Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. знов обісралися

24.09.2021 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4070/25 про вчинені керівниками ТОВ “Розетка уа” Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б. кримінальних правопорушень.
У своїй заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у заяві за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення керівниками ТОВ “Розетка уа” Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б. кримінальних правопорушень за – ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.2 ст.185, ст.356, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-2, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги ст.214 КПК та впродовж до 24 годин у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, вніс необхідні відомості до ЄРДР. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні до ЄРДР відомостей про правопорушення.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись із заявою до керівника ГПД НАБУ про вчинене правопорушення, особа 1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК України, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення керівниками ТОВ “Розетка уа” Чечоткіним В.В., Чечоткіною І.Г. та Кошель Р.Б. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Солом’янському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ст.214 КПК України, станом на 29.09.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
29.09.2021 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4586/29 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа № 760/26517/21 була розподіленою на слідчу суддю Калініченко О.Б.
05.10.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4586/29 від 29.09.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. слідча суддя Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. постановила ухвалу, якою відмовила у відкритті провадження.
Обгрунтовуючи своє рішення аферистка Калініченко О.Б. зазначила таку дурню:
“…Підпунктом 1 абз.2 пункту 20-2 розділу XІ Перехідних положень КПК України визначено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється Національним антикорупційним бюро України або досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури слідчі судді (крім слідчих суддів Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду клопотання та скарги у кримінальних провадженнях, а суди першої інстанції (крім Вищого антикорупційного суду) – обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та про звільнення від кримінальної відповідальності у таких кримінальних провадженнях. Такі клопотання та обвинувальні акти подаються в установленому порядку відповідно до слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, Вищого антикорупційного суду. Враховуючи також позицію Київського апеляційного суду, викладену, зокрема в ухвалі від 12.04.2021 року (справа № 760/2403/21, провадження № 11-сс/824/1962/2021), оскільки скаржник оскаржує дії уповноваженої особи Національного антикорупційного бюро України, то судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у даному випадку має здійснюватися Вищим антикорупційним судом. Слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва не має повноважень розглядати скаргу особи_1 , оскільки розгляд таких скарг віднесений до підсудності Вищого антикорупційного суду з дня початку його роботи. Відповідно до п.2 ч.2 ст.304 КПК України скарга повертається, якщо скарга не підлягає розгляду в цьому суді.
З огляду на наведене, дотримуючись принципу належної підсудності, матеріали скарги слід повернути заявнику. Згідно з ч.7 ст.304 КПК України повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Керуючись Законом України «Про Вищий антикорупційний суд», статтями 33-1, 304, п. 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України… скаргу особи_1 на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, повернути особі, яка її подала”.
Якщо уважно проаналізувати усю цю вищенаписану бредню явно психічно нездорової особи то можна прийти висновку, що така особа постійно собі заперечує. Тупорила аферистка Калініченко О.Б. обгрунтовує прийняте рішення тим, що якщо “…у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється Національним антикорупційним бюро України або досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури слідчі судді (крім слідчих суддів Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду клопотання та скарги у кримінальних провадженнях”, то нібито це і являється вірною ознакою підсудності Вищому антикорупційному суду, при цьому описуючи і розглядаючи скаргу особи 1 на не внесення до ЄРДР керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. відомостей заяви за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення. Останнє доказує, що безмозка курва Калініченко О.Б. не відрізняє понять “досудове розслідування, яке здійснюється Національним антикорупційним бюро України” та “досудове розслідування, яке здійснювалося Національним антикорупційним бюро України” від поняття “внесення відомостей до ЄРДР”. Останнє констатує, що кримінального провадження, на яке посилається ця бездарна курва, на етапі внесення відомостей до ЄРДР, насправді ще не існує, а значить не було жодної потреби посилатися на закони, які стосуються уже наявних кримінальних проваджень, в яких “розслідування провадяться” або “розслідування закінчені прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури”.
Останнє характеризує наявність в судді Калініченко О.Б. психічної хвороби – шизофренії. Як могла ця безталанна стара шльондра Калініченко О.Б. підтвердити свої повноваження, якщо вона досі не відрізняє бездіяльності органу досудового розслідування, яке полягає у тому, що відомості до ЄРДР не внесені на підставі заяви про вчинені правопорушення, від бездіяльності того ж самого органу, яка полягає у не вчиненні слідчих, розшукових і процесуальних дій у вже існуючому кримінальному провадженні або від дій слідчого, яка полягає у передчасному закритті існуючого кримінального провадження?
