № 36 (із змінами і доповненнями), що Ордер на надання правової допомоги – це письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 року за № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та іншими законами України. Окрім того, Ордер, встановленої форми, є обов’язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених ст.20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, зокрема, звертатися із адвокатськими запитами та представляти інтереси договірних осіб. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній (або керівник адвокатського об’єднання (бюро) зобов’язані вказати на звороті ордера. Згідно рішення РАУ за № 162 від 04.08.2017 року, ордер складає у сукупності титульну та зворотну сторони, тому при наданні адвокатом посвідченої копії адвокатського Ордеру, необхідно було робити її як цілісний документ, встановленої Радою адвокатів України форми. Крім цього, відмітка про посвідчення копії Ордеру адвоката мала складатися зі слів: “Згідно з оригіналом”, особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об’єднання (бюро) у випадку, якщо Ордер видається адвокатським об’єднанням (бюро), який засвідчує копію, його ініціали та прізвища, а також дати засвідчення копії. Залучені до провадження копія Ордеру не містить інформації про орган, у якому надається адвокатом правова допомога ФОП Ременнікову С.В. із зазначенням виду адвокатської діяльності, відповідно вимогам ст.19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Також, в графі органу, у якому надається правова допомога, не вказано межі дії чинного Ордеру (приміром, “У всіх державних і не державних органах”). На звороті долученого до позову Ордеру не зазначено номеру Договору, дати його створення, не вказано прізвищ, імен і по-батькові сторін такого Договору та немає підписів. В копії Ордеру також не вказано номеру і дати видачі Посвідчення адвоката про право зайняття адвокатською діяльністю, а також найменування організації, яка видала Свідоцтво адвоката. Усе це робить копію Ордеру адвоката Богун В.М. абсолютно недієздатною, а вказаний адвокат – позбавлений права представляти інтереси апелянта. Крім цього, Ордер адвоката Богун В.М. є типовою підробкою, адже в Єдиному державному Реєстрі Мін’юсту насправді не значиться самозайнятої особи, ані приватного підприємця Богун В.М., який би дійсно був зареєстрованим в органах ДФС України. Останнє повністю спростовує легітимність спеціально зробленого в адвокатському Ордері запису: “Адвокат надає послуги на підставі індивідуальної адвокатської зайнятості”. Тому, зазначене в Ордері, що нібито Богун В.М. надає адвокатські послуги відповідно “індивідуальній адвокатській діяльності”, спростовується даними з ЄДР, де адвоката з такими даними не обліковується.
В той же самий час, адвокат Богун В.М. вів себе на судовому засіданні неадекватно, дебоширив, вводив суд в заблуду, чим перешкоджав нормальному проведенню судового засідання.
Саме з цього приводу Позивач подавав два усних клопотання на розгляд суду: про позбавлення адвоката Богун В.М. права бути учасником судового процесу та про застосування встановлених законом стягнень – видалення адвоката із залу суду. На жаль, за наслідками формального розгляду цих клопотань, судді Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О. протиправно відмовили Позивачу у їх задоволенні.
Разом з тим, окремою підставою для скасування винесеного рішення є не дослідження в залі суду матеріалів судової справи: апеляційної скарги з додатками, документів, наданих в порядку клопотання в залі суду, а також судової справи. Саме цих речей колегія суддів апеляційної палати з розгляду цивільних справ не досліджувала в залі суду. Крім цього, огляд адміністративної панелі оскаржуваного веб-сайту проводила лише одна суддя (Голуб С.А.), в той час як це мали робити виключно троє суддів, адже висновки цього огляду підписувала колегія у складі трьох суддів.
Також, апеляційним судом було неправильно встановлено суму Договору за № 1902/2016, яка насправді була встановленою в сумі 7975 грн. (сім тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять грн. 00 коп.), а не 9875 грн. (дев’ять тисяч сімдесят п’ять грн. 00 коп. Решта сума в 1900 грн. (одна тисяча дев’ятсот грн. 00 коп.) Позивачем були на шантажистську вимогу Відповідача переплаченою, не дивлячись на те, що додаткових угод між Відповідачем і Позивачем не було укладено, так як цього суворо вимагав укладений між сторонами Договір за № 1902/2016.
