Ясельський А.М. Суддя-дурік скупився, а декларацію не подав

04.02.2021 року, через приймальну НАБУ, особа_1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4197/04 про вчинені суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень за кваліфікацією вчинених злочинів – ч.3 ст.189, ч.2 ст.366, ч.2. ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України, яка 05.02.2021 року була зареєстрованою в НАБУ під вх. номером ЗГ, В-1583. У вказаній заяві особа_1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особою_1 було вказано всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа_1 кваліфікував вчинення суддею Ішуніною Л.М. злочину – за ч.3 ст.189, ч.2 ст.366, ч.2. ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року були всі дані для внесення її відомостей до ЄРДР керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. впродовж 24 годин, у відповідності до п.6 ст.39 КПК України.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року:
“…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника ГПД НАБУ із заявою про вчинене правопорушення, особа_1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 11.02.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року.
Натомість, печатка і штрихкод НАБУ доказує, що вищевказана заява була вручена 05.02.2021 року уповноваженій особі НАБУ, а лист від спеціаліста з Управління по роботі з громадськістю НАБУ підтверджує, що відомості вказаної вище заяви не були внесеними до ЄРДР, а матеріали вказаної заяви були «перекинутими» до ТУ ДБР, при тому всьому що перша і друга інстанція не являються органом досудового розслідування, оскільки в своїй діяльності керуються вимогами ст.22 Закону України «Про звернення громадян». Тобто, у відповідності до повідомлення спеціалістом з Управління по роботі з громадськістю НАБУ, заява за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року про вчинені правопорушення була розглянутою не органом досудового розслідування, а Управлінням по роботі зі зверненнями громадян НАБУ в порядку ст.22 Закону України “Про звернення громадян” з наступною зміною її підслідності до ТУ ДБР, який не являється органом досудового розслідування (а лише ГПД НАБУ і СВ ТУ ДБР).
І це в той час, коли особа_1 подавав свою заяву про вчинені кримінальні правопорушення на підставі п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про ведення ЄРДР. Крім того, підслідність заяви за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, як того вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року. Також, враховуючи те, що уповноважений працівник Управління по зверненню громадян НАБУ перебрав на себе не властиві для нього функції прокурора (адже підслідність заяви має право змінювати лише прокурор, у відповідності до ч.7 ст.214 КПК України та Закону України “Про прокуратуру”), то фактично уже ці перераховані підстави надавали право на задоволення скарги особи_1 та зобов’язання керівника ГПД НАБУ внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року про вчинені правопорушення.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
11.02.2021 року, що відповідало 6 (шостому) процесуальному дню, особа_1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4227/11 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року.
В прохальній частині своєї скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року особа_1 просив:
“1) Якнайскоріше розглянути подане клопотання і направити судову справу до Київського апеляційного суду для визначення підсудності провадження шляхом винесення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва ухвали не пізніше п’яти діб з моменту відкриття судової справи;
2) У визначеній Київським апеляційним судом першій інстанції розглянути скаргу впродовж 72 годин або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи); 3) Розглянути дану скаргу без моєї участі;
4) Зобов’язати керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року, яка 05.02.2021 року була зареєстрованою в НАБУ під вх. номером ЗГ,
В-1583 про вчинені суддею Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень за кваліфікацією – ч.3 ст.189, ч.2 ст.366, ч.2. ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
5) Зобов’язати керівника ГПД НАБУ надати витяги з ЄРДР та Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальних провадженнях, що відповідають зазначеній кваліфікації вчиненого злочину – ч.3 ст.189, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2. ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
6) Зобов’язати керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. повідомити суд про виконання Ухвали суду (у відповідності до ст.129-1 Конституції України);
7) Зазначити в резулятивній частині ухвали вказані в заяві усі кваліфікаційні статті вчиненого злочину – ч.3 ст.189, ч.2 ст.366, ч.2. ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
8) За наслідками розгляду даної скарги надати копію належним чином завіреної ухвали”.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа № 760/3603/21 почергово розподілялася на слідчих суддів, які один за одним брали в порядку ст.32, 34 КПК України самовідводи від розгляду даної справи. А коли слідчі судді у даному суді уже вичерпалися, то Голова Солом’янського районного суду м.Києва винесла ухвалу про передачу вказаної скарги до Київського апеляційного суду для визначення її підсудності. Київський апеляційний суд визначив підсудність скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року за Святошинським районним судом м.Києва.
