Бєляєв С.М. Газові шахрайства божевільного афериста

01.12.2022 року учасник бойових дій (особа_1) звернувся до виконуючого обов’язки Генерального директора і директора ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” Бєляєва Сергія Миколайовича (04116, м.Київ, вул.Шолуденка,1, ЄДРПОУ 40121452, Limited Liability Company Gas Supply Company Naftogas of Ukraine (LLC GSC Naftogas of Ukraine); Форма власності: не державна власність; п/р UA893004650000000260323012042 в АТ «Ощадбанк» м.Києва, МФО 300465; 02.07.2021 року збільшилася частка в уставному капіталі засновника: із 140 000 000 грн. на 476 000 000 грн.; учасник тендерів — 3474; судовий реєстр — 4699 рішень; види діяльності: 35.23 – Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; 77.39 – Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів; 46.71 – Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 47.78 – Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; телефони: 066-300-2-888 (Vodafone), 098-300-2-888 (Kyivstar), 093-300-2-888 (Lifecell), перелік засновників юридичної особи: дочірня компанія “Газ України “Національної Акціонерної компанії “Нафтогаз України”) шляхом подання заяви через E-mail – [email protected] (та через форму зворотного зв’язку корпоративного веб-сайту товариства) з приводу взяття інтерв’ю за фактами корупції у ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, відсутності адекватного реагування ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” на постійний виток газу всередині квартири учасника бойових дій, відмови уповноважених осіб у заміні несправного газового лічильника (через закінчення строку експлуатації, заіржавлення даного лічильника та витікання з нього газу), схиляння уповноваженими особами до дачі хабара, приписок не існуючих боргів за спожитий газ, вимагательства і переслідування, перероблення газових лічильників на завідомо неправильний обрахунок спожитого газу працівниками АТ “Київгаз” (на прикладі постраждалої особи: особовий рахунок – EIC-код 190087043, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, буд.2, кв.4) та якнайскорішої заміни несправного газового лічильника. А щоб заміна такого лічильника відбулася без будь-яких затримок, особа_1 придбав за власний кошт абсолютно новий газовий лічильник марки “Октава G-4” 2019 року вироблення (з терміном заводської повірки по 2024 рік), що власне і узгодив в телефонній розмові із інженером-дуроманом АТ “Київгаз”.
А про всяк випадок особа_1 з цього самого приводу також звертався до АТ “Київгаз” і НАК “Нафтогаз України”, сподіваючись обминути всім відомі, нині існуючі, бюрократичні і корупційні перепони.
На жаль, виконуючий обов’язки Генерального директора і директор ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” Бєляєв С.М., всупереч Закону України “Про звернення громадян”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в розумінні наявної пільги на безчерговий прийом) та дюжині існуючим антикорупційним законам України, навіть станом на день розміщення даної статті не дав особі_1 жодної відповіді. Більше цього, виконуючий обов’язки Генерального директора ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” Бєляєв С.М. приховав вчинені злочини своїх колег, чим вчинив важкий злочин за ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.15 і 27 КК України, який передбачає не тільки тюремне ув’язнення, але і негайне відсторонення від займаної посади.
Подібним чином поступили і злочинні керівники АТ “Київгаз” і НАК “Нафтогаз України” в особах корумпованих недоумків і шизофреніків Чернишова О.М. і Вінграновського А.М., також діючи всупереч Закону України “Про звернення громадян”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в розумінні наявної в особи_1 пільги на безчерговий прийом) та дюжині існуючим антикорупційним законам України, адже навіть станом на день розміщення даної статті вони обоє так і не надали вказаному ветерану жодної відповіді. Відповідно, керівники АТ “Київгаз” і НАК “Нафтогаз України” Чернишов О.М. і Вінграновський А.М. також приховали вчинені злочини своїх злочинних колег, аналогічним чином вчинивши важкий злочин, передбачений ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.15 і 27 КК України, який гарантує цим усім фігурантам не тільки тюремне ув’язнення, але і негайне відсторонення від займаних посад.
Ст.7 ЗУ “Про звернення громадян” (Заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення):
“Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються”.
Ст.8 ЗУ “Про звернення громадян” (Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню):
“Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення”.
В ст.189 КК України (Вимагання) передбачено:
“Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близь­кими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошко­дження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), – караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, – карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із конфіска­цією майна. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з кон­фіскацією майна.
