Мазур М.В., Бородій В.М., Єремейчук С.В. “Зе” фінансує орків

24.12.2021 року, через приймальну НАБУ, особа_1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4440/17 про вчинені суддями Кияшко О.А., Васильєвою М.А. і Юденко Т.М. кримінальних правопорушень.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.5 ст.214 КПК України, станом на 28.12.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4672/23 від 24.12.2021 року про вчинення суддями Кияшко О.А., Васильєвою М.А. і Юденко Т.М. кримінальних правопорушень.
28.12.2021 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, особа_1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4689/27 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4672/23 від 24.12.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, справа № 760/34636/21 була розподіленою на суддю Українця В.В.
21.01.2022 року слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. виніс Ухвалу у справі № 760/34636/21, якою відмовив особі_1 у задоволенні скарги за вих. № 4689/27 від 28.12.2021 року.
Враховуючи те, що під час розгляду скарги за вих. № 4689/27 від 28.12.2021 року суддя Українець В.В. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які відповідно ст.409, 412 КПК України надавали підставу для скасування його неправосудної ухвали, особа_1 подав 01.02.2022 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 4721/01 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
В своїй апеляційній скарзі за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року особа_1 посилався на такі підстави як для відкриття апеляційного провадження: “Пункт 2 Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року по справі № 9-зп, Рішення Конституційного Суду України за № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року, ст.ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 9, 11, 22, 23, 26, 32, 34, 55, 56, 117, 214, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 399, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17), п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року” та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. А в прохальній частині своєї скарги за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року особа_1 просив суд:
“1. Постановити ухвалу про передачу матеріалів даної апеляційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для визначення підсудності провадження.
2. У визначеному підсудним апеляційному суді розглянути дану скаргу впродовж 14 днів або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами від 2020 року) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи);
3. У визначеному підсудним апеляційному суді провести судове засідання шляхом відеоконференції: з апеляційним судом м.Києва (вул. Солом’янська, 2а, Київ, 03110), або Шевченківським районний судом м.Києва (вул. Дегтярівська, 31А, Київ, 03680), або з Солом’янським районним судом м.Києва (вул. Полковника Шутова, 1, Київ, 03113, або по вул. Максима Кривоноса, 25, Київ, 03680).
4. Поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
5. Скасувати Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
6. Постановити нову ухвалу, якою зобов’язати Солом’янський районний суд м.Києва наново розглянути мою скаргу за вих. № 4689/27 від 28.12.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ в порядку, визначеному 306-307 КПК України.
7. За наслідками розгляду даної апеляційної скарги надіслати на мою поштову адресу копію ухвали”.
В обгрунтування доводів своєї скарги за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року особа_1 надав докази у вигляді копії Ухвали у справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року, копії Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, копії Постанови Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року.
При чому, у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особа_1 звертав увагу суддів Київського апеляційного суду на висновках щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, які є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до цього, при винесенні свого нового рішення, Київський апеляційний суд мав би врахувати наявні у даній судовій справі дві Постанови Верховного Суду у провадженнях № 51-1599км20 від 17.06.2020 року та № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року в ідентичних правовідносинах, чого апеляційний суд протиправно не вчинив. Тим більше, що особа_1 уже був стороною провадження в одному з таких двох вищезгаданих судових справ.
