Луценко Ю.В. покриває нарко-мафію і перешкоджає правосуддю

В 2014 році особа 2 активно протидіяв незаконному виробництву та збуту наркотиків раніше тричі судимим мешканцем м.Харкова Романович В.М. та його місцевою подільницею Шкребтач Н.Г., а також незаконному видобуванню, скупці і перепродажу бурштину в Рокитнівському районі Рівненської області.
13.12.2014 року, Романович В.М. і Шкребтач Н.Г., шляхом підкупу начальника РВ УМВС України у Рокитнівському районі Рівненської області Русанівського Сергія Віталійовича та керівника Рокитнівської прокуратури Рівненської області Скобух Івана Миколайовича, домоглися незаконного арешту особи 2.
13.12.2014 року, навіть за умови абсолютної відсутності у справі кримінального провадження № 12014180190000760 будь-яких доказів вчинення злочину особою 2, було винесено обвинувальний акт старшим прокурором прокуратури Рокитнівського району Рівненської області Басич О.В. та слідчим СВ Рокитнівського РВ УМВС України у районі Рівненської області Кибукевич Р.Г.
Особі 2 з незрозуміло яких причин тоді не було надано для захисту адвоката і копії обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12014180190000760 від 13.12.2014 року.
28.05.2015 року, не дивлячись на те, що особа 1 отримав позитивне рішення Сарненського районного суду Рівненської області про призначення судово-медичної і почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12014180190000760 від 13.12.2014 року, яке з незрозуміло яких причин так і не було виконаним, суддями Сарненського районного суду Рівненської області Довгим І.І., Ведяніної Т.О. і Власик Н.М., при секретарі судового засідання Сосюк Н.В., було винесено найнахабніший і найзлочиннійший за всю історію даного суду вирок у судовій справі № 571/96/15-к, яким було незаконно засуджено до 11 (одинадцяти) років тюремного ув’язнення. Особа 1, не погоджуючись із свавіллям, безчинністю і корупцією в РВ УМВС України у Рокитнівському районі Рівненської області та Рокитнівської прокуратури Рівненської області найняв за власний кошт приватного адвоката з м.Києва. За наданою адвокатом інформацією, в матеріалах кримінального провадження за № 12014180190000760 від 13.12.2014 року не містилося жодного факту чи документу про вчинення кримінального правопорушення особою 2, що стало підставою для подання відповідної апеляційної скарги в Апеляційний суд Рівненської області.
22.01.2016 року Апеляційним судом Рівненської області, у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сачука В.І., Міщенко О.А., Єремейчука С.В., при секретарі судового засідання Міщук Л.А., вирок Сарненського районного суду Рівненської області у судовій справі № 571/96/15-к було скасовано та призначено новий розгляд в Кузнецовському міському суді Рівненської області.
05.01.2017 року, вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення особу 2 та повністю виправдано.
23.03.2017 року, Апеляційним судом Рівненської області, у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сачука В.І., Іващука В.Я., Шпинти М.Д., при секретарі судового засідання Міщук Л.А., вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05.01.2017 року відносно особи 2 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурорів Марути Р.Д., Осійчука М.М. – без задоволення.
Попри все це, поки йшли судові розгляди від першої до другої інстанції, при чому – в кожній з них по два рази, слідчі СВ Рокитнівського РВ УМВС України у районі Рівненської області Кибукевич Р.Г. та Євпат О.О. не полишали надії доповнити кримінальне провадження № 12014180190000760 від 13.12.2014 року бодай підробленими документами, яких там добавилося заднім числом біля 10%. Крім того, слідчі Кибукевич Р.Г. та Євпат О.О., з метою вибивання самообмовлення особи 2, забирали його з СІЗО м.Рівне буцімто для допиту, а насправді для нелюдських тортур.
Наслідки таких тортур були настільки жахливими, що особу 2 повертали до СІЗО дані слідчі повністю синім та знівеченим. Останнє приводило в панічний жах охорону і медичних працівників СІЗО, які складали з цього приводу Акти, робили фотографії, доповідали керівництву СІЗО та викликали реанімаційну бригаду з комунальної служби м.Рівного. Крім того, поки особа 2 перебував у СІЗО, в його приватному будинку незаконно заселився Романович В.М. та Шкребтач Н.Г., де практично до кінця травня місяці 2017 року виробляли наркотичні засоби та продавали їх у даному регіоні, а також проводили оптову скупку бурштину та продавали його за кордон.
Особа 1, не бажаючи миритися із свавіллям, безчинністю і корупцією в РВ УМВС України у Рокитнівському районі Рівненської області та Рокитнівської прокуратури Рівненської області, понад 2,5 (два з половиною) роки звертався до прокуратури Рівненської області та до УП ГУ НП в Рівненській області.
Однак, як згодом виявилося, дані структури досі активно “кришують” незаконний наркобізнес і бурштиновий бізнес в Рокитнівському районі Рівненської області, активно покриваючи вчинені злочини тамтешніх посадових осіб, в тому числі – що вище були перелічені.
