Попович П.Б. зливає інформацію на клієнта і краде гонорари

04.03.2016 року особа 1 уклав Угоду з адвокатом Попович Павлом Борисовичем в інтересах особи 2 про надання послуг захисника в кримінальному процесі (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3157 від 13.12.2007 року, що мешкає в м.Києві по вул.Довнар-Запольського,11, кв.13; тел. 096-385-85-38, 067-375-30-38, 093–640–38–00, 099–432–88–60).
У відповідності до п.1 даної Угоди, адвокат Попович П.Б. взяв на себе зобов’язання щодо виконання функцій захисника в кримінальному процесі та надання юридичної допомоги для забезпечення прав, свобод і законних інтересів особи 2, а особа 1 – виплатити адвокату гонорар за надання адвокатських послуг.
Крім того, згідно з пунктом 1 даної Угоди, адвокат Попович Павло Борисович гарантував:
1) що буде належним чином захищати права і законні інтереси особи 2;
2) дотримуватися діючого законодавства;
3) захищати особу 2 в любому його статусі в кримінальному провадженні;
4) використовувати всі надані йому права КПК та інші законні засоби захисту з метою, що виправдовують підозрюваного (підсудного), або пом’якшують чи виключають його відповідальність;
5) надавати особі 2 правову допомогу, зберігаючи конфіденційність отриманої від нього інформації;
6) що буде діяти виключно з принципу презумпції невинуватості;
7) що всі свої знання, досвід та дії буде спрямовувати на захист особи 2 як підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого;
8) що не буде чинити ніяких дій на шкоду особи 2 тощо.
Однак, жодного із цих пунктів адвокатом Поповичем П.Б. так і не було виконано. Адвокат Попович П.Б. навіть ні разу не відвідав особу 2 в СІЗО м.Рівного, про що свідчить журнал відвідувань (в якому немає жодного запису з прізвищем та іменем даного адвоката). Як результат, особа 1 змушений був виходити з положення і особисто вишукувати можливість отримати копії матеріалів судової справи особи 2, щоб з ними ознайомити адвоката Поповича П.Б. та сподіватися на відповідні результати його роботи.
Однак, всупереч укладеній Угоді, адвокатській етиці та присязі адвоката, адвокат Попович П.Б. діяв проти законних інтересів та в ущерб Конституційних прав і свобод особи 2, а також проти його життя та здоров’я. А саме, особа 1 і особа 2 неодноразово повідомляли адвоката Поповича П.Б. про те, що в медчастині СІЗО м.Рівного зберігаються матеріали доказів тяжких наслідків застосування слідчими Рокитнівського ВП Сарненського ВП УП ГУ НП в Рівненській області Євпатом О.О. та Кибукевичем Р.Г. до особи 2 незаконних тортур (з випадками клінічної смерті через застосування до нього недозволених методів допиту з метою отримання завідомо неправдивих показів (самообмовлення). В супереч Договору та приватним інтересам особи 1 і особи 2, адвокат Попович П.Б. напрочуд відмовився використовувати наявні докази в суді, звертатися до органів прокуратури та до уповноваженого по правам людини у Верховній Раді України з відповідним повідомленням про застосування нелюдських тортур до особи 2, про що і дотепер на тілі останнього наявні по життєві каліцтва. Більше того, адвокат Попович П.Б. ступив в злочинну змову з прокурором Кузнецовського відділу Сарненської районної прокуратури Рівненської області з метою схилення особи 2 до самообмовлення, при цьому залякуючи його тим, що в протилежному випадку особу 2 все-рівно посадять в тюрму на дуже великий строк, а якщо він візьме на себе чужі злочини, то особу 2 осудять на дуже маленький строк, який би рівнявся строку фактичної його відсидки в цьому самому СІЗО (на 3 роки).
Все це робилося навмисно і з метою уникнення від кримінальної відповідальності учасників сфабрикованої кримінальної справи за засудження завідомо невинуватої людини, і в першу чергу – слідчими Рокитнівського ВП Сарненського ВП УП ГУ НП в Рівненській області Євпатом О.О. і Кибукевичем Р.Г., а також процесуальним керівником з Кузнецовського відділу Сарненської районної прокуратури Рівненської області. Останній власне і вступив у злочинний зговір із адвокатом Поповичем П.Б. з метою змушування до самообмовлення особи 2, однак насправді із зовсім іншими намірами – не допустити в суді назріваючого моменту остаточного виправдовування особи 2, так як у судовій справі не було жодного доказу вчинення ним злочину. Крім того, судова справа особи 2 була на особливому контролі міжнародної громадської організації, яка надала відповідного резонансу сфабрикованій справі і незаконному його осудженні.
Поміж тим, адвокат Попович П.Б., зловживаючи алкоголем, почав займатися вимагательством – витребувати з особи 1 додаткові кошти, які нібито йому були потрібними на “споювання прокурора Кузнецовського відділу Сарненської районної прокуратури Рівненської області, який підтримував державне обвинувачення в суді…” щодо особи 2, а також на непередбачені розходи, що були пов’язані із ночівлею в готелі, так як процес “споювання прокурора” призводив до того, що у адвоката Поповича П.Б. “не вистачало сил на тривалі і некомфортні пасажирські переїзди з міста Кузнецовська (Вараш) до міста Києва і назад.
