Детектив Чайка Х.А. – шедеври ГПД НАБУ з окладом в 140 000

У провадженні ГПД НАБУ перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження за № 52017000000000672 від 09.10.2017 року за ознаками вчиненого кримінального правопорушення заступником голови фонду приватизації комунального майна Солом’янського району м.Києва Радик Володимиром Івановичем (нині — директор КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом’янського району м.Києва»), заступником голови Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації Шкуро Максимом Юрійовичем (нині — голова Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації), президентом благодійного фонду «Либідь» Симоненко Ю.Г. та з головним бухгалтером Корчовою Я.А., передбачених ч.2 ст.368 КК України.
15.11.2017 року, без попереднього повідомлення про початок досудового розслідування, без проведення допиту і повідомлення прізвищ детективів та процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні, детектив ГПД НАБУ Чайка Христина Анатоліївна надіслала особі 1 копію Постанови від 10.10.2017 року про відмову у визнанні його потерпілим.
Дана копія Постанови супроводжувалася листом за № 0423-188/41521 від 14.11.2017 року, в якому повідомлялося особу 1 про надсилання “…для ознайомлення копію постанови про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52017000000000263 від 09.10.2017 року.
В Постанові від 10.10.2017 року детектив ГПД НАБУ Чайка Христина Анатоліївна зазначає, що заявник у своїй заяві за вих. № 1796/06 від 06.09.2017 року “… повідомляє про надання ним хабарів посадовій особі комунального підприємства за виготовлення дозвільної документації для проведення ремонтних робіт в орендованому ним приміщенні…
Відповідно до п.21 Постанови пленуму Верховного суду України “Про судову практику у справах про хабарництво” №5 від 26.04.2002 звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч.3 ст.369 КК України, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв’язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара. Беручи до уваги, що інших обґрунтувань суті завданої шкоди, її розміру, а також зв’язку між кримінальним правопорушенням, відомості про яке викладені у його заяві, та завдало таким правопорушенням шкодою… (зазначення ПІП заявника) не наведено, наявні очевидні та достатні підстави вважати, що заява про кримінальне правопорушення подана особою, якій таким правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди”.
При чому, в даній копії Постанови, всупереч вимогам ст.110 КПК України, чи не навмисне детектив Чайка Х.А. чомусь не зазначила жодного прізвища і посади фігурантів у справі провадження.
Насправді ж, 06.09.2017 року особа 1 подала заяву за вих. № 1796/06 керівнику ГПД НАБУ Калужинському Андрію Володимировичу зовсім про інше – про переслідування його посадовими особами Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації (Шкуро Максимом Юрійовичем і Радиком Володимиром Івановичем) з вимогами надання їм неправомірної вигоди і перерахунком 15 000 (п’ятнадцять тисяч) грн. на користь благодійного фонду «Либідь».
Крім того, в даній заяві зазначалося, що оскільки в особи 1 наявних коштів зовсім не було, то він не зміг надати хабарі, однак з нього все-таки було витребовано даними посадовими особами 15 000 (п’ятнадцять тисяч) грн. на користь благодійного фонду «Либідь» як нібито обов’язкову участь в будівництві адміністративного комплексу – Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації.
Особливо зазначимо, що дана благодійність була вимушеною, так як особі 1 більше чим півроку не віддавали вже оформлені дозвільні документи на ремонтно-будівельні роботи в орендованому офісі, а паралельно за фактами прострочення сплати орендної плати – Солом’янська районна в м.Києві державна адміністрація навмисно відзивала видані дозволи на оренду нежитлових приміщень.
Крім того, в даній заяві було зазначено що Шкуро Максим Юрійович і Радик Володимир Іванович отримували неправомірної вигоду за продажу по заниженій вартості комунальне майно, що сягало -300-400% від того, яке продавалося за реальною ринковою вартістю. Також, що Шкуро Максим Юрійович та Радик Володимир Іванович заставляли особу 1 через «лівих» експертів і нотаріусів укладати договори, з якими вони були в змові і які з нього стягували значно завищені суми платежів – на 300-400% вище номінальної, а згодом їх скоріше всього незаконно привласнювали.