04.02.2022 року, із затримкою розгляду апеляційної скарги на 7 днів, суддя Київського апеляційного суду Ігнатюк О.В. одноосібно прийняв рішення, яким відмовив у відкритті апеляційного провадження № 11-сс/824/1459/2022 за апеляційною скаргою № 4721/01 від 01.02.2022 року на ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суд м.Києва Українця В.В. у справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
Своє аутсайдерське рішення у провадженні № 11-сс/824/1459/2022 суддя Ігнатюк О.В. обгрунтував тим, що повністю не узгоджується із діючими нормами КПК України:
“Особа_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 21 січня 2022 року про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про кримінальне правопорушення. Вивчивши апеляційну скаргу вважаю, що її слід повернути апелянту виходячи із наступного. Відповідно до п.3 ч.2, ч.3 ст.395 КПК України, апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді може бути подано протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Як убачається зі змісту ухвали слідчого судді від 21 січня 2022 року, особа_1 у судове засідання не з`явився та просив розглянути подану скаргу у його відсутність. Наведене свідчить про те, що розгляд скарги особа_1 був проведений із його викликом, а тому перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді для особи_1 обліковується за загальним правилом, тобто протягом п`яти днів з дня її оголошення. Те, що ухвала слідчого судді від 21.01.2022 року була постановлена у відсутність особи_1, а також те, що копію цієї ухвали особа_1 одержав 31.01.2022 року, не підміняє поняття абз.2 ч.3 ст.395 КПК України щодо початку перебігу строку на подачу апеляційної скарги. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді від 21 січня 2022 року особою_1 була подана 01 лютого 2022 року, тобто із пропущенням строку, передбаченого п.3 ч.2 ст.395 КПК України. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді із обґрунтуванням причин пропуску цього строку особою_1 не заявлено. Відповідно до вимог п.4 ч.3 ст.399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку на апеляційне оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку. За таких обставин, апеляційну скаргу особи_1 необхідно повернути особі, яка її подала разом з усіма доданими до неї матеріалами”.
З вищенаписаного витікає, що суддя Ігнатюк О.В. не скорився вимогам ст.ст. 32, 34, 117, 220, 398, 399 КПК України та ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Більше цього, суддя Ігнатюк О.В. неправдиво зазначив в своїй божевільній ухвалі що нібито особа_1 не подавав клопотання про поновлення строків на оскарження ухвали слідчого судді, адже насправді таке клопотання про поновлення процесуальних строків на оскарження ухвали слідчого судді було наявним в апеляційній скарзі за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року і значилося під четвертим номером її прохальної частини, рівно як і обгрунтування цього клопотання та посилання на норми закону (яке було викладеним на сьомому аркуші апеляційної скарги).
А що стосується вимог ст.ст.32, 34 КПК України, то суддя Ігнатюк О.В. не мав жодного права розглядати по суті ані саму апеляційну скаргу, ані заявлене клопотання, адже фігурантами апеляційної скарги (в тому числі і заяви про вчинені кримінальні правопорушення) являються судді судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кияшко О.А, Васильєва М.А. і Юденко Т.М., які являються його колегами.
Тому, розглядаючи апеляційну скаргу за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року на предмет її відповідності встановленим вимогам ст.396 КПК України, суддя Ігнатюк О.В. мусив взяти самовідвід або постановити ухвалу, якою передати дану апеляційну скаргу до Касаційного кримінального суду для визначення її підсудності, що до тепер широким загалом і практикується у даному суді.
І потім, суддя Ігнатюк О.В. стверджує в своїй явно нездоровій ухвалі обставини, які не узгоджуються із нормами КПК України. А саме, як запевняє Ігнатюк О.В., що “…як убачається зі змісту ухвали слідчого судді від 21 січня 2022 року, особа_1 у судове засідання не з`явився та просив розглянути подану скаргу у його відсутність. Наведене свідчить про те, що розгляд скарги особи_1 був проведений за його викликом…”. Останнє являється банальним припущенням, чого не дозволено вчиняти навіть не досвідченим суддям.
Дане твердження повністю спростовується положенням ст. 134, 135 КПК України, які безжально вимагали від слідчого судді повідомити особу_1 про місце і час розгляду його скарги.
А оскільки особа_1 подавав згадане клопотання разом із скаргою на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, то останнє виключало можливість дізнатися саме про такі дані, оскільки апеляційна скарга спершу мала пройти декілька встановлених законом процедур (реєстрація скарги в канцелярії суду, заведення судової справи, присвоєння номера апеляційного провадження, проведення авторозподілу судової справи, передача справи слідчому судді тощо).
