Мойсак С.М. Зеленський і ВРП “кришують” сепаратистів ВАСУ

31.10.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3470/31 про вчинення кримінального правопорушення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» в особах Великодної О.М. і Безсмертного О.М., яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-15306. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП фігурантів, місце їх роботи і посади тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» злочину – за ч.2 ст.191, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.205, ч.2 ст.212, ч.4 ст.190, ч.2 ст.356, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві вих. № 3470/31 від 31.10.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог «нового» Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, оскільки згідно Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2017 року за ГПД НАБУ зберігається право на зміну підслідності провадження.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 04.11.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3470/31 від 31.10.2019 року.
У відповідності до положення ст.39 КПК України, а також щодо змісту судових рішень № 11-сс/796/801/2018 від 22.03.2018 року та № 11-сс/796/3264/2017 від 20.06.2017 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, керівник органу досудового розслідування несе пряму відповідальність за бездіяльність ввіреного йому органу.
А саме, пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, 6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей до ЄРДР у визначений КПК України строк, є предметом оскарження у Вищому антикорупційному суді.
04.11.2019 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, з оглядом на прийняте на користь особи 1 рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3496/04 від 04.11.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У додатку до скарги за вих. № 3496/04 від 04.11.2019 року особа 1 додав такі документи: “копія заяви про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 3470/31 від 31.10.2019 року, три аркуші; копія ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року, два аркуші; копія ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, три аркуші”.
Щодо заяви про вчинене кримінальне правопорушення, то там зовсім нічого не було зазначеним про долю приватної чи державної частки. Стосовно постановленої ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року, то в ній особа 1 обвів червоним кольором наступне: “Є неприпустимим розгляд слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, «…а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні». Тим самим особа 1 намагався донести до судді Мойсака С.М. позицію Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яка не поділяє думку слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, які протиправно з’ясовують наявність підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачає обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа за № 991/1429/19 була розподіленою на слідчого суддю Мойсак С.М.
06.11.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 991/1429/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак Сергій Мирославович, посилаючись на ст.ст. 33-1, 216, 303, 304, 395 КПК України прийняв чергове протиправне рішення про повернення скаржнику матеріалів скарги за вих. № 3496/04 від 04.11.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
При чому, у другому абзаці другого аркушу неправосудної Ухвали у судовій справі № 991/1429/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у шахрайський спосіб стверджує те, що насправді ним не досліджувалося, не мало досліджуватися на етапі не внесення відомостей до ЄРДР і не витікало з належного і припустимого доказу: “…У заяві також не йдеться про вчинення злочину службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50%, що є обов’язковою ознакою, передбаченою пунктом 2 частини 5 статті 216 КПК. Так, у заяві про вчинене кримінальне правопорушення сам заявник зазначає, що статутний фонд ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» повністю сформовано двома фізичними особами, тобто він не містить частки державної або комунальної власності, яка перевищує 50% статутного капіталу товариства”.
Також, у четвертому абзаці другого аркушу неправосудної Ухвали у судовій справі № 991/1429/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у шахрайський спосіб стверджує те, що насправді не витікає з правової норми: “…Скарга… на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не підсудна Вищому антикорупційному суді та має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення”.
Щодо першого, то відповідно вимогам ч.3 ст.214 КПК України “3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом”. Хіба слідчий суддя Мойсак С.М. міг дозволити собі не знати такої елементарщини з КПК? А якщо він дійсно цього не знав, тоді яке має право посідати місце в антикорупційному суді? А якщо він це знав, однак постійно перевищує свої повноваження, тоді чому він досі працює суддею, а не сидить в тюрмі?
Крім цього, апеляційна палата Вищого антикорупційного суду регулярно скасовує десятки ідентичних неправосудних ухвал слідчого судді Мойсак С.М., роблячи при цьому йому персональні зауваження з приводу того, що він виходить за межі судового розгляду та розглядає заяви про вчинення кримінального правопорушення, в той час як положенням ст.26 КПК він лише обмежений розглядом скарг на предмет не внесення відомостей в ЄРДР про кримінальні правопорушення.