Також, Апеляційний суд чомусь не взяв до своєї уваги вкрай важливий момент – зізнання Відповідача (самовикриття) на судовому засіданні (а також під час розгляду в першій інстанції), що він не подавав для підписання Позивачу Акт виконаних робіт через не готовність здачі робіт (не виконання умов Договору).
Також, суд апеляційної інстанції чомусь не взяв до уваги і те, що Відповідач не надав на вимогу суду жодного оригіналу документу для підтвердження легітимності наданих ним копій документів до суду, у відповідності до рішення суду (ухвали першої інстанції).
Не зрозумілою є і позиція апеляційного суду, в особі судді Голуб С.А., яка при огляді веб-сайту бачила, що він має функцію автооновлення (так як при їй було Позивачем оновлено декотрі програми веб-сайту за прикладом оновлення комп’ютерів від корпорації Майкрософт) що доказувало, що це не є автономний “авторський” веб-сайт Відповідача (згідно вимог Договору, який мав бути виконаним Відповідачем з повною автономністю і незалежністю від третіх осіб), а той самий веб-шаблон, якого передав Позивач Відповідачу для його технічного вдосконалення (що і відображено в Договорі).
Також, суддя Голуб С.А. бачила численну медіа-рекламу і текстову рекламу, а також суцільний англійський текст адміністративної панелі на даному сайті, чого згідно Договору не мало бути, однак в своїй Постанові цього чомусь не описала і цьому ніякого значення не надала. Більше цього, апеляційний суд не надав жодного значення свідченням п’яти свідків на стороні Позивача та наступним фактам.
Відповідач стверджує в своїй апеляційній скарзі, що нібито Позивач не довів жодних обставин справи, а факт того, що він зазначив у Договорі завідома неправильну адресу свого проживання (місцезнаходження), нібито являється банальною помилкою. Останнє спростовується хоча б тим, що коли Позивач і члени його громадської організації все-таки знайшли Відповідача за справжньою його адресою переховування та викликали патрульну поліцію, то в момент приїзду цієї поліції Відповідач повідомив їм, що буцім то він зовсім не знає Позивача і ніколи його не бачив.
І це попри те, що на той час у них з Позивачем уже був підписаним Договір, який був завіреним мокрою печаткою приватного підприємця ФОП Ременнікова С.В. Саме цим і доказується умисність його шахрайських дій, а не сентиментальною помилкою, на яку він посилається в своїй апеляційній скарзі. Більше цього, в матеріалах судової справи наявні покази п’ятьох свідків, які донесли до суду інформацію, яка повністю підтверджує доводи Позивача щодо всіх обставин справи та щодо його позовних вимог.
А саме, вказаними свідками було підтверджено в суді першої інстанції факти щоденних моральних страждань та наявність вкрай великого матеріального збитку у Позивача. Приміром, свідки регулярно купували для Позивача за його кошти ліки, якими часом і лікували його, або в присутності яких Позивач приймав ці самі ліки, а також майже щодня і впродовж тривалих років надавали Позивачу медичну допомогу.
А це вже доводить, що моральні страждання були такими нестерпними, що Позивач мусив приглушувати (зменшувати) їх саме за рахунок фармацевтичних ліків та фізіотерапевтичних процедур. За таких обставин, факт придбання ліків для потреб лікування Позивача цими самими ліками та фізіопроцедурами являється індикатором стану тривалих (5-річних) моральних страждань Позивача. А щодо матеріальних витрат Позивача, яких суд першої і другої інстанції чомусь не взяв до своєї уваги, то свідками Позивача також було підтверджено, що через придбання витратних матеріалів для супроводу цивільного позову, який затягнувся майже на п’ять календарних років, Позивач і свідки (за кошти Позивача) регулярно оплачували: поштові конверти, поштові марки, ціні поштові відправлення, ксероксний папір, картриджі до ксероксу, рідкі фарби до принтеру, степлери і скоби, шарикові і гелеві ручки, резинки, коректори, клей, і т.д. Свідки також підтвердили збитки Позивача, пов’язанні з транспортними витратами (поїздки на судові засідання) із одного краю м.Києва на інший: на маршрутні таксі, метро, тролейбус, трамвай, автобус, легкові таксі тощо.