У відповідності до положення ст.86 і 94 КПК України, при винесенні судових рішень судді мають покладатися на припустимі і належні докази у справі, а не на свою логіку чи логіку божевільного.
А у даній судовій справі за № 760/34636/22 немає належного і припустимого доказу того, що суддя Українець В.В. надсилав особі_1 повістку. Суддя Ігнатюк О.В. виклав у своєму неправосудному рішенні хибну і нічим не підтверджену думку, яка грунтується лише на припущеннях, що не узгоджується із нормами закону. Саме за такі незаконні твердження декотрих суддів уже було покарано Вищою радою правосуддя за дисциплінарними скаргами особи_1.
Крім цього, суддя Ігнатюк О.В. ухилився від виконання вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та при винесенні свого рішення не покладався на Постанову Верховного Суду у провадженні за № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, а також на Постанову Об’єднаної палати Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року.
Також, суддя Ігнатюк О.В. зробив завідомо неправильні висновки про існуючий порядок обчислення процесуальних строків, встановлених для оскарження рішення слідчих суддів.
Насправді, як це чітко зазначається в Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року, початком відліку часу на оскарження рішення слідчого судді починається з моменту проголошення судового рішення у присутності скаржника, а не за фактом, чи знав скаржник про призначене судове засідання з розгляду його скарги в першій інстанції.
Більше цього, як далі зазначається в Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року, що вчасне не надання скаржнику повного тексту ухвали, є поважною причиною для поновлення пропущених строків на оскарження рішення слідчого судді.
А що стосується повернення матеріалів апеляційного провадження, навіть якби у даному провадженні і не фігурували його колеги-судді, то суддя Ігнатюк О.В. мав зробити це згідно вимог КПК України не через 7 днів, як це у даному випадку є, а відразу – у перший же день ознайомлення з апеляційною скаргою. Останнє регламентується положеннями ст.398, 399 КПК України.
Натомість, суддя Ігнатюк О.В. чомусь протримав 7 днів апеляційну скаргу особи_1 без належного розгляду двох заявлених клопотань із строком їх розгляду до 72 годин (ст.220 КПК України), а потім заднім числом вніс дані до ЄДРСУ – від 04.02.2022 року.
Відтак, суддя Ігнатюк О.В. повернув апеляційну скаргу за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року після 7-денного її утримування, що суперечить положенню ст.399 КПК України.
Натомість, суддя Ігнатюк О.В. мусив розглянути до 72 годин два клопотання в порядку, визначеному ст.220 КПК України, чого досі чомусь не зробив.
Вважаючи, що саме такі неправомірні дії і рішення судді Ігнатюка О.В. у провадженні № 11-сс/824/1459/2022 від 04.02.2022 року витікають з неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, особа_1 подав 23.02.2022 року Касаційну скаргу до Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
У Касаційній скарзі від 23.02.2022 року особа_1 зазначав: “Ухвалу у судовій справі №760/34636/21 від 21.01.2022 року було винесено без моєї участі у судовому процесі та без повідомлення мене про розгляд даної судової справи (хоча я і зазначав в своїй скарзі розглянути її без моєї участі, однак вимоги ст.134, 135 КПК України не позбавляли обов’язку слідчого судді мене повідомити про час і місце її розгляду, чого суддя протиправно не вчинив). Копію ухвали у справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року отримав наручно 31.01.2022 року, а апеляційну скаргу подав через канцелярію Київського апеляційного суду 01.02.2022 року, що у відповідності до вимог ч.5 ст.115 КПК відповідало 1 (першому) процесуальному дню. Вчасне не надання мені копії ухвали у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року позбавило мене можливості знати, чи моя скарга була задоволеною або ні, а також обізнаності із мотивами прийняття суддею рішення та підставами відмови у задоволенні моєї скарги. З оглядом на наявні Постанову об’єднаної палати Верховного Суду у справі № 461/1434/18 від 27.05.2019 року, а також беручи до уваги мою Постанову з Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року щодо поважності причин для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, у якому я вже був стороною провадження, я маю право на поновлення пропущених строків на оскарження ухвали слідчого судді”.
