Сидоренко С.М. Алкоголік і аферист купив повноваження судді

У провадженні СУ ГУ НП у Рівненській області перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження за №52018000000000172 від 28.02.2018 року за ознаками вчинених слідчим суддею Рівненського міського суду Денисюком Петром Дмитровичем кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.375 ККУ.
27.12.2018 року, у порушення ст. 55, 56, 110, 220, 21, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57, 129 Конституції України та практики ЄСПЛ слідчий СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В. закрив провадження №52018000000000172 від 28.02.2018 року, не вчинивши необхідних процесуальних і слідчих дій. Більше цього, у порушення п.3,5 ст.284 КПК особі 1 не було надано копії Постанови про закриття провадження за №52018000000000172 від 28.02.2018 року з метою приховання злочину.
Опираючись на наявний в особи 1 лист за вих. № 15/4/2-1827-19 від 29.05.2019 року, яким його було повідомлено прокуратурою Рівненської області про закриття кримінального провадження № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчим СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В., а також вважаючи Постанову від 27.12.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року незаконною і передчасною, а відтак – підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 25.06.2019 року скаргу за вих. № 3290/25 слідчому судді Рівненського міського суду про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року.
У своїй скарзі за вих. № 3290/25 від 25.06.2019 року особа 1 зазначав, що слідчий СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В. перед тим як закрити кримінальне провадження № 52018000000000172 від 28.02.2018 року не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не виконав ухвали у судовій справі № 760/2694/18 від 16.02.2018 року;
2) не складав плану ведення досудового розслідування та не узгоджував його у свого керівника;
3) не повідомляв особу 1 про початок досудового розслідування;
4) не повідомляв особі 1 імен слідчих і процесуальних керівників у даному провадженні;
5) не вручив особі 1 витягів з ЄРДР;
6) не вручив особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні;
7) не визначив процесуального статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
8) жодного разу не допитав особу 1 у справі вказаного кримінального провадження;
9) жодного разу не допитав існуючих свідків у справі даного кримінального провадження;
10) не допитав фігуранта у справі даного провадження стосовно того кола питань, які особа 1 піднімав у своїй заяві за вих. № 2175/23 від 23.01.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
11) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2175/23 від 23.01.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366 КК України;
12) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366 КК України, які були зазначеними у заяві про вчинені кримінальні правопорушення;
13) не повідомив прокурора про потребу зміни підслідності провадження за кваліфікаціями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366 КК України;
14) не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 2265/22 від 22.03.2018 року в порядку ст.220 КПК;
15) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 2265/22 від 22.03.2018 року;
16) не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 2380/17 від 17.05.2018 року в порядку ст.220 КПК;
17) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 2380/17 від 17.05.2018 року;
18) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2175/23 від 23.01.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
19) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту із фігурантом провадження;
20) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи за фактами отриманого ним ушкодження здоров’я;
21) не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні докази вчиненого злочину;
22) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факти отриманого ним матеріального і морального збитку у даному кримінальному провадженні.
27.12.2019 року слідчий Мазур Ю.В. закрив провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року не вчинивши значимих слідчих і процесуальних дій, відсторонивши особу 1 від участі в ньому. Слідчий Мазур Ю.В. своєю протиправною Постановою від 27.12.2019 року про закриття провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК. У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова слідчого має складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 27.12.2019 року слідчого Мазура Ю.В. про закриття провадження № 52018000000000172 від 28.02.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 27.12.2019 року слідчого Мазур Ю.В. відсутні:
– короткий опис заяви за вих. № 2175/23 від 23.01.2018 року про вчинення кримінальних правопорушень;
– перелік проведених слідчих дій;
– причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
– причини не проведення експертизи наявних доказів;
– правова оцінка фігурантам у справі провадження;
– правова оцінка доказам у справі провадження;
– реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
– підпис керівника підрозділу;
– печатка органу досудового розслідування.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Саме про це йшлося в долученій особою 1 до провадження копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу, у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності, адже належним чином не завірив свою Постанову від 27.12.2019 року: відсутній реєстраційний номер канцелярії, не зазначено в правому верхньому куті «копія вірна», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, не вказана посада особи, яка створювала дану копію, відсутній підпис, ПІП і посада керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки органу досудового розслідування.
