Педофіл Панкулич В.І. вступив в інцест з рідною донькою

30.10.2018 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 2687/30 про вчинені суддею Солом’янського районного суду м.Києва Педенко А.М. кримінальних правопорушень, яка була зареєстрованою в НАБУ за вх. № В-9683.
У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП фігурантів, місце їх роботи і посади тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Педенко А.М. кримінального правопорушення – за ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 ККУ.
Відповідно, в заяві вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року були всі необхідні дані, які згідно вимог «нового» Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Попри це, Кодексом передбачене право органу досудового розслідування (НАБУ) змінювати підслідність кримінального провадження.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.2.2.8 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 01.11.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року.
01.11.2018 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, скаржник подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України для якнайскорішої її передачі до Апеляційного суду м.Києва для визначення підсудності провадження.
З незрозумілих підстав, у порушення вимог ст.32, 34, 35 КПК України, голова Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєва Людмила Антонівна протримала судову справу № 760/28558/18 аж до жовтня місяця 2020 року без жодного процесуального рішення. Згодом, голова Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєва Л.А., все-таки прийшовши до тями, передала дану судову справу до Київського апеляційного суду для визначення підсудності. За рішенням Київського апеляційного суду, у судовій справі № 760/28558/18 була визначена підсудність за Святошинським районним судом м.Києва, де і було прийнято 29.01.2021 року слідчим суддею Ул’яновською О.В. у судовій справі № 760/28558/18 первинне рішення про відмову у відкритті провадження. Не погоджуючись із таким ганебним рішенням особа 1 подав 10.03.2021 року апеляційну скаргу вих. № 4290/09 до Київського апеляційного суду. За наслідками розгляду апеляційної скарги на Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м.Києва Ул’яновської О.В. у судовій справі № 760/28558/18 від 29.01.2021 року, Київський апеляційний суд 14.05.2021 року скасував це неправосудне рішення та направив матеріали судової справи № 760/28558/18 до Святошинського районного суду м.Києва для нового розгляду в порядку вимог ст. 306, 307 КПК України.
17.06.2021 року слідчий суддя Святошинського районного суду м.Києва постановила ухвалу, якою передала справу № 760/28558/18 до Вищого антикорупційного суду для розгляду її по суті.
22.07.2021 року суддя Вищого антикорупційного суду Широка К.Ю. прийняла до провадження справу та винесла Ухвалу № 760/28558/21, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року. Ухвала слідчої судді Вищого антикорупційного суду Широкої Катерини Юріївни мотивована тим, що заява за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року про кримінальне правопорушення не містить посилання на обставини, які б вказували на ознаки вчинення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Педенко А.М. кримінальних правопорушень, передбачених ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396 КК України, а тому у детективів НАБУ був відсутній обов’язок вносити відомості за такою заявою до ЄРДР.
Також, як зазначила в своїй ухвалі слідча суддя Широка К.Ю., що наведені особою 1 відомості зводяться до незгоди з мотивами прийнятого суддею рішення за результатами розгляду його скарги.
При чому, під час розгляду справи № 760/28558/18 суддя Широка К.Ю. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надають підставу для скасування оскаржуваної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликала у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликала у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— залучила до провадження заперечення представника НАБУ, який не являється детективом та який працює у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», що аж ніяк не стосується КПК України;
— при винесенні свого рішення покладалася на заперечення представника НАБУ, який не наділений повноваженнями детектива, бездіяльність якого особа 1 не оскаржував, та який передав свої заперечення до суду у не дозволений ДСА спосіб (електронною скринькою, без цифрового підпису);
— при винесенні рішення проігнорувала Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від НАБУ, паралельно зміні підслідності заяви про вчинені кримінальні правопорушення, внести відомості до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала положенням ч.7 ст.214 КПК України, яке не дозволяло працівнику НАБУ змінювати підслідність заяви, оскільки це являється дискреційним правом прокурора;
— при винесенні рішення знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що представник НАБУ, який розглядав заяву про вчинені кримінальні правопорушення, працює в Управлінні по роботі з громадськістю НАБУ, яке в своїй діяльності керується лише Законом України «Про звернення громадян», в той час як особа 1 звертався до ГПД НАБУ в порядку КПК України;
— при винесенні рішення знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що представник НАБУ, який розглядав мою заяву про вчинені кримінальні правопорушення, не являється детективом;
— при винесенні рішення знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що він оскаржував бездіяльність не уповноваженої особи НАБУ, а керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., якого не може замінити працівник Управління по роботі з громадськістю НАБУ, яке в своїй діяльності керується лише Законом України «Про звернення громадян»;
— не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення особи 1 до керівника ГПД НАБУ, що передбачено вимогами ст.23 КПК України;
— взамін розгляду скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року вдалася до протиправного розгляду заяви за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановила протиправну ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 2687/30 від 30.10.2018 року, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового
розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року);
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви про чинене кримінальне правопорушення, чого не дозволяється ч.3 ст.214 КПК.