Відповідно, особа 1 почав активно звертатися за допомогою до Голови Верховної Ради України, Секретаря РНБО, в Кабінет Міністрів України, до Адміністрації Президента України, Президента України, до окремих депутатів Верховної Ради України, Генеральної прокуратури України, НП України, ГСУ СБУ, ГПД НАБУ. Однак, дані структури вдалися до активної підтримки наркоторговців і торговців бурштином, а також керівників правоохоронних органів Рокитнівського району Рівненської області. У зв’язку з цим особа 1 вимушеним був звертатися до районних судів м.Києва та додатково відкривати ще сотні кримінальних справ, значна частина яких припадала і на “носіїв” цих владних повноважень, які також з незрозумілих причин досі ніким не розслідуються, а частина ухвал слідчих суддів (щодо внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення) – тривало не виконується.
Як для прикладу наведемо “гірку” долю кримінальної справи за № 520170000000000229 від 03.04.2017 року щодо вчинених злочинів керівника Рівненської обласної прокуратури Соболя О.М., слідчих Демчука П.Ю. і Бабича О.А., прокурорів Рункевича Б.М. і Ідрісова Р.М. Як це чудово видно із апеляційного рішення колегії суддів кримінальної палати Апеляційного суду Рівненської області Іващука В.Я., Шпинти М.Д., Гладкого С.В., досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні навіть не розпочалося, адже було остаточно закритим раніше чим хтось був в ньому допитаним, не кажучи вже про дослідження заявлених заявником фактів чи то проведення в ньому обов’язкових судових експертиз.
Однак, найголовнішим і найцікавішим в ньому є той факт, що Генеральна прокуратура України визначила незаконну підслідність досудового розслідування саме за прокуратурою Рівненської області, в якій головний фігурант займав ключову посаду – керівника прокуратури.
Оскільки на даний час це вже третє незаконне визначення підслідності Генеральною прокуратурою України щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, де фігурантом є новий керівник прокуратури Рівненської області, то особа 1 десятками раз звертався до Луценка Юрія Віталійовича з проханням і відповідними вимогами (у відповідності до позитивних Ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва щодо потреби розгляду клопотання скаржника не пізніше 72 годин з моменту винесення судового рішення) визначити підслідність вказаних трьох проваджень за ГСУ ГПУ, чого ним з незрозуміло яких причин досі не робиться.
В статті 364 КК України (Зловживання владою або службовим становищем) зазначається:
1. Зловживання владою або службовим становищем з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі від 5 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.
Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності:
1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби;
2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб;
3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст.364 КК України.
Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми:
1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди;
2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.
Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих Їй осіб. Зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з й посадою. У цілому зловживання, службовим становищем – це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена. Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість). Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби. Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.373 КК України, є наявність причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою. Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини. Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду. Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у прагненні отримати вигоду немайнового характеру, обумовлену такими спонуканнями, як кар’єризм, заздрість, протекціонізм, бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність і т.п. Інші особисті інтереси можуть проявитися і у зв’язку з бажанням помститися кому-небудь, отримати перевагу у недобросовісній конкурентній боротьбі та ін. Наприклад, почуття кар’єризму спонукає службову особу вчинити дії, які можуть задовольнити її прагнення просунутись по службі, що об’єктивно не відповідає досвіду, знанням, моральним якостям цієї особи. Інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі. що не охороняються у даному випадку законом. Прагнення їх задовольнити є своєрідним аморальним, мотивом службової особи. Таке бажання може збігатися, наприклад, з негативним розумінням кар’єризму, наведеним вище, якщо кар’єра залежить від третьої особи, або проявитися у незаконному наданні послуг, переваг родичу, знайомому, звільненні Їх від передбачених законом обов’язків, догідництві перед начальником і тощо. Третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, які належать їй за посадою, або пов’язаними з посадою можливостями. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч.2 ст.364 КК України), а особливо кваліфікуючою – вчинення його працівником правоохоронного органу (ч.З ст.364 КК України).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже 5 років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Луценко Ю.В., явно через свою корумпованість, безграмотність, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, Луценко Ю.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо Верховна рада України, ДБР, НАБУ, СБУ і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що Луценко Ю.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. Однак, якщо врахувати ще й те, що дана справа також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Луценка Ю.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, позиція Луценка Ю.В. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Луценко Ю.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконує рішень суду, приховує вчинені злочини, вчиняє бездіяльність і службову недбалість, надає допомогу окремим злочинним особам та добре організованим кримінальним угрупуванням, поширює корупцію, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів прокуратури та державного апарату. Саботаж і бойкотування належної роботи органу прокуратури і досудових органів прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Луценко Ю.В. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Луценком Ю.В., як керівником органів прокуратури, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане надало відповідні підстави вважати, що в діяльності Луценка Ю.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень Луценком Ю.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ, СУ ДБР і ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення Луценком Ю.В. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужості громадськості і адекватної реакції не корумпованого мас-медіа.