Мойсак С.М. Як порошенківські орли стали стерв’ятниками

У провадженні слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мовчан Наталії Володимирівни знаходяться на розгляді матеріали скарги за вих. № 3362/20 від 20.08.2019 року на Постанову від 07.08.2019 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000538 від 07.06.2018 року детективом ГПД НАБУ Довженко А.С. у провадженні № 1-кс/991/1011/19.
Вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мовчан Н.В. не має права розглядати скаргу за вих. 3362/20 від 20.08.2019 року на Постанову від 07.08.2019 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000538 від 07.06.2018 року, особа 1 подав 08.10.2019 року заяву про її відвід у межах розгляду судового провадження № 1-кс/991/1011/19.
У відповідності до положення ст.35 КПК України, заяву від 08.10.2019 року про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мовчан Н.В. від розгляду матеріалів скарги за вих. № 3362/20 від 20.08.2019 року на Постанову від 07.08.2019 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000538 від 07.06.2018 року детективом ГПД НАБУ Довженко А.С. у провадженні № 1-кс/991/1011/19 було авторозподілено на суддю Вищого антикорупційного суду Мойсак Сергія Мирославовича.
16.10.2019 року, під головуванням судді Мойсака С.М. відбулося судове засідання з розгляду заявленого відводу слідчому судді Вищого антикорупційного суду Мовчан Н.В. від розгляду скарги за вих. № 3362/20 від 20.08.2019 року на Постанову від 07.08.2019 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000538 від 07.06.2018 року детективом ГПД НАБУ Довженко А.С. у провадженні № 1-кс/991/1011/19, за результатами якого даний суддя постановив неправосудну ухвалу та вчинив низку кримінально і дисциплінарно караємих дій.
Більше того, виходячи з тексту ухвали у провадженні № 1-кс/991/1011/19 від 16.10.2019 року можна зробити висновок, що суддя Мойсак С.М. є явним аферистом, досить безграмотною і авантюрною особою. Також, виходячи зі змісту і форми вказаної вище ухвали є відповідні підстави усумніватися у психічному здоров’ї судді Мойсака С.М. А саме, як пише суддя Мойсак С.М. в другому абзаці другого аркушу своєї шахрайської ухвали, що “Слідчий суддя, який розглядає дану заяву про відвід, дослідив додані до заяви документи: заяву про вчинене кримінальне правопорушення від 02.10.2019 року за вх. № В-12580”, що насправді не відповідає дійсності. Насправді, особа 1 в додатку до своєї заяви про відвід судді Мовчан Н.В. додав значно більше доказів у вигляді копій документів, чим зазначив суддя Мойсак С.М. (Цитата): “Додатки: копія Ухвали у судовій справі № 1-кс/910/450/19 від 20.09.2019 року, один аркуш; копія Ухвали у провадженні № 11-сс/991/28/19 від 04.10.2019 року, два аркуші; копія Ухвали у судовій справі № 910/386/19 від 30.09.2019 року, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 910/384/19 від 30.09.2019 року, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 910/382/19 від 30.09.2019 року, один аркуш; копія Ухвали у провадженні № 11-п/4911/15/19 від 19.09.2019 року, два аркуші; копія першої і останньої сторінки скарги за вих.№ 3325/09 від 09.07.2019 року, яка ще не призначалася до розгляду у судовій справі № 760/19682/19, один аркуш; копія першої і останньої сторінки скарги за вих.№ 3267/10 від 10.06.2019 року, яка ще не призначена до розгляду у судовій справі № 760/23925/19, один аркуш; копія першої і останньої сторінки скарги за вих.№ 3392/25 від 25.09.2019 року, яка вже була розглянутою 30.09.2019 року у провадженні № 1кс/910/622/19, один аркуш; копія першої і останньої сторінки скарги за вих.№ 3393/25 від 25.09.2019 року, яка вже була розглянутою 30.09.2019 року у провадженні № 1кс/910/620/19, один аркуш; копія першої і останньої сторінки скарги за вих.№ 3388/25 від 25.09.2019 року, яка вже була розглянутою 30.09.2019 року у провадженні № 1кс/910/618/19, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 754/16191/16-ц від 06.04.2018 року, один аркуш; копія листа від 02.05.2018 року за вих. № 10/34/2018, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 760/22271/18 від 24.10.2018 року, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 761/1199/19 від 12.06.2019 року, два аркуші; копія Ухвали у судовій справі № 761/1199/19 від 25.02.2019 року, два аркуші; копія Ухвали у судовій справі № 761/25888/19 від 12.08.2019 року, один аркуш. Зрештою, на портативному технічному пристрої особа 1 зафіксував перелік цих усіх документів, яких надав суду в обгрунтування своїх доводів, а також цей факт було зафіксовано технічними засобами суду та викладено на комп’ютерні диски, які зберігаються у матеріалах судової справи у вигляді відеозапису і звукозапису судового засідання.