Тупоголова Калініченко О.Б. під час розгляду справи № 760/26517/21 ще й припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” НАБУ, про призначення якої у справі не було доказів;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ;
— всупереч вимогам ст.23 КПК України, не витребовувала від керівника ГПД НАБУ матеріали заяви особи 1;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від уповноваженої особи НАБУ внести до ЄРДР відомості заяви про вчинене кримінальне правопорушення;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4586/29 від 29.09.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4586/29 від 29.09.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4070/25 від 24.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не дозволяється ч.3 ст.214 КПК України;
— всупереч вимогам ст.21, 318, 534, 535 КПК України, аферистка Калініченко О.Б., на вимогу особи 1 надала копію ухвали у справі № 760/26517/21 лише через 15 днів – 20.10.2021 року.
Слідча суддя Калініченко О.Б. при прийнятті незаконного рішення чомусь знехтувала вимогами ст.216 КПК України, якою не передбачена підслідність кримінальних проваджень за Вищим антикорупційним судом за заявами на неправомірні дії суб’єктів приватного господарювання, якщо у їх діяльність не залучені державні кошти на суму 50 і більше процентів. Крім цього, на етапі внесення відомостей до ЄРДР, питання підслідності не враховується, так як для цього існує механізм зміни одного органу досудового розслідування на інший.
Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається ст.33-1 КПК України, а з 22.09.2019 – ст.33-1 КПК України, з урахуванням положень п.20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК у редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019 року. Вищому антикорупційному суду підсудні серед іншого кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених у примітці ст.45 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч.5 ст.216 КПК (ч.1 ст.33-1 КПК, примітка ст.45 КК України).
У той же час не вбачається наявності жодної з умов, передбачених п.п. 1-3 ч.5 ст.216 КПК України. ТОВ «Розетка уа» (в особах його керівників Чечоткіна В.В., Чечоткіної І.Г. та Кошель Р.Б.) не належить до суб’єктів, наведених у п.1 ч.5 ст.216 КПК України.
У заяві особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення також не йдеться про вчинення злочину службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, що є обов’язковою ознакою, передбаченою п.2 ч. 5 ст.216 КПК України. Обов’язковою умовою підсудності кримінального провадження Вищому антикорупційному суду, передбаченою п.3 ч.5 ст.216 КПК, є вчинення злочину, передбаченого ст.369, ч.1 ст. 369-2 КК, про що в заяві особи 1 також не йдеться. Посилання слідчого судді на п.20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, якими врегульовано підсудність Вищому антикорупційному суду, в якому нібито є кримінальні провадження, як підсудні Вищому антикорупційному суду, так і іншим судам, за умови, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду, є необґрунтованими, оскільки: (1) до внесення в ЄРДР відповідних відомостей не розпочалося кримінальне провадження; (2) це положення не спростовує непідсудність можливого в майбутньому кримінального провадження, за умови проведення досудового розслідування за фактами, наведеними у заяві про вчинення кримінального правопорушення, Вищому антикорупційному суду за мотивами, наведеними вище. За таких обставин, скарга особи 1 не підсудна Вищому антикорупційному суду.
Оскільки порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (п.6 ч.1 ст.412 КПК), скарга незаконно і необґрунтовано повернута слідчою суддею заявнику.
Крім цього, слідча суддя Калініченко О.Б. не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення до керівника ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймала рішення виключно не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів, а керувалася лише власними припущеннями, що є неприпустимим. Отже, слідча суддя Калініченко О.Б. в повній мірі не з’ясувала всі обставини провадження, яке оскаржувалося. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 760/26517/21 від 05.10.2021 року судді Калініченко О.Б. порушує норми матеріального і процесуального права.
Слідча суддя Калініченко О.Б., постановивши ухвалу у судовій справі № 760/26517/21 від 05.10.2021 року, допустила грубі порушення норм КПК, а тому підлягає скасуванню, а матеріали скарги –поверненню до Солом’янського районного суду м.Києва для виконання вимог ст.306-307 КПК України.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 21.10.2021 року апеляційну скаргу за вих.№ 4604/21 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/26517/21 від 05.10.2021 року.