За цією аналогією слідчий Мазур Ю.В. також належним чином не завірив свою Постанову від 27.12.2019 року: відсутня дата та номер реєстрації Постанови від 27.12.2019 року в канцелярії СУ ГУ НП у Рівненській області, не зазначено в правому верхньому куті «копія вірна», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, не вказана посада особи, яка створювала дану копію, відсутній підпис, ПІП і посада керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки СУ ГУ НП у Рівненській області, що власне і надавало слідчому судді окрему підставу для її скасування.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою».
Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. У статті йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви.
У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання.
Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування.
Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно трьом Ухвалам колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року, № 11-сс/824/4003/2020 від 31.08.2020 року та № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року (які особа 1 долучав до справи провадження), а також відповідно положенню ч.1 ст.219 КПК, «Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження». Однак, слідчий Мазур Ю.В. досі не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2175/23 від 23.01.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення, а відповідно відлік часу у досудовому розслідуванні кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року ще не наступив, а відповідно – досудового розслідування як такого ще не розпочиналось.
Аналогічна ситуація констатується і іншими Ухвалами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року (які особа 1 також долучав до справи провадження), які разом із ч.1 ст.303 КПК України та Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) стверджують, що якщо потерпілий ініціює перед слідчим (детективом, прокурором) внесення до ЄРДР усіх статтей вчиненого злочину, які ним вказувалися у заяві про вчинення кримінального правопорушення, то слідчий, детектив або прокурор зобов’язані це зробити в негайному порядку, виходячи з Наказів ГПУ за № 139 і 125, а також з Положення про внесення відомостей до ЄРДР та ч.5 ст.214 КПК України, чого слідчий Мазур Ю.В. з незрозумілих причин уникає, досі не розглянувши заяв особи 1 в порядку ст.220 КПК про вчинення інших процесуальних дій, які він був зобов’язаним вчинити у визначений законом строк (внесення до ЄРДР усіх визначених особою 1 кваліфікаційних статтей вчиненого злочину), тим самим саботуючи проведення досудового розслідування та приховуючи вчинені злочини фігуранта у кримінальному провадженні.
Виходячи з вищеприведеного, три різні колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду уже скасували три ухвали першої інстанції, не дивлячись на позицію ст.219 КПК, яка дозволяє припиняти досудове розслідування навіть на «нульовій точці», якщо термін досудового розслідування уже вичерпаний. В той же самий час, враховуючи що слідчий не виконав первинної ухвали суду та досі не вніс до ЄРДР усіх кваліфікуючих статтей вчиненого злочину, які особа 1 зазначав в своїй заяві про вчинення кримінальних правопорушень та які були перерахованими в ухвалі слідчого судді першої інстанції, то і «старту» досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000172 від 28.02.2018 року також не могло розпочатися. Ця ситуація в точності повторилася із слідчим Мазур Ю.В., який досі не вніс до ЄРДР тих статтей вчиненого злочину, які були вказаними у заяві особи 1 про вчинення кримінальних правопорушень та в ухвалі слідчого судді, тим самим досі не розпочавши досудового розслідування у кримінальному провадженні.
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо». Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 передбачено:
«1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (частина сьома статті 214, стаття 216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (стаття 218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (частина перша статті 217 КПК України), при цьому
об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер провадження;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (стаття 283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (стаття 280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (статті 219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, –
у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (частина п’ята статті 36 КПК України);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (стаття 290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 288 КПК України;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому частиною третьою статті 289, пунктом 1 частини третьої статті 314, пунктом 2 частини другої статті 407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому пунктом 3 частини третьої статті 314 КПК.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі частини четвертої статті 288, частини третьої статті 289, пункту 1 та пункту 3 частини третьої статті 314, статті 407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
Що стосується процесуального статусу потерпілого, то особа його набуває: з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, прокурора.
Статтею 57 Конституції України передбачено, що «Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними». Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (ч.1 ст.214 КПК), вручивши потерпілому пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки…
Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди. Якщо фізична особа є неповнолітньою або недієздатною, то заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення може подати її законний представник. Якщо внаслідок вчинення правопорушення настала смерть особи, або вона перебуває в стані, який не дає змоги подати відповідну заяву, процесуального статусу потерпілого набуває близький родич або член сім’ї цієї особи. Якщо слідчий встановить, що особі, яка подала заяву, правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, то він своєю постановою відмовляє у визнанні такої особи потерпілим».
Однак, слідчий Мазур Ю.В. досі не вручив особі 1 жодної пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальних провадженнях. Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (ч.1 ст.214 КПК), вручивши потерпілому пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки, або з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залучення до провадження як потерпілого і вручення їй пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого.
Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право “на негайне прийняття і реєстрацію заяви про правопорушення, визнання його потерпілим”. Про відмову у визнанні особи потерпілим слідчий виносить Постанову, яка може бути оскаржена до слідчого судді (п.5 ч.1 ст.303 КПК).
У відповідності до вимог ч.2 ст.32 КПК, п.3 ч.1 та ч.2 ст.34 КПК України, слідчий суддя Рівненського міського суду виніс ухвалу у справі № 569/12603/20, якою передав матеріали скарги особи 1 за вих. № 3290/25 від 25.06.2019 року на Постанову від 27.12.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчим СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В. до Рівненського апеляційного суду, який в свою чергу своєю ухвалою визначив підслідність судової справи № 569/12603/20 за Рівненським районним судом Рівненської області. У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Рівненського районного суду Рівненської області судова справа № 569/12603/20 була розподіленою на слідчого суддю (а паралельно він ще й являється головою вказаного суду) Сидоренка Сергія Миколайовича.
09.10.2020 року, всупереч ст. 2, 9, 21, 55, 56, 110, 220, 306, 534, 535, 370, 372 КПК, ст. 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендаціям 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини суддя Сидоренко С.М. виніс ухвалу у судовій справі № 569/12603/20, якою залишив скаргу особи 1 за вих. № 3290/25 від 25.06.2019 року на Постанову від 27.12.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчим СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В. без задоволення.
Крім цього, під час судового засідання 09.10.2020 року з розгляду скарги особи 1 за вих. № 3290/25 від 25.06.2019 року на Постанову від 27.12.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчим СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В., слідчий суддя Сидоренко С.М. повідомив про те, що насправді закрив провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчий СУ ГУ НП у Рівненській області Гудовсек С.В., а не слідчий СУ ГУ НП у Рівненській області Мазур Ю.В., що нібито і надало йому право відмовити особі 1 у задоволенні його скарги за вих. № 3290/25 від 25.06.2019 року на Постанову від 27.12.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчим СУ ГУ НП у Рівненській області Гудовсеком С.В.
Слідчий суддя Рівненського районного суду Рівненської області Сидоренко С.М., постановивши Ухвалу у судовій справі № 569/12603/20 від 09.10.2020 року, якою відмовив особі 1 у задоволенні скарги за вих. № 3290/25 від 25.06.2019 року на Постанову від 27.12.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000172 від 28.02.2018 року слідчим СУ ГУ НП у Рівненській області Гудовсеком С.В., тим самим істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Доказом цьому слугує наступне:
1) У відповідності до вимог нового КПК України (ст. 55, 56 Кодексу), особі 1 уже не було потрібно подавати окремої заяви слідчому СУ ГУ НП у Рівненській області Гудовсек С.В. про визнання себе потерпілим, оскільки таким він являється з моменту подання заяви про вчинення щодо себе злочину. Однак, слідчий суддя Рівненського районного суду Рівненської області Сидоренко С.М. з незрозумілих підстав у своїй ухвалі чомусь стверджує протилежне, що не узгоджується із позицією КПК, Конституції, ЄСПЛ, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року та ВССУ від від 12.01.2017 року, що власне і поставило під сумнів його компетентність, нормальність і адекватність;
2) Слідчий суддя Сидоренко С.М. обминув факт не розгляду слідчим Гудовсеком С.В. двох заяв особи 1, які він подавав в порядку ст.220 КПК України;
3) Суддя Сидоренко С.М. не проаналізував факт не надання особі 1 слідчим Гудовсеком С.В. двох відповідей на подані ним дві заяви в порядку ст.220 КПК України;
4) Суддя Сидоренко С.М. не надав належної оцінки і тому факту, що слідчий Гудовсек С.В. не надав особі 1 витягів з ЄРДР, що передбачено вимогами ч.1 ст.214 КПК України;
5) Суддя Сидоренко С.М. не надав оцінки тому, що особу 1 і свідків не було допитано у провадженні;
6) Суддя Сидоренко С.М. стверджує, що начеб то можна закривати провадження без проведення допиту потерпілого і свідків, особливо якщо вони не з’явилися на допит, однак цього не передбачено КПК, натомість дозволено накладення грошового стягнення і застосування приводу;
7) Суддя Сидоренко С.М. в своїй ухвалі стверджує факти, не маючи на це жодних підстав (в контексті допустимості і належності доказів);
8) Суддя Сидоренко С.М. уник від надання оцінки тому, що в кримінальному провадженні досі не має Постанови слідчого про не визнання особи 1 потерпілим, однак Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні досі особі 1 чомусь не надав;
9) Суддя Сидоренко С.М. уник виконання свого обов’язку, адже не скорився вимогам ст. 129-1 Конституції України (не зобов’язав слідчого виконати досі не виконану ним ухвалу суду) і т.д.
