Клондайк Грегуль Олега Васильовича – значок і мантія судді

В Деснянському районному суді міста Києва знаходиться на розгляді цивільна справа за № 754/16191/16-ц за позовом особи 1 до особи 2 про визнання Договору на розробку веб-сайту за № 1902/2016 від 19.02.2016 року не дійсним і не виконаним, стягнення заборгованості за невиконане зобов’язання, про відшкодування завданої моральної і матеріальної шкоди та упущеної вигоди.
29.03.2018 року суддя Деснянського районного суду Таран Н.Г., у порушення ст.78, 81, 83, 89, 95, 100 ЦПКУ залишила позовну заяву особи 1 без руху. В якості підстав суддя зазначила таке:
1) «Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на як на момент подачі позову до суду, так і на момент винесення ухвали) передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав»; 2) «Вказане положення застосовується у справах, пов’язаних з порушенням прав осіб, що стосуються їх статусу саме як учасників бойових дій та Героїв України, однак зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»; 3) «Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 12.02.2018 року справа № 820/4260/17»; 4) «Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду».
Як витікає з матеріалів судової справи № 754/16191/16-ц, підставою для прийняття Ухвали № 754/16191/16-ц від 29.03.2018 року суддею Таран Н.Г. стало подане відповідачем клопотання від 12.03.2018 року «Про постанову (винесення) ухвали про усунення недоліків шляхом зобов’язання позивача оплатити судовий збір», до якого він долучив належним чином не завірену копію витягу з електронної системи Державного реєстру судових рішень – Ухвалу Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М.
У відповідності до написаного, суддя Таран Наталія Григорівна незаконно винесла судове рішення, опираючись лише на Ухвалу Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яка не може вважатися належним і припустимим доказом, а також за відсутності у судовій справі жодного доказу про надсилання позивачу копії саме такого доказу. Крім того, відповідно до п.6 ч.2 ст.36 Закону № 2453-VI, роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України і Верховного суду України носять суто рекомендаційний характер.
В Україні на сьогоднішній день не практикується прецедентне право, як це робиться у Великобританії.
Україна і близько не може порівнюватися з рівнем культурного, економічного, соціального, політичного, етичного, естетичного, юридичного, морального і т.п. рівня розвитку.
Крім того, залучаючи в одній судовій справі, в якості не належного доказу приклади судових Ухвал в інших судових справах, зацікавлена сторона актуального судового провадження позбавлена права на ознайомлення зі всією судовою справою, за якою колись приймалися певні Ухвали, а відтак не можна достеменно переконатися, що архівна і актуальна судові справи – тотожні.
Простіше кажучи, з Ухвали у справі № 820/4260/17 не можна лише по декілька словам як то, «…зі змісту позовної заяви не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій», адже у вказаній Ухвалі судді Шарапа В.М. відсутні відомості щодо суті справи.
Відповідно, посилання судді Таран Н.Г. на практику судових рішень (тобто, на судову справу №820/4260/17) при винесенні нею Ухвали у провадженні №754/16191/16-ц від 29.03.2018 року було протиправним, безграмотним, не етичним та безглуздим вчинком. Крім того, суддя Таран Н.Г. навмисно підмінила у своїй неправосудній Ухвалі поняття “судова Ухвала» на поняття – «судове Рішення», які мають зовсім різне процесуальне значення. Тобто, суддя Таран Н.Г. посилалась в своїй неправосудній Ухвалі на Постанову Верховного суду від 12.02.2018 року справа № 820/4260/17», тоді як відповідач до справи саме такого документу не залучав, що наглядно видно в його клопотанні від 12.03.2018 року, де даний документ був ним викресленим. І що найцікавіше, у реєстрі судових рішень відсутнє саме таке Рішення, на яке безпідставно посилається суддя Таран Н.Г. в Ухвалі у судовій справі №754/16191/16-ц від 29.03.2018 року.
Також, суддя Таран Н.Г., зазначивши в Ухвалі у судовій справі №754/16191/16-ц від 29.03.2018 року таке:
«…однак зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», адже це речення не пояснює учасникам судового процесу, що саме їй не вбачається, так як позивач подав цей позов, що на 100% пов’язаний з порушенням його прав і його статусу як учасника бойових дій.