Звертаючись до керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України із заявою про вчинене кримінальне правопорушення,особа 1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею Вищого антикорупційного суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 ст.214 КПК визначено, що досудове розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті/частини статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) Пунктом 10 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва,
не може покладатися суддею на заявника.
Навпаки, зі змісту ст.214 КПК України слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, тот навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення слідчим суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом статті 214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. На підставі наведеного, НАБУ після виконання вимог ст.214 КПК, встановивши, що таке кримінальне провадження йому не підслідне, повинно передати таке кримінальне провадження іншому органу досудового розслідування за підслідністю.
Слідча суддя Широка К.Ю. не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення особи 1 до керівника ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймала рішення не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів, а керувалася власними припущеннями. Отже, слідчий суддя Широка К.Ю. в повній мірі не з’ясувала всі обставини кримінального провадження, яке оскаржувалося. В зв’язку з цим винесена ухвала у справі № 760/28558/18 від 22.07.2021 року судді Широкої К.Ю. порушує норми матеріального і процесуального права.
Слідча суддя Широка К.Ю., постановивши ухвалу у судовій справі № 760/28558/18 від 22.07.2021 року, допустила грубі порушення норм КПК, а тому підлягає скасуванню, а матеріали скарги поверненню
до Вищого антикорупційного суду для виконання вимог ст.306-307 КПК України.
Суд не має права приймати судові рішення лише на власних здогадках і припущеннях. А ті норми, на які покладалася дана суддя при винесенні ухвали – є чисто судовою практикою та наслідками службових зловживань окремою когортою суддів, які не несуть в собі норм прямого права, а тому позбавлені очевидних підстав для їх застосування і на їх посилання при винесенні своєї ухвали, адже у наведених аналогіях фігурують зовсім інші підстави задля внесення відомостей до ЄРДР, особи фігурантів і різний склад вчинених злочинів. До того ж, в Україні ще не практикується прецедентне право.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року в ч.2 (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в п.8 зазначається:«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Однак, у випадку з особою 1, як це зазначено представником НАБУ, матеріали заяви за вих.№ 2687/30 від 30.10.2018 року були «перекинутими» до ГПУ (змінена їх підслідність), однак без одночасного внесення відомостей до ЄРДР, що суперечить вимогам Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та положення ч.7 ст.214 КПК України. Саме цей мамент слідча суддя чи не навмисно упустила при винесенні своєї ухвали, в той час як мусила підтвердити незаконність цієї дії не повноважним працівником НАБУ, задовільнивши скаргу за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року та зобов’язавши керівника ГПД НАБУ внести до ЄРДР необхідні відомості заяви про вчинені кримінальні правопорушення за вих.№ 2687/30 від 30.10.2018 року.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне:
«…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Крім цього, відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК України, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу
усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність.
Слідча суддя Широка Катерина Юріївна під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя. За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Широка К.Ю., постановивши Ухвалу у справі № 760/28558/18 від 22.07.2021 року, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року, фактично істотно порушила вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК, передбачало скасування такої ухвали та призначення нового розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
29.07.2021 року, особа 1 подав до Апеляційної палати ВАСУ апеляційну скаргу за вих. № 4469/29 на Ухвалу судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у справі № 760/28558/18 від 22.07.2021 року.
05.08.2021 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі Панкулич Віктора Івановича, Панаід Ігора Васильовича і Боднара Сергія Богдановича розглянула апеляційну скаргу за вих. № 4469/29 від 29.07.2021 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у судовій справі № 760/28558/18 від 22.07.2021 року, за результатами чого було винесено рішення № 11-сс/991/469/21, яким було відмовлено особі 1 у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. залишено без змін.
