Арутюнян О.М. створила синдикат у стінах Smart Repair

30.03.2023 року, приблизно в 17 годин 30 хвилин, особа_1 звернувся в інтернет-магазин “Smart Repair” (ФОП Арутюнян Ольга Миколаївна, що здійснює свою підприємницьку діяльність за адресою – 03049, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, буд.18/2; дата державної реєстрації: 27.02.2015 року; номер реєстраційного запису: 20680000000028622; реєстраційний номер облікової картки податків – 3378612780; види діяльності: 95.11 (Ремонт комп’ютерів і периферійного устаткування); що проживає м.Києві по вул.Блакитного,4 кв.331; особистий номер телефону: +38 (093) 500-61-85; контактні номери телефонів: (063) 116-04-86, (093) 620-22-79, (098) 666-07-39, (063) 053-68-89; E-mail: [email protected]) із заявою про повернення (обмін) бракованого товару (в межах 14-денного терміну, з причини невідповідності заявленої довжини фактично проданому Lan-Patch кабелю (на 1,75 метрів), а також з приводу ознак його використання: наявні пошкодження оплітки кабелю, не правильно обжаті коннектори, неправильна розпайка кабелю).
На жаль, ФОП Арутюнян О.М. відмовила особі_1 у прийомі свого фальсифікованого та не працюючого товару (Lan-Patch кабелю, довжиною у 20 заявлених метрів), мотивуючи це тим, що нібито проданий товар був належної якості і розмірів, і що в особи_1 немає в наявності фіскального документа, який би підтверджував купівлю даного товару у ФОП Арутюнян О.М.
Тобто, ФОП Арутюнян О.М. продала особі_1 два кабелі Lan-Patch (подовжувачі вітої пари), довжиною в 7 і 20 погонних метрів, вартістю в 160 і 280 грн., кожен з яких був не працюючим, пошкодженим та коротшим на 1,75 метри. Однак, перший кабель, заявленою довжиною у 7 метрів, ФОП Арутюнян О.М. все-таки прийняла на умовах його заміни на кабель Lan-Patch, заявленою довжиною у 20 метрів, з доплатою зі сторони покупця різниці у його вартості – 120 грн. 00 коп. (160 + 120 = 280 грн), а інший – ні. У такому разі особа_1 мусив викликати в інтернет-магазин “Smart Repair” наряд поліції, яким працівники ФОП Арутюнян О.М. надали завідомо неправдиві пояснення стосовно видачі особі_1 касового чеку на суму зробленої доплати – 120 грн.
А оскільки це було зухвалою брехнею, так як саме такого чеку особі_1 на здійснену суму доплати насправді не видавалося, при цьому опираючись на вимоги Закону України “Про права споживачів”, особа_1 в присутності трьох працівників Державного департаменту Управління поліції в м.Києві просив надати йому дублікат саме такого касового чеку, який нібито йому раніше видавався ФОП Арутюнян О.М., в чому йому було протиправно відмовлено. Тоді, особа_1 в присутності трьох працівників Державного департаменту Управління поліції в м.Києві просив у працівників ФОП Арутюнян О.М. надати йому і для вказаної поліції для ознайомлення відеозапис з камер відеоспостережень, які були наявними у всіх приміщеннях інтернет-магазину “Smart Repair” з метою підтвердження факту не надання ФОП Арутюнян О.М. фіскального чеку на суму здійсненої доплати, в чому йому також було неправомірно відмовлено.
Також, з незрозуміло яких причин, працівники ФОП Арутюнян О.М. навіть в присутності трьох працівників поліції чомусь відмовилися прийняти від особи_1 і належним чином зареєструвати заяву про повернення бракованого, підробного і не працюючого Lan-Patch кабелю, хоча дана дія чітко передбачена Законом України “Про права споживачів”.
Як згодом було встановлено, вказані вище Lan-Patch кабелі ФОП Арутюнян О.М. підробляє з метою отримання для себе і своїх подільників вигоди, імітуючи їх під китайського виробника.