Відтак, адвокат Попович П.Б. тим самим грубо порушив: 1) присягу адвоката; 2) адвокатську етику; 3) умови підписаної ним Угоди від 04.03.2016 року.
Адвокат Попович П.Б., вступивши у злочинний зговір з прокурором Кузнецовського відділу Сарненської районної прокуратури Рівненської області, вчинив злочин, що передбачений ч.3 ст.190, ч.2 ст.372, ч,2 ст.373, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ст. 170 КК України. Крім цього, адвокат Попович П.Б., отримавши від особи 1 остаточний розрахунок (в 30 000 грн.) за надання неналежних і навіть злочинних адвокатських послуг особі 2, не видавав жодної квитанції про отримання коштів, що наштовхує на думку про те, адвокат Попович П.Б. немає статусу суб’єкта підприємницької діяльності та тим самим уникає сплати податків і обов’язкових зборів (в тому числі воєнного збору, який вкрай важливий для ведення воєнних дій в АТО; ознака ст.212 КК України).
Однак, враховуючи те, що особа 1 частину коштів сплачував даному адвокатові шляхом банківського переводу з своєї банківської картки (Приватбанк) на його банківську картку (Приватбанк), то відповідно наявні документальні підтвердження у вигляді банківської довідки. Фіналом неправомірної діяльності адвоката Поповича П.Б. стало те, що він і досі не надав особі 1 вказаного в Угоді Додатку про взаєморозрахунки (винагороду) та вчинив шахрайство щодо особи 2, так як незаконно заволодів його особистими коштами на суму 2000 (дві тисячі) грн. Тобто, адвокат Попович П.Б., користуючись довірою особи 2 та його абсолютним незнанням норм права, вчинив проти нього шахрайські дії, що виразилися в отриманні від нього незаконної винагороди за його адвокатські послуги, чого не було обумовлено в Договорі. Простіше кажучи, адвокат Попович П.Б. ввів в оману особу 2 і незаконно заволодів його особистими коштами, набрехавши йому що нібито особа 1 заборгував йому по Договору 2000 грн., що було неправдою.
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень адвокатом Поповичем П.Б. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.190, ч.2 ст.372, ч,2 ст.373, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.212, ст.170 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Відповідно до ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди.
Діями адвоката Поповича П.Б. було завдано особі 1 і особі 2 матеріальну шкоду на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) грн., а моральної – ще на 100 000 (сто тисяч) грн., разом – на 300 000 (триста тисяч) грн. Частина 2 ст.55 КПК України, передбачає, що права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» від 9 листопада 2012 року за № 1640/0/4-12, у статті 303 КПК визначено порядок оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення – впродовж 24 годин.
А саме, що «…Слід мати на увазі, що відповідно до вимог ч.1 ст.214 КПК бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 год. після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення…». Отже, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, є підставою для проведення слідчим досудового розслідування, вчинення процесуальних (слідчих) дій і прийняття процесуальних рішень з метою встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та подальшого притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.
У відповідності до положення ст.190 КК України, “1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років. 4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
У відповідності до положення ст.185 КК України, “1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.
Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України. Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст.369 КК України. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2,3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві. За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст.192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти конституційного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Аферист Попович П.Б. через свою нахабність, безграмотність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, неадекват Попович П.Б. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому удурку фекальну люстрацію, якщо КДКА і Офіс Генерального прокурора України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності адвоката-шахрая Поповича П.Б. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.3 ст.190, ч.2 ст.185, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність невігласа Поповича П.Б. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії адвоката-ідіота Поповича П.Б. по відношенню до нього слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Аферист Попович П.Б., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє службові підроблення, співпрацює з органами державного обвинувачення у пряму шкоду інтересам своїх клієнтів, зливає закриту інформацію прокурорам, залякує своїх клієнтів і пропонує їм самообмовлення з обманною пропозицією отримати короткострокове тюремне ув’язнення, імітує надання правової допомоги, займається шахрайством, не виконує укладених договорів про надання правової допомоги, переховується від своїх обманутих клієнтів, уникає реєстрації в органах ДПС, уникає сплати податків та сплати ЄСВ, перешкоджає діяльності громадських організацій, порушує присягу адвоката, дискредитує звання адвоката, являється професійним алкоголіком. Адвокат-алкоголік Попович П.Б. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці аферистом Поповичем П.Б. вже розчарувала частину українців у КДКА і в нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шахрая Поповича П.Б. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ст.170 і ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень аферистом Поповичем П.Б. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.366, ч.3 ст.190, ч.1 ст.185, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення неуком і шахраєм Поповичем П.Б. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення КДКА про не належну поведінку адвоката Поповича П.Б., який грубо і регулярно порушує присягу адвоката. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від КДКА — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.