Це саме стосується і зухвалої брехні судді Мойсака С.М., викладеної в 6 абзаці 3 аркушу стосовно того, що “…у своїй заяві заявник не навів очевидних ознак, які б дозволили зробити висновок, що є обставини, які б виключали можливість слідчої судді Мовчан Н.В. розглядати скаргу на постанову від 07.08.2019 року про закриття кримінального провадження, всі доводи грунтуються на особистому сприйнятті заявником, як би мала чинити слідча суддя у випадку звернення із заявами про вчинене нею правопорушення…”.
В той же самий час суддя Мойсак С.М. чомусь зовсім не надав жодного аналізу наступним фактам, що були викладеними у заяві, доведеними в судовому засіданні та підтвердженими документами:
— що суддя Мовчан Н.В. зумисно затягує розгляд наявних у неї скарг особи 1 (з обмеженим строком розгляду до 5 діб), з терміном подачі їх – червень-серпень місяці 2019 року;
— що суддя Мовчан Н.В. призначає до розгляду скарги, які були поданими у вересні місяці 2019 року, в той час як у неї продовжують “залежуватися” ті скарги, які датовані червнем-серпнем місяцями 2019 року;
— що суддя Мовчан Н.В., не дивлячись на те, що апеляційна інстанція залишає усі її подання про визначення підсудності без розгляду, вона знов і знов робить такі подання з метою безглуздого затягування розгляду усіх скарг особи 1 з обмеженим терміном розгляду – 3, 5 діб);
— що суддя Мовчан Н.В. протиправно повертає скарги особі 1 (відмовляючи у відкритті провадження в порядку ст.303-304 КПК), в той час як він їх до Вищого антикорупційного суду не подавав;
— що суддя Мовчан Н.В. призначає судові засідання багатьом особам у різних справах на одну і ту ж саму годину, чого не передбачено Кодексом;
— що суддя Мовчан Н.В. виносить вступні і резулятивні частини ухвал, за наслідками розгляду скарг в порядку ст.303-304 КПК, чого не передбачено КПК;
— що суддя Мовчан Н.В. заставляє очікувати особу 1 призначених нею судових засідань по 6 годин, а зрештою відмовляється від їх проведення;
— що суддя Мовчан Н.В. виносить серії неправосудних ухвал, якими відмовляє особі 1 у задоволенні скарг на бездіяльність органу досудового розслідування, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей поданих заяв про вчинення кримінального правопорушення, чого не передбачено КПК, Наказами ГПУ за № 139 і 125, а також Узагальненням ВССУ від 17.01.2019 року;
— що наявними у справі провадження 4 ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва доводиться факт допустимості відводів у випадках, коли окремі судді їх з незрозумілих причин брати не хочуть, при цьому знаючи що на них особа 1 уже відкрив або відкриває кримінальні справи;
— що у відповідності до норм міжнародного законодавства (Конвенція по правам людини, висновки Європейського суду з прав людини), наявність підстав для відводу судді від розгляду судових справ доведенню уже не підлягає, так як для цього достатньо лише самої підозри утім, що суддя може бути упередженим;
— що до справи провадження було залучено декілька ухвал апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, якими з однієї сторони скасовувалися судові рішення судді Мовчан Н.В. за їх хибністю, а з іншої сторони – залишалися без розгляду усі її подання про визначення підсудності;
— наявність ознак методичності в діях судді Мовчан Н.В. щодо схиляння особи 1 до тривалих очікувань її судових засідань від 3 до 6 годин;
— що суддя Мовчан Н.В. не викликає у судові засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ;
— що суддя Мовчан Н.В. викликає у судові засідання уповноважених осіб НАБУ, про призначення яких ні разу не мала ані уяви, ані прийнятних та допустимих доказів (виходячи з матеріалів справи суду);