З рештою, провівши огляд нежитлових приміщень ФОП Арутюнян О.М. особа_1 дійшов висновку, що остання у своєму інтернет-магазині “Smart Repair” вчиняє ряд кримінальних і податкових порушень, що знаходяться в компетенції ДПС України, БЕП України, НП в м.Києві та СБУ: неправильно веде бухгалтерію (насправді не можна було схиляти особу_1 робити доплату між вартістю придбаних ним Lan-Patch кабелів, а спершу потрібно було оформити ряд встановлених документів для повернення коштів за придбаний товар неналежної якості (кабель-подовжувач Lan-Patch, заявленою довжиною у 7 метрів), а вже тільки потім наново оформляти нову купівлю – Lan-Patch кабель, заявленою довжиною у 20 метрів, за його повною вартістю), приховує найману робочу силу, ухиляється від сплати податків та ЄСВ (в тому числі – військового збору), здійснює самоуправство, уникає щомісячної оплати за розміщення зовнішньої реклами, облаштувала вхідну групу без наявних дозволів, незаконно встановила малі будівельні форми, протиправно здає в суборенду нежитлові приміщення для потреб здійснення незаконної підприємницької діяльності, веде позадозвільну господарську діяльність, перешкоджає громадській діяльності, вчиняє організоване шахрайство, вчиняє колаборацію і державну зраду.
Останнє підтверджується і скаргами в мережі інтернет дюжиною потерпілих людей від шахрайських дій працівників інтернет-магазину “Smart Repair”, який має чіткі ознаки організованого злочинного угрупування.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопроступків ФОП Арутюнян О.М. мають всі ознаки кримінальних правопорушень, які передбачені ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-2, ч.3 ст.190, ч.2 ст. 364-1, ч.2 ст.197-1, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.350, ст.356, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
За діючими законами, несплата податків, ЄСВ і військового збору, приховування найманої робочої сили – є злочин. Також є злочином заволодівати коштами осіб в обманний спосіб. Це саме стосується і протиправної реалізації товарів широкого вжитку та засобів техніки, без наявності спеціального права на їх продаж та на отримання прибутку, чим власне постійно і займається, як це добре видно з веб-сайту аферистки ФОП Арутюнян О.М. та її подільників.
Відповідно статті 190 КК України (Шахрайство), передбачено:
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до 3 років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,- карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим.
Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода.
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують Е об’єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт, укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами ст. 15, 27 і ст.369 КК України.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2, 3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Як передбачається положенням ст.212 КК України:
1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, – карається штрафом від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, – карається штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, – караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
4. Особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою цієї статті, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення її до кримінальної відповідальності сплачено податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодовано шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
5. Діяння, передбачені частинами першою – третьою цієї статті, не вважаються умисним ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), якщо платник податків досяг податкового компромісу відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України.
6. Діяння, передбачені частинами першою – третьою цієї статті, не вважаються умисним ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять у систему оподаткування, якщо такі діяння пов’язані з придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, одержанням, використанням об’єктів, щодо яких особою було подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію та сплачено узгоджену суму збору відповідно до підрозділу 9 – 4 “Особливості застосування одноразового (спеціального) добровільного декларування активів фізичних осіб” розділу XX Податкового кодексу України в межах складу та вартості об’єктів декларування, зазначеної в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації як база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, якщо такі діяння вчинені до 1 січня 2021 року та пов’язані з придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, одержанням, використанням об’єктів одноразового (спеціального) добровільного декларування або розпорядженням ними.
У ст.197-1 КК України (Самовільне зайняття земельної ділянки та будівництво) зазначено:
1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, – карається штрафом від 200 до 300 НМД громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, – карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.
3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, – карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, – карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
На сьогодні одним із найпоширеніших порушень земельного та кримінального законодавства є самовільне зайняття земельних ділянок. Саме визначення самовільного зайняття земельних ділянок наводиться в Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», проте слідча і судова практика свідчать про його недосконалість, що і викликає потребу вдосконалення зазначеної норми.