Наступними доказами у судовій справі є акти проведених податкових перевірок. Саме цими актами було доведено, що Відповідач не мав права виходити за межі наявних дозволів (за КВЕДів) і здійснювати підприємницьку діяльність виключно на поприщі фотографії. Натомість, Відповідач вийшов далеко за межі цієї діяльності і протиправно почав займатися створенням веб-сайтів, здавати в оренду веб-сайти, продавати сайти, надавати послуги хостингу, просувати сайти в інтернеті. Саме тому податкові органи наклали на Відповідача відповідні штрафні санкції: перевели його із єдиного податку на загальний спосіб оподаткування, а також призначили грошові штрафи, як способи адекватних мір покарання за порушення податкового законодавства. Останнє доводить, що не було випадковістю те, що Відповідач взявся за виконання роботи, якої не мав права по закону виконувати. Більше цього, апеляційний суд не досліджував докази (фотокопії веб-сайту Відповідача), а тому упустив те, що апелянт на своєму сайті опублікував обмеження своїх можливостей щодо розробки веб-сайтів, тобто що він не уміє розробляти веб-сайти на системі «Вордпрес», що є актуальним для веб-шаблону Позивача, який працює саме на цій системі, і якого мав Відповідач вдосконалити до стану його повної автономності і унікальності. В той же самий час суддя Голуб С.А. бачила на свої очі саме цей факт, що оскаржуваний веб-сайт працює на Вордпресі (у вигляді торгової марки).
Третім доказом являється те, що оскаржуваний веб-сайт являється приватною власністю Позивача, якого той передав за Договором Відповідачу (що і зазначено в Договорі) для його вдосконалення із стану шаблону в авторський високотехнологічний програмний продукт, з наступною передачею Позивачу ексклюзивних прав на нього та з гарантійним терміном обслуговування, чого насправді не було, і про що в судовому засіданні Відповідач також повідомляв суду (викрив самого себе).
Однак і цьому факту судді апеляційного суду не надавали значення. Також, судді уникли надання правової оцінки і тому факту, що кошторис за Договором передбачав після виконання робіт за Договором, ще й наступне річне обслуговування веб-сайту, якого насправді не проводилося. Більше цього, Відповідач навіть запропонував за це повернути Позивачу частину коштів (2000 грн., в матеріалах судової справи з цього приводу навіть наявне письмове зізнання Відповідача). Про цей факт також зізнався Відповідач в суді першої інстанції у формі своїх пояснень і заперечень на Позовну заяву.
Четвертим доказом став загальний огляд адміністративної частини даного веб-сайту у судовому засіданні першої інстанції, проведення аналізу загальної ваги веб-сайту та кількості електронних папок на даному веб-сайті, у порівнянні з цими самими параметрами веб-сайту, якого було передано Відповідачем Позивачу на комп’ютерному диску з його власноручним підписом. Ця робота не вимагала від суду спеціальних знань. Відповідно, при огляді веб-сайту суд першої інстанції встановив, що його загальна вага (взята з диску, який підписаний рукою Відповідача) була майже такою самою, як і веб-шаблону на комп’ютерному диску, з підписом Позивача, якого останній передав Відповідачу для його технічного вдосконалення згідно укладеного Договору.
Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що веб-сайт (з підписом Відповідача, якого він повернув Позивачу), було Відповідачем інфіковано вірусами (тобто, знищено).
Також, адмінпанель веб-сайту не була переведеною з англійської мови на українську і російські мови (всупереч укладеному Договору). На веб-сайті досі є 50% невідомо чиєї реклами, що доводить те, що цей веб-сайт досі є тим самим шаблоном, якого Позивач передав Відповідачу для його технічного вдосконалення, а не авторським завершеним програмним продуктом, я цього вимагає Договір.
Більше цього, на цьому веб-сайті досі розміщуються сотні невідомих чужих посилань, які занижують його позиції в рейтингах в інтернеті, та які хтось розміщує без відому Позивача. В авторському завершеному викладі – цього усього не мало б бути.