У своїй апеляційній скарзі за вих. № 4604/21 від 21.10.2021 року особа 1 зазначав, що дана скарга подається у зв’язку з неправильним застосуванням слідчою суддею Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. норм матеріального права і порушення норм процесуального права, винесенням неправосудної ухвали у судовій справі № 760/26517/21 від 05.10.2021 року, а також на підставі вимог ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст. 21, 23, 26, 55, 56, 117, 214, 220, 284, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447, 534, 535 КПК України, на підставі Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Узагальнення, викладеному в п.п.1.1 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року, а також на підставі висновків ЄСПЛ.
А в обгрунтування своїх доводів особа 1 надав для Київського апеляційного суду фотокопію карти Солом’янського району м.Києва із повним переліком вулиць, які відносяться до даного району.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Київського апеляційного суду провадження за № 11-сс/824/6336/2021 було розподілено на колегію суддів з розгляду кримінальних справ у складі головуючого судді Кияшко Олександра Анатолійовича, суддів колегії Юденко Тамари Миколаївни та Васильєвої Маргарити Анатоліївни.
09.12.2021 року, за результатами розгляду Апеляційної скарги за вих. № 4604/21 від 21.10.2021 року у провадженні № 11-сс/824/6336/2021 на ухвалу слідчої судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/26517/21 від 05.10.2021 року було винесено рішення, яким відмовлено у її задоволенні, а рішення першої інстанції – залишено без змін.
Своє злочинне, безграмотне, безтолкове, неправосудне і нездорового глузду судове рішення судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. та Васильєва М.А. пояснили у такий дивакуватий спосіб: “Відповідно до ч.2 ст.33-1 КПК України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Як вбачається з копії долученої до апеляційної скарги заяви про вчинення кримінального правопорушення, особа_1 звернувся до ГПД НАБУ з повідомленням про вчинення посадовими особами ТОВ «Розетка» особа_2, особа_3 та особа_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.2 ст.185, ст.356, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-2, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України, якими було заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 7000000 грн. Разом з тим, підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду визначається не на підставі переліку статей, визначених у заяві про вчинення кримінального правопорушення, а на підставі правової оцінки діяння, наданої органом досудового розслідування. Детективи Національного антикорупційного бюро України не надали правової оцінки заяві особа_1 про вчинення кримінальних правопорушень з питання її підслідності слідчому органу, який вони представляють. За відсутності таких даних у колегії суддів відсутні достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, про вчинення яких повідомив особа_1, не підсудні Вищому антикорупційному суду. Висновок слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва про те, що судовий контроль за проведенням досудового розслідування у даному кримінальному провадженні має здійснюватись слідчими суддями Вищого антикорупційного суду, не спростовано в ході апеляційного розгляду”. Цими словами судді-дебіли Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. зізналися, що вони досі не знають, за якими критеріями ст.216 КПК України визначає підслідність проваджень. А враховуючи те, що гімноїди Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. все-таки зазначили в своїй ганебній ухвалі ст.33-1 КПК України, ст.206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України (за умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України), які вимагали визнати позицію особи_1 і задовольнити його апеляційну скаргу, але чомусь прийняли протилежне рішення, то це доказує наявність у них гострих психічних відхилень! Якби це було не так, тоді б ці єврейські виродки Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А., відмовляючи у задоволенні скарги, приводили б зовсім інші підстави, які були б на користь їм, а не скаржнику. У цьому ж випадку усе на оборот: приклади були приведеними на користь скаржника, а прийняте рішення – не на його користь. Отож, за наслідками розгляду апеляційної скарги на Ухвалу слідчої судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко О.Б. у судовій справі № 760/26517/21 від 05.10.2021 року було винесене божевільно-злочинне рішення, в якому не було враховано жодного із 12 вищевказаних пунктів заперечення, на які покладався особа 1, та які повністю обгрунтовували його доводи. Окрім цього, особа 1 надав для даних суддів фотокопію карти Солом’янського району м.Києва з повним переліком усіх вулиць даного району, що доказувало, що вул. Сурикова,3 (адреса місцезнаходження НАБУ) дійсно знаходиться в Солом’янському районі м.Києва, тобто в межах прямої юрисдикції Солом’янського районного суду м.Києва.