В обгрунтування своїх параноїдальних доводів судді Панкулич В.І., Панаід І,В. і Боднар С.Б. зазначили те, що кардинально йде у розріз із ст. 55, 56, 214 КПК України, Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року та практики ЄСПЛ: “У разі подання особою заяви про корупційне кримінальне правопорушення до Національного антикорупційного бюро України, заявник повинен вказати у ній відомості про вчинення саме корупційного, а не будь-якого іншого злочину. Лише у такому випадку службові особи Національного антикорупційного бюро України зобов’язані внести відповідні відомості до реєстру, оскільки вони здійснюють досудове розслідування виключно щодо злочинів, передбачених ч.5 ст.216 КПК України. Судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб на стадії досудового розслідування, судовий розгляд у кримінальних провадженнях Вищий антикорупційний суд здійснює винятково щодо корупційних злочинів, підсудних йому згідно зі ст.33-1 КПК України. З матеріалів скарги вбачається, що особа 1 звернувся до уповноваженої особи НАБУ з заявою про кримінальне правопорушення, вчинене суддею Солом`янського районного суду м.Києва, внаслідок неправомірних дій якої, завдано істотної шкоди його правам та інтересам. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що заява особи 1 за своїм змістом фактично є незгодою із мотивами прийнятого суддею рішення за результатами розгляду його скарги. Вона не містить посилань на конкретні обставини, які б вказували на корисливу мету службової особи під час здійснення такого розгляду, а також на ознаки заподіяння особі 1 істотної шкоди неправомірними діями судді Солом’янського районного суду м.Києва особою 2. Тобто, вказана заява не містить відомостей про ознаки вчинення суддею корупційного правопорушення. Таким чином, вірним є висновок детективів НАБУ про відсутність у заяві особи 1 об’єктивних даних про вчинення корупційних кримінальних правопорушень суддею Солом’янського районного суду м.Києва, з чим погодився і слідчий суддя Вищого антикорупційного суду. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення ухвали слідчого судді від 22.07.2021 року в силі, а апеляційної скарги – без задоволення”.
Тобто, саме цими божевільними твердженнями судді Панкулич В.І., Панаід І,В. і Боднар С.Б. виключають те, про що однозначно зазначається в Наказі ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року: “Що кримінальних вчинків в діях фігуранта може бути декілька, і що кожен з таких кваліфікацій вчиненого злочину потрібно заносити окремо до реєстру ЄРДР. Також, дані судді не надали належної правової оцінки тому (фактично приховали від дослідження), що заяву за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення розглядала не повноважна особа НАБУ (яка навіть не являється детективом ГПД НАБУ), а працює в Управлінні по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, яке в своїй діяльності керується виключно Законом України “Про звернення громадян”. А особа 1 звертався із заявою за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення до ГПД НАБУ виключно в порядку КПК України. Також, дані судді не надали належної правової оцінки і тому (а фактично приховали від дослідження), що при зміні підслідності заяви за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення до іншого органу досудового розслідування, відповідно вимогам Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, не повноважний працівник НАБУ мусив внести відомості цієї заяви до ЄРДР. Також, дані судді не надали належної правової оцінки і тому (а фактично приховали від дослідження), що не повноважний працівник НАБУ, змінюючи підслідність заяви за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року до ГПУ, фактично перебрав на себе повноваження прокурора, так як у відповідності до ч.7 ст.214 КПК України, це являється дискреційним правом прокурора. Також, дані судді не надали належної правової оцінки і тому (а фактично приховали від дослідження), що при винесенні рішення слідча суддя знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що він оскаржував бездіяльність не уповноваженої особи НАБУ, а керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., якого не може замінити працівник Управління по роботі з громадськістю НАБУ, яке в своїй діяльності керується лише Законом України «Про звернення громадян», а також що слідча суддя не витребовувала від керівника ГПД НАБУ матеріали звернення особи 1 і не досліджувала їх, що передбачено вимогами ст.23 КПК України.