П’ятим доказом є те, що Відповідач не надавав Позивачу для підпису Акт прийому-передачі виконаних робіт, про що він сам у своїх численних поясненнях неодноразово писав і надавав пояснення, включаючи апеляційну інстанцію, тим самим визнаючи, що Договір ним не був виконаним.
Шостим доказом цьому є свідчення свідків на стороні Позивача, які були присутніми при переговорах між Позивачем і Відповідачем, та які бачили і чули, що Відповідач навіть не пробував здавати Позивачу свої роботи, однак весь час Позивача шантажував, вимагаючи все більше і більше коштів, які не були передбаченими Договором.
Сьомим доказом є те, що між Позивачем і Відповідачем не було укладено жодної додаткової угоди до основного Договору, як цього вимагав Договір, а значить не може бути жодної мови про додаткові роботи, на яких Відповідач акцентував свою увагу, а відповідно, зайві кошти, що були незаконно переплаченими Відповідачу, мали б бути судом повернутими Позивачу.
Восьмим доказом є те, що Відповідач аж до моменту виклику Позивачем поліції, коли Позивач його все-таки знайшов, повідомляв про себе як про юридичну особу, з наявною торгівельною маркою «Мотильок», з наявним великим колективом найманих (працевлаштованих) працівників, а згодом як виявилося – це була брехня. Згодом Відповідач змінив тактику та переконував слідчих і суддів у трьох кримінальних провадженнях, в присутності свідків Позивача, що у нього насправді немає юридичної фірми, і що у нього не має працівників та офісу, і що він працює лише на дому разом із своєю цивільною дружиною (яка у всіх своїх листуваннях з Позивачем підписувалася виключно як «Керівник проекту «Студія «Мотильок».
Тоді як можна було в апеляційній скарзі стверджувати, що це все було банальними помилками, а не чітко спланованим шахрайством з метою заволодінням коштами Позивача, cпричиненням шкоди здоров’ю Позивача, завданням збитку приватному підприємству Позивача?
Дев’ятим доказом є те, що Відповідач, у супереч вимогам Договору, для виконання умов Договору задіяв других та третіх осіб, які не тільки не виконали договірної роботи, але і остаточно знищили веб-шаблон Позивача (інфікували вірусами веб-сайт; цей факт було встановлено судом першої і апеляційної інстанції, із зізнань Відповідача та із висновків дослідження судом у вигляді сканування антивірусною програмою диску Відповідача). Останнє також підтверджується електронною перепискою між Позивачем і так званою цивільною дружиною Відповідача – Кір’яновою Оленою Іванівною та показами свідків на стороні Позивача.
Десятим доказом є те, що Відповідач зізнався утім, що він не розуміється на створенні веб-сайтів, тому задіяв сторонніх осіб для виконання умов Договору. Як наслідок, одна з таких сторонніх осіб – Кір’янова О.І. намагалася в офісі громадської організації Позивача викласти на хостинг Позивача веб-шаблон сайту з метою проведення реконструктивних робіт, оскільки, за її словами, створення нового сайту мусить враховувати технічні параметри сервера організації хостера, яка на той час надавала веб-хостинг Позивачу), однак цього у неї не вийшло через брак знань і відсутність досвіду роботи. Цей факт також було підтверджено свідками Позивача та обумовлено Договором на виконання робіт.
Одинадцятим доказом не виконання робіт є зізнання Відповідача в суді першої інстанції того, що він не виконав частини Договору (роботи) і тому пропонує повернути Позивачу 2000 грн., чому також апеляційна інстанція не надала правової оцінки, адже не досліджувала матеріали справи.
Дванадцятим доказом є те, що Відповідач на своєму веб-сайті «Студія «Мотильок» зазначив інформацію, що він не розробляє веб-сайти на движку «Вордпрес» через брак знань і умінь (докази наявні у судовій справі у вигляді скриншотів – фотокопій свого веб-сайту), в той самий час як веб-сайт Позивача також знаходиться під керівництвом системи «Вордпрес», однак Відповідач чомусь уклав Договір на його розробку, наперед знаючи, що він його ніколи не виконає.
