Воронько В.Д. Навіщо клоунам-урядовцям судді-сепари і психи

08.01.2020 року особа 1 подав через приймальну НАБУ на ім’я керівника ГПД Калужинського А.В. заяву за вих. № 3716/04 від 04.01.2020 року про вчинення кримінального правопорушення Головою ДВК № 800886 Cавченко Анастасією Миколаївною. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, обставини справи тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Cавченко А.М. злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.157, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 3716/04 від 04.01.2020 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагало від заявника зазначення в такій заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок – забезпечив внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
При чому, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, однак надає право органу досудового розслідування змінювати підслідність провадження.
Останнє узгоджується із даними офіційного веб-сайту Вищого антикорупційного суду, розміщеного в соціальній мережі «Фейсбук», де на запити журналістів спікер суду виклав офіційну позицію слідчих суддів стосовно результатів розгляду скарг на бездіяльність НАБУ, яка виражається у не внесенні до ЄРДР відомостей заяв про вчинені правопорушення, обов’язком якого являється безперешкодне внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення «…незалежно від обгрунтованості або не обгрунтованості такої заяви, а також від того, чи подана ця заява із порушенням або дотриманням територіальної чи предметної підслідності».
Поза тим, звертаючись до ГПД НАБУ із заявою про вчинене кримінальне правопорушення Головою ДВК №800886 Cавченко Анастасією Миколаївною, особа 1 посилався на наступні правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст. 303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду;
3) Відповідно до ст.33-1 КПК, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці ст.45 КПК, ст. 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 ч.5 ст. 216 КПК;
4) Частиною 2 ст.33-1 КПК передбачено, що слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до ч.1 цієї статті;
5) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
6) Частиною 2 цієї статті визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті/частини статті Закону України про кримінальну відповідальність;
7) Пунктом 10 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді Вищого антикорупційного суду повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК щодо предметної підсудності Вищого антикорупційного суду при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК. Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Вищому антикорупційному суду, не може покладатися слідчим суддею саме на заявника.
Навпаки, зі змісту ст. 214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до вимог ст. 284 КПК України.
Крім того, норми чинного процесуального законодавства не наділяють орган досудового розслідування повноваженнями щодо оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а закріплюють лише обов’язок здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, достатніх для реалізації завдань кримінального судочинства. Також, за змістом і логічним аналізом статті 214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3 з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. На підставі наведеного, НАБУ після виконання вимог ст.214 КПК, встановивши, що таке кримінальне провадження йому не підслідне, повинно передати таке кримінальне провадження іншому органу досудового розслідування за підслідністю. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 10.01.2020 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3716/04 від 04.01.2020 року про вчинене правопорушення. 10.01.2020 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3748/10 від 10.01.2020 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви про вчинене кримінальне правопорушення.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа за № 991/276/20 була розподіленою на слідчого суддю Воронько В.Д.
31.01.2020 року, Ухвалою у судовій справі № 991/276/20, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько Володимир Дмитрович, посилаючись на ч.2,3 ст.33-1 КПК України в черговий раз виніс протиправне рішення про повернення особі 1 матеріалів скарги за вих. № 3748/10 від 10.01.2020 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
При чому слід особливо відзначити, що слідчий суддя Воронько В.Д. з незрозумілих причин протиправно протримав у себе скаргу за вих. № 3748/10 від 10.01.2020 року аж до 06.02.2020 року, що практично рівняється місячному терміну, перш ніж прийняв процесуальне рішення про повернення даних матеріалів скарги.
У відповідності до ч.3 ст.304 КПК України, повернення скарги мало відбуватися невідкладно, а не із затримкою на один місяць, що є очевидним доказом вчинення злочину або неадекватності судді. У статті 304 КПК (Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження) зазначено:
“1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо: 1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; 2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді; 3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для поновлення.
3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку. 7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом”.
