Смілянський І.Ю. отримує 1$ млн. за банкротство Укрпошти

Враховуючи відмову українського уряду від фінансування громадських організацій, особа_1, як керівник громадської організації, змушений власними коштами регулярно оплачувати відправку цінної і рекомендованої поштової кореспонденції в суди усіх українських інстанцій та в практично усі правоохоронні органи для потреб відновлення порушених прав і законних інтересів громадян.
На жаль, через службову недбалість, халатність, неробство, безчинність і свавілля окремих керівників поштових відділень АТ «Укрпошта», особа_1 почав регулярно втрачати власні кошти, отримуючи значний матеріальний, процесуальний і моральний збиток. В першу чергу це стосується не вручення особі_1 рекомендованих відправлень, підтверджуючих факт доставки адресатам цінної і рекомендованої кореспонденції, за що він сплачував АТ «Укрпошта» окремі кошти.
Дані рекомендовані повідомлення, з однієї сторони, були покликані надавати особі_1 процесуальне право на оскарження в суді фактів бездіяльності органу досудового розслідування в суворо обмежений законом строк, а з іншої сторони – оскаржувати в установлений строк в апеляційній інстанції незаконні рішення слідчих суддів, чого особа_1 не зміг в окремих випадках реалізувати по вині АТ «Укрпошта».
На численні з цього приводу подані скарги завідуючим певної низки поштових відділень м.Києва, які, рівно як і майже усі штатні працівники таких неналежним чином працюючих поштових відділень, дуже часто змінювалися через дуже малу оплату праці, особа_1 із значними затримками отримував відповіді на подані скарги або ж взагалі не отримував їх. Врешті-решт, згідно наданих особі_1 письмових відповідей за вих. № 1853-В-2020051810117-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810103-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810098-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810113-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810102-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810105-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810111-В від 21.05.2020 року, № 1853-В-2020051810104-В від 21.05.2020 року від заступника директора департаменту розвитку мережі та клієнтської підтримки АТ «Укрпошта» Васяновича Т.Б., поновити порушені права особи_1 не виявиться за можливе тільки через те, що термін перевірки рекомендованих відправлень, який розміщується на веб-сайті АТ «Укрпошта», складає лише шість календарних місяців.
Не безпідставно вважаючи, що останнє являється сумарним результатом незадовільної, а то і безталанної організації діяльності АТ «Укрпошта» генеральним директором Смілянським Ігорем Юхимовичем, а відповідно – внутрішньою проблемою АТ «Укрпошта», особа_1 подав 13.07.2020 року на ім’я Генерального директора АТ «Укрпошта» Смілянського І.Ю. претензію за вих. № 3922/13.
У своїй претензії за вих. № 3922/13 від 13.07.2020 року особа_1 зазначав, що зі своєї сторони особа_1 повністю виконав умови Договору про надання поштових послуг, адже у повній мірі сплатив вартість рекомендованих відправлень за № 0304904874182, № 0304908085301, № 0304908545850, № 0304904874093, № 0304904873690, № 0304904874050, № 0303113656177, № 0304909017148, № 0304904873763, № 0304904621276, № 0304902951163, № 0304902951147, які по вині АТ «Укрпошта» досі не надійшли на адресу особи_1, тим самим завдавши відповідної матеріальної, процесуальної і моральної шкоди.
Тобто, АТ «Укрпошта» досі не виконало умови укладеного Договору через службову недбалість, халатність, неробство, безчинність і свавілля окремих керівників поштових відділень АТ «Укрпошта», що призвело до отримання особою_1 матеріального, процесуального і морального збитку.
Відповідно до норм ЦПК України, ЦК України, Конституції України і практики ЄСПЛ, особа_1 має повне право на повернення цих самих коштів і компенсації завданої моральної, процесуальної і матеріальної шкоди. Тому, особа_1 просив в Генерального директора АТ «Укрпошта» Смілянського І.Ю. повернути усі платежі, як за не виконане зобов’язання, у вигляді вищезазначених рекомендованих відправлень, вартості конвертів, отриманого морального і матеріального збитку, які наступили через тривале не виконання зобов’язань по Договору. Однак, надіслані особою_1 претензії чомусь не були задоволені з підстав протиправних дій керівників АТ «Укрпошта»: Генеральним директором АТ «Укрпошта» Смілянським І.Ю. і заступником директора департаменту розвитку мережі та клієнтської підтримки Васяновичем Т.Б.