Тринадцятим доказом є те, що Відповідач у своїй скарзі неправдиво стверджує, що суд не призначав експертизи веб-сайту з метою встановлення об’єктивної істини, при цьому приховуючи той факт, що в Україні саме такої експертизи поки що не проводиться (цей факт Позивачем уже з’ясовувалося шляхом подання відповідних запитів до Мін’юсту). Натомість, не менш важливими для винесення об’єктивного рішення є докази у вигляді показів п’яти свідків і огляд адміністративної панелі та двох комп’ютерних дисків із копіями оскаржуваних веб-сайтів до і після нібито виконаних робіт із підписами сторін: Позивача і Відповідача.
Крім цього, як це передбачено нормами ЦПК України, жодний висновок експертизи не має наперед встановленої сили. Суд не зобов’язаний виносити рішення виключно на підгрунті висновків проведеної експертизи. Однак, рішення суду не може не враховувати покази свідків, доказів у документах, результати власного огляду веб-сайту у судовому засіданні, що у цьому випадку і було зроблено.
Чотирнадцятим доказом являється те, що наявність моральної шкоди не підлягає доказуванню Позивачем тільки тому, що факт заподіяння любої шкоди супроводжується генеральним деліктом, тобто обов’язковою її наявністю. А оскільки в нашій країні Мін’юст зареєстрував лише одну методику обчислення моральної шкоди (по професору Ерделевському), то мінімальна шкода, завдана протиправними діями Відповідача оцінюється, виходячи з мінімальної суми – 200 000 грн.
Судова практика, на яку покладається у своїй апеляційній скарзі Відповідач, не є нормами прямого права, тому останні не мають наперед встановленої законом сили.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року), вказано наступне, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст.76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, шо не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 15,16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов’язків.
Згідно зі ст. ст. 525 – 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Забороняється одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з вимогами ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, й замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Поруч з наведеним, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд першої інстанції оцінив належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що вимоги Позивача про відшкодування з боку Відповідача моральної шкоди є доведеною, а відтак вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
Слід зазначити, що відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданим доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Однак, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині Постанови не коректно зазначив, що нібито Позивач також не погоджувався з рішенням суду першої інстанції та просив суд другої інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, в той час як Позивач просив Київський апеляційний суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а при цьому, як зазначає суд другої інстанції, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось Позивачем.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
У касаційній скарзі, зокрема, Позивач зазначав, що розгляд справи судом апеляційної інстанції за відсутності представника Відповідача, який звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, не був правомірним. Позиція Верховного Суду була такою, що відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії” зазначив, що заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов’язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з’явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі доказів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Виходячи з доводів касаційної скарги, причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника Відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи. Отже, оскільки поважність причин неявки представника Відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК), розгляд апеляційним судом справи у відсутності Відповідача та його представника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце проведення судового засідання.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.389 ЦПК України, підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках визначених пунктами 1-4 ч.2 ст.389 ЦПК України. Тому на виконання п.5 ч.2 ст.392 ЦПК особа 1 інформував касаційний суд, що підставою для подання касаційної скарги є те, що станом на 29.06.2021 року відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п.3 ч.2 ст.389 ЦПК України), а саме відсутній висновок стосовно порушення судами України права на справедливий суд у ситуаціях, за яких державні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги в особі, адвокатів, що діють на підставі їх доручень, не інформуються судами про час та місце розгляду справи. Більше того, судом апеляційної інстанції було проігноровані висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права в частині захисту прав споживачів. Тому наявні підстави для оскарження із застосуванням п.1 ч.2 ст.389 ЦПК України.
Керуючись вимогами п.1,3 ч.2 ст.389, ст.390, ст.391, ст.392, ст.409 ст., ст.411, ст.412 ЦПК України, особа 1 просив касаційний цивільний суд:
1. Ухвалити рішення, яким Постанову у судовій справі № 754/16191/20 колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року про скасування рішення у справі № 754/16191/16-ц Деснянського районного суду м.Києва від 18.12.2020 року, скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду.
2. Розглядати касаційну скаргу за участі Позивача і представника Позивача – адвоката Мохненка В.П.
