Суддя Усатова І.А. Приклад невідповідності займаній посаді

06.12.2018 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Національного антикорупційного бюро України Калужинського Андрія Володимировича заяву за вих. № 2761/06 про вчинення зухвалого кримінального правопорушення суддею Оболонського районного суду м. Києва Демчина Тетяною Юріївною, яка була зареєстрованою в НАБУ за вх. № В-10602.
У даній заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 самостійно кваліфікував вчинення вищевказаною особою злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.256, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ст. 170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві особи 1 були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 14.12.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 2761/06 від 06.12.2018 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР за вих. № 2761/06 від 06.12.2018 року у визначений КПК України строк, була предметом оскаржування в загальному місцевому суді.
14.12.2018 року, що відповідало 9 (дев’ятому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 подав через канцелярію суду слідчому судді Солом’янського районного суду м. Києва скаргу за вих. № 2780/13 від 14.12.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа №760/32857/18 була розподіленою на слідчого суддю Усатову Ірину Анатоліївну.
28.01.2019 року, в зухвале порушення вимог ч.2 ст.306 КПК України, після протиправної затримки розгляду скарги особи 1 впродовж 2,5 (двох з половиною) календарних місяців, відбулося судове засідання у справі  №760/32857/18 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. під головуванням слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Усатової І.А., за результатами якого дана суддя навмисно припустилася низки кримінальних і дисциплінарно караємих вчинків:
— не викликала на судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликала на дане судове засідання уповноваженого детектива НАБУ, про призначення якого у судовій справі не було жодного доказу;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Ляхович У.І., бездіяльність якого насправді особою 1 не оскаржувалася;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Ляхович У.І., яка не підтвердила своїх повноважень;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від працівника управління по роботі з громадськістю НАБУ Ляхович У.І., яка не мала жодного відношення до ГПД НАБУ (діє виключно на підставі Закону України «Про звернення громадян»);
— залучила до провадження письмові заперечення та копії документів Ляхович У.І., на яку не поширюється дія КПК України, Положення ДСА (п.8.2.1) про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучила до провадження письмові заперечення та копії документів Ляхович У.І., на яку не поширюється дія Наказу ДСА за № 227 від 07.11.2016 року про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучила до провадження письмові заперечення і копії документів Ляхович У.І., на яку не поширюється дія Наказу ДСА за № 164 від 04.12.2013 року про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від Ляхович У.І., яка порушила Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також Закон України «Про електронний цифровий підпис» (ст.1,3,4,5,6 Закону від 22.05.2003 року), надіславши свої заперечення в суд, що не містять цифрового підпису;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від Ляхович У.І., які не були належним чином оформлені, у відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5) та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»;
— при винесенні Ухвали посилалася на письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Ляхович У.І., яка не підтвердила своїх повноважень;
— при винесенні Ухвали посилалася на письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Ляхович У.І., яка належним чином їх не оформила;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення працівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Ляхович У.І., яка додатки належним чином не оформила;
— зумисно вийшла за межі своїх повноважень та розглядала заяву про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— протиправно у судовому засіданні вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— в своїй ухвалі неодноразово та неправдиво вказувала, що поки ухвала є не скасованою в апеляційному і касаційному порядку, доти вона являтиметься правосудною, так як у досудовому розслідуванні не передбачено скасовувати ухвали в порядку ст.303-307 КПК України, про що вона і сама в своїй ухвалі зазначила;
— в своїй ухвалі завідомо неправдиво вказала, що Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого вручаються виключно в період внесення відомостей до ЄРДР, так як нормами ст.55, 56 КПК України передбачено їх надання в момент прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення;
— неправдиво в ухвалі зазначила, що нібито скаржник у своїй заяві не вказав усі ознаки злочину, втому числі, час, місце та спосіб вчинення злочину, вчому можна переконатися на цій сторінці даного веб-сайту, де в точності описаний текс заяви вчиненого злочину суддею Демчиною Т.Ю.;
— в своїй ухвалі протиправно підмінила поняття «досудове розслідування» поняттям «судове провадження»;
— в своїй ухвалі протиправно підміняє поняття «кримінакльного покарання» поняттям «дисциплінарного покарання» суддів, що вчинили злочин;
— позбавила орган досудового розслідування передбачених КПК дій;
— стверджувала обставини, не маючи на те належних підстав і доказів;
— постійно порушувала послідовність і порядок ведення судового засідання;
— покрила злочини фігуранта у справі провадження;
— зумисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— навмисно постановила неправосудне рішення (відмовила у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей заяви особи 1 до ЄРДР);
— неправдиво в своїй ухвалі зазначила, що дане судове засідання проводилося в залі судових засідань;
— проводила судове засідання в своїй робочій кімнаті.
Крім того, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Усатова І.А. надала копію Ухвали у судовій справі №760/32857/18 від 28.01.2019 року, яка не відповідає вимогам Наказу 173 від 17 грудня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ», адже:
— не містить помітки про набрання законної сили;
— не містить дат набрання законної сили;
— не містять запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали, що робить з такої Ухвали абсолютно недієздатний судовий документ.
На підставі п.8.2.1 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах (Наказ ДСАУ від 04.12.2013 № 164):
1) обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження (Наказ Державної судової адміністрації (ДСА) України від 07.11.2016 №227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі; 2) чинним законодавством України не визнаються електронна інформація, якщо вона не містить цифрового підпису.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5, що «…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню». Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 ЗУ від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно вказаному Закону (ст.1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних).
Відповідно ст.55 КПК України (Потерпілий) передбачено таке:
“1.Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… 2.Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3.Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
У відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», копія документу має засвідчуватися підписом особи, яка виготовляє дану копію, із обов’язковим зазначенням його прізвища, імені і по-батькові, а також зазначенням його посади та дати створення даної копії. А щодо надсилання до органів влади офіційного звернення, то воно має пройти обов’язкову реєстрацію в канцелярії організації, містити підписи уповноважених осіб та керівника підрозділу, а також “мокрі” печатки та/або штампи. Стосовно електронних листів, то вони крім вищенаписаного мають містити цифровий підпис.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Усатова І.А. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа №760/32857/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Усатової І.А. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Усатової І.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Усатова І.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, покриває вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Усатова І.А. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Усатовою І.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Усатової І.А. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Усатовою І.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, 1-ше СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Усатовою І.А. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Усатової І.А. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Усатової І.А., яка порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, 1-го СУ ГСУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.