Вищенаписане доказує, що судді-дебіли Кияшко О.А., Юденко Т.М. та Васильєва М.А. являються неадекватними особами, які потребують термінової госпіталізації для душевно хворих людей, адже іншого пояснення, чому вказані судді-виродки не знають навіть однієї статті з КПК України (ст.216 КПК України), при цьому маючи багаторічний досвід роботи, просто не існує. Відсутність елементарних знань у суддів-маразматиків Кияшко О.А., Юденко Т.М. та Васильєвої М.А. спростовує наявність у них юридичної освіти, а також факт того, що вони нібито підтвердили здатність вершити правосуддя.
Судді-аферисти Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. винесли чергове неправосудне рішення, яким повторно (у 24 раз!) нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили наповненню бюджету держави на загальну суму більше мільярда гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, бездарні судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. досі не надали особі 1 копії постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/824/6336/2021 від 09.12.2021 року, як того вимагає ст.376 КПК України, а ту, яку згодом нададуть (повного тексту ухвала), знову не відповідатиме вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями), так як: у правому верхньому куті відсутній напис “З оригіналом згідно”, розмір шрифту рішення значно менший встановленого, наявні міжрядкові відступи, окремі слова рішення чомусь написані прописними літерами та виділені жирним кольором, кожна друга сторона аркушу заповнена текстом рішення (а має бути вільною від тексту), в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в даній ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду, ухвала не підписана секретарем суду, в ухвалі не зазначено дати виготовлення копії рішення, на пломбі ухвали не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі ухвали немає підпису секретаря суду, на пломбі не зазначено дати.
Статтею 216 КПК України (Підслідність) передбачено таке:
“5. Детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-5, 369, 369-2, 410 КК України, якщо наявна хоча б одна з таких умов:
1) злочин вчинено: Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом ЦВК, Головою НБУ, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, членом Ради НБУ, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови ВРУ, Прем’єр-міністра України; державним службовцем, посада якого належить до категорії “А”; депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад; суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею КСУ, присяжним (під час виконання ним обов’язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором ВРП, Головою, заступником Голови, членом, інспектором ВККС України; прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої ст. 15 Закону України “Про прокуратуру”; особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище; військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; керівником суб’єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;
2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
3) злочин, передбачений ст.369, ч.1 ст.369-2 КК України, вчинено щодо службової особи, визначеної у ч.4 ст.18 КК України або у пункті 1 цієї частини.
Прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів НАБУ, якщо відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків трьох і більше осіб. Детективи НАБУ з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора НАБУ та за погодженням із прокурором САП можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.
У разі встановлення підрозділом УВК НАБУ злочинів, передбачених ст. 354, 364-370 КК України, які були вчинені службовою особою НАБУ (крім Директора НАБУ, його першого заступника та заступника), такі злочини розслідуються детективами зазначеного підрозділу.
7. У кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, до підслідності якого відноситься злочин, у зв’язку з яким почато досудове розслідування.
9. У провадженнях щодо злочинів, передбачених ст.209 і 209-1 КК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, який розпочав досудове розслідування або до підслідності якого відноситься суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, крім випадків, коли ці злочини віднесено згідно із цією статтею до підслідності НАБУ. Досудове розслідування у провадженнях із легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, проводиться без попереднього або одночасного притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, у провадженнях за ст.209 КК України у разі, коли, зокрема: суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинено за межами України, а легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, – на території України; факт вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, встановлений судом у відповідних процесуальних рішеннях.
10. Якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у провадженні досудове розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження своєю постановою визначає підслідність цих злочинів.
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Недоумки Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, аферисти Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним аферистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що маразматики Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/6336/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шизоїдів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвої М.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотних потвор Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвої М.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неуки Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, імітують розгляд апеляційних скарг, виносять неправосудні рішення, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, перешкоджають доступу до правосуддя, саботують наповнення державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, схиляють бійців ООС до зради і дезертирства, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, погрожують журналістам і активістам, порушують присягу судді, дискредитують судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Маразматики Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєва М.А. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці зрадниками Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвою М.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїдів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвої М.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень потворами Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвої М.А. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвою М.А. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-дебілів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Васильєвою М.А., які регулярно порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.