3. За результатами розгляду даної касаційної скарги надати копію рішення.
При чому, у “шапці” касаційної скарги від 01.07.2021 року особа 1 зазначив таке: “На підставі припису ст.5 Закону України «Про судовий збір», в редакції 01.01.2016 року, а також на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір не сплачується”. А в додатку до своєї касаційної скарги, посеред десяток інших копій документів, особа 1 надав копію ухвали про повернення судового збору за № 754/16191/16-ц від 27.09.2018 року (де було чітко і однозначно написано, що судовий збір повертається Позивачу через наявність пільги учасника бойових дій і через те, що позовна заява подана на підставі ЗУ “Про захист прав споживачів”).
Згідно системи електронного авторозподілу касаційна скарга особи 1 була розподіленою на суддів Касаційного цивільного суду Луспеник Дмитра Дмитровича (головуючий), Гулько Бориса Івановича (суддя-доповідач), Коломієць Ганну Василівну, Лідовець Руслана Анатолійовича і Черняк Юлію Валеріївну (суддів колегії).
Ігноруючи відповідні закони, перевищуючи владні повноваження, даними суддями (в особі Гулька Б.І.) було незаконно стягнуто із особи 1 судовий збір в розмірі 14882,40 коп. Потім, з метою саботажу та винесення неправосудного рішення, вказана колегія суддів-недоумків відмовила особі 1 та його адвокату Мохненку В.П. в участі у розгляді їх касаційної скарги. Приводом для такої шахрайської відмови стало нібито малозначність судової справи – мала ціна позову. І це в той самий час, коли ціна Позову складала 1 241 398,51 (один мільйон двісті сорок одна тисяча триста дев’яносто вісім) грн.51 коп. Саме з цієї суми дегенерат і ожиріла свиня Гулько Б.І. нараховував особі 1 в своїй окремій ухвалі ціну судового збору, в розмірі 14882,40 коп., що власне і було хворобливим самозапереченням (тобто, як платити судовий збір, то суд виходив не із “справи-малоцінки”, а коли почав відмовляти у розгляді справи за участю сторін – то враз придумав справу-малоцінку). Згодом, аби уникнути повторного розгляду заявленого відводу судді Гулько Б.І. та клопотання про повернення судового збору від 15.11.2021 року, вищевказана колегія суддів-аферистів заднім числом розглянула 10.11.2021 року судову справу № 61-9905св21, за результатами чого відмовила особі 1 у задоволенні його касаційної скарги.
В обгрунтування своїх доводів судді Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. зазначили таку дурню божевільних виродків (цитата): “Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції: “Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18 грудня 2020 року у складі судді Зотько Т.А. позов особи_1 до ФОП Ременнікова С.В. задоволено частково. Стягнуто з ФОП Ременнікова С.В. на користь особи_1 заборгованість за невиконаним зобов’язанням у розмірі 9 875 грн…”. Насправді ж, згідно умовам Договору, сума зобов’язання складала 7975 грн. Решта 1900 грн. – це фактична переплата (поза умовами Договору), на шантажистську вимогу Відповідача.
Далі, як це зазначають у своїй Постанові судді-недоумки Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В., що “У касаційній скарзі скаржник просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі…”, що також не відповідає дійсності. Насправді ж, скаржник просив зовсім інше, яке змушувало суддів-негідників не відмовляти у задоволенні скарги, а задовольнити касаційну скаргу та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції: “Ухвалити рішення, яким Постанову у справі № 754/16191/20 (провадження № 22-ц/824/877/2021) колегії суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року про скасування рішення у справі № 754/16191/16-ц Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року, скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду”.