Останні не тільки не повернули наперед сплачені особою_1 кошти за не надані послуги, але і вчинили шахрайські вчинки, як от з надуманим терміном обмеженої реєстрації та обліку рекомендованих відправлень в межах веб-сайту АТ «Укрпошта», в той час як насправді дана кореспонденція обліковується ще й на паперовому носії, які мусять зберігатися в бухгалтерії організації не менше 3-25 років.
Окрім цього, Васянович Т.Б. посилається у своїй відповіді за № 1853-В-2020071310210-В від 16.07.2020 року на ст.8 Закону України “Про звернення громадян” в частині не розгляду повторних звернень “…одним і тим же органом, від одного і того ж громадянина, з одного і того ж самого питання…”, адже його відповідь на отриману претензію про досудове урегулювання виниклого спору, відповідно вимогам ЦПК України, не може рахуватися релевантною. І потім, припинити листування з особою_1, про що йдеться у ст.8 Закону України “Про звернення громадян”, може лише керівник АТ “Укртелеком”, яким Васянович Т.Б. поки не являється.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Генеральний директор АТ «Укрпошта» Смілянський І.Ю та заступник директора департаменту розвитку мережі та клієнтської підтримки Васянович Тетяна Борисівна (вул. Хрещатик,22, м.Київ, 01001, Україна) вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.185, ч.3. ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, якщо врахувати ще й те, що неправомірна діяльність Смілянського І.Ю. і Васянович Т.Б. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії Смілянського І.Ю. і Васяновича Т.Б. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як таку, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України.
А якщо врахувати ще й те, що Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б. саботують роботу державної організації та сіють паніку саме в той момент, коли в Україні йде війна, то тут мова також йдеться про і державну зраду, що переслідується ч.1 ст.111 КК України.
Відповідно, Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.185, ч.3. ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Відповідно до ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути особа, якій кримінальним правопорушенням завдано фізичної, майнової і моральної шкоди.
Діями Смілянського І.Ю. і Васяновича Т.Б. було заподіяно особі_1 матеріальну шкоду на суму 700,000 грн. (сімсот тисяч) гривень, а моральної (по проф. Ерделевському) – ще на 200 000 (двісті тисяч) грн., разом на 900,000 (дев’ятсот тисяч) грн.
А що стосується завданої шкоди державі, то вона вимірюється тими щоденними мега-злодіяннями, які постійно та безкарно творять недоумки Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б.: невмотивовано отримують по 1 (одному) мільйону доларів зарплату (що у 2,5 разів вище чим зарплата у Президента США), по-безгосподарськи та по заниженим цінам регулярно розпродують майно АТ «Укрпошта», по-безгосподарськи та по заниженим цінам здають в оренду майно, катастрофічно зменшують кількість поштових відділень у державі, виплачують критично малі заробітні плати найманим працівникам, що сприяє дефіциту найманої робочої сили та сприяє найму не кваліфікованих працівників, по завищеним цінам продають канцелярські, промтоварні, сувенірні і навіть продовольчі товари, що постійно занижує їх купівельну спроможність, а значить зменшує прибуток для пошти, а значить – зменшує сплату податків.
При цьому слід зазначити, що Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б. умисно перешкоджають наповненню державної скарбниці на трильйони гривень, тим самим суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.
Відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» за № 298 від 30.06.2020 року, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Також, п. 2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.2017 пояснив:
«…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обв’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обв’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до положення ст.190 КК України, “1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)-карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років. 4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
У відповідності до положення ст.185 КК України, “1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.
Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст.369 КК України. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2,3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві. За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст.192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного.
Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж – це проникнення до цих машин, їх систем чи мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машини, її системи чи комп’ютерної мережі, або ж повністю чи частково припиняють їх роботу, без дозволу відповідного власника або уповноважених ним осіб, а так само вплив на роботу АЕОМ за допомогою різних технічних пристроїв, здатних зашкодити роботі машини. Під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що забезпечують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи.