У відповідності п.8 ст.11 (Гласність і відкритість судового процесу) Закону України «Про судоустрій і статус суддів», «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду – залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки». У відповідності до статті 211 ЦПК України, «п.1. Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. 4. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні – залі судових засідань».
Однак, 02.05.2018 року та 04.05.2018 року суддя Таран Н.Г. протизаконно проводила два окремих судових засідання в своєму робочому кабінеті, що було протизаконно і зневажливо до учасників судового процесу.
На підставі усього вищенаписаного, а також керуючись ст. 3, 8, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 6,13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу Конвенції, п.4 ч.1 ст. 20, ч.2 та ч.3 ст. 23, ст. ст.24, 25 ЦПК України, особа 1 заявив 04.05.2018 року відвід судді Таран Н.Г. у судовій справі № 754/16191/16-ц. При чому, до заяви про відвід особа 1 в якості належних доказів долучив біля 120 (сто двадцять копій документів) та копію аудіо- відеозапису. У відповідності до ст.11 (1) ЦПК, заяву про відвід судді Таран Н.Г. було розподілено на суддю Деснянського районного суду м.Києва Грегуль О.В.
04.05.2018 року суддя Грегуль Олег Васильович розглянув відвід судді Таран Н.Г. у судовій справі № 754/16191/16-ц, за результатами чого виніс неправосудну Ухвалу. Більше цього, даний суддя в своїй неправосудній Ухвалі зазначив неправду, що “…04.05.2018 року до канцелярії суду надійшла заява…(ПІП заявника) про відвід судді…”, чого насправді не було. Також суддя Грегуль О.В. збрехав, зазначивши в своїй ухвалі, що “…заявник посилаючись на те, що він не погоджується із процесуальними рішеннями судді Таран Н.Г…”, чого насправді в заяві вказаним не було.
Виходячи з тексту Ухвали судді Грегуль О.В. випливає те, що він навіть не читав заяву про відвід судді Таран Н.Г., адже у своїй Ухвалі не надав жодної оцінки вищевикладеним фактам свавілля, безчинності, безграмотності, упередженості, перевищення службових повноважень, шахрайствам, власній зацікавленості у результатах розгляду судової справи та фактам переслідування особи 1 суддею Таран Н.Г. за його тверду громадську позицію і боротьбу з такими як вона безчесними суддями.
Постановляючи злочинну Ухвалу у судовій справі № 754/16191/16-ц суддя Грегуль О.В. зазначив:
“У заяві про відвід судді не викладено обставин і не зазначено правових доказів, які б в свою чергу, давали правові підстави для відводу (самовідводу) судді. Заявник фактично не погоджується з процесуальними рішеннями судді, що в свою чергу не є правовою підставою для відводу судді”.
Крім цього слід особливо зазначити, що суддя Грегуль О.В. виніс у судовій справі № 754/16191/16-ц ухвалу, якою задовольнив клопотання особи 1 щодо повернення йому судового збору в повному обсязі як учаснику бойових дій, а згодом забувся про винесення даної ухвали і постановив ще одну ухвалу, якою відмовив у задоволенні вказаного клопотання щодо повернення особі 1 судового збору як учаснику бойових дій, чим фактично виявив себе як безграмотну, безталанну, склеротичну та/або злочинну (корумповану) особу, яка умисно діяла в інтересах Відповідача ФОП Ременнікова С.В.
При цьому слід зазначити, що суддя Грегуль О.В., постановлюючи такі неправосудні ухвали в певній мірі нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції є право на розумний строк розгляду.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення; 2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи. Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі шести років гинуть в ООС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Грегуль О.В. через свою бездарність, протиправність, неадекватність і наркозалежність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Грегуль О.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштують цьому диверсанту фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Грегуль О.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 754/16191/16-ц також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Грегуль О.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Грегуль О.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Грегуль О.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, імітує розгляд судових справ, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Грегуль О.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Грегуль О.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Грегуль О.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Грегуль О.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Грегуль О.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Грегуль О.В., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.