В обгрунтування доводів особа_1 надав до своєї Касаційної скарги такі докази:
“1) копію Ухвали в апеляційній справі № 11-сс/824/1459/2022 від 04.02.2022 року;
2) копію Ухвали у судовій справі №760/34636/21 від 21.01.2022 року;
3) копію Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-3845км21 від 18.01.2021 року;
4) копію Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року;
5) три комплекти Касаційної скарги з ідентичними додатками для усіх сторін провадження”.
14.09.2022 року, із невиправданою затримкою розгляду касаційної скарги особи_1 аж на 8 (вісім) календарних місяців, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого судді Мазура Миколи Вікторовича, суддів Бородія Василя Миколайовича і Єремейчука Сергія Володимировича винесла аутсайдерську Постанову у провадженні № 51-1105км22, якою залишила Касаційну скаргу від 23.02.2022 року на Ухвалу судді судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Ігнатюка О.В. в апеляційному провадженні № 11-сс/824/1459/2022 від 04.02.2022 року про повернення апеляційної скарги на ухвалу судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року без задоволення.
В обгрунтування своїх божевільних доводів вказані судді посилалися на таке:
“В матеріалах провадження наявна судова повістка-повідомлення від 10.01.2022 року на ім’я скаржника…”. Не дивлячись на те, що в указаних матеріалах відсутні докази, якими б підтверджувалось те, що вказана повістка була вручена, Верховний Суд звертає увагу на те, що в них наявне клопотання скаржника…, в якому він просить судовий розгляд провести без його участі”.
Тим самим смердючі єврейські виродки і колаборанти Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. зізналися, що вони не знають вимог ст. 135-137, ч.2 ст.306 КПК України, якими передбачено не підробляти повістки та тупо їх вкладати у судові справи, а реально викликати і забезпечувати явку потерпілих у залу судового засідання. Також, аферисти Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. цим самим зізналися, що не знаються на вимогах ст. 32, 34 і ст.220 КПК України, якими не дозволяється ігнорувати розгляд поданих клопотань (а їх було аж два) та розглядати судові справи, в яких фігурантами проходять їх власні колеги – діючі судді.
Божевільні виродки Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. вважають, що якщо скаржник міг якимось чином (в тому числі у не законний спосіб) дізнатися про рух його судової справи, то це буде рівносильним тому, що суддя виконав покладений на нього КПК обов’язок – виконати вимоги ст. 135-137 КПК.
Насправді ж все являється не так. І судячи по історії покарань суддів, яку у себе накопичив особа_1, судді, які притримувалися подібної хибної думки, були усі покарані ВРП.
І потім, знати про призначення судового засідання і не бути присутнім на ньому – це зовсім різні речі.
А відтак, не маючи ані короткого, ані повного тексту ухвали слідчого судді – апелянт фізично не міг знати мотивів прийняття цього судового рішення, а значить вчасно подати свою апеляційну скаргу, про що власне і тлумачиться в Постанові Верховного Суду у провадженні № 51-3845км21 від 18.01.2021 року та у Постанові Об’єднаної палати Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, що також проігнорували недоумки і аферисти Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В., в противагу вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (“…висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права”).
Крім цього, дебіли Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. зовсім викривили позицію Об’єднаної палати Верховного Суду у провадженні № 51-3845км21 від 18.01.2021 року, де насправді написано зовсім інше. А саме, що відлік часу на оскарження рішення слідчого судді потрібно брати з моменту проголошення її резулятивної частини (якщо скаржник фізично був присутнім на ньому, чого в даному випадку не було), але це буде гарантований привід для подальшого безвідмовного поновлення процесуальних строків на оскарження рішення в апеляційному порядку, після подачі апелянтом відповідного клопотання, що і було зроблено особою_1 в четвертому пункті прохальної частини апеляційної скарги.