Також для захисту прав власника та користувача на земельну ділянку потрібно змінити формулювання диспозиції ч.1 ст.197-1 Кримінального кодексу України для того, щоб об’єктивна сторона зазначеного злочину в повній мірі відповідала тим суспільним відносинам, на які здійснюється посягання.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.197‑1 Кримінального кодексу України, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки, для встановлення суті якого важливим є визначення моменту виникнення права власності на земельну ділянку чи права користування нею. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, здійснюються державними органами приватизації. Варто зазначити, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Термінологічний зворот «самовільне зайняття земельної ділянки», за допомогою якого у ч.1 і ч.2 ст.197-1 КК України позначається злочинне діяння, тлумачиться в юридичній літературі суперечливо при тому, що зміст цього поняття розкривався і розкривається на законодавчому рівні. У ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначається, що самовільне зайняття земельних ділянок – це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об’єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки.
Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і в тому випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки. Щоправда, у такій ситуації винний займає не земельну ділянку, як цього прямо (формально) вимагає кримінальний закон, а лише її частину. Тому ми згідні з думкою О.Дудорова, що альтернативна вказівка у тексті ст.197-1 КК України на частину земельної ділянки як окремий предмет, передбаченого цією статтею злочину, була б юридично коректним вирішенням проблеми кримінально-правової оцінки протиправного приєднання винною особою частини суміжних земель до своєї ділянки. Н.Антонюк виражає думку, що буде тягнути за собою кримінальну відповідальність за ст.197-1 КК України фактичне використання земельної ділянки у випадках, коли строк такого користування закінчився, але особа продовжує його здійснювати. Підтримуємо твердження О.Дудорова про те, що на питання про наявність у розглядуваній ситуації ознак складу злочину, передбаченого ч.1 (ч.2) ст.197-1 КК України, треба давати негативну відповідь. Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей. Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів. Якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 і ч.3 ст.197-1 КК України (або ч.2 і ч.4 ст.197-1 КК України), оскільки у такій ситуації має місце реальна сукупність злочинів, що утворюється вчиненими у різний час діяннями, передбаченими різними частинами однієї статті Особливої частини КК України.
Таким чином, особи, які вчинили ті ж самі діяння до вказаної в законі дати, користуючись «вчасно» привласненими земельними ділянками, не понесуть кримінальної відповідальності за свої дії. Тому ми притримуємось думки, що диспозицію ч.1 ст.197–1 КК України було б доцільно доповнити словами:
«а також користування зазначеною земельною ділянкою», – це надало б можливість притягнути останніх осіб до відповідальності. Передбачене ч.1 ст.197-1 КК України самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди.
Стаття 170 КК України (Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій) тлумачить:
“Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів – карається виправними роботами на строк до 2 років або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років”.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? ФОП Арутюнян О.М. через свою нахабність і протиправність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право уцілілих рештків українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, ФОП Арутюнян О.М. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і ветеранів АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми ганебними і протиправними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які гідно покарають аферистку Арутюнян О.М., якщо правоохоронні органи та податкові органи України не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Арутюнян О.М. вчинила умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-2, ч.3 ст.190, ч.2 ст. 364-1, ч.2 ст.197-1, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.350, ст.356, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність ФОП Арутюнян О.М. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії Арутюнян О.М. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії Арутюнян О.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів приватного господарювання та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Арутюнян О.М., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє шахрайства і службові підроблення, не сплачує податки, уникає сплати ЄСВ (та військового збору), займається позадозвільною господарською діяльністю, не оплачує розміщення зовнішньої реклами, протиправно облаштувала вхідну групу, не реєструє найману робочу силу, завдає збитку економіці держави, деморалізує воїнів ЗСУ і бійців тероборони, наражає ЗСУ на поразку у війні з Росією, перешкоджає діяльності громадських організацій тощо. Арутюнян О.М. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має жорстоко каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Арутюнян О.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Арутюнян О.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 і ч.1 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Арутюнян О.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-2, ч.3 ст.190, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.197-1, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.350, ст.356, ч.1 ст.111-1, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до БЕБ ДПС у м.Києві, ГСУ СБУ та НП в м.Києві про вчинені кримінальні правопорушення Арутюнян О.М. Також з цього приводу зараз готується до подачі в суд цивільний позов проти ФОП Арутюнян О.М.
Очікуємо результатів адекватного реагування керівників БЕБ ДПС у м.Києві, ГСУ СБУ та НП в м.Києві стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР і позитивних результатів проведеного досудового розслідування, а від цивільного суду – правосудного рішення. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.