Також не відповідає дійсності і наступне твердження суддів-дебілів Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Коломійця Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. (цитата): “Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують… Ураховуючи викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову Позивачу, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку… Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що Відповідач помилки щодо природи спірного правочину, прав та обов’язків сторін договору не допускав, а вказані Позивачем помилки Відповідача, допущені у спірному договорі на розробку веб-сайту, у тому числі щодо адреси останнього, не є істотними, тому не свідчать про його недійсність з підстав передбачених статями 203, 215, 229 ЦК України. Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що створений Відповідачем на замовлення Позивача веб-сайт працює, на ньому розміщена інформація, яка візуально сприймається. Файлова структура сайту розгорнута на хостингу, а Позивач має до неї доступ. Без висновку спеціаліста суд не може встановити, що веб-сайт має недоліки, про які зазначав Позивач, а також, що ці недоліки є істотними і можуть бути підставою для розірвання договору, так як для цього необхідно володіти спеціальними знаннями, а Позивач з клопотанням про призначення відповідної експертизи не звертався, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. А доведення позову є процесуальним обов’язком Позивача (статті 12, 81 ЦПК України). Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що несвоєчасне направлення Відповідачем акту приймання-передачі виконаних робіт Позивачу, який ним не підписано, саме по собі не може бути правовою підставою для стягнення грошових коштів сплачених Позивачем за спірним договором, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Ураховуючи викладене, Позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт спричинення йому моральної шкоди, яку він пов’язував з неналежним виконанням Відповідачем умов спірного договору. Доводи касаційної скарги про те, що наданий Відповідачем веб-сайт є лише шаблоном, а не авторським продуктом, тобто Відповідач умови укладеного між сторонами договору не виконав, є безпідставними, оскільки такі обставини Позивач належними доказами не підтверджено, що є його процесуальним обов’язком (статті 12, 81 ЦПК України). Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства… Щодо заяви Позивача та доповнення до неї про повернення судового збору. Доводи касаційної скарги не містили посилань на Закон України «Про захист прав споживачів», а згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач це – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника, тому доводів про те, що замовлена послуга (розробка веб-сайту) буде використовуватися Позивачем для особистих потреб, а не для підприємницької діяльності, немає.
Крім того, Позивач у позовній заяві, як і у додатку до касаційної скарги надав посвідчення учасника бойових дій і судові рішення Верховного Суду (станом на 2018 рік) про звільнення осіб, передбачених пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору, що унеможливлює одночасне застосування і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»…Посилань на Закон України «Про захист прав споживачів» не було… Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують”.
Тобто, ця пархата, напривеликий жаль німцями до кінця не добита єврейська шваль, не побачила у “шапці” касаційної скарги і в ухвалі Деснянського районного суду м.Києва, що вказана скарга подавалася на підставі “Припису ст.5 Закону України «Про судовий збір», в редакції 01.01.2016 року, а також на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»?! Чи хтось з нормальних не єврейських людей повірить цим байкам? А що стосується ствердження нібито поданого Відповідачем для підписання Акту виконаних робіт, то це взагалі вже є доказ службового підроблення та знущання! Насправді ж судова справа досі не містить такої інформації! Наоборот, Відповідач в суді апеляційної і першої інстанції наголошував, що він Акту Позивачеві для підписання не надавав. Це саме стосується і доказів, які насправді були: 5 свідків, плюс протокол огляду сайту в першій інстанції. Натомість, пархаті єврейські недоумки і аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. в своїй шахрайській Постанові від 10.11.2021 року за № 61-9905св21 приховали від надання правової оцінки вкрай важливим фактам, кожен з яких вимагав скасування рішення апеляційної інстанції: 1) факт підроблення суддями апеляційної інстанції висновку за результатами огляду адмін-панелі оскаржуваного веб-сайту; 2) те, що сайт досліджувала лише суддя Голуб С.