Татарінов Р.В. і Саєнко М.О. Перевертні податкової міліції

У провадженні СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві триває досудове розслідування кримінального провадження за № 32016100030000059 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (в противагу тому, що в заяві про вчинене кримінальне правопорушення і в Ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва була вказана ще одна кваліфікаційна стаття вчиненого злочину – ст.212 КК України). Однак, станом на 15.03.2018 року особу 1 і його свідків ні разу ще не було допитано у даному провадженні та не було надано жодної інформації: про початок досудового розслідування, імен слідчих, імен процесуальних керівників тощо. Також, у відповідності до п.1 ст.214 КПК України, особі 1 досі не було вручено витягу з ЄРДР. Більше того, всупереч п.2 ст.55 КПК України та в противагу Ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва щодо скасування Постанови слідчого про не визнання потерпілим у вказаному вище кримінальному провадженні, особі 1 досі не було вручено Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого.
Керуючись положенням п.6 ст.39 КПК України, вважаючи достатньо обгрунтованим, оскільки слідчий ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві, заступник начальника і начальник СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві, заступник начальника і начальник СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві тривало саботують проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 32016100030000059 від 12.08.2016 року (в тому числі не виконують вимог 8 Ухвал слідчих суддів Деснянського і Шевченківського районних судів м.Києва щодо розгляду клопотань та вчинення низки процесуальних дій), особа 1 подав клопотання на ім’я в.о. начальника ГСУ ДФС України Татарінова Романа Володимировича за вих.№ 2251/15 від 15.03.2018 року.
У відповідності до листа за № 19311/В/26-15-23-0124 від 24.04.2018 року, в.о. начальника ГСУ ДФС України Татарінов Роман Володимирович перекинув нібито за належністю розгляд клопотання за вих.№ 2251/15 від 15.03.2018 року на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, що було незаконною дією (тобто, розгляд клопотання даною особою було організовано виходячи з норм Закону України “Про звернення громадян”, в той час як особа 1 подав клопотання у відповідності до положення ст.220 КПК України. Крім того, Татарінов Роман Володимирович порушив вимоги ст.7 Закону України “Про звернення громадян”, адже перекинув на розгляд подане йому клопотання оскарженій посадовій особі).
Як витікає з тексту листа № 19311/В/26-15-23-0124 від 24.04.2018 року, уповноважений на розгляд клопотання за вих.№ 2251/15 від 15.03.2018 року заступник начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Саєнко М.О. вказує, що нібито кримінальне провадження за № 32016100030000059 остаточно закрито з 14.09.2017 року, що унеможливлює розгляд даного клопотання, що є ознакою службового підроблення. У відповідності до Ухвали у судовій справі № 754/12720/17 від 31.10.2017 року, Постанова від 14.09.2017 року слідчого 1-го ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Семененко Ю.В. слідчим суддею Панченко О.М. насправді була давно уже скасованою.
Про дану подію не могли не знати практично всі працівники СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві, в тому числі слідча Семененко Ю.В., так як у судовій справі № 754/12720/17 від 31.10.2017 року досі наявні копії рекомендованих повідомлень про отримання даною слідчою та її керівництвом відповідних повісток на судовий розгляд у даному провадженні.
Керівник органу досудового розслідування, у відповідності до ст.39 КПК України, уповноважений:
— визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою — визначати старшого групи, який керуватиме діями слідчих;
— відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;
— ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;
— вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;
— погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх про¬ведення у випадках, передбачених цим Кодексом;
— здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;
— здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Керівник органу досудового розслідування — суб’єкт кримінального процесу, який за чинним законодавством організує досудове розслідування та здійснює процесуальний контроль за виконанням слідчим завдань кримінального процесу і дотриманням законності (начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень).
Керівник органу досудового розслідування має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про провадження окремих слідчих дій, вказівки щодо повідомлення про підозру, направлення справи, передачі справи від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
В ст.6 КПК України зазначено, що підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:
1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
— злочини, що готуються;
— осіб, які готують вчинення злочину;
— осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
— осіб безвісно відсутніх;
— реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності.
В статті 28 КПК України зазначено про обов’язковість встановлення Розумних строків:
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. У клопотанні, яке мною направлене, йшлося про проведення суто процесуальних дій, яких уникає впродовж півтори років орган досудового розслідування. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування.
Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Ст.534 КПК України передбачений порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні:
1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у судовому рішенні.
2. Судове рішення, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню.
Усі без винятку судові рішення виконуються відповідними органами, установами, юридичними та фізичними особами в порядку, способи і строки, передбачені КПК та іншими законами України, а також іншими нормативними актами, а у деяких випадках і згідно з правилами, встановленими міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Безумовне виконання судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, означає, що наведені судові рішення повинні звертатися до виконання і виконуватися без будь-яких обмежень та застережень і в повному обсязі. Вирішення питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, закон покладає за загальним правилом на суддю суду першої інстанції одноособово. Порядок вирішення низки цих питань отримав своє власне законодавче урегулювання (ст.202, 206, 603, 607 КПК України).
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення – та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади – суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Як зазначено у диспозиції ч.1 ст.382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст. 382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності Татарінова Р.В. і Саєнко М.О. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії Татарінова Р.В. і Саєнко М.О. є явно злочинними та антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів фіскальної служби і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Татарінов Р.В. і Саєнко М.О. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують службові повноваження, тим самим саботуючи роботу податкових органів. Саботаж і бойкотування належної роботи податкових органів прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Татарінов Р.В. і Саєнко М.О. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Татаріновим Р.В. і Саєнко М.О. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності. Зазначене підтверджує, що в діяльності Татарінова Р.В. і Саєнко М.О. наявний склад додаткового правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Татаріновим Р.В. і Саєнко М.О. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення вищевказаними посадовими особами. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ. ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ, резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості, а також належної реакції мас-медіа.