Тобто, в поданій заяві на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. за вих. № 1796/06 від 06.09.2017 року особа 1 повідомляв про вчинені кримінальні правопорушення Шкуро М.Ю. і Радик В.І., що кваліфікуються за ст.364, 368, 366, 206, 189, 191 КК України, який дану заяву проігнорував.
Однак, особа 1 дану бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. успішно оскаржив в порядку ст.303-304 КПК України, внаслідок чого було слідчим суддею винесено Ухвалу у судовій справі за № 760/17895/17-к від 19.09.2017 року, якою було зобов’язано останнього внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 1796/06 від 06.09.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення Шкуро М.Ю. і Радик В.І. за кваліфікаційними статтями вчиненого злочину – 364, 368, 366, 206, 189, 191 КК України, чого досі не було виконано.
Запитується, тоді на підставі чого детектив Чайка Х.А. винесла протиправну чи то божевільну Постанову від 10.10.2017 року про відмову у визнанні Потерпілим особи 1? Де саме могла побачити детектив Чайка Х.А. саме таку заяву, на яку посилається у своїй божевільній Постанові на кшталт “чистосердечного” зізнання особи 1 у вчиненому ним злочині – наданні хабара? А може це своєрідна помста детектива Чайки Христини Анатоліївни за відкриті на неї два кримінальних провадження: в ГСУ СБУ і в СУ прокуратури м.Києва?
Якщо це так, тоді чому вона досі ще працює детективом в ГПД НАБУ? А якщо ж це ознака прояву її тривалого психічного розладу, то вона тим паче не має права працювати в НАБУ, а знаходитися на стаціонарному лікуванні в Київській міській психіатричній лікарні № 1 імені І.П.Павлова.
У відповідності до ч.5. ст.55 КПК України, “…за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді”.
Про які тут “очевидні та достатні підстави” можна казати, якщо детектив Чайка Х.А. навіть не допитала особу 1 і не повідомила йому про початок досудового розслідування, тим самим відібравши у нього процесуальне право на участь у провадженні, в тому числі – на подання відповідних доказів?
Теж саме стосується і про зазначення даним детективом у супровідному листі та в самій Постанові різних кримінальних справ, а також суттєвої різниці змісту між фактично поданою заявою від 06.09.2017 року за вих. № 1796/06 і надуманою (уявною) заявою детектива Чайки Христини Анатоліївни, яку вона нібито розглядала.
Не дивно що “вмотивованої постанови”, згаданої ч.5. ст.55 КПК України, тут не може йти мови, так як детектив ГПД НАБУ Чайка Христина Анатоліївна є божевільною особою або ж зводить особисті рахунки шляхом вчинення підроблення, за декілька відкритих особою 1 проти неї кримінальних справ.
У відповідності до положення ст.55 КПК України, а також що відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, і які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
При цьому слід особливо зазначити що детектив Чайка Х.А. регулярно вчиняє подібні протиправні дії, якими з однієї сторони нівелює кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкоджає наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається: «1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. 2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. 3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий (прокурор) зобов’язані розглянути в строк не більше 72-х годин з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Тут йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке:
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди. Детективи повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких детектив Чайка Х.А. умисно уникає з метою приховування вчинених злочинів фігурантів у даній кримінальній справі. Будь-який недолік розслідування обов’язково призведе до не встановлення причин вчинення злочину або винних осіб у цьому ж самому злочину та створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (Рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»). Проте, обставини, які особа 1 виклав у заяві про вчинення кримінального правопорушення, не стали предметом належного розслідування детективом Чайка Х.А. Винесена Постанова від 29.11.2017 року року детективом Чайка Х.А. про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні №52017000000000811 від 21.11.2018 року не відповідає жодним нормам КПК України, являється по суті не вмотивованою, а її зміст не відповідає фактичним обставинам справи.