Окрім цього слід повторно відзначити, що з приводу повернення скарги особи 1 на бездіяльність ГПД НАБУ, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення Головою ДВК № 800886 Cавченко А.М., уже була предметом апеляційного перегляду (в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду), за результатами чого колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у провадженні № 11-сс/991/65/20 від 14.01.2020 року уже приймала відповідні рішення – задовольнила скаргу особи 1 та зобов’язала Вищий антикорупційний суд розглянути дану скаргу по суті справи.
Відповідно, слідчий суддя Воронько В.Д. в черговий раз продемонстрував народу України свою неабияку неадекватність, твердолобість, дурість і збочення або/та крайню невідповідність займаній посаді. Однак, якщо до цього всього ще й додати те, що суддя Воронько В.Д. продовжує і надалі запізнюватися на своє робоче місце (після повідомлення керівника апарату і голову суду особою 1), при тому всьому що заробітну плату даний суддя і надалі отримує 100%, то Петру Порошенко і Володимиру Зеленському напевне є чим потішатися, якщо вони досі не спішать відкликати свої підписи під Наказом про призначення цього божевільного аутсайдера на посаду судді!?
А поки що там “на горі” гадають що робити з цим аферистом і нелюдом, слідчий суддя Воронько В.Д. “не втрачає” свого “зіркового” часу та продовжує вчиняти саботаж і диверсії – виносити чергові десятки неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелює кропіткі досягнення громадської організації особи 1, а з іншої – зумисно перешкоджає наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці тощо).
Поміж тим, оскільки до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду відноситься згідно приписів ч.1, 2 ст.33-1 КПК України й судовий контроль дотриманням прав, свобод, та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, в тому числі передбачених ст.364 і 368 КК України, то при вирішенні питання про повернення скарги особі 1 слідчий суддя Воронько В.Д. повинен був перевірити чи провадження, яке оскаржувалася скаржником, стосувалося лише внесення відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена не підслідними для НАБУ кваліфікаційними статтями, чи воно стосувалося і вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.364, 368 КК України. Зокрема, слідчий суддя Воронько В.Д. не витребовував і не досліджував матеріали особистого звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у справі провадження належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є неприпустимим. Отже, слідчий суддя Воронько В.Д. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалася особою 1. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 991/276/20 від 31.01.2020 року гостро порушує норми матеріального і процесуального права особи 1, а тому підлягає повторному скасуванню, а матеріали скарги – повторному поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання слідчим суддею вимог ст.306-307 КПК України.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За викладених обставин, посилання судді Воронько В.Д. на те, що заявником не доведено належності Савченко А.М. до визначеного КПК переліку осіб, досудове розслідування щодо яких здійснюється НАБУ, а тому ніби то він не відповідає критеріям, передбаченим п.1-3 ст.216 КПК, можна вважати неприйнятним та таким, що суперечить вимогам КПК. Відповідно, необгрунтованим є і пов’язаний з цим висновок про непідсудність скарги Вищому антикорупційному суду, що став підставою для її повернення.
За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., постановивши Ухвалу у судовій справі № 991/276/20 від 31.01.2020 року, якою повернув скаргу за вих. №3748/10 від 10.01.2020 року, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає повторного скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
В статті 76 КПК (Недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні) законодавець зазначив таке:
1. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
2. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.
3. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної інстанції.
Відповідно до абзацу 3 пункту 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, у разі об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудність яких визначена за Вищим антикорупційним судом, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року в ч.2 (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в п.8 зазначається:«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення здійснення розслідування іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК України;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації.При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні судових рішень відносно сторін у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Воронько В.Д. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Воронько В.Д. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 991/276/20 від 31.01.2020 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Воронько В.Д. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Воронько В.Д. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Воронько В.Д. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам і бандитським угрупуванням, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Воронько В.Д. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Воронько В.Д. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Воронько В.Д. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Воронько В.Д. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Воронько В.Д. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Воронько В.Д., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.