10) Суддя Сидоренко С.М. при винесенні своєї ухвали чомусь не посилався на рішення Верховного Суду та на чотири ухвали Київського апеляційного суду, які змушували його надати їм ґрунтовний аналіз та описання того, чому він приймає рішення, яке зовсім не узгоджується із їх позицією;
11) Суддя Сидоренко С.М., постановляючи свою неправосудну ухвалу, приховав той факт, що Постанова слідчого Гудовсека С.В. не відповідала вимогам процесуального документу, а відтак підлягала скасуванню навіть з цього одного приводу (тобто, Постанова не відповідала вимогам Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанові Кабінету Міністрів від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»);
12) Суддя Сидоренко С.М. порушив тайну нарадчої кімнати, адже після винесення резулятивної частини ухвали 09.10.2020 року у справі № 569/12603/20 він щодня проводив судові засідання і приймав рішення в інших судових справах;
13) Суддя Сидоренко С.М. порушував послідовність ведення судового засідання, адже пропустив етап заявлення клопотань і заяв, а також дослідження матеріалів справи;
14) Суддя Сидоренко С.М. вчинив підроблення, так як умисно неправильно зазначив в своїй ухвалі про те, що нібито особа 1 в дебатах вказав неправильне прізвище слідчого – Мазур Ю.В.
15) Суддя Сидоренко С.М. проводив дане судове засідання у вельми нетверезому стані, про що дуже добре видно навіть на зробленому відеозапису.
При цьому тут окремо потрібно зазначити, що суддя Сидоренко С.М. затримав розгляд судової справи № 569/12603/20 більше чим на півтори роки, в той час як положення ч.2 ст.306 КПК України, ст.129 Конституції України, практики ЄСПЛ вимагали проведення розгляду вказаної категорії судової справи не пізніше 5 діб.
Суддя Сидоренко С.М. виніс Ухвалу у судовій справі № 569/12603/20 від 09.10.2020 року, яка повністю не відповідає вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже є не прошитою і не опломбованою, без круглої печатки суду і без підпису секретаря суду, не зазначено в ухвалі скільки в ній є аркушів, кожна друга сторінка аркушу не перекреслена, місцями текст ухвали виділений жирним кольором, не вказано де зберігається оригінал ухвали, не зазначено дату набрання її законної сили. Усе це заставляє серйозно засумніватися втім, чи даний суддя (і голова суду) має юридичну освіту та чи дійсно має дозвіл на здійснення правосуддя?!
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до ст.129-1 Конституції України: «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд».
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. 2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. 3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до ст.22 КПК (Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) зазначено: “1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. 2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. 6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків”.
Слідчий суддя Сидоренко С.М., добре володіючи інформацією щодо не виконання слідчим Гудовсеком С.В. ухвали суду стосовно внесення до ЄРДР усіх відомостей про вчинені слідчим суддею Рівненського міського суду Денисюком П.Д. кримінальних правопорушень, чомусь знехтував прямими вимогами КПК України, Конституції України та практикою ЄСПЛ, адже не тільки не зобов’язав даного слідчого виконати вимоги вказаної ухвали суду, але своїм неправосудним рішенням перешкодив подальшому виконанню цієї ухвали суду вказаним слідчим.
Слідчий суддя Рівненського районного суду Рівненської області Сидоренко С.М., 09.10.2020 року виніс ухвалу у судовій справі № 569/12603/20, якою викривив майже усі процесуально значимі факти та неправдиво стверджував обставини, які насправді не відповідають дійсності з метою приховування вчинених злочинів свого колеги і одного з брудних рівненських авторитетів.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Слідчий суддя Сидоренко С.М. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Хамзін Т.Р. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
Сподіватимемося, що у м.Рівному знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Сидоренко С.М. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 569/12603/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Сидоренко С.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Сидоренко С.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Сидоренко С.М. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, затягує розгляд судових справ, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Сидоренко С.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Сидоренко С.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Сидоренко С.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Сидоренко С.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддею Сидоренко С.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Сидоренко С.М., який грубо порушує присягу і етику судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від СУ ДБР і ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на певний суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.