Детектив Чайка Х.А. з однієї сторони, виклала у своїй протиправній Постанові сумнівні та не перевірені факти, що є не припустимим, оскільки напряму порушує імперативні засади КПК України, а з іншої – жодних процесуально значимих дій не вчинила.
Згідно висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо тлумачення положення ст.55 КПК, витікає наступне: …КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки. Враховуючи наведене, правильною є практика слідчих суддів, які відмовляють у відкритті провадження за скаргами, зумовленими бездіяльністю щодо визнання потерпілим, оскільки КПК не зобов’язує вчиняти такі дії слідчого чи прокурора. Водночас слід зважати, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України.
У відповідності до ст.366 КПК України (Службове підроблення), внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Основним безпосереднім об’єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення; факультативним додатковим об’єктом цього злочину можуть бути права та свободи людини і громадянина, власність тощо. Документ, який є предметом цього злочину, це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і розповсюдження інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії. Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей передбачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково. Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту дійсного документа. Спосіб підроблення документів (дописка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння за ст.366 значення не має. Складання неправдивих документів – це внесення до документа, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково. Видача неправдивих документів – надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою. Внесення в офіційні документи, які не є предметом службової діяльності службової особи, завідомо неправдивих відомостей, виготовлення таких документів (документів, підроблення яких доступне будь-якому громадянину) без використання службового становища тягне за наявності інших необхідних ознак відповідальність за злочин, передбачений ч.1 або 2 ст.358 КПК України. Якщо службове підроблення виступало способом вчинення іншого злочину, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ст.366 та відповідною статтею, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (розкрадання, обман покупців та замовників тощо). Якщо ж службове підроблення мало характер готування до злочину, який не був вчинений винним, його дії необхідно кваліфікувати як службове підроблення і готування до відповідного злочину, якщо він не є злочином невеликої тяжкості. У випадку, коли службове підроблення є основною ознакою іншого злочину (наприклад, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності – ст.372 КК України) або створює спеціальний склад злочину (ст.158 КК України), за правилами конкуренції норм відповідальність настає лише за такий злочин. Службове підроблення, вчинене з метою приховати зловживання владою або службовим становищем, кваліфікується за сукупністю ст.366 і ст.364 КПК. Злочин, передбачений ст.366 КК України, вважається закінченим з моменту підроблення або складання завідомо неправдивого документа незалежно від подальшого його використання, а при видачі документа – з моменту його передачі зацікавленій особі. Суб’єктом службового підроблення може бути лише службова особа.
Якщо передбачені ст.366 КК України дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може наставати залежно від конкретних обставин справи, зокрема, за ст.358 КК України. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч.2 ст.366, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.
У відповідності до ст.57 Конституції України (Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки) зазначається: “Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до до відома населення, є нечинними.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі майже шести років гинуть в ООС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Детектив Чайка Х.А. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, детектив Чайка Х.А. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цій ганебній диверсантці фекальну люстрацію, якщо НАБУ, ДБР, СБУ і Генеральний прокурор України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що детектив Чайка Х.А. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що потенційна підривна діяльність детектива Чайки Х.А. також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність детектива Чайки Х.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії детектива Чайка Х.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Детектив Чайка Х.А. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, умисно не проводить досудових розслідувань, відсторонює потерпілих від участі у досудових розслідуваннях, приховує вчинені злочини, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, регулярно порушує присягу держслужбовця, тим самим бойкотуючи роботу органу НАБУ. Саботаж і бойкотування роботи органу НАБУ прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Детектив Чайка Х.А. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці детективом Чайка Х.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності детектива Чайка Х.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинених кримінальних правопорушень детективом Чайка Х.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до УВК НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення детективом Чайка Х.А. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Національного агентства України з питань державної служби про не належну поведінку детектива Чайки Х.А., яка грубо і регулярно порушує присягу держслужбовця. Очікуємо результатів адекватного реагування від УВК НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Національного агентства України з питань державної служби — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на певний суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.