— що суддя Мовчан Н.В. незаконно залучає до судових справ належним чином не завірені документи, а також документи, які передані в суд у не дозволений спосіб;
— що суддя Мовчан Н.В. залучає до судових справ документи, які передають особи без повноважень;
— що суддя Мовчан Н.В. не дозволяє особі 1 ознайомлюватися з поданими слідчому судді запереченнями на його скарги від представників НАБУ;
— що суддя Мовчан Н.В. не зачитує текст поданих особою 1 до суду скарг;
— що суддя Мовчан Н.В. в судовому засіданні пропускає етап дослідження матеріалів судової справи;
— що суддя Мовчан Н.В. проводить судові засідання і виносить рішення без належним чином повідомленого суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— що суддя Мовчан Н.В. перевищує службові повноваження і вчиняє службові підроблення;
— що суддя Мовчан Н.В. у порушення вимог ст.26 КПК вирішує в судовому засіданні ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— що суддя Мовчан Н.В. стверджує в судовому засіданні обставини, не маючи на те підстав і доказів;
— що суддя Мовчан Н.В. приховує вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— що суддя Мовчан Н.В. перешкоджає громадській діяльності особи 1;
— що суддя Мовчан Н.В. переслідує особу 1 за його громадську діяльність;
— що суддя Мовчан Н.В. перебуває з особою 1 у крайньо неприязних стосунках тощо.
І що найголовніше, посеред наданих доказів містилися документи (заяви), які доказували той факт, що за неправомірні вчинки слідчого судді особа 1 подав заяви до СБУ, НАБУ, ДБР про вчинення нею кримінальних правопорушень, що уже напевне виключало суддю Мовчан Н.В. від подальшого ведення любих його судових справ. Про останнє свідчили і ті додатки, які надавав заявник, в якості судової практики Шевченківського районного суду м.Києва, де у 100% випадків судді задовольняють подані заяви про відвід іншим суддям цього ж самого суджу саме через цю обставину.
Поміж усім оцим, особа 1 у своїй заяві від 08.10.2019 року (та у Доповненні до заяви від 16.10.2019 року) про відвід судді Мовчан Н.В., зазначав на вкрай важливу актуальність дії Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України від 15 вересня 2016 року № 58, від 2 березня 2018 року № 17, від 12 квітня 2018 року № 16): «п.19. Повторний автоматизований розподіл судової справи може проводитись модулем автоматизованого розподілу в порядку, визначеному п.6 цього Розділу у випадках:
1) коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше 14 календарних днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені процесуальним законом — на підставі розпорядження керівника апарату, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
2) у разі наявності в матеріалах справи протоколу про неможливість проведення автоматизованого розподілу та після усунення обставин, що унеможливлювали його здійснення — на підставі розпорядження керівника апарату суду, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
3) у випадках порушення пункту 5 Розділу III цього Положення, якщо це призвело до порушення порядку визначення судді — на підставі вмотивованого розпорядження керівника апарату суду».
Також заявник вказував на судову практику Деснянського районного суду м.Києва, яка підтверджує можливість вчинення саме такої процесуальної дії у випадку неможливості вчасного розгляду судової справи (повторного авторозподілу судового провадження), залучивши до своєї заяви про відвід копію відповідної ухвали суду і листа від керівника апарату суду.