Вимагання має своїм безпосереднім додатковим об’єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпі­лих. Предметом вимагання є не тільки майно, але і право на майно, а також дії майно­вого характеру. Право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру – це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо. Об’єктивна сторона вимагання виражається у незаконній вимозі передачі чужо­го майна чи права на майно або вчиненні будь-яких дій майнового характеру з по­грозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Таким чином, діяння може виявлятися лише в активній поведінці – у незаконній вимозі: а) чужого майна; б) права на чуже майно; в) вчинення будь-яких дій майново­го характеру, на які винний не має права. Цією ознакою вимагання відрізняється від складу примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст.355 КК України), які за своїм змістом є дійсно законними (наприклад, вимога віддати борг, пов’язана з погрозою насильством до особи, яка дійсно є боржником). Потерпілими від вимагання можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати). Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб вимагання – погроза запо­діяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не лише погроза насильством (наприклад, нанести побої), а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб (наприклад, заборонити роботу на ринку), пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відан­ні чи під охороною (наприклад, спалити гараж), або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оголо­сити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про ін­тимне життя тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або ні, важливо лише, щоб потерпілий чи його близькі родичі бажали зберегти їх у таємниці. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, залякує потерпілого, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред’явленої вимоги. Тому, на­віть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю чи її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну (на що саме і розраховував винний), – вчинене є вимаганням. При вимаганні суб’єкт злочину вимагає передати майно чи право на майно або вчинення дій майнового характеру в майбутньому (через годину, завтра, через тиждень та ін.). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення – виконувати чи не виконувати цю вимогу. Якщо винний вимагає негайно передати йому майно під загрозою негайного застосування насильства (або його фактичного застосу­вання), то все вчинене становить грабіж або розбій (залежно від тяжкості насильства). Вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимог, пов’язаних з погрозою. Якщо потерпілий не погодився виконати вимогу і винний з помсти реа­лізував свою погрозу та умисно заподіяв потерпілому чи його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю певної частини ст.189 КК України і відповідної статті. Суб’єктивна сторона – тільки прямий умисел, корисливі мотив та мета, зміст яких розкритий при аналізі крадіжки. Суб’єкт злочину – будь-яка особа, що досягла до вчинення вимагання 14 років. Ч.2 ст.189 КК України передбачає відповідальність за вимагання, вчинене по­вторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з викорис­танням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. Такі ознаки, як повторність вимагання та вчинення ви­магання за попередньою змовою групою осіб, були розкриті при аналізі таких самих ознак крадіжки. Вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового ста­новища, потребує звернення до ч.1 ст.364 КК України, в якій розкривається поняття зловжи­вання службовим становищем, до ч.3 і 4 ст.18 КК України та до ч.1 ст.364 КК України, у яких дається визначення службової особи. Погроза вбивством повністю охоплюється ч.2 ст.189 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує. Для наявності погрози тяжким тілесним ушкодженням слід встановити, що шкода, якою погрожував винний, відповідає ознакам тяжкого тілес­ного ушкодження. Відповідно до ч.2 ст.189 КК України кваліфікуючою ознакою є також вимога, поєднана з фактичним пошкодженням чи знищенням майна. Особливість такого вимагання в тому, що сама вимога підкріплюється вже реальним пошкодженням чи знищенням майна. Тобто для того, щоб досягнути мети, винний, одночасно з вимогою передати майно чи право на майно або вчинення дій майнового характеру в майбутньому, частково або повністю робить непридатним інше майно потерпілого чи його близьких родичів. При цьому, якщо таке пошкодження або знищення вчинювалося шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або спричинило майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, вчинене по­винно кваліфікуватися за сукупністю ч.2 ст.189 КК України та ч.2 ст.194 КК України. Щодо змісту понять пошкодження або знищення майна див. коментар до ст.194 КК України. Поняття значної шкоди потерпілому як кваліфікуючої ознаки, передбачене ч.2 ст.189 КК України, визначено в примітці 2 до ст.185 КК України. У ч.3 ст.189 КК України особливо кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало май­нової шкоди у великих розмірах. Ч.4 ст.189 КК України передбачає вимагання, що завдало майнової шкоди в особ­ливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із реальним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження. Ці ознаки за своїм змістом аналогічні таким же ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше. Вимагання, поєднане з реальним застосуванням насильства, дуже схоже з на­сильницьким грабежем (ч.2 ст.186 КК України) та розбоєм, тому, щоб виключи­ти помилки у кваліфікації, слід враховувати, що реальне застосування насильства до потерпілого чи його близьких родичів має на меті підкріплення вимоги, залякування потерпілого більш серйозними наслідками, якщо вимога передачі майна, права на майно, вчинення дій майнового характеру не буде виконана в майбутньому, у зазна­чений винним строк. На відміну від цього при насильницькому грабежі та в разі роз­бою мета насильства – негайна передача майна.