У відповідності до протоколу автоматичного визначення судді Святошинського районного суду м.Києва, скаргу за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року було розподілено на слідчого суддю Ясельського Анатолія Михайловича.
15.02.2022 року, слідчий суддя Святошинського районного суду м.Києва Ясельський А.М., за результатами розгляду скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року виніс ухвалу у справі №760/3603/21, якою відмовив особі_1 у її задоволенні.
В обгрунтування прийнятого рішення суддя-дебіл Ясельський А.М. навів підстави, які не узгоджуються із нормами закону та стандартами здорової психіки людини: “З матеріалів скарги вбачається, що особа_1 звернувся 04.02.2021 року до керівника ГПД НАБУ з заявою про вчинене кримінальне правопорушення, яка зареєстрована під № вх. ЗГ № В-1583 від 05.02.2021 року. В той же час, матеріали скарги не містять будь-яких доказів, які б свідчили про невнесення до ЄРДР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення, з яких би вбачалося не виконання закону працівниками НАБУ”. Саме у такий ненормальний спосіб суддя-маразматик Ясельський А.М. відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року, при цьому явно перебуваючи у глибокому маразмі або в стані психічного розладу.
При чому, під час розгляду справи № 760/3603/21 суддя-даун Ясельський А.М. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування його ухвали:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликав у судове засідання особу_1, як скаржника (хоча заявник і просив розглянути скаргу без його участі, однак це не позбавляло обов’язку слідчого судді виконати вимоги ст.134, 135 КПК України – повідомляти особу_1 про призначення судового засідання з розгляду його скарги);
— при винесенні рішення суддя не врахував того, що заяву про вчинені кримінальні правопорушення розглядала не повноважна особа;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа керується в своїй діяльності ст.22 Закону України «Про звернення громадян», що не має жодного відношення до КПК України;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа не являється прокурором і тому не наділена правом на зміну підслідності заяви про вчинення кримінальних правопорушень;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що заява була “перекинутою” до ТУ ДБР без попереднього внесення до ЄРДР її відомостей, як того вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про ведення ЄРДР та ч.7 ст.214 КПК України;
— проводив судове засідання з розгляду скарги особи_1 без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— при винесенні рішення знехтував вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від уповноваженої особи ГПД НАБУ внести необхідні відомості до ЄРДР;
— не витребовував і не досліджував матеріали заяви від керівника ГПД НАБУ, як того передбачає ст.23 КПК;
— в замін розгляду скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, процесуального керівника);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 4197/04 від 04.02.2021 року про вчинене правопорушення, що обмежується положенням ч.1, 4, 5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року);
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинені кримінальні правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви за вих. № 4197/04 від 04.02.2021 року, чого не можна було робити відповідно вимогам ч.3 ст.214 КПК України.
Суддя-недоумок Ясельський А.М. під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, суддя-параноїк Ясельський А.М., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/3603/21 від 15.02.2022 року, якою відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4227/11 від 11.02.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушив вимоги цих самих законів.
22.02.2022 року, на підставі усього вищенаписаного, особа_1 подав до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу за вих. № 4742/22 на Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м.Києва Ясельського А.М. у судовій справі № 760/3603/21 від 15.02.2022 року.