Щодо другого, то 03.10.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 760/27312/19, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Козленко Г.О. також повернула скаргу особи 1, опираючись на положенні тієї ж самої статті Кодексу – 33-1, 20-2, 303, 304, 216 КПК України. Вказана суддя в Ухвалі у судовій справі № 760/27312/19 зазначає, що оскільки особа 1 оскаржує бездіяльність ГПД НАБУ, яка полягає у не внесенні відомостей до ЄРДР, то у відповідності до вимог ч.1 ст.306 КПК України та за правилами судового розгляду, передбаченими ст.318-380 КПК, підсудність віднесена до Вищого антикорупційного суду.
Далі, як зазначає суддя, “тут має місце помилка законотворця”, на що звертає увагу в своїй ухвалі у судовій справі № 760/19686/19 від 17.09.2019 року і інший слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С., якою вона також повернула скаргу особи 1 зазначаючи, що перехідними Положеннями не передбачено, яким чином має здійснюватися подальший розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, які надійшли на розгляд судів загальної юрисдикції до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду України.
У відповідності до вимог ч.5-6 ст.34 КПК України (Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого) зазначається:
“5. Спори про підсудність між судами не допускаються.
6. Суд, якому направлено кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені частиною першою цієї статті”.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 Кримінально-процесуального Кодексу України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Як зазначено вище, з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду саме цей суд здійснює у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях, віднесених до його юрисдикції. А тому, відповідно, слідчий суддя місцевого суду загальної юрисдикції позбавлений повноважень судового контролю у кримінальних провадженнях, віднесених до юрисдикції Вищого антикорупційного суду з дня початку його роботи.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Окрім усього вищенаписаного слід зазначити, що особа 1 у своїй заяві кваліфікував вчинення злочину ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» за статтями, серед яких були вказаними і ст. 191, 364 КК України, які є підслідними ГПД НАБУ. Оскільки до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду відноситься згідно приписів ч.1, 2 ст.33-1 КПК України й судовий контроль дотриманням прав, свобод, та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, в тому числі передбачених ст. 191, 364 КК України, при вирішенні питання про повернення скарги особи 1 слідчий суддя Мойсак С.М. повинен був перевірити чи провадження, яке оскаржувалася скаржником, стосувалося лише внесення відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена не підслідними для НАБУ кваліфікаційними статтями, чи вона стосувалася і вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 364, 191 КК України. Зокрема, слідчий суддя Мойсак С.М. не досліджував матеріали особистого звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у справі провадження належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є протиправним. Отже, слідчий суддя Мойсак С.М. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалася скаржником. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року порушує норми матеріального і процесуального права, а тому підлягає безспірному скасуванню, а матеріали скарги особи 1 поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання слідчим суддею вимог ст.306-307 КПК України.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М., постановивши Ухвалу у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року, якою повернув скаргу за вих. № 3496/04 від 04.11.2019 року, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону.
Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали та призначення розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
Судова практика Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду і Київського апеляційного суду щодо розгляду подібних справ є сталою і вказує на те, що у 100% випадків практично усіма членами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ задовільнялися усі апеляційні скарги особи 1, в яких мова йшла про порушення норм матеріального і процесуального права.
Щодо першого, то рішенням Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/28/19 від 04.10.2019 року, № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, № 11-п/4911/15/19 від 19.09.2019 року, № 11-п/4911/43/19 від 25.09.2019 року та № 11-п/4911/10/19 від 17.09.2019 року констатують, що як для даного випадку підняте в апеляційній скарзі питання особою 1 має вирішуватися шляхом зобов’язання Вищого антикорупційного суду розглянути по суті скаргу особи 1 щодо бездіяльності керівника ГПД НАБУ.
11.11.2019 року, на підставі вищенаписаного, особа 1 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3495/10 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК України, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте детективом на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність.
Відповідно до положення ст.21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень), передбачено: «ч.1 Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя Мойсак С.М. через свою нахабність, неадекватність і протиправність напевно «забув» про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Мойсак С.М. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній персоні фекальну люстрацію, якщо ВРП, Верховна Рада України і Президент України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Мойсак С.М. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-кс/991/955/19 від 09.10.2019 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Мойсак С.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Мойсак С.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Мойсак С.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, перешкоджає здійсненню правосуддя, вчиняє підроблення, поширює корупцію, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Мойсак С.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Мойсак С.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Мойсак С.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Мойсак С.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Мойсак С.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Мойсак С.М., який порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.