Оскільки заборонене ст.361 КК України діяння полягає у втручанні в роботу комп’ютерів і комплексів, робота яких пов’язана з роботою комп’ютерів, то слід вважати, що інформацією, про яку йдеться у статті, головним чином є комп’ютерна інформація. Комп’ютерна інформація – це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація, яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватись, змінюватись чи використовуватись за допомогою ЕОМ.
Ч.1 ст.361 КК України охоплюються як випадки проникнення (впливу) у працюючу ЕОМ, систему чи мережу (наприклад, проникнення до системи одного працюючого персонального комп’ютера з такого ж іншого), так і несанкціоноване увімкнення непрацюючої машини і проникнення до неї (вплив на її роботу).
Витік інформації – це ситуація, коли внаслідок певних дій інформація в системі стає відомою чи доступною фізичним та/або юридичним особам, що не мають права доступу до неї, а втрата інформації – ситуація, коли інформація, яка раніше існувала в АС, перестає існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї, в повному чи обмеженому обсязі.
Підробка інформації означає несанкціоновану власником чи уповноваженою ним особою зміну інформації, яка зберігається в АС, а блокування інформації – дії, внаслідок яких унеможливлюється доступ до інформації в системі. Спотворення процесу обробки інформації – зміна методики чи процесу обробки інформації комп’ютером чи АС, внаслідок якої обробка інформації не дає результатів взагалі, дає неправильні результати або ж дає лише частину тих результатів, які можна було отримати до цієї зміни. Порушенням встановленого порядку маршрутизації інформації слід вважати зміну режиму роботи мережі електрозв’язку, внаслідок якої певна інформація, що передається у цій мережі, потрапляє чи може потрапити у розпорядження особи, яка за умов нормальної роботи мережі не повинна була отримати цю інформацію. Злочин вважається закінченим з моменту настання хоча б одного із зазначених у ч.1 ст.361 КК України наслідків. Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.
Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками (ч.2 ст.361 КК України) злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди. Поняття значної шкоди для випадків, коли вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визначене у примітці до ст.361 КК України. Однак із змісту примітки випливає, що значна шкода може мати і нематеріальний характер. Нематеріальна шкода у разі вчинення діянь, передбачених ст.361-363 КК України, може виразитися у тимчасовому зупиненні (припиненні) роботи або іншому порушенні нормального режиму роботи певного підприємства, організації, установи, їх окремих структурних підрозділів, підриві ділової репутації громадянина чи юридичної особи, заподіянні громадянину моральної шкоди внаслідок втрати, незаконного поширення чи витоку інформації, яка є результатом його наукової чи творчої діяльності тощо.
Значна шкода нематеріального характеру є оціночним поняттям. Отже, питання про те, чи слід визнати таку шкоду значною, вирішується органами досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи. Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою.
При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами).
Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп’ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній.
Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього. Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч.З ст.190 КК України, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції.
Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв’язку з виконанням службових обов’язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст.185 КК України.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Шахраї Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б., через свою нахабність і протиправність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО (ООС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, самодури Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б., саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть аферистам Смілянському І.Ю. і Васяновичу Т.Б. фекальну люстрацію, якщо уряд країни, правоохоронні органи і органи прокуратури України не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що шахраї Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б. вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.361, ч.2 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.2 ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність аферистів Смілянського І.Ю. і Васяновича Т.Б. являється частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії самодурів Смілянського І.Ю. і Васяновича Т.Б., по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії аферистів Смілянського І.Ю. і Васяновича Т.Б. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів державного господарювання та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Недоумки Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняють шахрайства і службові підроблення, крадуть гроші клієнтів, розпродають з молотка і здають в оренду майно держави по заниженим розцінкам, невмотивовано закривають поштові відділення та скорочують тривалість робочого дня, втручаються в діяльність електронних машин, деморалізують населення країни тощо. Аферисти Смілянський І.Ю. і Васянович Т.Б. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці аферистами Смілянським І.Ю. і Васяновичем Т.Б. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шахраїв Смілянського І.Ю. і Васяновича Т.Б. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень аферистами Смілянським І.Ю. і Васяновичем Т.Б. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.361, ч.2 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГУ НП в м.Києві та до ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення аферистами Смілянським І.Ю. і Васяновичем Т.Б. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників ГПД НАБУ, ГУ НП в м.Києві та ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.