А., а рішення підписували три судді; 3) те, що судді апеляційної інстанції не досліджували матеріали судової справи, а рішення приймали на припущеннях; 4) те, що Відповідач зізнався в апеляційній інстанції, що Акту прийому-передачі зроблених робіт він не подавав для підпису Позивачу; 5) що умовами Договору передбачено рахувати виконаними роботи по створенню сайту лише за фактом підписання сторонами Акту виконаних робіт; 6) що переданий сайт і нібито зроблений сайт є однаковими, за результатами огляду в першій інстанції двох комп’ютерних дисків (із копіями цих сайтів); 7) що веб-сайт “працював” і до передачі його для доробки Відповідачу, а значить судді апеляційного суду не мали права стверджувати за цією ознакою що сайт нібито був виконаний; 8) що Відповідач не виконав вимог рішення суду першої інстанції щодо надання для огляду в судовому засіданні оригіналів своїх доказів, а значить позбавлений своїх доказів у провадженні (в тому числі щодо запитів хост-провайдера кому належить цей сайт і хто ним користується); 9) що клопотання про витребовування доказів Відповідач подав на стадії розгляду судової справи по суті та без надання суду доказів, що він уже звертався до хост-провайдера за інформацією, яку йому не було надано, а також що копії саме такого клопотання Відповідач не надав Позивачу, що робить даний доказ не належним і не припустимим; 10) що переплата Відповідачу коштів в розмірі 1900 грн. поверх зазначеної суми в Договорі є необгрунтованою і такою, що підлягає поверненню Позивачу; 11) що апелянт прострочив строк на оскарження рішення першої інстанції і що він не просив у суду поновити пропущений строк; 12) що апелянт недоплатив 10 000 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги; 13) що апеляційна інстанція не запросила на розгляд судової справи адвоката Позивача; 14) що апелянт не надав копії своєї апеляційної скарги для адвоката Позивача; 15) що апелянт належним чином не завірив свою апеляційну скаргу; 16) що адвокат апелянта не доказав наявності у себе повноважень представляти інтереси Відповідача, та ще біля 15 пунктів. З вищенаписаного витікає, що психічно ненормальні судді-аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. вчинили службове підроблення з метою приховування наявних підстав для скасування рішення апеляційної інстанції явно з корупційних міркувань, або через наслідки результативної громадської діяльності особи 1.
Крім цього, безграмотність і бездарність суддів-аферистів Луспеника Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. доказується і тим, що вони у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України ДСА України (Наказ № 1196 від 24.12.2019 року «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА України № 814 від 20.08.2019 року, які набрали чинності з 01.01.2020 року), винесли Постанову від 10.11.2021 року у провадженні № 61-9905св21, яка неправильним чином сформована: в правому верхньому куті не зазначено “З оригіналом згідно”, текст рішення місцями виділений жирним кольором, шрифт тексту збільшений до 14-16, рішення віддруковане з двох сторін аркушу, рішення містить міжрядкові відступи, в рішенні не зазначено де зберігається його оригінал, в рішенні не вказано, коли воно набрало законної сили, в рішенні і на пломбі немає підпису секретаря суду, на пломбі і в рішенні не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі не вказано ПІП судді, на пломбі не вказано дати створення копії рішення, на пломбі немає мокрої гербової печатки, що робить з такої Постанови шматок звичайного паперу для потреб підтирання дупи.
Також слід зазначити, що аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. винесеним неправосудним рішенням завдали чималої матеріальної шкоди особі 1, перешкодили діяльності його громадської організації, частково нівелювали його кропіткі громадські досягнення та умисно перешкодили наповненню державного бюджету на декілька десятків мільйонів гривен, тим самим послабивши боєздатність армії і ОСС (в тому числі виживаємість бійців ОСС через брак засобів захисту і сучасного озброєння) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві. Виходячи з вищезазначеного можна прийти до висновку, що безталанні судді-збоченці Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушують міжнародні і вітчизняні норми права, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. саме у такий підлий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим пархатим збоченцям фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 754/16191/16-ц також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність скажених потвор Луспеника Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів-аферистів Луспеника Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді-неадеквати Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, культивують і поширюють корупцію, вчиняють підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, надають допомогу кримінальним угрупуванням, завдають шкоди економіці держави, приховують наявні підстави для відводу у цивільній справі, перешкоджають діяльності громадських організацій, ганьблять український уряд і судову систему в очах світової громадськості, грубо порушують присягу судді. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Божевільні аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-диверсантами Луспеником Д.Д., Гульком Б.І., Коломієць Г.В., Лідовцем Р.А. і Черняком Ю.В. вже розчарували частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводять до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів-корупціонерів Луспеника Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-сепаратистами Луспеника Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення аферистами Луспеником Д.Д., Гульком Б.І., Коломійцем Г.В., Лідовцем Р.А. і Черняком Ю.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку суддів-шахраїв Луспеника Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.