Статтею 367 КК України (Службова недбалість) визначено:
“Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання служ­бовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, – карається штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або без такого. Об’єктивна сторона службової недбалості характеризується: 1) діянням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні службових обов’язків через не­сумлінне ставлення до них; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним чи громадським інтересам (ч.1) чи тяжких наслідків (ч.2); 3) причинним зв’язком між вчиненим діянням та наслідками. Службова недбалість може виявлятися у формі: а) бездіяльності, коли суб’єкт повністю не виконує покладені на нього службові обов’язки, або б) дії, коли покладе­ні на нього службові обов’язки хоча і виконуються, але неналежним чином – не так, як того потребують інтереси служби, тобто не відповідно до закону та умов, що скла­лися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з встановленим порядком тощо. Указівка закону на невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них характеризує перш за все об’єктивну сторону вчиненого і свідчить про те, що службова особа не тільки повинна була, а й мала ре­альну можливість виконати покладені на неї службові обов’язки належним чином, тобто могла діяти так, як того вимагають інтереси служби. Тому для наявності об’єктивної сторони службової недбалості необхідно встановити: а) нормативний акт, яким визначаються компетенція службової особи і коло службових обов’язків, по­кладених на неї цим актом; б) які саме обов’язки, в якому обсязі та порядку вона по­винна була виконувати у відповідних умовах; в) чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов’язки в умовах, що склалися; г) у чому саме вияви­лися допущені особою порушення службових обов’язків і які наслідки вони спричи­нили; ґ) чи перебували службові порушення у причин­ному зв’язку з тими наслідками, що настали. Для кваліфікації злочину за ст.367 КК України діяння службової особи обов’язково по­винно бути зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона не виконала чи ви­конала неналежним чином, входили в коло її службових обов’язків. Тому невиконан­ня або неналежне виконання не службових, а інших (наприклад, суто професійних) обов’язків не може розглядатися як службова недбалість і кваліфікується за наявнос­ті до того підстав за іншими нормами (наприклад, за статтями 131, 135, 139, 140 КК України). Не може бути застосована ст.367 КК України і тоді, коли несумлінне ставлення службової особи до виконання своїх службових обов’язків передбачено як самостійний склад злочину в спеціальних нормах КК України. Указівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконання службових обов’язків виключає можливість кваліфікації діяння як службова не­дбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок недосвідченос­ті, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання покладених на неї службових обов’язків. Виключається відповідальність за службову недбалість і тоді, коли службова особа не виконує чи виконує нена­лежним чином свої службові обов’язки за наявності обставин, передбачених ст.39 чи ст.40 КК України. Службова недбалість належить до злочинів із матеріальним складом, який за ч.1 ст.367 КК України визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди, а за ч.2 ст.367 КК України – спричинення тяжких наслідків. Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення службовою особою лише дисциплінарного чи адміністративного проступку. Суб’єктивна сторона службової недбалості найчастіше виявляється в необе­режній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива й змішана форма вини – умисел до діяння і необережна вина до наслідків. Не виключається службова недбалість і тоді, коли умисне порушення службових обов’язків призводить до наслідків, спричинення яких службова особа хоча й не бажала, але свідомо при­пускала їх настання (наприклад, коли цінний вантаж, що прибув на залізничну станцію, було розкрадено через те, що начальник цієї станції не виконав свої службові обов’язки і не виставив охорону, вважаючи без жодних на це підстав, що про збереження ванта­жу подбає сам вантажоодержувач). У наведеному прикладі винний усвідомлює факт порушення ним своїх службових обов’язків, передбачає і свідомо припускає можли­вість настання таких наслідків, як розкрадання вантажу, але в його поведінці відсутні як корисливі, так й інші особисті мотиви, що виключає наявність службового зло­вживання (ст.364 КК України) і дає можливість кваліфікувати його діяння лише як службову недбалість (ст.367 КК України), вчинену за наявності непрямого умислу. Суб’єктом злочину за ст.367 КК України може бути будь-яка службова особа (ч.3 і 4 ст.18 КК України), тобто така, яка здійснює службову діяльність як у публічній, так і в приватній сфері.