Однак, зухвало порушуючи вимоги КПК і Закон України “Про судоустрій і статус суддів”, які невблаганно вимагають від таких суддів як Мойсак С.М. в своїх судових рішеннях піддавати обов’язковому аналізу і обгрунтуванню практично усіх наведених фактів, на які заявник посилається у своїй заяві як на підставу для відводу. Простіше кажучи, якщо заявник у своїй заяві посилається на 25 фактів, які як на його думку є приводом для відводу судді від розгляду судової справи, то суддя Мойсак С.М. мусив би описати в своїй ухвалі усі ці 25 фактів і надати їм правову оцінку, при чому — у кожному випадку посилаючись на відповідні закони, які спростовують ці доводи або обгрунтовують, а не приховувати їх від дослідження як шахрай.
Натомість, в своїй неправосудній ухвалі у провадженні № 1-кс/991/1011/19 від 16.10.2019 року суддя Мойсак С.М. лише трьома коротенькими реченнями виклав суть власного підроблення, при цьому зовсім не озвучивши справжню позицію заявника, не надавши правової оцінки його фактам та не спростувавши ці факти з обов’язковим посиланням на норми закону.
Відповідно, якщо добре проаналізувати Ухвалу слідчого судді Мойсак С.М. у провадженні № 1-кс/991/1011/19 від 16.10.2019 року, виникає вкрай делікатне запитання: а хіба міг написати таку безглузду і бездумну дурню суддя з вищою юридичною освітою? Дане словоблуддя є нічим іншим як справжньою бреднею явно психічно нездорової людини. Останнє є найбільш ймовірною причиною винесення саме такого дивакуватого судового рішення, так як суддя Мойсак С.М. перебував у судовому засіданні в стані явної неадекватності.
Зрештою, як це і витікає з ухвали, суддя Мойсак С.М. так і не зміг зрозуміти, що долучені особою 1 до заяви додатки (документи) являються належними і припустимими доказами, на які він опирається в своїй заяві про відвід, а також які являються беззаперечними підставами для її задоволення.
Однак, навіть якби і не було підстав для відводу судді Мовчан Н.В. від розгляду скарги за вих. № 3362/20 від 20.08.2019 року на Постанову від 07.08.2019 року про закриття провадження за № 52018000000000538 від 07.06.2018 року, то для цього особа 1 в своїй заяві від 08.10.2019 року (з Доповненням від 16.10.2019 року) вказав норми міжнародного права, які є обов’язковими для виконання Україною, у відповідності до укладених міждержавних угод Верховною радою.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у цивільному провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів, який являє собою сукупність процесуальних норм, що передбачають ініціювання та вирішення питання про недопущення судді до участі або усунення його від участі в провадженні за наявності обставин, що виключають таку участь. Важливу роль у забезпеченні права особи на доступ до справедливого судового розгляду, до правосуддя, відіграє і суддя, який здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів особи під час судового провадження і який також має бути усунутий від участі у провадженні за наявності обставин, передбачених ст.75-81 КПК України.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні судових рішень, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.75 КПК України, слідчий суддя, суддя, або присяжні не можуть брати участь у кримінальному провадженні:
– «якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження»;
– «за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості». Під “іншими обставинами”, які викликають сумнів у неупередженості судді, мають розглядатися, зокрема, наступні: 1) суддя перебуває в неприязних стосунках із учасником провадження.
Згідно п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в упередженості судді”.
Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”.
Останнє було залізним приводом для відводу судді Мовчан Н.В. від розгляду судового провадження № 1-кс/991/1011/19. Хіба не за ці міжнародні стандарти права щодня і на протязі усіх п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Напевно, твердолобість судді Мойсак С.М. не дозволяє згадати про посмертний героїзм Небесної сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів в АТО? А може саме у такий спосіб суддя Мойсак С.М. навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну сотню і бійців АТО, своїми диверсійними діями нівелюючи героїчні досягнення українського народу, який пережив вже не одну революцію і війну?
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі Мойсаку С.М. фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясовуваних обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Мойсак С.М. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.375, ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судове провадження № 1-кс/991/1011/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Мойсака С.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Мойсака С.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Мойсак С.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, саботує роботу Вищого антикорупційного суду. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Мойсак С.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Мойсак С.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Мойсак С.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Мойсак С.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Мойсак С.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Мойсака С.М., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.