Разом з тим, для остаточного досягнення своєї підривної і корупційної мети, безмозкі аферисти Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. вдалися до службового підроблення: збрехали у своїй ганебній постанові № 51-1105км22 від 14.09.2022 року про факт відсутності клопотання про поновлення строку на оскарження ухвали слідчого судді за № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
Як це добре видно із оригіналу повернутої апеляційної скарги, саме таке клопотання насправді досі зазначене у четвертому пункті апеляційної скарги особи_1.
Тоді на що сподівалися ці бездарні ватяні орки і шахраї Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В., коли фальсифікували своє злочинне і ганебне судове рішення?
Саме такими словами, як от (цитата): “Так, з копії апеляційної скарги, наявної в матеріалах провадження, вбачається, що хоча в мотивувальній її частині скаржник вказував про його право на поновлення строків на апеляційне оскарження, але в прохальній частині скарги (чи в окремому клопотанні), він не просив суд поновити цей строк… З оглядом на викладене, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу скаржника дійшов обгрунтованого висновку про те, що скаржником не заявлено клопотання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження”, удурки Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. переконують нас усіх втім, що у них на плечах не людські голови, а насправді тарганячі або коров’ячі.
А що стосується прикінцевих божевільних запевнень єбонатів Мазура М.В., Бородія В.М. і Єремейчука С.В. щодо можливості розгляду судових справ проти своїх суддів-колег, то крім ст.32, 34 КПК України, які цього не дозволяють, на даний час в особи_1 наявна велика стала практика, коли Верховний Суд впродовж останніх 8 років методично повертає усі подання Голови Київського апеляційного суду щодо визначення підсудності апеляційних скарг, де фігурантами проходять їх колеги, якщо всі судді цього суду до моменту такого подання не візьмуть самовідводи (навіть судді-цивільники).
Тоді виникає слушне запитання: невже увесь склад Верховного Суду дурніший і злочинніший за дебілів Мазура М.В., Бородія В.М. і Єремейчука С.В. (в контексті більшості цих суддів).
Це саме стосується і заявленої аферистами Мазуром М.В., Бородієм В.М. і Єремейчуком С.В. можливості подавати повторно до апеляційної інстанції скарги з виправленими недоліками, адже на практиці це практично не можливо із-за того, що апеляційні скарги судді повертають із значним запізненням, а значить – із додатковим терміном пропуску строку на оскарження рішення слідчого судді, обгрунтувати пропуск якого практично не можливо, при тому що вимоги КПК як для цього варіанту залишаться незмінними – у 5 днів. Саме тому усі судді апеляційної інстанції повторно відмовляють скаржникам у відкритті такого провадження.
Безграмотність, бездарність і психічна ненормальність суддів-аферистів Мазура М.В., Бородія В.М. і Єремейчука С.В. доказується і на прикладі ними надісланої Постанови у провадженні № 51-1105км22 від 14.09.2022 року, яка зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ», вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, адже:
— ухвала віддрукована з двох сторін кожного аркушу;
— розмір шрифту значно більше дозволеного;
— друга сторінка аркушу ухвали не перекреслена;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— декотрі слова віддруковані жирним кольором;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження її оригіналу;
— в ухвалі не зазначено ПІП секретаря суду;
— в ухвалі не немає підпису секретаря суду;
— в ухвалі не зазначено дати виготовлення її копії;
— на пломбі відсутній ПІП і підпис секретаря суду;
— на пломбі не вказана дата створення копії;
— ухвала не скріплена гербовою печаткою, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу.
Судді-наволочі Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. своїм поганським рішенням, з однієї сторони, частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та завдали матеріального збитку касатору, а з іншої – умисно перешкодили наповненню державної скарбниці на декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (ЗСУ і тероборони) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ст.32 КПК України (Територіальна підсудність):
“1. Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, – суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (АР Крим, області, міста Києва чи Севастополя)”.