Вищенаписане надало суттєві підстави засумніватися, чи суддя-параноїк Ясельський А.М. має будь-яку юридичну освіту і чи наділений правом відправляти правосуддя. Хоча, цілком має право на своє існування і припущення, що причиною прийняття такого неправосудного рішення являються психічні відхилення у судді Ясельського А.М. За інакших підстав цей ганебний вилупок за 22 роки своєї роботи в суді мусив би хоч щось да навчитися, навіть якби він і купив диплом про вищу юридичну освіту. Адже розглядаючи тисячі судових справ у колегіях, цей недоумок мусив би хоч щось да запам’ятати із доповідей своїх же колег. А у даному випадку констатується зовсім протилежне: суддя Ясельський А.М. навіть не знає, які його судові рішення підлягають оскарженню в апеляційному порядку, а також того, що потреба доказувати про відсутність бездіяльності покладається нормами КПК України на слідчого (детектива) і доказуються як для даного випадку шляхом долучення до судової справи копії витягу з ЄРДР, а також того, що суддя Ясельський А.М. досі не знає Наказу ДСА за № 814, без чого не може набути сили досі винесені ним судові рішення.
В той же самий час, навіть будучи справжнім дуріком, суддя Ясельський А.М. разом із своєю дружиною якимось чином примудрився накупити в м.Києві житла і автомобілей, при цьому нічого не вказавши у своїх деклараціях та чомусь залишаючись поза належною увагою уповноважених підрозділів – НАЗК і НАБУ. Останнє являється незаконним і по крайній мірі дивним проявом бездіяльності НАЗК і НАБУ, адже за це закон передбачає кримінальне покарання, завдячуючи чому суддя-виродок Ясельський А.М. мав би гнити у тюрмі разом із своєю дружиною.
Відтак, психічна ненормальність судді-виродка Ясельського А.М. доказується і тим, що у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), останній виніс і надав особі_1 електронну копію ухвали у судовій справі № 760/3603/21 від 15.02.2022 року, яка не відповідає жодним вимогам: ухвала не зшита та не опломбована; шрифт ухвали значно менший дозволеного; в правому верхньому куті ухвали немає напису “З оригіналом згідно”; ухвала містить міжрядкові відступи; окремі слова в ухвалі виділені жирним кольором та надруковані з відступами; декотрі слова в ухвалі надруковані прописними літерами; в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал; в ухвалі не написано, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду; в ухвалі немає підпису секретаря суду; ухвала не завірена гербовою печаткою суду.
Усе це робить з вказаної ухвали шматок недієздатного паперу, який може бути використаним не за призначенням – як для підтирання дупи Петра Порошенка, який продав цьому виродку значок судді.
Також слід зазначити, що безграмотний суддя-євнух, за наслідками розгляду скарг особи_1
на бездіяльність органів досудового розслідування (ГПД НАБУ і УВК НАБУ, НП в м.Києві, Київської місцевої прокуратури №10 м.Києва), якими протиправно відмовляв у їх задоволенні, тим самим частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації та перешкодив наповненню державного бюджету на декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (ООС) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого. Враховуючи вимоги ч.6 ст.9 КПК України, за якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюються або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
Ст.409 КПК України (Підстави для скасування або зміни рішення судом апеляційної інстанції):
“1. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:
1) неповнота судового розгляду судом першої інстанції;
2) невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам кримінального провадження;
3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
2. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого…”.
В ст.412 КПК (Порушення вимог кримінального процесуального закону) зазначається:
“1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323 чи ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності…”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність суду, який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі восьми років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Дебіл і хабарник Ясельський А.М. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО (ООС), які віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя-потвора Ясельський А.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українських патріотів.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному шизофреніку фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя-маразматик Ясельський А.М. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/3603/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді-дебіла Ясельського А.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, дії судді-недоумка Ясельського А.М. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя-параноїк Ясельський А.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, позбавляє права учасників судового процесу на участь у судових засіданнях, виносить неправосудні рішення, не надає паперових копій ухвал, переслідує громадських діячів, наносить збиток економіці держави, деморалізує українську армію і бійців ООС, сприяє поразці нашої держави у війні з ДНР, регулярно порушує присягу судді, дискредитує судову владу, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя-дегенерат Ясельський А.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-аферистом Ясельським А.М. вже розчарували частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводять до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-дебіла Ясельського А.М. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-параноїком Ясельським А.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-маразматиком Ясельським А.М. Крім цього було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді-параноїка Ясельського А.М., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно своєчасного внесення відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.