Стаття 170 КК України (Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій) тлумачить:
“Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів – карається виправними роботами на строк до 2 років або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років”.
В ст.111 КК України (Державна зрада) передбачено таке:
“1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, – карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання”.
Статтею 396 КК України (Приховування злочину) передбачається:
1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, – карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.
1. Об’єктом злочину є діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання з своєчасного виявлення, присікання та розкриття злочинів. 2. Об’єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами. Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний для приховування злочину вчинив вбивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п.9 ч.2 ст.115 КК України. Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за ст.383 або 384 КК України. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. 3. Суб’єкт злочину загальний. 4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому, особа не обов’язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, – вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином. 5. Ч.2 ст.396 КК України передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Про поняття членів сім’ї і близьких родичів див. коментар до ст.115 і 380 КК України.
Ст.256 КК України (Сприяння злочинним організаціям та укриття їх діяльності) зазначає:
“1.Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття Їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють Їх злочинній діяльності,- караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або повторно, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої злочинної організації, а за юридичною конструкцією – причетність до передбаченого ст.255 КК України злочину, яка виділена в спеціальній статті особливої частини кримінального кодексу. Об’єктом злочину є громадська безпека.
Об’єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне: 1) сприяння учасникам злочинних організацій; 2) укриття Їх злочинної діяльності; 3) здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Сприяння учасником злочинних організацій – це допомога організації в цілому, її підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою.
Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація,- така допомога означає співучасть у відповідних злочинах. Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій – це діяння, які полягають в переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, виступають співучасниками злочинів, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших предметів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації чи при вчиненні окремих посягань; предметів, що здобуті внаслідок злочинної діяльності організації тощо. Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто сприяння надається вже існуючій організації, й виникнення не обумовлене наданим сприянням. Інакше таке сприяння становить пособництво злочину, передбаченому ст. 255 КК України. Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завершення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст.255, або в злочинах, які вчиняє організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне. Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.
Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, наданні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що надання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укриття їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до того, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шкода громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службового особою; 2) повторно. Повторність, у складі цього злочину означає вчинення його два або більше рази, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Аферист Бєляєв С.М. через свою тупість і протиправність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право уцілілих рештків українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права, які віддали свої безцінні життя за право поки що уцілілого українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, недоумок Бєляєв С.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і ветеранів АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми ганебними і протиправними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть ватнику Бєляєву С.М. фекальну люстрацію, якщо вже ВРУ, Кабінет Міністрів України, Президент України і СБУ не хочуть реагувати на його підривну діяльність, корупцію, саботаж і державну зраду у визначений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що ганебна потвора Бєляєв С.М. вчинив умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.189, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність Бєляєва С.М. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії Бєляєва С.М. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії Бєляєва С.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів приватного господарювання та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Колаборант Бєляєв С.М. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє недбалість і бездіяльність, культивує і поширює корупцію, приховує вчинені злочини, надає допомогу організованим злочинним угрупуванням, деморалізує воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, наражає ЗСУ на поразку у війні з Росією, перешкоджає діяльності громадських організацій. Дуроман Бєляєв С.М. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має жорстоко каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Бєляєвим С.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності виродка Бєляєва С.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 і ч.1 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень зрадником Бєляєвим С.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.189, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ч.1 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ, ГПД НАБУ, ГСУ ДБР та ГСУ НП у м.Києві про вчинені аутсайдером Бєляєвим С.М. кримінальних правопорушень. Крім цього зараз готуються проти злочинного товариства збоченця Бєляєва С.М. два цивільних позови на загальну суму в 5 мільйонів грн. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників ГСУ СБУ, ГПД НАБУ, ГСУ ДБР та ГСУ НП у м.Києві стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування, а від цивільного суду – правосудних рішень. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.