Крім цього, під час розгляду апеляційної скарги особи 1 судді Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. вчинили кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не викликали у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— розглядали апеляційну справу без керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не розглянули клопотання особи 1 від 05.08.2021 року та не надали йому належної правової оцінки;
— не витребовували з НАБУ матеріалів звернення особи 1;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя викликала у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя викликала у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя проводила судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя залучила до провадження заперечення представника НАБУ, який не являється детективом та який працює у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», що аж ніяк не стосується КПК України;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя при винесенні рішення покладалася на заперечення представника НАБУ, який не наділений повноваженнями детектива, бездіяльність якого особа 1 не оскаржував, та який передав свої заперечення до суду у не дозволений ДСА спосіб (імейлом, без цифрового підпису);
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя при винесенні рішення проігнорувала Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від НАБУ, паралельно зміні підслідності заяви про вчинені кримінальні правопорушення, внести відомості до ЄРДР;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя при винесенні рішення знехтувала положенням ч.7 ст.214 КПК України, яке не дозволяло працівнику НАБУ змінювати підслідність заяви, оскільки це являється дискреційним правом прокурора;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя при винесенні рішення знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що представник НАБУ, який розглядав заяву про вчинені кримінальні правопорушення, працює в Управлінні по роботі з громадськістю НАБУ, яке в своїй діяльності керується лише Законом України «Про звернення громадян», в той час як особа 1 звертався до ГПД НАБУ в порядку КПК України;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя при винесенні рішення знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що представник НАБУ, який розглядав мою заяву про вчинені кримінальні правопорушення, не являється детективом;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя при винесенні рішення знехтувала доводами особи 1 стосовно того, що він оскаржував бездіяльність не уповноваженої особи НАБУ, а керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., якого не може замінити працівник Управління по роботі з громадськістю НАБУ, яке в своїй діяльності керується лише Законом України «Про звернення громадян»;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення особи 1 до керівника ГПД НАБУ, що передбачено вимогами ст.23 КПК України;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя взамін розгляду скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року вдалася до протиправного розгляду заяви за вих. № 2687/30 від 30.10.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— не надали правової оцінки тому, що суддя постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 2687/30 від 30.10.2018 року, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року);
— не надали правової оцінки тому, що слідча суддя постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2702/31 від 01.11.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви про чинене кримінальне правопорушення, чого не дозволяється ч.3 ст.214 КПК України;
— своїм неправосудним рішенням перешкодили доступу особи 1 до правосуддя;
— постановили чергове неправосудне рішення, чим завдали шкоди економіці держави на 1,7 мільярд гривень;
— винесли ухвалу, яка суперечить їх попереднім судовим рішенням у подібних справах;
— приховали вчинені злочини фігуранта у даному провадженні;
— під час розгляду справи, в супереч вимогам ст.26 КПК, вийшли за межі її розгляду і аналізували заяву про вчинене кримінальне правопорушення;
— під час винесення рішення у даній судовій справі судді порушили таємницю нарадчої кімнати;
— перешкодили громадській діяльності особи 1;
— грубо порушили присягу судді.
Окрім цього, ухвала у судовому провадженні № 11-сс/991/469/21 від 05.08.2021 року суддів АП ВАКС Панкулича В.І., Панаіда І.В. і Боднара С.Б. не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ», адже:
— в правому верхньому куті копії ухвали не зазначено – “З оригіналом згідно”;
— кожна друга сторінка аркушу не перекреслена;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— текст ухвали містить окремі слова, надруковані великими літерами;
— розмір тексту ухвали віддрукований 14 шрифтом, який більше встановленого;
— не вказано дати виготовлення копії ухвали;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу ухвали, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу, а з даних суддів – бездарними клоунами.
Поміж тим слід зауважити, що збоченці і недоумки Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. винесли чергову неправосудну ухвалу, якою частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – перешкодили наповненню державної скарбниці на 1,7 мільярда гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Натомість, як про це дуже часто пишуть нашій громадській організації потерпілі та очевидці події, суддя Панкулич В.І. вступив в інцест із своєю рідною дочкою, чим остаточно підриває авторитет судової влади. При чому, Панкулича В.І. і його дочку під час сексу застала дружина Панкулич (Табачук) Лариса Анатоліївна, яка згодом і подала його на розлучення. А до недавна будучи адвокатом, Панкулич В.І. майже ніколи не платив податків та обов’язкових відрахувань, так як брав гроші від своїх клієнтів в готівковій формі, без надання платіжних документів.
А враховуючи фактично нульовий рівень юридичних знань, є підстави вважати, що суддя Панкулич В.І. підробив свої документи про вищу юридичну освіту, а суддівський значок і мантію судді купив виключно за хабар. Враховуючи те, що чи не на кожному судовому засіданні суддя Панкулич В.І. веде себе неадекватно, так як взамін проведення судового засідання по суті справи він обговорює питання інцесту із своєю дочкою (цьому є докази у вигляді відеозапису на портативний пристрій і комп’ютерний диск у відповідних судових справах), то є підстави вважати його шизофреніком.
Право на справедливий судовий розгляд закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. через свою нахабність, бездарність, протиправність і явну ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним зрадникам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/991/469/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Панкулича В.І., Панаіда І.В. і Боднара С.Б. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Панкулича В.І., Панаіда І.В. і Боднара С.Б. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення і саботаж, приховують вчинені злочини, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, перешкоджають доступу до правосуддя, перешкоджають діяльності громадських організацій, культивують і поширують корупцію, наносять збиток економіці держави, ганьблять державу в очах світової громадськості, загрожують незалежності держави, зменшують патріотизм бійців ОСС і української армії вцілому, порушують присягу судді, підривають авторитет правосуддя, саботують роботу органів судової влади.
Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. уже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднара С.Б. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Панкуличем В.І., Панаідом І.В. і Боднаром С.Б. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Панкулич В.І., Панаід І.В. і Боднар С.Б. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Панкулича В.І., Панаіда І.В. і Боднара С.Б., які грубо та регулярно порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ГПУ і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.