Ст.34 КПК України (Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого) визначає:
“1. Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:
1) до початку розгляду виявилося, що провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності;
2) після задоволення відводів чи в інших випадках неможливо утворити склад суду для розгляду;
3) обвинувачений/потерпілий працює/працював у суді, до підсудності якого належить провадження;
4) ліквідовано суд або з визначених підстав припинено роботу суду, який здійснював провадження.
До початку судового розгляду у виняткових випадках кримінальне провадження (крім кримінальних проваджень, що надійшли на розгляд Вищого антикорупційного суду) з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження може бути передано на розгляд іншого суду
за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя.
У разі якщо обвинувачений чи потерпілий є або був суддею чи працівником апарату Вищого антикорупційного суду і кримінальне провадження належить до підсудності цього суду, таке кримінальне провадження у першій інстанції здійснює апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, і в такому разі ухвалені судові рішення оскаржуються в апеляційному порядку до апеляційного суду, який визначається колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
2. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
3. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
Питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п’яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється ухвала.
4. Про час та місце розгляду подання чи клопотання про направлення провадження з одного суду до іншого повідомляються учасники провадження, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання.
5. Спори про підсудність між судами не допускаються.
6. Суд, якому направлено провадження з іншого суду, розпочинає провадження зі стадії підготовчого засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені ч.1 цієї статті”.
Згідно ст.398 КПК України (Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції):
“1. Апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження”.
Статтею 399 КПК України передбачено (Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження): “1. Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст.396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції.
Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги і за відсутності перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
4) апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. 4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст.394 Кодексу.
5. Копія ухвали про повернення скарги, відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може оскаржуватися в касаційному порядку.
7. Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, у межах строку на апеляційне оскарження”.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається: “1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. 2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Стаття 409. Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції:
1. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду;
2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам провадження;
3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
2. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
3. Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.
Стаття 410. Неповнота судового розгляду:
1. Неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо:
1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого судового рішення;
2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. нання рішення, оскарженого з пропущенням строку.
Стаття 412. Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону:
1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього
Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323
чи ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату,
час і місце судового засідання…
У відповідності до вимог ст.117 КПК (Поновлення процесуального строку), зазначається:
1. Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
2. Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення пропущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 Конвенції детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження».
Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення права.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Хіба не за ці вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Судді-аферисти Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забули про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), солдат і офіцерів ЗСУ, бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, судді-неуки Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), солдат ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть твердолобим виродкам Мазуру М.В., Бородію В.М. і Єремейчуку С.В. фекальну люстрацію, якщо ВРУ, ВРП, ДСА, Президент України і СБУ не хочуть належним чином реагувати на неспростовні факти їх підривної діяльності, саботажу і державної зради у передбачений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді-виродки Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 51-1105км22 від 14.09.2022 року також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів-шизоїдів Мазура М.В., Бородія В.М. і Єремейчука С.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів-даунів Мазура М.В., Бородія В.М. і Єремейчука С.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку ворогам нашої держави. Судді-аферисти Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють підроблення, приховують вчинені злочини, постановляють неправосудні рішення, культивують і поширюють корупцію, саботують наповнення державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, схиляють бійців ООС до зради і дезертирства, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, порушують присягу судді, дискредитують судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади.
Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді-потвори Мазур М.В., Бородій В.М. і Єремейчук С.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки до м.Києва не увірвалися війська ворога. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-колаборантами Мазуром М.В., Бородієм В.М. і Єремейчуком С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів-невігласів Мазура М.В., Бородія В.М. і Єремейчука С.В. наявний склад ще двох кримінальних правопорушень, що передбачені ч.2 ст.111 та ч.7 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-недоумками Мазуром М.В., Бородієм В.М. і Єремейчуком С.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 та ч.7 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддями-дебілами Мазуром М.В., Бородієм В.М. і Єремейчуком С.В. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-виродків Мазуром М.В., Бородієм В.М. і Єремейчуком С.В., які грубо порушують присягу судді та завдають збитку державі та інтересам касаторів. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.